Будова шкіри

Надшкір’я, або епідерміс – epidermis – побудований з багатошарового плоского зроговілого епітелію, за функцією клітин, що його утворюють, розпадається на два шари. Глибокий ростковий (камбіальний) шар – stratum basale – розміщений на маленьких сосочках власне шкіри, його клітини діляться, відходять у верхній шар і перетворюються в зроговілі пластинки. У цьому шарі є пігментні клітини – меланоцити, які виробляють меланін, що надає шкірі певного кольору, за їх відсутності епідерміс не пігментований (явище альбінізму). Поверхневий зроговілий шар – stratum corneum – утворений відмерлими клітинами, котрі багаті кератогіаліном. Зроговілі пластинки з відмерлих клітин, по мірі поділу росткового шару, поступово злущуються невеликими лусочками у вигляді лупи і замінюються новими пластинками. Разом із злущеними клітинами видаляється поверхневе забруднення, мікроорганізми, паразити.

В епідермісі всіх ссавців відсутні судини, проте є багато нервових волокон та складних чутливих апаратів – рецепторів.

Власне шкіра (основа шкіри) – derma (corium) – один з видів волокнистої сполучної тканини, яка багата еластичними і колагеновими волокнами, що йдуть у різних напрямах. Дерма визначає товщину шкіри, в ній розміщені потові й сальні залози, кровоносні й лімфатичні судини, нервові волокна, рецептори, корені волосся, непосмуговані м’язи – підіймачі волосся. Дерма за будовою та функцією поділяється на два шари: сосочковий та сітчастий. Її сосочковий шар – stratum papillare – складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, має велику кількість судин і живить епідерміс (трофічна функція). Пальцеподібно проникає в безсудинний епідерміс, завдяки чому зростає міцність їх з’єднання і площа дотику, що збільшує площу поверхні під час дифузії поживних речовин. У волосистій шкірі – cutis pilosa – сосочковий шар слабкий, замість нього в ній виділяють пілярний шар, що містить корені волосся. Сітчастий шар – stratum reticulare – утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною тканиною, в якій переважають різноспрямовані колагенові волокна, проте в різних ділянках тіла вони все ж мають певні закономірності напряму, що враховують під час оперативних розрізів (розріз впоперек волокон зумовлює сильне зіяння рани). Сітчастий шар зумовлює товщину, пружність, міцність шкіри.

Еластичні волокна надають шкірі пружність (шкіра, що зібрана в складку, швидко розправляється). Однак, еластичність шкіри в різних ділянках неоднакова: в одних вона розтягнута рівномірно у всіх напрямках, в інших – нерівномірно. Внаслідок цього кружок, вирізаний з певної ділянки шкіри, рівномірно звужується, а отвір, що залишається після його витягнення, навпаки, рівномірно розширюється, в інших місцях такий же кружок витягується в одному напрямі, а отвір – у протилежному. Еластичність шкіри втрачається з віком, що веде до появи зморшок і складок, проте є й фізіологічна складка шкіри – колінна.

Товщина основи шкіри в цілому неоднакова не лише в тварин різних видів, але й у різних місцях у однієї й тієї ж тварини. Найтовстіша шкіра у великої рогатої худоби (3-7 мм, до 13 мм), а найтонша – в овець та кіз (0,5-3 мм), у коня – 1-7 мм, свині – 0,6-3 мм. Особливо тонка шкіра в північного оленя, а товста – в слона, бегемота, носорога та китоподібних (до декількох сантиметрів). У старих тварин шкіра товща, ніж у молодих, у самців товща, ніж у самок. Найтовща шкіра на спині, шиї, бічних частинах тіла, тонка – на медіальній поверхні кінцівок, найтонша і найбільш рухлива – на вентральній поверхні тулуба (животі) та голові.

Підшкірна основа – tela subcutanea – складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, без особливої міцності з’єднує основу шкіри з глибше розміщеними фасціями та м’язами, тому від ступеню розвитку цього шару залежить рухливість шкірного покриву в певній ділянці тіла. За відсутності підшкірної основи шкіра просто приростає до глибше розміщених органів (на п’ятці в людини). В рухомих місцях тіла в підшкірній основі є невеликі щілиноподібні порожнини, заповнені слизом – підшкірні сумки – bursa subcutanea (над ліктьовим горбом у коня). Підшкірна основа сильно розростається в ділянці м’якушів, де вона разом із жировою тканиною утворює пружиноподібні пристосування.

Звернути увагу, що у вгодованих тварин тут розростається у великій кількості жирова тканина – підшкірна жирова клітковина – panniculus adiposus. Жир відкладається в одних тварин у певні сезони – влітку й восени, завдяки чому вони легко переносять зимову нестачу в їжі, причому в самок більше, ніж у самців, що пов’язано, напевно, з виношуванням та годівлею потомства ними, а в свині – накопичується незалежно від пори року. В одних видів тварин спостерігається його значне нагромадження (китоподібні, ластоногі), що сприяє збереженню теплоти, забезпечує захист, термоізоляцію (добре переносять холод), зменшення питомої ваги (легко утримуються на поверхні води), а в інших у певних місцях тіла жир формує спеціальні утвори – горби у верблюда, курдюк у вівці. В різних частинах тіла величина жирових відкладів різна, особливо багато їх у ділянці шиї, крупа, в деяких ділянках є спеціальні жирові подушки (очне яблуко, основа вушної раковини). Зовсім немає жирових відкладів у шкірі вушних раковин, повік та статевого члена.