Сутність культури. Предмет та соціальні функції культури

Культура є духовною складової життєдіяльності суспільства, одним з його соціальних інститутів.

Соціологія культури – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає закономірності функціонування культури в суспільстві: її місце і роль у суспільстві, зміст, форми і напрямки культурної діяльності, культурний рівень різних соціальних груп, культурні потреби і рівень їхнього задоволення, стан, зміст і ефективність діяльності соціальних інститутів і установ культури, якісний склад кадрів у сфері культури, ситуацію на ринку художньої культури, особливості публіки і репертуар культурних установ, проблеми керування в сфері культури. Вивчаються проблеми зв’язку культури і соціальної структури, культурної динаміки, причини конфліктів у сфері культури і способи їхнього рішення.

У рамках соціології культури існують власні галузі дослідження: соціологія літератури, соціологія кіно, музики, театру і т.д.

Соціологія культури вивчає також сукупність норм і цінностей суспільства й особистості.

Існують десятки визначень культури, що обумовлює велику предметну область соціології культури. Соціологія культури вивчає різні аспекти взаємодії суспільства та культури, звертає увагу перш за все на соціальні функції культури. Основні соціальні функції культури наступні:

Інтеграція і консолідація людей з метою спільного задоволення їх індивідуальних і групових потреб і інтересів.

Функція організації людей – структурування і поділ соціальних функцій по напрямках діяльності до груп виконавців. Соціальна диференціація – це природний продукт еволюції людського суспільства. Культура переробляє і через свої образно символічні системи висвітлює і затверджує соціальну диференціацію.

Функція нормування і регуляції практики спільної життєдіяльності людей, технологій і результатів праці. Культурні норми завжди регулювали весь життєвий цикл, часовий, просторовий, технологічний цикл. Усі процеси життєдіяльності знаходили висвітлення в культурі і транслювалися з покоління в покоління.

Функція нагромадження й узагальнення соціального досвіду колективного життя, вироблення критеріїв, оцінки корисності і значимості тих чи інших явищ для людини і суспільства.

Побудова ієрархій ціннісних ориентаций, формування стандартів соціальної адекватності членів співтовариства, образів соціальної ідентичності і престижності, засобів соціальної чи винагороди покарання.

Функція здійснення соціальної комунікації між людьми, символічного позначення предметів, явищ і процесів навколишнього світу; вироблення мов і способів обміну інформацією, технічних засобів її фіксації, збереження, тиражування, трансляції і т.ін.

Розробка механізмів відтворення співтовариства як соціальної цілісності за допомогою трансляції соціального досвіду між поколіннями, соціального досвіду втіленого у формах і традиціях даної культури.

Наявність великого кола соціальних функцій культури обумовлює необхідність державного піклування культурної сфери за допомогою спеціального напряму діяльності держави, а саме культурної політики.

Для соціологічного вивчення культури необхідно операціоналізувати, тобто привести до виду зручному для спостереження і виміру, найважливіші її параметри. Так, при вивченні культури особистості і суспільства не можна поставити пряме запитання: «Якою мірою Ви культурні?» Тому варто вивчати цю проблему за допомогою непрямих чиників. Наприклад, “Скільки книг у вашій домашній бібліотеці?” Дослідження показують високу кореляцію (тісний взаємозв’язок) культури особистості і кількості книг в особистій бібліотеці. Звичайно, можуть бути різні обставини, що можуть перешкодити культурній людині мати бібліотеку чи навпаки, людині не культурній мати в розпорядженні велику бібліотеку. Але імовірність таких випадків значно менше, ніж прямий взаємозв’язок культури й обсягу особистої бібліотеки.

Можна виявити культуру особистості за такими показниками: міра нагальності потреби у мистецтві у цілому і у окремих його видах; розходження аудиторії по типу відношення до мистецтва; широта потреб у видах мистецтва, тобто диференціація аудиторії по співвідношенню і субординації видів і жанрів мистецтва; кількісні показники частоти спілкування з окремими видами і жанрами мистецтва, що характеризує інтегральний показник типів споживання і художньої потреби; ступінь освоєння окремих видів мистецтва щодо потреби у класичній спадщині і сучасному мистецтві, фольклорі і т.п.; диференціація по належності до спеціалізованих і неспеціалізованих сфер духовного виробництва; диференціація потреби у видах мистецтва; по освоєнню основних елементів художнього середовища; міра прилучення до читання літератури і періодики, присвяченої мистецтву; ступінь і характер участі у організованій і неорганізованій художній творчості; ступінь розвитку спілкування і інших видів комунікації у сфері мистецтва; рівень розвитку естетичних поглядів (освоєння теоретичних понять і здатність застосовувати їх); рівень розвитку здатності естетичного судження (оцінка і смак); по ступені поінформованості у сфері мистецтва; по кількості часу, що приділяється мистецтву в цілому, окремим видам мистецтва і художнім заняттям; ступінь інтерналізації мистецтва і художньої творчості в дозвіллі особистості; по самооцінці рівня своєї художньої культури; по володінню предметами художньої культури; готовності до художньої діяльності.

Для використання цих показників можна застосовувати тестові питання, розгорнуті питання-меню.

Важливо також вивчати не тільки культуру особистості, але і культуру суспільства. Для цих цілей можна застосовувати таку систему показників:

- Кількість художньої продукції.

Цей показник не може розглядатися ізольовано від якісних параметрів. Але і кількісні дані мають значення. Відомо зниження кількісних показників випуску фільмів, публікації книг і іншої друкарської продукції в нашій країні. Це перший негативний результат, що говорить про зміну структури культурних артефактів. Що стосується кіно продукції, то кількість її залежить від глобального переорієнтування художніх інтересів публіки і тому збільшення кількості знятих фильмів може бути надалі незначним, друкарська ж продукція може бути збільшена зі зміною структури змісту і тематики друкарського слова.

- Розмаїтість продуктів художньої творчості.

Ефект розмаїтості є ознакою демократичних суспільств. Одноманітність – властивість тоталітарного суспільства. Тому збільшення розмаїтості є одним із важливих напрямків трансформації у сфері культури.

- Високий престиж діячів мистецтва.

Він позначається на їхньому соціальному статусі, високій оплаті їхньої праці, бажанні вибрати професію, пов’язану з художньою творчістю.По усім цим параметрам у наш час показники дуже низкі. Відбувається трансформація критеріїв, по яких визначається і досягається престиж художника. Дистанціювання держави від цих процесів змінює механізм досягнення соціального статусу діяча мистецтва.

- Поєднування традиційних і сучасних зразків художньої творчості.

По цьому критерію в нашій країні поступово досягається звичний для розвитих держав рівень.

- Наявність у мистецтві зразків, що вимагають для свого сприйняття витонченого, розвинутого смаку. Збільшення кількості людей, що володіють таким смаком.

Відповідність цьому критерію робить вітчизняну культуру європейською, з урахуванням сучасних критеріїв художності. Зразки постмодерніського мистецтва, що одержують літературні й інші призи, відображають ознаки постмодерніського суспільства.

- Наявність художників аматорів і поширення їхньої кількості.

Найбільше масовий розмах аматорської творчості – у сфері музики. Це провідний вид мистецтва, найбільше адекватно розкриває сутність часу, тому саме йому віддає енергію все більша кількість людей.

Структурний підхід доповнюється повсякденними рутинними й інноваційним практиками, оскільки останні пов’язані зі стилем життя та певними субкультурами.

Крім конкретного, позитивіського за духом підходу до дослідження культури існують інші методологічні парадигми, наприклад, розуміюча соціологія М.Вебера, В.Дільтея та ін. Згідно з цієї позиції культура, у якій її творцями (суб’єктами) втілювався деякий ідеальний зміст — змісти, що здобувають знаково-символічне вираження. Тому науково-пізнавальна діяльність з явищами культури полягає в «розумінні» втілених у них змістах — суб’єктивності. Культура в рамках цієї парадигми є цариною символізму й значень, що виражає сутність людини та суспільства.

Культура складається з явних і неявних моделей поводження, що здобуваються і передаються за допомогою символів, що складають відмітне досягнення людських рук, включаючи їхню втіленість в артефактах.

Серцевина культури складається з традиційних ідей і, особливо, із ціннісних значень, що предписані. Системи культури можуть розглядатися з однієї сторони як похідні від діяльності, з іншого боку – як ті, що обумовлюють діяльність людини. Культура – це сукупність штучних порядків і об’єктів, створених людьми на додаток до природного; це сукупність заучених форм людського поводження і діяльності, знайдених знань, образів самосвідомості і символічних позначень навколишнього світу. Усі поняття і визначення культури поєднує те, що вона носить штучний характер, це особливе середовище створена людиною. Насамперед, культура – це оброблене середовище життя людини, організована за допомогою специфічної людської діяльності, що називають технологією.