Характеристика правової бази, яка регламентує відносини в сфері застосування форм забезпечення кредитних зобов’язань

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більш того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановлені договором строки.

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов’язаних з учасниками і елементами кредитних відносин. Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел – фінансові можливості позичальника (об’єктивний ризик, пов’язаний із позичальником). Практика є показує, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. Тому застосування форм забезпечення кредитних зобов’язань мають дуже важливе значення в процесі кредитування і сприяють мінімізації кредитних ризиків. В Україні на даний час комерційні банки в процесі кредитування використовують такі форми забезпечення зобов’язань: неустойка, гарантія, порука та різні види застав.

Вказані форми забезпечення банківських кредитів закріплені в широкому колі чинних нормативних документів, а саме:

Цивільний кодекс України, який був прийнятий 16.01.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Даний нормативний документ є більш досконалим ніж Цивільний кодекс Української РСР та регламентує широке коло цивільно-правових відносин.

Закон України “Про банки і банківську діяльність”, який був прийнятий 07.12.2000 року зі змінами та доповненнями. Цей закон визначає структуру банківської системи, економічні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків, а також визначає основні принципи банківських операцій, зокрема, принципи кредитування.

Закон України “Про заставу”, який був прийнятий 02.10.1992 року, але до нього були внесені суттєві зміни та доповнення, останні зміни були внесені 18.11.2003 року. Даний нормативний документ регламентує порядок застосування застави, дає характеристику окремим видам застави, порядок та умови укладання договорів застави, а також порядок реалізації заставленого майна.

Закон України “Про іпотеку”, який був прийнятий 05.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Даний закон регламентує окремий вид застави, а саме, іпотеки, як вид забезпечення зобов’язань нерухомим майном. Прийняття цього закону сприяло введенню нового направленню в процесі кредитування, а саме іпотечному кредитуванню. Цей закон регламентує правовий режим нерухомості, порядок та умови оформлення договорів іпотеки.

Закон України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, який був прийнятий 19.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, який був прийнятий 18.11.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Закон України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, який був прийнятий 19.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон визначає загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управляння цими коштами. Даний нормативний документ сприяє розвитку такого напрямку в банківські діяльності як іпотечне кредитування.

“Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 року зі змінами та доповненнями. Дане Положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. Згідно цього Положення державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць на підставі відповідних рішень виконавчих органів місцевого самоврядування. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно – це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно на підставі правовстановлювальних документів.

“Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна”, затверджене наказом Міністерства юстиції України 18.08.04 року. Це Положення встановлює порядок ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, унесення (одержання) інформації до (з) нього. Єдиний реєстр – це електрона база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме:

- накладені заборони та арешти нерухомого майна;

- вилучення записів про заборони, арешти;

- видані витяги з Реєстру заборон.