Професійна мовнокомунікативна компетенція

За характером стосунків між комунікантами професійне ділове спілкування поділяється на офіційне та неофіційне. Ступінь офіційності зумовлена місцем, де відбувається комунікативний акт, діловими цілями, досягнення яких пов’язано із функціонуванням офіційної установи, підприємства, компанії тощо, ступенем знайомства учасників спілкування, їх ролями, обумовленими місцем у соціальній структурі суспільства.

У функціональній класифікації Б.Ф. Ломова виділяються такі основні функції спілкування фахівців: інформаційно-комунікативна (пов’язана з передачею та прийомом інформації); регуляційно-комунікативна (регуляція, яку здійснюють комуніканти стосовно один одного - від виникнення мотивів до зміни системи поглядів, поведінки, а також організації спільної діяльності); афективно-комунікативана (перевага емоційної сфери людини, виявлення емоційного стану співрозмовника/ків та керування ним) [2,с. 115-116].

Інформаційно-комунікативна функція професійного ділового спілкування збігається з основною метою професійної діяльності фахівця, і, як відзначалося раніше, полягає в отриманні, обробці та передачі різних видів інформації, а також в її формуванні, розвитку, уточненні та деталізації [2, с. 131].

Професійне спілкування - це комунікативний процес, який реалізовує основні функції спілкування фахівців. Отже, мета процесу формування готовності майбутнього фахівця до ділового спілкування - навчання форм, які дозволять реалізувати ці функції залежно від конкретних умов спілкування. Такі вміння потрібно формувати з урахуванням індивідуально- вікових особливостей студентів, конкретних сфер їх майбутньої професійної діяльності.

Постановка завдання. У вітчизняній педагогіці останнім часом термін «компетенція» використовують досить широко, особливо в контексті проблем, пов'язаних із концепцією модернізації освіти.

Дефініція «компетенція» сьогодні найчастіше використовується там, де йдеться про розвиток навчання та виховання. На думку науковців (В.О. Кальней, С.Є. Шишов та ін.), компетенція - це загальна здібність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, які надбані завдяки навчанню [3, с.72]. Можна стверджувати, що для навчання студентів вищих навчальних закладів економічного спрямування професійного спілкування доцільно формувати комунікативну компетенцію, яка складається з лінгвістичної компетенції (уміння використовувати мовні засоби, адекватні меті спілкування; володіння мовленнєвими уміннями й навичками); соціолінгвістичної компетенції (уміння відтворювати в свідомості картини світу - предмети, явища і взаємозв’язок між ними на основі активного володіння загальною лексикою); дискурсивної компетенції (від „дискурс”- володінням стратегіями побудови висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються з зв’язках з цією проблематикою, а також у зв’язках між собою); прагматичної компетенції (здатність розуміти та досягати позитивного результату у сприйманні та породженні окремих висловлювань); соціокультурної компетенції (у широкому розумінні передбачає уміння спілкуватися з метою обміну інформацією).

За основу навчання писемного професійного спілкування студентів вищих навчальних закладів економічного спрямування узято комунікативний системнодіяльнісний підхід, що передбачає розвиток навичок та вмінь у всіх видах мовленнєвої діяльності, у тому числі, й у писемному мовленні. Ми виходили з того, що писемне професійне спілкування фахівців має свою специфіку та відрізняється мотивами, умовами, змістом спілкування, переліком соціально- комунікативних ролей (адресатів і адресантів). Ця специфіка багато в чому зумовлена роллю та місцем професійного спілкування українською мовою фахівця в структурі його трудової діяльності. Цілком зрозуміло, що у кожному окремому випадку зміст та методика навчання повинні відображати загальні риси професійного спілкування та специфічні особливості завдань, умов та проблем спілкування фахівців конкретної професії. Не викликає сумніву той факт, що характерні риси в спілкуванні, наприклад, спортсменів чи лінгвістів зовсім не актуальні для спілкування економістів.

Виклад основного матеріалу. Протягом останнього періоду проблема навчання професійного спілкування привертала увагу багатьох науковців.

Процес формування культури професійного мовлення складається з таких основних компонентів: засвоєння професійної лексики і термінології; прищеплення студентам навичок роботи зі словниками, довідниками; формування вмінь сприймання, відтворення і створення фахових текстів; моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності; уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі.

За умов інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу, який постійно насичує професійне мовлення новими поняттями й термінами, основним критерієм визначення рівня культури професійного мовлення є ступінь оволодіння професійною термінологією і лексикою.

На наш погляд, передумовою успішного засвоєння і подальшого активного використання базової наукової та професійної лексики майбутніх фахівців економічного спрямування слугує раціональне поєднання комунікативного підходу та професійного контексту.

Продуктивність засвоєння термінів та їх активне використання в усному та писемному українському фаховому мовленні багато в чому залежить від відповідної системи підготовчих вправ, послідовно спрямованих як на засвоєння професійної лексики, так і на застосування цієї термінології у конкретних практичних ситуаціях. Ефективним є поєднання вправ як репродуктивного характеру, що виконують ознайомлювальну функцію, так і творчих, що сприяють активному самостійному використанню термінологічної лексики відповідно до виробничої ситуації.

Ми вважаємо, на заняттях ефективним буде використання таких репродуктивних вправ: добирання термінів до запропонованих визначень; тлумачення фахових термінів українською мовою; переказ матеріалу попередньої лекції, звертаючи увагу на вимову та вживання фахової термінології; укладання словника до тексту з фахового підручника, пояснюючи терміни.

Вправи творчого спрямування повинні бути складнішими і передбачати більшу самостійність студента під час їх виконання, наприклад: за допомогою словника добирати до термінів синоніми, увести терміни-синоніми в речення; за допомогою словника добирати до термінів антоніми, скласти з ними речення; підготувати усне або письмове висловлювання фахового спрямування, використовуючи професійну термінологію; скласти діалог, насичений фаховою термінологією; прочитати текст, виправити терміни, що вжиті з невластивим для них значенням.

Доцільним є також застосування тих вправ, що допомагають студентам відчути специфіку виучуваних понять, ілюструють особливості нормативного фахового мовлення порівняно з розмовно-побутовим; та вправ на переклад, що виявляють «поряд із спільними ознаками, котрі є характерними для близькоспоріднених мов також риси своєрідні, національно специфічні» [4, с. 26]. Вправи цих типів дозволяють проаналізувати особливості вивчених понять на фонетико- орфоепічному, лексико-граматичному та стилістичному рівнях. Крім того, збагачуючи лексичний запас студентів закладів економічного профілю професійно-науковою термінологією, ми одночасно маємо змогу підвищувати культуру мовлення майбутніх фахівців, звертаючи увагу на особливості вимови та правопису того самого терміна в російській та українській мовах; доречність використання термінів та професіоналізмів у різних мовних ситуаціях; особливості перекладу стійких термінологічних сполук, що не мають точних українських відповідників російським варіантам.

Висновки. Застосування таких видів роботи допоможе студентам уникати калькування під час перекладу фахової літератури та написанні текстів професійного спрямування, зорієнтує на вживання нормативних форм термінолексем та фахових фразеологічних терміносполучень, дасть можливість знайти складні перехресні відношення в найбільш близьких мовах, як то російська та українська, що є надзвичайно цінним для двомовних регіонів.

Найбільш доцільним для формування мовленнєвої фахової компетенції на основі науково- професійної термінології є використання текстів зі спеціальності, невеликих за обсягом, доступних за змістом, насичених словами, стійкими словосполученнями та граматичними конструкціями, характерними для мови спеціальності. Тільки на рівні тексту виучувані професійні терміни постають як цілісна комунікативна система, придатна для використання в певних робочих ситуаціях, а не як сукупність розпорошених лексем та синтагм.