Поняття, предмет, метод і система цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право - це галузь права, яка включає в себе сукупність розташованих у визначеній системі процесуальних норм, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах судами загальної юрисдикції.

Об'єктом правового регулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільні відносини в сфері судочинства у цивільних справах.

Предметом цивільного процесуального права - є діяльність суду та інших учасників, а також і діяльність органів виконання судових рішень.

Процесуальною діяльністю суду - є розгляд та вирішення цивільних справ в порядку цивільного судочинства, справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, в порядку позовного, наказного та окремого провадження та з перевірки законності й обґрунтованості постановлених у справі рішень та ухвал.

Під методом цивільного процесуального права слід розуміти сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів та засобів впливу на відносини, які регулюються цією галуззю права, та поведінку їх суб'єктів.

Метод цивільного процесуального права за змістом є імперативно-диспозитивним. Він обумовлюється властивостями предмета цивільного процесуального права, правовим становищем суб'єктів цивільних процесуальних відносин та особливістю юридичних фактів, від яких залежить виникнення, розвиток та припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Імперативний характер впливу на поведінку суб'єктів цивільних процесуальних відносин закріплюється у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборону і примус. Зобов'язання передбачає необхідність конкретної активної поведінки суб'єкта цивільних процесуальних відносин. Заборона виявляється у забороні виконувати (вчиняти) певні дії. Примус - у впливі, спрямованому на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права. Імперативний спосіб визначається процесуально-правовим становищем суду та учасників цивільного процесу.

Диспозитивний характер означає дозвіл і право суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на відповідну поведінку в межах, встановлених нормами цивільного процесуального права. Спосіб дозволу закріплюється в нормах, що визначають процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та діяльність яких характеризується принципом диспозитивності.

Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він, як орган держави, що здійснює правосуддя, виконує головну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватись судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд розглядає і вирішує цивільну справу та окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, ухвалює рішення, яке має обов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість - вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду, наприклад, об'єднання і роз'єднання позовів - суддя під час відкриття провадження у справі, провадження у справі до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ст. 126 ЦПК).

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, які не беруть участі у справі, визначається не дозволом певної поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином.

Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як зобов'язання, заборона, примус і дозвіл.

Система цивільного процесуального права - це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин - загальної та особливої.

- Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу.

- Особлива частина включає норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за видами провадження та стадіями цивільного судочинства.

Значення цивільного процесуального права полягає в тому, що Цивільне процесуальне право покликане забезпечувати зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням, формувати правову свідомість громадян та посадових осіб на основі фундаментальності принципу справедливості.