Театр і музика

Театр. Наприкінці XVI — упершій половині XVII ст. на українських землях виник шкільний театр. У слов’яно-греко­латинських школах учнів навчали складати й проголошувати вірші та промови. Учителі писали вірші у формі декламацій на світські й духовні теми, а учні виступали з ними у школах свята, у церквах, під час урочистих зустрічей почесних гостей тощо. У 30-х рр. XVI ст. у Львівській братській і Київській лаврській школах була започаткована шкільна драма і театр.

Першою з відомих пам’яток української великодньої драми вважається надрукований 1631 р. твір учителя Львівської братської школи Іоаникія Волковича «Роздуми про муку Христа Спасителя нашого». Розвитку шкільного театру в Києво-Могилянському колегіумі сприяли програми навчання у класах поетики та риторики. У першій половині XVII ст. з’явилися перші містерії — духовні драми на біблійні сюжети. Так, у цей час наВолині або Галичині було створено «Слово о збуренню (зруйнуванню) пекла». Містерії виконувалися на майданах міст і містечок мандрівними акторами у дні церковних свят. Між діями містерії, а згодом шкільної драми розігрувалися інтермедії. У цих комедійних сценках із побутового життя значне місце посідала імпровізація, тобто виконання без попередньої підготовки.

У XVII ст. в Україні значної популярності набув різдвяний ляльковий театр — вертеп. Вертепник мандрував зі спеціальною скринею, розділеною на два поверхи, з бічними дверцятами, через які «заводили» ляльок. Ляльок майстер випилював із дерева й розмальовував. Вертепник водив їх за допомогою дротиків, розмовляв і співав за них.

Відображенням високого рівня духовної культури українського народу були досягнення в музичному мистецтві. У пісенній творчості, як і в попередні сторіччя, були поширені обрядові, ліричні, жартівливі, епічні, танцювальні пісні. В епічному жанрі виник ряд таких глибоко драматичних пісень про татарські набіги, як «За річкою вогні горять». Своєрідними пісенними розповідями про найважливіші події стають історичні пісні. Так, про козацькі повстання 20—30-х рр. XVII ст. розповідається в пісні «Про Сулиму, Павлюка, ще й про Яцька Остряницю».

Великої майстерності досяг партесний (багатоголосий) спів без нот та музичного супроводу. Його стали використовувати у православних церквах, на противагу католицькій церковній службі, що супроводжувалася грою на органі. На зміну «знаменам» або «крюкам» для запису церковних наспівів прийшло нотне письмо. Співу по нотах навчали досвідчені музиканти й регенти церковних хорів.

Виникли нові жанри світської музики. На основі віршової поезії складалися канти — церковні й світські пісні для триголосого ансамблю або хору. Існували урочисто-вітальні, моралістично-повчальні, жартівливі, сатиричні та інші канти. Розвивалася також сольна пісня із супроводом. Розвиток жанру інструментальної музики пов’язаний із музичними цехами, які існували в деяких містах, на зразок ремісничих. Основною метою їх створення було задоволення побутових потреб населення в музиці. Завдяки музичним цехам формувалася народна професійна музика.

Розвитку музичного мистецтва сприяли також козацькі військові музики. Вони грали під час походів, святкувань перемоги, військових і звичайних урочистостей. Серед інструментів найчастіше використовувалися сурми, труби, котли, кобзи, торбани. Козацькі музики виконували марші, танцювальну музику (гопак, козачок) і ліричні наспіви.