Розв'язок до задачі 1

1.Розраховуємо загальну суму доходів загального фонду державного бюджету:

Податкові надходження + Неподаткові надходження + Доходи від операцій з капіталом + Офіційні трансферти

250+19,5+0,4+1,3=271,2 (млн. грн.)

2. Розраховуємо питому вагу основних складових загального фонду державного бюджету:

Податкові надходження 250,0/271,2×100=92,18%

Неподаткові надходження 19,5/271,2×100=7,19%

Доходи від операцій з капіталом 0,4/271,2×100=0,15%

Офіційні трансферти 1,3/271,2×100=0,48%

3. Розраховуємо питому вагу складових податкових надходжень доходів загального фонду державного бюджету:

Податок на доходи фізичних осіб 5,2/271,2×100=1,92%

Податок на прибуток підприємств 52,4/271,2×100=19,32%

ПДВ 140,6/271,2×100=51,84%

Акцизний податок 26,3/271,2×100=9,70%

Ввізне мито 9,1/271,2×100=3,35%

Вивізне мито 1,1/271,2×100=0,41%

Інші податкові надходження 250,0-5,2-52,4-140,6-26,3-9,1-1,1=15,3 (млн. грн.)

15,3/271,2×100=5,64%

4. Розраховуємо питому вагу складових неподаткових надходжень доходів загального фонду державного бюджету:

Доходи від власності па підприємницької діяльності 14,8/271,2×100=5,46%

Адміністративні збори та платежі 2,6/271,2×100=0,96%

Інші неподаткові надходження 19,5-14,8-2,6=2,1(млн. грн.)

2,1/271,2×100=0,77%

5. Підсумки виконання задачі, вказати найбільшу та найменшу питому вагу.

ЗМІСТ

1. Розподіл видатків відповідно до розподілу повноважень між державною владою і органами місцевого самоврядування.

Стійкість бюджетної системи України багато в чому залежить від характеру міжбюджетних відносин, тому проблема якнайкращої побудови системи міжбюджетних відносин у країні є найактуальнішою. Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання таких відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Правове регулювання міжбюджетних відносин здійснюється розділом 4 Бюджетного кодексу України.

Міжбюджетні відносини відбивають взаємозв’язки бюджетів різних рівнів. Основоположним для таких відносин є принцип рівності Державного бюджету у взаємовідносинах з місцевими бюджетами та рівності місцевих бюджетів у взаємовідносинах між ними, що передбачає встановлення єдиних для всіх бюджетів нормативів відрахування від загальнодержавних податків та зборів, а також єдиного порядку їх сплати тощо. Крім того, такі відносини мають ґрунтуватися на принципах: розподілу та закріплення видатків за відповідними рівнями бюджетної системи; розмежування та закріплення на постійній основі та за тимчасовими нормативами регулювальних доходів; вирівнювання мінімальної бюджетної забезпеченості бюджетів, що необхідно для виконання певних функцій; забезпечення рівномірного надходження доходів та запобігання касовим розривам; забезпечення зацікавленості у виконанні планів надходження доходів у Державний та місцеві бюджети тощо.

Доходи і видатки всіх бюджетів відповідно розподіляються, оскільки держава намагається виділити для всіх суб’єктів бюджетного права необхідні для виконання їх функцій обсяги доходів. При цьому мають бути забезпечені збалансованість усіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касовим розривам (незбіг строків надходження і використання бюджетних коштів), бездефіцитність бюджетів тощо. Крім того, доходи й видатки кожного бюджету мають бути найбільшою мірою пов’язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

Визначений Бюджетним кодексом України розподіл видів видатків може здійснюватися коштом державного і місцевих бюджетів та джерел їх фінансування. Можна виокремити три групи видатків. Так, до першої групи відносяться видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та державного суверенітету, незалежного судочинства, а також на інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Вони здійснюються тільки за рахунок коштів Державного бюджету України. До другої – видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності. До третьої – видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Держава може надавати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право здійснювати видатки тільки у разі відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) або частки їх, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Отже, бюджети повинні мати необхідний обсяг коштів для реалізації переданих державних повноважень, для цього доходи бюджетів мають бути належним чином розподілені. Розподіл доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки є одним із основних чинників належного функціонування стійкої бюджетної системи країни та життєдіяльності України загалом. Головну роль у цьому відіграє Верховна Рада України, яка встановлює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.

Розподіл коштів у бюджетній системі може здійснюватися, по–перше, в порядку закріплення визначених видів доходів за бюджетами різного рівня на постійній чи довгостроковій основі, по–друге – у порядку бюджетного регулювання1.

Закріплені доходи – це доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесено до дохідної частини бюджетів певного рівня на невизначений строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Наприклад, закріпленими за Державним бюджетом України є надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю на невизначений строк закріплені за ним; платежі за користування надрами загальнодержавного значення тощо.

Податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом України на постійний основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, становлять кошик доходів місцевого самоврядування.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Проте для повного покриття потреб кожного бюджету їх недостатньо, тому його потрібно збалансовувати за допомогою інших дохідних джерел. Цього досягають передусім за допомогою регулюючих доходів та інших методів бюджетного регулювання, про які йдеться далі.

Регулюючі доходи – це передбачені Законом про Державний бюджет або в рішенні про бюджет місцевих органів доходи, надходження яких щорічно визначають і перерозподіляють між різними ланками бюджетів. З огляду на це розмір частини кожного такого доходу щороку змінюється, його визначають відповідно до потреб кожного виду бюджету.

Бюджетний кодекс України закріплює перелік доходів кожної ланки бюджетної системи України, порядок та умови їх зарахування до відповідних видів бюджетів, а також перелік видатків з бюджетів відповідного рівня.

Склад і структура видатків державного і місцевих бюджетів визначаються багатьма чинниками, зокрема, їх предметною спрямованістю, яка в загальному вигляді відображена в Бюджетній класифікації, економічним змістом тощо. Однак нині в будь-якому разі державі під час розподілу видатків доводиться вирішувати питання пріоритетності об’єктів фінансування, оскільки в Україні, як і в будь-якій іншій державі світу, недостатньо грошових коштів для фінансування всіх нагальних потреб. Тому під час планування видатків бюджетів вирішують питання вибору між конкуруючими потребами. При цьому крім суто юридичних велике значення мають економічні чинники, які залежать від конкретних умов конкретного періоду розвитку країни та її завдань на сучасному етапі

Видатки бюджетів усіх ланок групують за предметною ознакою відповідно до Бюджетної класифікації України. Крім того, важливим є поділ їх на поточні видатки й видатки розвитку.

Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, витрати на які не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків виокремлюють видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі зазначених вище об’єктів, вказуючи всі чинники, що вплинули на обсяг видатків. Саме з поточних видатків кошти спрямовуються на перерозподіл фінансових ресурсів у вигляді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).

Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші витрати, пов’язані з розширеним відтворенням. Відповідно до бюджетної класифікації такими видатками є: придбання основного капіталу, обладнання і предметів довгострокового користування; капітальне будівництво і ремонт; створення державних запасів і резервів; капітальні трансферти, нерозподілені витрати тощо.

У раніше чинному Законі "Про бюджетну систему України" в ред. від 29.06.1995 р. розподіл видатків на поточні й видатки розвитку був закріплений ст. 18. У Бюджетному кодексі, на жаль, такого розподілу немає. Визначення й закріплення поділу поточних видатків на поточні й видатки розвитку є дуже важливим, оскільки їх чітке розмежування необхідне для застосування механізму скорочення витрат у разі бюджетного дефіциту (секвестрування), закріпленого ст. 54 Бюджетного кодексу України, у ході якого, відповідно до законодавства, першочерговому фінансуванню підлягають саме поточні витрати.

Видатки між окремими ланками бюджетної системи України розподіляються з урахуванням таких загальних, принципових положень, як значущість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об’єктів фінансування, їх територіальне розміщення тощо. Бюджетний кодекс установлює перелік видатків усіх ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного державного бюджету.

За відповідними бюджетами видатки на здійснення повноважень розподіляються не хаотично, а за певними критеріями, що визначені ст. 86 Бюджетного кодексу. Так, видатки між місцевими бюджетами розподіляються за принципом субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. З огляду на це встановлено такі види видатків:

1) на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розміщені найближче до споживачів;

2) на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;

3) на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Для того щоб забезпечити стабільне, цільове, об’єктивне, своєчасне та ефективне здійснення видатків, у Бюджетному кодексі закріплено розподіл їх між конкретними видами бюджетів: Державним бюджетом України, бюджетом Автономної Республіки Крим, бюджетами обласними, районними, районними у містах та місцевого самоврядування. Наприклад, з Державного бюджету України здійснюються видатки на:

1) державне управління (законодавчу й виконавчу владу, Президента України);

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково–технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові й інформаційні зв’язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту (загальну середню, професійно–технічну, вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності, та ін.);

8) охорону здоров’я (первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу; спеціалізовану, високоспеціалізовану, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну, санаторно-реабілітаційну тощо);

9) соціальний захист та соціальне забезпечення (державні спеціальні пенсійні програми; державні програми соціальної допомоги; державні програми і заходи для дітей, молоді, жінок, сім’ї; державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян тощо);

10) культуру і мистецтво (наприклад, державні культурно-освітні програми; державні театрально-видовищні програми);

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам’яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів і референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Видатки місцевих бюджетів, згідно з Бюджетним кодексом, по–перше, поділяються (1) на ті, що враховуються, і (2) на ті, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів; по–друге, на видатки, пов’язані (1) з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування і (2) з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Приміром, до видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення (програми місцевого значення для дітей, молоді, жінок, сім’ї, соціального захисту окремих категорій населення;

4) місцеві програми розвитку житлово–комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5) культурно–мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство;

10) заходи з організації рятування на водах;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном та ін.

Перелік конкретних видатків кожного місцевого бюджету встановлює відповідна рада. Сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Оскільки потреба в доходах кожного бюджету часто змінюється, держава щороку здійснює бюджетне регулювання, тобто перерозподіляє кошти всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх видів бюджетів.

Отже, бюджетне регулювання – це надання коштів із загальнодержавних джерел, що закріплені за бюджетом вищих рівнів, бюджетами нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для здійснення відповідних повноважень, виконання планів економічного й соціального розвитку на певній території. Розмежування доходів у процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням певних чинників, зокрема, соціального та екологічного стану відповідних територій країни.

Такий перерозподіл коштів всередині бюджетної системи щороку здійснює кожний представницький орган безпосередньо щодо бюджетів нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради – селищні, сільські, міські (міст районного підпорядкування) бюджети, міські ради – бюджети районів у містах. Верховна Рада України здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу.

У процесі бюджетного регулювання застосовують такі методи: відсоткові відрахування від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, які щороку встановлює рада вищого рівня; дотації, субвенції, тобто трансферти. їх перелік і розміри щороку закріплюються окремо в законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет на поточний рік.

Дотація (від лат. dotatio – дар) – це виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків або збалансування бюджетів нижчих органів, підприємств і організацій. Вона має загальний характер, оскільки її сутність полягає саме в нецільовому характері й наданні у разі перевищення витрат над доходами бюджету, а також у тому, що вона не підлягає поверненню до бюджету, з якого була надана.

Субвенція – форма фінансової допомоги держави місцевим органам. Надається на проведення цими органами конкретних заходів (програм) за умови часткового фінансування.

Субсидія – форма цільової фінансової допомоги, яку надає держава, юридична особа чи приватна особа іншим особам (юридичним чи фізичним), а також іншим державам. На відміну від дотації, субвенції й субсидії мають цільовий характер і це передбачають, що у разі використання їх не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція має частковий характер (тобто частину коштів на певну мету надає вищий суб’єкт, а частину – той, хто її отримує) і передбачає обов’язкове повернення виділених у такий спосіб грошей у разі їх невикористання протягом бюджетного року1.

У бюджетному кодексі закріплено дещо інші поняття субвенції й дотації, а також порівняно нові категорії "трансферт" і "міжбюджетний трансферт", терміна "субсидія" немає.

Так, у ст. 9 Бюджетного кодексу трансферт визначено як кошти, отримані від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній

1 Раніше українське законодавство не давало визначенні таких понять, як дотації, субсидії, субвенції, хоча активно застосовувало їх.

і безповоротній основі. Згідно зі ст. 2 кодексу, міжбюджетні трансферти – це кошти, що безповоротно й безоплатно передаються з одного бюджету в інший. Є такі види між бюджетних трансфертів: 1) дотація вирівнювання; 2) субвенція; 3) кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації (ст. 96 Бюджетного кодексу).

Дотація вирівнювання – це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його отримує; субвенція – міжбюджетний трансферт для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, що прийняв рішення про її надання (ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Методи трансфертів, міжбюджетних трансфертів застосовуються в багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни, як бачимо, закріплені без розкриття їх суті, а категорія "офіційний трансферт" взагалі з’явилася недавно. Вперше її було закріплено в бюджетній класифікації постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р "Про структуру бюджетної класифікації України", а згодом її стали використовувати в текстах законів про державний бюджет (наприклад, уперше в ст. 6 Закону України від 30.12.1997 р. "Про державний бюджет України на 1998 рік"). Фактично "офіційний трансфер" – збірне поняття, яке охоплює дотації і субвенції з бюджетів вищих рівнів нижчим, а також надходження з бюджетів нижчих рівнів вищим.

У Державному бюджеті України можуть бути передбачені такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України визначено обсяг дотації вирівнювання та субвенції окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети можуть також передбачати міжбюджетні трансферти у вигляді дотацій вирівнювання, субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування; субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань; субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

Отже, система міжбюджетних трансфертів реалізується в бюджетній системі України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей та районів, районів у містах та бюджети місцевого самоврядування передається частина доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Крім того, застосовується зворотне передавання коштів, а саме – до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів з бюджетів нижчого рівня. Якщо доходи від закріплених за місцевими бюджетами податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет.

Розміри міжбюджетних трансфертів визначають за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, а затверджує їх Верховна Рада України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості обчислюють діленням загального обсягу фінансових ресурсів, спрямованих для виконання бюджетних програм, на кількість мешканців або споживачів соціальних послуг. Цей норматив єдиний для всіх місцевих бюджетів і дорівнює середнім по країні витратам на одного споживача бюджетної послуги за кожним видом видатків бюджету відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

Під час розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може також бути врахований обсяг нерозподілених видатків, до яких належать види видатків на повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.

Для того щоб урахувати відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від кількості населення та споживачів соціальних послуг, соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць, під час розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, зокрема, фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, застосовують коригувальні коефіцієнти, які затверджує Кабінет Міністрів України, а також індекси відносної податкоспроможності відповідного населеного пункту, коефіцієнти вирівнювання тощо. їх використання забезпечує прозоре і справедливе визначення сум коштів, що мають бути передані у вигляді міжбюджетних трансфертів.

Оскільки обсяг міжбюджетних трансфертів визначають за допомогою єдиного формульного розрахунку, то сума таких надходжень визначається об’єктивно і не може бути предметом переговорів.

Такий диференційований підхід до визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, фінансування відповідних програм кожного регіону України враховує їх економічний розвиток, оскільки дохідні бази різних місцевих бюджетів істотно різняться. Так, умовно можна вирізнити такі види місцевих бюджетів: 1) які при зарахуванні всіх передбачених доходів потребують додаткових надходжень. У таких бюджетах трансферти з державного бюджету дорівнюють майже 50% їх доходів; 2) які можуть покрити передбачувані видатки; 3) які отримують більше надходжень, ніж потрібно для покриття їх видатків. Такий розподіл за областями дає змогу спростити систему бюджетного регулювання, забезпечити розвиток різних сфер виробництва тощо.

Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки

Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначає Кабінет Міністрів України, він має забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

Закладена у Бюджетному кодексі України концепція міжбюджетних відносин відображує політику децентралізації, перерозподілу повноважень держави на місцевий рівень, що, в свою чергу, передбачає зміцнення місцевих органів (їх бюджетів). Однак нині на цьому шляху існує багато проблем. Зокрема, немає реальних стимулів для забезпечення інтересу учасників міжбюджетних відносин щодо збереження тісних зв’язків між собою з невід’ємним нарощуванням і розвитком економічного потенціалу місцевих бюджетів.

Закріплюючи бюджетні повноваження між рівнями бюджетної системи, слід передусім з’ясувати, бюджет якого рівня має забезпечувати потреби у здійсненні фінансування видатків і надання послуг. Крім того, потрібно акцентувати увагу і на визначенні відповідальності за неналежне фінансування різних видів державних витрат, а також на формуванні чітких, своєчасних та ефективних взаємовідносин у виконанні видаткової частини бюджету.

Зауважимо, що ефективність міжбюджетних відносин визначається не ступенем централізації або децентралізації бюджетної системи, не наявністю чи відсутністю регулюючих податків, обсягом і засобами надання фінансової допомоги тощо, а чітко встановленою, збалансованою системою всіх цих чинників, які мають суворо відповідати особливостям певної держави1.

Отже, з метою розвитку і вдосконалення міжбюджетних відносин передусім потрібно:

– раціонально розмежувати видатки і доходи між складовими бюджетної системи;

– стимулювати зацікавленість місцевих бюджетів щодо розвитку їх економічного потенціалу;

– надавати інвестиційну підтримку різним регіонам України;

– підвищити контроль власних доходів бюджетів адміністративно–територіальних утворень;

– чітко розмежувати й закріпити відповідальність учасників міжбюджетних відносин за здійснення бюджетних повноважень тощо.

Date: 2015-07-23; view: 593; Нарушение авторских прав