з інфектології

Сомостійна робота

з тем:

1. Сказ 2. Лептоспіроз 3. Сибірка 4. Бруцельоз

5. Лістеріоз 6. Токсоплазмоз 7. Чума 8. Натуральна віспа 9. Охорона праці

Викладач:

Вдовиченко Л.І.

Виконавець:

Студентка 3 курсу,

«Акушерська справа»,

1. Наказ МОЗ України «Про удосконалення заходів профілактики захворювань людей на сказ»

В останні роки в Україні значно погіршилася епізоотична ситуація зі сказу. Активні вогнища природного типу цієї особливо небезпечної інфекції практично існують на всій її території, більшість яких реєструється в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій та Луганській областях. Відзначається підвищена захворюваність на сказ серед собак, котів та сільськогосподарських тварин, що, в першу чергу, є показником епізоотичного неблагополуччя серед диких тварин. Ускладнює ситуацію зростання в населених пунктах кількості безпритульних собак та котів, незадовільний стан боротьби з ними, неповне охоплення профілактичними щепленнями домашніх тварин, порушення правил утримання їх власниками. Все це є передумовою формування осередків сказу міського типу. У зв'язку з погіршенням епізоотичної ситуації із сказу збільшилась загроза виникнення і розповсюдження цієї інфекції серед населення.

По медичну допомогу з приводу укусів тваринами щороку звертаються близько 110 тис. осіб, з них майже 20 тисяч отримують антирабічні щеплення.

Протягом останніх років в Україні реєструються поодинокі випадки захворювань на сказ серед людей, виникнення яких було пов'язане з несвоєчасним зверненням потерпілих від укусів тваринами по медичну допомогу. Мало місце несвоєчасне призначення антирабічних щеплень (Донецька область) або неякісне їх проведення (Київська область).

З метою удосконалення заходів профілактики захворювань людей на сказ

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити:

1.1. Примірне положення про центр антирабічної допомоги.

1.2. Методику організації та надання антирабічної допомоги.

2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської, Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій:

2.1. Створити в Автономній Республіці Крим, областях та містах Києві та Севастополі центри антирабічної допомоги на базі одного з лікувально-профілактичних закладів, який має в своєму складі травматологічне відділення (хірургічні відділення). Строк - II кв. 2004 року.

2.2. Виділити в кожному районі (місті) відповідальних за надання антирабічної допомоги населенню лікарів-травматологів (хірургів), які працюють в травматологічних пунктах (кабінетах), а в разі їх відсутності в хірургічних кабінетах (відділеннях) - закріпити за ними середніх медичних працівників та визначити порядок їх роботи.

2.3. Забезпечити наявність у лікувально-профілактичних закладах, які надають антирабічну допомогу, необхідної кількості антирабічних препаратів.

2.4. Передбачити наявність ліжок у травматологічних (хірургічних) відділеннях для госпіталізації осіб, які потребують проведення курсу щеплень в стаціонарних умовах, а також боксів в інфекційних лікарнях (відділеннях) для надання медичної допомоги хворим на сказ.

2.5. Забезпечити контроль за призначенням та проведенням антирабічних щеплень особам, які звертаються в лікувально-профілактичні заклади з приводу укусів тварин, з додержанням вимог відповідних інструкцій щодо використання антирабічних препаратів.

2.6. Забезпечити підготовку та перепідготовку на семінарах не менше 1 разу у 3 роки лікарів-травматологів (хірургів), які відповідають за надання антирабічної допомоги населенню в районах (містах) на базі центрів антирабічної допомоги з питань організації та проведення антирабічного лікування, а також семінарів для дільничних лікарів-терапевтів, медичних працівників сільських амбулаторій і фельдшерсько-акушерських пунктів з питань клініки, діагностики, епідеміології та профілактики сказу - на базі одного з лікувально-профілактичних закладів.

2.7. Забезпечити доставку патологічного матеріалу від осіб, які загинули від сказу, та з підозрою на сказ до Інституту епідеміології і інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського АМН України (за згодою).

3. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської, Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державних адміністрацій, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного, повітряного транспорту:

3.1. Забезпечити контроль за роботою лікувально-профілактичних закладів, на які покладено надання антирабічної допомоги населенню відповідно до Методики організації та надання антирабічної допомоги.

3.2. Здійснювати щорічний аналіз стану надання антирабічної допомоги населенню та заходів профілактики сказу, інформацію надсилати на місця.

3.3. Забезпечити своєчасне подання до Міністерства охорони здоров'я України та Центральної санепідстанції МОЗ України оперативної інформації про кожний випадок захворювань на сказ та копій карт епідеміологічних обстежень.

3.4. Посилити проведення санітарно-освітньої роботи серед населення з питань профілактики сказу у засобах масової інформації.

4. Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного, повітряного транспорту:

4.1. Забезпечувати контроль за наявністю антирабічних вакцин та за умовами їх зберігання і дотримання холодового ланцюга в лікувально-профілактичних закладах, на які покладено надання антирабічної допомоги.

4.2. Спільно з установами державної ветеринарної медицини та іншими зацікавленими службами забезпечити проведення комплексу заходів з профілактики захворювань людей на сказ, відповідно до Комплексної програми основних заходів профілактики та боротьби зі сказом в Україні на 2000 - 2010 роки, затвердженої спільним наказом Державного департаменту ветеринарної медицини та Міністерства охорони здоров'я України від 01.12.2000 N 43/315.

4.3. Надсилати до органів виконавчої влади інформацію про епідемічну та епізоотичну ситуацію із сказу, заслуховувати її на засіданнях надзвичайних протиепідемічних комісій.

4.4. Здійснювати аналіз епідемічної та епізоотичної ситуації зі сказу з розробкою відповідних профілактичних заходів.

4.5. Забезпечити проведення для лікарів-епідеміологів не менше 1 разу у 3 роки семінарів з питань епідеміології та профілактики сказу на базі обласних (міських) санепідстанцій.

5. Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського АМН України (Сельнікова О. П.) за згодою:

5.1. Забезпечити надання органам та закладам охорони здоров'я науково-методичної, консультативної та практичної допомоги з питань антирабічної допомоги та профілактики сказу.

5.2. Проводити лабораторні дослідження патологічного матеріалу на сказ від осіб, яким клінічно встановлено діагноз "сказ".

6. Центральній санепідстанції МОЗ України (Некрасова Л. С.) забезпечити надання установам державної санепідслужби організаційно-методичної, консультативної та практичної допомоги з питань профілактики сказу.

7. Департаменту організації медичної допомоги населенню (Жданова М. П.), Департаменту державного санітарно-епідеміологічного нагляду (Бережнов С. П.), Центральній санітарно-епідеміологічній станції МОЗ України (Некрасова Л. С.) здійснювати щорічний аналіз епідемічної та епізоотичної ситуації зі сказу, стану антирабічної допомоги населенню, інформацію надсилати на місця.

8. Контроль за виконанням наказу покласти на директорів Департаменту державного санітарно-епідеміологічного нагляду Бережнова С. П. та Департаменту організації медичної допомоги населенню Жданову М. Н

9. Вважати таким, що втратив чинність, наказ МОЗ УРСР від 12.08.75 N 415 "Про заходи профілактики сказу серед людей в Україні".

10. Вважати таким, що не діє на території України, наказ МОЗ СРСР від 05.06.75 N 540 «О профилактике заболеваний бешенством»

3. Наказ МОЗ України «Про заходи з профілактики захворювань на сибірку»

Епідемічна ситуація щодо сибірки залишається напруженою. Протягом 1979 - 1993 років в Україні мали місце поодинокі випадки захворювань людей. З 1994 року реєструвались спалахи в Автономній Республіці Крим (1994 р.), Донецькій (1997 р.), Херсонській (1999 р.) та Київській (2001 р.) областях, де постраждало 65 осіб, з них померло - 3 особи.

Ускладнення епізоотичної та епідемічної ситуації з сибірки значною мірою пов'язано з недостатнім охопленням щепленнями тварин і відповідно збільшенням прошарку неімунного поголів'я тварин, які є джерелом зараження людей. Основні причини виникнення захворювань серед людей - порушення ветеринарно-санітарних правил утримання, забою худоби та реалізації м'ясної продукції без проведення санітарно-ветеринарної експертизи.

Прогноз щодо сибірки в Україні несприятливий. На її території нараховується понад 10 000 стаціонарно неблагополучних пунктів, щороку виявляються нові. Їх існування становить потенційну загрозу щодо появи осередків сибірки, її розповсюдження серед тварин і виникнення захворювань у людей.

З метою проведення заходів з профілактики сибірки

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Методичні рекомендації з епідеміології та профілактики сибірки у людей.

2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської державних адміністрацій, Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації:

2.1. Проводити не менше 1 разу у 2 роки семінари з клініки, лабораторної діагностики, лікування, епідеміології та профілактики сибірки для лікарів та середніх медичних працівників.

3. Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного та повітряного транспорту:

3.1. Проводити комплекс заходів з профілактики сибірки відповідно до Методичних рекомендацій.

3.2. Передбачати окремим розділом в Комплексному плані організаційних, протиепідемічних та профілактичних заходів щодо зооантропонозних інфекцій заходи, спрямовані на недопущення захворювань людей на сибірку. Щороку в I кварталі вносити необхідні зміни та доповнення до плану.

3.3. Двічі на рік разом з державною службою ветеринарної медицини аналізувати повноту охоплення щепленнями проти сибірки тварин в колективних та індивідуальних господарствах всіх форм власності для проведення комплексу профілактичних заходів, спрямованих на недопущення епідускладнень серед населення.

3.4. Провести спільно з державною службою ветеринарної медицини облік існуючих стаціонарно неблагополучних за сибіркою пунктів, внести їх до кадастру.

3.5. Щороку спільно з державною службою ветеринарної медицини перевіряти здійснення комплексу заходів проти сибірки в господарствах, на об'єктах підвищеного епідемічного ризику з вжиттям відповідних заходів.

3.6. Посилити контроль за станом санітарного та протиепідемічного режиму в тваринницьких господарствах, забійних пунктах і на підприємствах з переробки сировини та продуктів тваринного походження усіх форм власності.

3.7. Вести облік, реєстрацію та епідрозслідування випадків професійних захворювань на сибірку відповідно до діючих нормативних документів.

3.8. Направляти виділені штами збудника сибірки для ідентифікації в лабораторію особливо небезпечних інфекцій Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України.

3.9. Подавати до Центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України копії карт епідеміологічного обстеження вогнища сибірки.

4. Центральній санітарно-епідеміологічній станції МОЗ України (Некрасова Л. С.):

4.1. Надавати установам та закладам охорони здоров'я, державної санітарно-епідеміологічної служби організаційно-методичну і практичну допомогу з питань епідеміології та профілактики сибірки.

5. Уважати також, що не застосовується на території України "Инструкция и методические указания по лабораторной, клинической диагностике, профилактике и лечению сибирской язвы у людей", затверджені заступником Міністра охорони здоров'я СРСР 15.07.80, Москва.

2. Сучасні засоби діагностики лептоспірозу. Ускладнення лептоспірозу.

У перші дні хвороби діагноз можна підтвердити виявленням лептоспір при мікроскопії у темному полі крові (під час гарячки), сечі (з 6-7-го днів), у лікворі (за наявності ознак менінгіту). Проводять мікроскопію цитратної крові або осаду сечі, одержаної центрифугуванням.

Лептоспіри культивуються в анаеробних умовах на слаболужних живильних середовищах, збагачених кролячою сироваткою (Уленгута, Терських, Ферворта-Вольффа), але ростуть дуже повільно (до 1-3 міс.).

Доступним, високочутливим і специфічним засобом діагностики лептоспірозу є серологічний метод за допомогою реакції мікроаглютинації (РМА) або аглютинації-лізису (РАЛ) з живими культурами лептоспір. Антитіла при лептоспірозі з'являються пізно, досягають максимального титру на 3-му тижні та пізніше. З метою ранньої діагностики рекомендують досліджувати сироватку крові, взяту в перші дні захворювання і через 5-7 днів. Навіть мінімальне зростання титру в динаміці, як правило, дає змогу підтвердити діагноз. При спалаху лептоспірозу можна обмежитись одноразовим дослідженням крові в разі виявлення антитіл у титрі 1:100 і більше, але достовірнішим вважається наростання титру в 4 рази і більше протягом перебігу хвороби. Виявлення сероконверсії у перші 10 днів хвороби прогностично є несприятливим, оскільки свідчить про гіперреактивність організму.

Діагноз лептоспірозу не завжди вдається підтвердити серологічно, але це не дає підстав відмовитися від нього за наявності вагомих клініко-лабораторних і епідеміологічних даних. Приблизно у половини з тих хворих, яким у стаціонарі лептоспіроз було діагностовано лише клінічно, виявлено протилептоспірозні антитіла в періоді реконвалесценції при подальшому диспансерному спостереженні, а в померлих – лептоспіри в нирках і печінці.

При іктерогеморагічному лептоспірозі можна робити біологічну пробу: кров, сечу або ліквор хворого парентерально вводять морським свинкам.

Розроблено імуноферментний метод виявлення як антигенів лептоспір, так і антитіл до них. У полімеразній ланцюговій реакції можна виявити генетичний матеріал збудника.

Найбільш часте і небезпечне ускладнення лептоспірозу - гостра ниркова недостатність з наростаючою азотемією (обумовлює понад 60% летальних результатів). При важкому перебігу захворювання це ускладнення може розвинутися вже на першому тижні. Небезпечними ускладненнями, звичайно характерними для періоду розпалу хвороби (періоду органних поразок), є гостра печінкова недостатність, інфекційно-токсичний шок, кровотечі, крововиливи в легені, м'язи, надниркові залози. Крім того, можуть розвинутися менінгіти, енцефаліти, ірити та іридоцикліти, а також неспецифічні ускладнення, викликані патогенної бактеріальної флорою, - пневмонії, пролежні, абсцеси та ін

Летальні результати при спорадичної захворюваності становлять 1-2%, при епідемічних спалахах лептоспірозу - до 15-20% і більше.

4. Хронічні форми бруцельозу

Характерні варіабельність клінічних проявів і рецидивуючий перебіг. Температурна реакція та інші прояви інтоксикації слабкі або помірно виражені. Періоди загострень змінюють ремісії, тривалість яких може досягати 1-2 міс.Погіршення стану спостерігають при виникненні свіжих вогнищевих процесів.

У клінічній картині хронічного бруцельозу переважають вогнищеві ураження з боку різних органів і систем.

Ознаки змін опорно-рухового апаратухарактеризуються розвитком рецидивуючих, які тривалий час протікають артритів з частим залученням навколосуглобових клітковини (періартрити), бурсити, тендовагініти, періоститів, періхондрітом. Типові фіброзіти і целюліти в попереково-крижовій області і над ліктьовимисуглобами. Поразки різних відділів хребта виявляються сильними болями, обмеженням рухів, деформаціями, деструктивними змінами.

Поразки нервової системи виражаються у вигляді радикуліти, плексити, міжреберної невралгії, невритів слухового ізорового нервів, розладів чутливості. У рідкісних випадках можливий розвиток менінгоенцефаліту, діенцефального синдрому. Зміни з боку вегетативної нервової системи викликають гіпергідроз, явища вегетативно-судинної дистонії. Часто формуютьсяневрози та реактивні стани («важкий характер» хворих).

Урогенітальна патологія виявляється орхітамі і епідідімітамі у чоловіків, оофориту, сальпінгіти, ендометритами та порушеннями менструального циклу у жінок. Характерні невиношуваність вагітності,дисменорея, безпліддя.

При хронічному бруцельозі найбільш часто розвиваються комплексні органні ураження (змішана форма).

Хронічний активний бруцельоз може тривати до 2-3 років, а при повторному інфікуванні - і значно довше. Його перехід вхронічну неактивну форму характеризується відсутністю освіти свіжих вогнищ і інтоксикації, переважанням функціональних порушень, тривалим збереженням сироваткових антитіл і позитивної шкірно-алергічної проби (проби Бюрне).

5. Лістеріоз

Лістеріоз - зоонозне, клінічно поліморфне ​​інфекційне захворювання, що протікає з переважним ураженням системи мононуклеарних фагоцитів, нервових тканин або у вигляді ангінозний-септичної форми.

Етіологія

Збудник - рухома неспороутворюючих грамположительная паличка Listeria monocytogenes - типовий вид роду Listeria. Може утворювати капсулу, трансформуватися в L-форми і паразитувати всередині клітин, обумовлюючиповільне латентний розвиток інфекції. Лістерії - мікроаерофіли, невибагливі і ростуть на звичайних середовищах навіть при кімнатній температурі. Мають набір соматичних і джгутикових антигенів, що дозволяє виділити серед них 7 основних сероварів, багато з якихподіляються на підтипи. Найбільш поширені лістерії 1-4-го сероварів.

Епідеміологія

Резервуар і джерела інфекції - багато видівдиких і синантропних гризунів, а також різні об'єкти зовнішнього середовища. Хвороба вражає домашніх і сільськогосподарських тварин (свиней, дрібний і велику рогату худобу, коней, кролів, рідше кішок і собак), а також домашню та декоративну птицю (гусей, курей, качок,індичок, голубів, папуг і канарок). Лістерії знайдені у лисиць, норок, єнотів, песців, диких копитних, птахів, в рибі і продуктах моря, у багатьох природних середовищах. Особливо сприятливим середовищем для їхнього розмноження є поверхневі шари неякісного силосу.Збудник виділяється з організму з різними секретами (сеча, молоко, кров, сперма, ліквор, ректальна слиз, навколоплідні води та ін.) Період заразність тварин триває невизначено довго. Інфікована людина може бути джерелом перинатальної та неонатальноїпатології. одільніци і новонароджені можуть виділяти збудник протягом 10-12 днів після пологів.

Механізм передачі різноманітний (фекально-оральний, контактний, повітряно-крапельний, трансплацентарний), основний - фекально-оральний. Тварини заражаються через воду і корми, інфіковані лістеріями, від гризунів або їх трупів. Певну роль у підтримці стаціонарних вогнищ хвороби відіграють кровосисні комахи, особливо пасовищні кліщі. Заражаючись від гризунів і інших хворих тварин, вони сприяютьпоширенню інфекції, передаючи бактерії іншим тваринам.

Механізми зараження людей різноманітні. Найчастіше зараження відбувається аліментарним шляхом через інфіковану воду і харчові продукти тваринного походження, особливо при відсутності їх надійноїтермічної обробки і тривалому зберіганні в умовах відносно низьких температур. Можливе зараження при вживанні в їжу свіжих овочів. Встановлено можливість аерогенного зараження, відбувається при обробці тваринної сировини (вовни, щетини, шкіри, шкур,пера, пуху). Відомий контактний шлях передачі, здійснюваний через порізи і садна на шкірі при попаданні в них різних виділень хворих тварин. Виявлено можливість передачі бактерій від людини до людини, описані випадки зараження статевим шляхом. Особливо небезпечнийлістеріоз для вагітних у зв'язку з перинатальною передачею збудника від матері до дитини (трансплацентарно або під час пологів).

Патогенез

Вхідними воротамиінфекції можуть бути слизові оболонки шлунково-кишкового тракту та респіраторного тракту, очей, а також пошкоджені шкірні покриви. При лимфогенном і гематогенному поширенні збудників виникає гостре гарячкове стан, і відбувається фіксація лістерій в лімфатичних вузлах івнутрішніх органах - мигдалинах, легких, в печінці і селезінці, нирках і наднирниках, ЦНС та ін, де відбувається розмноження бактерій.

Запальний процес в лімфатичних вузлах супроводжується їх збільшенням, але нагноєння не розвивається. У важких випадкахзахворювання набуває рис лістеріозного сепсису, при цьому в лімфатичних вузлах і внутрішніх органах (включаючи ЦНС) формуються дрібні численні некротичні вузлики (лістеріоми), до складу яких входять лістерій, ретикулярні та моноцитарні клітини, ядернийдетрит, змінені поліморфноядерні лейкоцити. При вагітності лістеріоми можуть формуватися в плаценті, що призводить в подальшому до інфікування плода з розвитком у нього генералізованої форми інфекції. Виникненню захворювання сприяють імунодефіцитністану і пухлини.

Клінічна картина

Захворювання може набувати гострий, підгострий, хронічний і абортивний перебіг, звичайно схильне дорецидиву. Виділяють такі основні клінічні форми лістеріозу: ангінозний-септичну, нервову, очі-залізисту, септико-гранулематозний (у плодів і новонароджених), змішану. Відомі випадки тривалого безсимптомного лістеріозного носійства.

Інкубаційний період. Варіює від декількох днів до 15 міс.

Ангінозний-септична форма. Зустрічають найбільш часто. Основне клінічне прояв - ангіна. Вона може бути катаральної абофолікулярної, клінічно не отличимой від ангіни стрептококової етіології. Зазвичай в таких випадках захворювання протікає сприятливо протягом 5-7 днів і закінчується повним одужанням.

При виразково-пленчатой ​​лістеріозної ангіні температура тілапідвищується до 38.5-39, можливі кашель і нежить, характерні болі в горлі. У хворих відзначають яскраву гіперемію слизової оболонки ротоглотки, збільшення і розрихленість мигдалин, освіта на них плівчастих нальотів або виразок, покритих плівками. егіонарние лімфатичнівузли збільшені, болючі при пальпації. Для виразково-пленчатой ​​ангіни характерні зміни гемограми - лейкоцитоз, збільшення ШОЕ і особливо підвищення кількості мононуклеарів (до 70% і більше). Тривалість захворювання у випадках його сприятливого перебігу становить12-14 днів.

Разом з тим виразково-пленчатая і значно рідше фолікулярна лістеріозна ангіни при прогресуванні процесу можуть приводити до розвитку сепсису, що спостерігають переважно у дорослих. Висока лихоманка приймає реміттірующій характер,відзначають гіперемію особи, кон'юнктивіт, поліморфну ​​висип на шкірі, білий наліт на мигдалинах. азвівается гепатоліенальний синдром, в деяких випадках з'являються слабо виражені менінгеальні симптоми. У крові зберігається виражений моноцитоз. Вихід лістеріозногосепсису при своєчасному і повноцінному лікуванні сприятливий.

Нервова форма. Виявляється у вигляді лістеріозного менінгіту, менінгоенцефаліту або абсцесу мозку. Клінічна характеристика цих станів не має суттєвихвідмінностей від відповідних нозологічних форм іншої бактеріальної етіології. Моноцитоз в периферичної крові відзначають при нервовій формі захворювання лише в його ранній період, надалі виявляють лейкоцитоз і гранулоцітоз. Спинномозкова рідина зазвичайзалишається прозорою, лікворний тиск і вміст білка підвищено, цитоз має змішаний характер, показники глюкози і хлоридів змінюються незначно.

Можна спостерігати ураження периферичної нервової системи - парези та паралічі окремих груп м'язів,полирадикулоневрит.

При імунодефіцитних станах, включаючи ВІЛ-інфекцію, нервова форма лістеріозу проявляється як опортуністична інфекція.

Очі-залозиста форма. Спостерігають рідко; зазвичай вонає наслідком контакту з інфікованими тваринами. У хворих відзначають підвищення температури тіла, зниження гостроти зору. азвіваются кон'юнктивіт з набряком кон'юнктиви і численними фолікулами на ній, набряк повік, звуження очної щілини, збільшення і невеликаболючість привушних та шийних лімфатичних вузлів. оговіца залишається незміненою. Захворювання протікає тривало, від 1 до 3 міс.

Септик-гранульоматозне форма. Спостерігають у плодів і новонароджених. При вагітності лістеріозможе протікати в стертих і атипових формах або у вигляді безсимптомного носійства і в таких випадках залишається нерозпізнаним. При внутрішньоутробному зараженні плода в ранні терміни вагітності можлива його загибель або тяжкі аномалії розвитку (гідроцефалія, мікрогірія іін.)

Лістеріоз новонароджених відрізняє важкий перебіг. Проявляється лихоманкою, розладами дихання та кровообігу: диспное, ціанозом, глухістю тонів серця. Можливі блювання, слизовий стілець, екзантема розеолезно-папульозного характеру. Прирозвитку гнійного менінгіту найчастіше спостерігають летальний результат. Клінічно лістеріоз новонароджених розпізнають рідко через його схожості з іншими внутрішньоутробними інфекціями.

У грудних дітей лістеріоз починається з підвищення температури тіла,нежитю, кашлю, потім розвивається дрібновогнищева бронхопневмонія або гнійний плеврит. У частини хворих відзначають екзантему макуло-папульозного характеру, збільшення печінки, жовтяницю, менінгеальні симптоми, іноді судоми, паралічі. Характерний моноцитоз в гемограмазустрічають рідко.

При одужанні після цієї форми лістеріозу у 15-20% дітей залишаються розлади з боку периферичної нервової системи та ЦНС.

Хронічний лістеріоз. Відрізняється мізерністю клінічних проявівпри загостреннях захворювання: спостерігають короткочасну лихоманку з катаральними явищами, досить часто диспептичні розлади або іноді симптоматику хронічного пієлонефриту.

Диференціальна діагностика

Ускладнена взв'язку з клінічним поліморфізмом лістеріозу і відсутністю патогномонічних клінічних ознак. Захворювання диференціюють від ангін кокової етіології, інфекційного мононуклеозу, гострих респіраторних вірусних інфекцій, гнійних менінгітів, захворювань крові.азлічние клінічні форми лістеріозу в більшості випадків об'єднує переважне ураження системи мононуклеарних фагоцитів.

Лабораторна діагностика

Нерідко при лістеріозі, особливо при його ангінозний-септичній формі,звертають увагу на велику кількість (до 60-70%) моноцитів у периферичній крові.

В залежності від форми захворювання проводять бактеріологічне дослідження крові, цереброспінальної рідини, слизу з носоглотки і зіва, виділень кон'юнктиви,пунктатів лімфатичних вузлів, навколоплідних вод, плаценти і т.д., а також різноманітного біологічного матеріалу, взятого від трупів загиблих.

Посіви рекомендовано робити в перші 7-10 діб хвороби; кров (10 мл) і ліквор (2-5 мл) засівають на 100-150 мл глюкозного,глюкозно-печінкового або глюкозно-гліцеринового бульйону; інкубують при 37 ° С до 3 тижнів. При посіві на глюкозно-кров'яний агар відбирають типові колонії (прозорі або рогоподібні), що дають гемоліз. Також можна проводити посів на тріптозний агар і переглядати чашки підмікроскопом при косому освітленні - добові колонії лістерій мають синьо-зелене забарвлення.

Застосовують А з лістеріозні діагностикумом, НГА і СК з їх постановкою в парних сироватках. Можливі хибнопозитивні результати через антигенного споріднення лістерій істафілококів. Можливе застосування МФА і біологічних проб на білих мишах, кератокон'юнктівальной проби на кроликах.

Ускладнення

При ангінозний-септичній формі захворювання можливий розвиток ендокардиту. При хронічномулістеріозі загострення захворювання в ослаблених осіб і при імунодефіцитних станах може привести до розвитку важкого генералізованого септичного процесу.

Лікування

Проводиться відповідно з клінічною формою лістеріозу. У етіотропної терапії ефективні тетрациклін по 300 мг 4 рази на добу, доксициклін по 100 мг /добу (в першу добу - 200 мг), еритроміцин по 30 мг /кг /добу всередину в 4 прийоми. При менінгіті і менінгоенцефаліті призначають бензилпеніциліну натрієву сіль по 75-100 тис. ОД /кгвнутрішньовенно кожні 4 ч. Альтернативні препарати - кларитроміцин, ципрофлоксацин. Антибіотики призначають протягом усього гарячкового періоду і з 7-го по 21-й день апірексіі в залежності від тяжкості захворювання. Патогенетичну терапію проводять за загальноприйнятимипринципам. При очі-залізистої формі місцево застосовують 20% розчин сульфацила натрію (альбуциду), 1% гідрокортизонової емульсію.

6. Токсоплазмоз. Вроджений токсоплазмоз.

Токсоплазмоз - паразитарне захворювання людини і тварин з групи кишкових інвазій, яка характеризується ураженням нервової системи, міокарда та очей, лімфаденопатією, гепатоспленомегалією, що викликається токсоплазмами.

В нашій країні одна з 1000 дітей народжується інфікованою токсоплазмом. Але вагітна жінка може виконати декілька простих профілактичних заходів, які зменшать ризик стати інфікованою. Ці заходи повинні виконувати всі жінки, які можуть завагітніти, оскільки більше ніж половина всіх вагітностей не є запланована.

Епідеміологія

Життєвий цикл збудника проходить із зміною двох хазяїв: безстатевий (шизогонія) - у клітинах різних тканин багатьох видів теплокровних тварин і людини та статевий (гаметогонія) - виключно в епітелії кишечника кінцевого хазяїна (представники родини котячих).

Людина при токсоплазмозі, як і при інших зоонозах, є біологічним "тупиком", тобто небезпеки для оточуючих не викликає. Проте доведена можливість вертикальної передачі інфекції - внутрішньоутробного інфікування плода від матері при свіжому зараженні під час вагітності. В залежності від строку зараження (1-3-й триместр вагітності) частота вродженого токсоплазмозу коливається від 17 % до 62 %. Один випадок вродженого токсоплазмозу припадає на 1 000-3 500 новонароджених (у 0,2-0,5 % інфікованих жінок). При зараженні напередодні вагітності, а також наявності латентного або хронічного неактивного токсоплазмозу в матері інфікування плода не настає. Трансфузійна передача токсоплазмозу практичного значення не має.

Сприйнятливість людини до токсоплазмозу дуже висока. Загальна кількість інфікованих сягає 20-30% населення. В більшості випадків хвороба перебігає латентно. Відносно часто токсоплазмоз спостерігається у хворих на СНІД як опортуністична інфекція.

Токсоплазмоз викликається паразитом, що має назву токсоплазма гондії.

Основним джерелом інфекції для людини є домашні, свійські та дикі тварини. Найчастіше зараження здійснюється при вживанні м'яса інвазованих тварин - сирого або недостатньо термічно обробленого (дегустація м'ясного фаршу), рідше - ооцистами від тварин родини котячих (при недотриманні правил особистої гігієни, догляді за хворою кішкою, вживанні немитих овочів і т. ін.). Відомі випадки внутрішньолабораторного зараження при пошкодженні шкіри контамінованими інструментами.

Зараження людини відбувається при вживанні м'ясних продуктів та яєць, які не пройшли достатню термічну обробку. Не виключена можливість зараження при попаданні збудника на слизові оболонки та пошкоджені шкірні покриви, трансмісивним й іншим шляхом. Спостерігається і внутрішньоутробне зараження. Фактори, які можуть сприяти появі в організмі паразита і підвищують ризик виникнення токсоплазмозу: Доторкатися брудними руками до рота після контакту із землею, після збирання котячого туалету, або будь-якого іншого контакту з котячими екскрементами.

Клінічна картина

Розрізняють вроджений і набутий (гострий і хронічний) токсоплазмоз. При природженому токсоплазмозі спостерігаються загибель плода в утробі матері, смерть новонародженого внаслідок загальної інфекції або (у що залишилися в живих) ураження нервової системи, очей та інших органів.

Гостра придбана форма протікає як тифоподібне захворювання (з високою температурою, збільшенням печінки, селезінки) або з переважним ураженням нервової системи (головний біль, судоми, блювота, паралічі та ін.).

Найчастіше токсоплазмоз протікає хронічно, з субфебрильною температурою, головним болем, збільшенням лімфовузлів і печінки, зниженням працездатності; може супроводжуватися ураженням очей, серця, нервової та інших систем і органів. Токсоплазмоз може протікати і в латентній (прихованії) формі.

Який ризик для дитини становить токсоплазмоз

Хоча 90% інфікованих дітей народжуються в задовільному стані, у 80 - 90% інфікованих дітей можуть розвиватись офтальмологічні ускладнення протягом перших місяців або років після народження. В більше ніж 10 відсотків дітей можуть розвиватись втрата слуху і затримка розумовому розвитку. Токсоплазмоз під час вагітності також може стати причиною викидня або народження мертвого плода.

Більше одного з десяти інфікованих дітей мають важкі прояви токсоплазменної інфекції, що клінічно виявляється уже в періоді новонародженості. Токсоплазмоз проявляється збільшенням печінки та селезінки, жовтухою, очними інфекціями, пневмонією та ін. Деякі діти помирають через декілька днів після народження. Ті ж з них, хто виживає, часом відстають в розумовому розвитку, страждають сильним погіршенням зору, церебральним паралічем, приступами судом та іншими проблемами.

Як лікують інфікованих новонароджених

Інфіковані діти повинні пройти лікування піраметаміном та сульфадіазином який, як вже було сказано вище, може допомогти запобігти розвитку ускладнень, що асоціюються з токсоплазмозом.

Діагностика

Основним методом діагностики захворювання є серологічний. Виконується визначення рівня імуноглобулонів G за допомогою ІФА або реакції непрямої флюоресценції. Рівень антитіл досягає максимального рівня через 1-2 місяці після початку захворювання, і згодом реєструється невизначено довго. У пацієнтів з сероконверсією або чотирикратним збільшенням титру IgG визначають рівень специфічних IgM, для підтвердження наявності гострої інфекції. ІФА є методом вибору при аналізі рівня IgM, з його допомогою реєструється зростання їх концентрації вже через 2 тижні після інфікування, пік концентрації досягається через місяць, і зазвичай зникають через 6-9 місяців, але в окремих випадках можуть періодично виявлятися протягом 2 і більше років, ускладнюючи диференціювання гострої та хронічної форм інфекції.

Якщо лікар підозрює, що вагітна жінка має активну токсоплазменну інфекцію, він призначає обстеження крові на наявність антитіл до токсоплазми, що продукуються організмом зразу після інфекції (імуноглобуліни класу М). Якщо вагітна жінка має активну токсоплазменну інфекцію, слід перевірити чи заражений плід. Пренатальні тести включають амніоцентез і ультразвукову діагностику, за допомогою яких звичайно можна сказати, чи інфікований плід, і наскільки серйозно. Якщо плід інфікований, то доцільно пройти курс лікування двома препаратами, які дають матері: піраметамін і сульфадіазин. Це зменшує частоту і важкість проявів захворювання у дитини при та після народження.

Лікування

При гострому токсоплазмозі, коли паразити існують в проліферативній фазі, головним засобом лікування є хіміотерапевтичні препарати. Найчастіше використовують поєднання хлоридину (дараприм, піриметамін, тиндурин) (0,025 г 2-3 рази на добу), делагілу (0,5 г 2 рази) або амінохінолу (0,15 г 3 рази) з сульфаніламідами (бісептол, сульфален, сульфадимезин у звичайній терапевтичній дозі) протягом 7-10 днів. Ефективні також антибіотики тетрациклінової групи. Як правило, призначають 3 курси з інтервалом 7-10 днів. Для попередження побічних реакцій рекомендують призначати їх після вживня їжі, запиваючи розчином натрію гідрокарбонату, додатково застосовують вітамін С, фолієву кислоту, антигістамінні препарати, стимулятори кровотворення і т. ін. Для зменшення інтоксикації, запобігання алергізації при важкому перебігу показані глюкокортикоїди. При розвитку менінгоенцефаліту використовують дегідратаційну терапію (лазикс, фуросемід, внутрішньовенно сечовина або манітол, гіпертонічні розчини глюкози), повторні люмбальні пункції.

Більшість випадків придбаної інфекції в імунокомпетентних осіб вирішуються без специфічної терапії. При хореоретиніті або ураженні життєво важливих органів призначають комбінацію піриметаміну (Дараприм) з сульфадіазином. Альтернативою може бути комбінація піриметаміну з кліндаміцином при поганій переносимості сульфадіазину. При лікуванні хореоретиніта і поразок ЦНС застосовують глюкокортикоїди. ВІЛ-інфіковані пацієнти з енцефалітом повинні отримувати довічну супресивну терапію для запобігання рецидиву інфекції.

При вираженій і безсимптомній вродженій інфекції в якості початкової терапії рекомендується комбінація піриметаміну із сульфадіазином і фолієвою кислотою. Терапія, як правило, тривала, часом до 1 року. Лікування токсоплазмозу, що виникло під час вагітності, в тому числі і у ВІЛ-інфікованих жінок, слід проводити спіраміцином. При зараженні жінки в третьому триместрі або інфікуванні плоду після 17 тижнів гестації використовується комбінація піриметаміну із сульфадіазином.

Профілактика

Боротьба з токсоплазмозом домашніх тварин, дотримання санітарних правил при догляді за тваринами і обробці продуктів, ретельне обстеження на токсоплазмоз вагітних.

7. Наказ МОЗ України “Про удосконалення протихолерних заходів в Україні”

Аналіз епідемічної ситуації з холери, що склалась в Україні в останні роки, виявив деякі особливості як з боку перебігу захворювання, факторів передачі інфекції, зміни властивостей збудника, так і розповсюдження холери на території країни, організації і проведення протихолерних заходів.

Широкому розповсюдженню холери сприяв вкрай незадовільний санітарно-комунальний стан окремих територій, зокрема, недостатнє забезпечення населення доброякісною питною водою, аварійний стан каналізаційних мереж, суттєві недоліки в санітарній очистці населених пунктів, відсутність локальних очисних споруд в інфекційних стаціонарах.

Укорінення холерного вібріона в деяких регіонах України в об'єктах довкілля становить реальну загрозу виникнення нових випадків холери.

Настороженість медичних працівників щодо холери була недостатня, траплялись випадки їх зараження. Мали місце недоліки при епідеміологічних обстеженнях, несвоєчасна ізоляція хворих з підозрою на холеру та контактних з ними осіб.

Є значні недоліки в готовності госпітальної бази, відсутні спеціальне обладнання для визначення електролітів, дитячі інфекційні відділення анестезіології та інтенсивної терапії, необхідні умови для додержання протиепідемічного режиму.

В умовах економічної кризи, незадовільного стану комунального господарства, постійного забруднення відкритих водоймищ знезараженими господарсько-побутовими стоками прогноз щодо виникнення холери, а також завезення її в Україну залишаються реальними.

З метою недопущення спалахів холери на території України, своєчасного проведення протихолерних заходів

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити:

1.1. Інструкцію по організації та проведенню протихолерних заходів, клініці та лабораторній діагностиці.

1.2. Перелік територій України за типами епідемічного прояву холери.

1.3. Обсяг профілактичних бактеріологічних досліджень на холеру.

1.4. Порядок інформування про виділення культур холерних вібріонів.

1.5. Обсяг оперативної інформації про випадок захворювання на холеру (вібріононосійства).

2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на водному, залізничному та повітряному транспорті:

2.1. Забезпечити організацію та проведення заходів з профілактики та боротьби з холерою в обсязі та порядку, визначених Інструкцією.

2.2. Щороку до 1 травня проводити коректування планів санітарної охорони території (міст та районів) з внесенням необхідних доповнень.

2.3. Щороку у I кварталі розглядати питання про готовність медичних закладів до проведення протихолерних заходів на засіданні колегій, медичних рад.

2.4. Щотижня аналізувати став захворюваності на гострі кишкові інфекції та хід обстеження людей і об'єктів довкілля на холеру.

2.5. Щотижневі інформації з 01.05 до 01.11 про обсяг обстежень людей та об'єктів довкілля і виділення холерних вібріонів надсилати до Українського центру держсанепіднагляду у встановлені строки.

2.6. Посилити державний санітарно-епідеміологічний нагляд за санітарним станом населених міст, об'єктами водопостачання, харчування, оздоровчими установами тощо. У разі необхідності виносити ці питання на засідання надзвичайних протиепідемічних комісій. При виявленні грубих недоліків зупиняти роботу об'єктів згідно з Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

2.7. Щороку у I кварталі проводити перепідготовку лікарів- інфекціоністів, лікарів - дитячих інфекціоністів, терапевтів, педіатрів, реаніматологів, лікарів швидкої медичної допомоги з питань епідеміології, діагностики, профілактики та лікування холери з прийняттям диференційованих заліків.

2.8. Оснастити дитячі інфекційні відділення анестезіології та інтенсивної терапії, палати інтенсивної терапії інфекційних стаціонарів сучасною діагностичною, лікувальною апаратурою та медикаментами. Включити до складу холерних шпиталів дитячі інфекційні відділення анестезіології та інтенсивної терапії.

2.9. Забезпечити постійну готовність до роботи в умовах епідускладень з холери всіх медичних закладів, контроль за виконанням протиепідемічного режиму роботи в них. Створити запас необхідних лікувальних, діагностичних, дезінфекційних засобів та поживних середовищ для проведення екстрених протихолерних заходів.

3. Вважати такими, що втратили чинність, наказ МОЗ України від 15.02.95 № 32 "Про надзвичайну ситуацію з холери в Україні", "Инструкция по организации и проведению противохолерных мероприятий", Москва, 1991 р. та "Инструкция по лабораторной диагностике холеры", Москва, 1984 р.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на Головного державного санітарного лікаря України, першого заступника Міністра Некрасову Л.С..

8. Натуральна віспа. Вакцинація за епід.показниками.

Натуральна віспа - гостре вірусне захворювання, що у типових випадках характеризується загальною інтоксикацією, лихоманкою, своєрідними висипаннями на шкірі і слизуватих оболонках, послідовно минаючої стадії плями, пухирця, пустули, скоринки і рубця.

Етіологія

Збудник віспи відноситься до вірусів сімейства Poxviridae, підродини Chordopoxviridae, роду Orthopoxvirus. Він стійкий до впливу зовнішнього середовища, особливо до висушування і низьких температур. Він може тривалий час, протягом ряду місяців, зберігатися в скоринках і лусочках, узятих з віспин на шкірі хворих, у замороженому і ліофілізованому стані залишається життєздатним кілька років.

Епідеміологія та патогенез

Натуральна віспа відноситься до антропонозам і являє собою висококонтагіозну (особливо небезпечну) інфекцію. До віспи сприйнятливі всі люди, якщо в них немає імунітету, отриманого в результаті перенесеного раніше чи захворювання вакцинації. Натуральна віспа була широко поширена в Азії й Африці. Є повітряно-краплинною інфекцією, однак можлива інокуляція вірусу при безпосереднім зіткненні з ураженою шкірою чи хворого інфікованими їм предметами. Заразливість хворого спостерігається протягом усього захворювання - від останніх днів інкубації до відторгнення скоринок. Трупи померлих від віспи також зберігають високу заразливість.

При вдиханні зараженого повітря віруси попадають у респіраторний тракт. Можливе зараження через шкіру при варіоляції і трансплацентарно. Вірус надходить у найближчі лімфатичні вузли і далі в кров, що приводить до віремії. Гематогенно інфікується епітелій, тут відбувається размножение вірусу, з чим зв'язане поява енантеми і екзантеми. Ослаблення імунітету веде до активації вторинної флори і перетворенню везикул у пустули. Унаслідок загибелі паросткового шару епідермісу, глибоких нагноювань і деструктивних процесів формуються фляки. Може розвитися інфекційно-токсичний шок. Для важких форм характерний розвиток геморрагічного синдрому.

Симптоми і протікання

При типовому плині віспи інкубаційний період триває 8-12 днів. Початковий період характеризується ознобом, підвищенням температури тіла, сильними болями, що рвуть, у попереку, хрестці і кінцівках, сильною спрагою, запамороченням, головним болем, блювотою. Іноді початок хвороби м'яке. На 2-4-й день на висоті лихоманки з'являється ініціальна висипка на шкірі або у виді ділянок гіперемії (кореподібна, розеолозна, еритематозна), або геморрагічна висипка по обидва боки грудної клітки в області грудних м'язів до пахвових западин, а також нижче пупка в області пахових складок і внутрішніх поверхонь стегон ("трикутник Симона"); крововиливу виглядають як пурпуру і навіть як екхімози. Плямиста висипка тримається кілька годин, геморрагічна - більш тривалий час. На 4-й день спостерігається зниження температури тіла, послабляються клінічні симптоми початкового періоду, але з'являються типові віспини на шкірі голови, обличчя, тулуба і кінцівок, що проходять стадії плями, папули, пухирця, пустули, утворення скоринок, відторгнення останніх і утворення рубця. Одночасно з'являються віспини на слизуватій оболонці носа, ротоглотки, гортані, трахеї, бронхах, конъюнктивах, прямій кишці, жіночих полових органів, сечівника. Вони незабаром перетворюються в ерозії. На 8-9-й дні хвороби в стадії нагноєння пухирців знову погіршується самопочуття хворих, виникають ознаки токсической енцефалопатии (порушення свідомості, марення, порушення, у дітей - судороги). Період підсихання і відпадання кірок займає близько 1-2 нед. На обличчі і волосистій частині голови утворяться численні фляки. Зміна крові характеризується лейкоцитозом, при важких формах мається різке зрушення вліво з виходом у кров мієлоцитів і юних кліток.

До важких форм відносяться зливальна форма (Variola confluens), пустулезно-геморрагічна (Variola haemorrhagica pustulesa) і віспяна пурпуру (Purpura variolosae).

У щеплених противісповою вакциною віспа протікає легко (Varioloid). Основними її особливостями є тривалий інкубаційний період (15-17 днів), помірні явища нездужання й інших ознак інтоксикації; щира віспяна висипка нерясна, пустули не утворяться, фляків на шкірі не залишається, видужання настає через 2 неділі.

Зустрічаються легкі форми з короткочасною лихоманкою без висипки і виражених розладів самопочуття (Variola sine exanthemate) чи тільки у виді нерясної висипки (Variola afebris).

Ускладнення

Енцефаліти, менінгоенцефаліти, пневмонії, панофтальмити, кератити, ірити, сепсис.

Діагноз і диференціальний діагноз

Клінічні прояви хвороби є підставою для специфічних досліджень. Для аналізу беруть уміст везикули, пустули, скоринки, мазки слизу з порожнини рота, кров. Присутність вірусу в зразках визначають за допомогою електронної мікроскопії, мікропреципітації в агарі іммунофлюоресцентним методом. Попередній результат одержують через 24 ч, після подальшого дослідження - виділення й ідентифікацію вірусу.

У ендемічних районах Африканського континенту, де зустрічається мавпяча віспа, подібна по клінічній симптоматиці з натуральною віспою, приходиться їх диференціювати між собою. Відмінною рисою є збільшеннялімфатичних вузлів, нерідко обумовлених до висипань на шкірі. Вірус віспи корів може викликати захворювання, що нагадує легкий плин натуральної віспи (нездужання, помірне підвищення температури тіла, віспини). Також диференціальна діагностика проводиться з кором і скарлатиною під час появи ініціальної висипки, потім - з вітряною віспою, осповакциною (генералізованою вакциною), менінгококцемією, лептоспірозом, геморрагічною лихоманкою, оспоподобним (везикулезним) чи гамазовим риккетсіозом.

Вакцинація

Вакцинація проти натуральної віспи була припинена у світовому масштабі в 1972 році. Рівень імунітету в тих, хто був щеплений до 1972 р., є невизначеним і через цього такі люди піддаються інфекції.

В облич, що контактували з вірусом, вакцинація здатна полегшити вагу інфекції, або цілком неї запобігти, якщо була проведена протягом 4 днів після інфікування.

Сучасні вакцини містять особливий вірус, що є лише схожим на збудника інфекції. Самого вірусу натуральної віспи вакцина не містить. Вакцина має гарні показники безпеки. Протипоказанням до вакцинації є екзема поточна чи в анамнезі, вагітність, іммунодефіцитні стану.

Вакцинація рекомендується для медперсоналу певної категорії і працівників охорони здоров'я, фахівців з контролю інфекційних захворювань і військовослужбовців певної категорії.

Під час вакцинації на верхній частині руки наносяться невеликі пунктири-подряпини спеціальним приладом схожим на зуб. На подряпини наноситься доза вакцини. Утворився імунітет після першої вакцинації протримається 3-5 років. Якщо людина проходив імунізацію в минулому, при успішній ревакцинації виробиться імунітет на 10 - 20 років або довше.

Україна має достатню кількість вакцини проти натуральної віспи для того, щоб вакцинувати населення при надзвичайних обставинах.

Лікування

Всі хворі й підозрілі на наявність натуральної віспи підлягають негайній госпіталізації та ізоляції. Для лікування застосовують специфічний гамма-глобулін, метисазон, проводять дезінтоксикаційну терапію. У разі вторинних бактеріальних ускладнень, а також для запобігання їм призначають антибіотики широкого спектра дії.

9. Охорона праці та особистої безпеки під час роботи в інфекційних відділеннях та акушерських стаціонарах.

Прийом інфекційних хворих проводиться в спеціально відведених (ізольованих) і обладнаних оглядових кабінетах (боксах). Одночасне чекання на прийом 2-х і більше хворих у одному кабінеті забороняється.

Після кожного прийому здійснюється ретельна волога дезінфекція, до закінчення якої допуск в кабінет наступного хворого не допускається.

Транспортний засіб, яким був доставлений хворий, також піддається знезараженню безпосередньо на території лікарні.

При вході в оглядовий кабінет повинні бути халати і головні убори (ковпак, косинка) для персоналу та килимок, змочений дезінфікуючим розчином.

З оглядового кабінету хворого направляють у приміщення для санітарної обробки - сан. пропускник. При поміщенні хворого в боксі санітарна обробка здійснюється в боксі.

Видача родичам речей хворого, що поступає на лікування, без знезараження суворо забороняється.

Медичний персонал (сестра, санітарка) повинні проводити обробку хворого і дезінфекцію сан. пропускника у додатковому халаті, що надягається поверх основного халату і який треба знімати після кожної обробки. При вході і виході взуття необхідно витирати в килимок, змочений дезінфікуючим розчином.

Перед направленням хворого у відповідне відділення стаціонару до отримання результатів обстеження на бациллоносійство він має перебувати в ізоляторі у вигляді боксу або напівбоксу (шлюзовані палати), а також у випадку невстановленого діагнозу. При відсутності ізолятора в лікарні його влаштовують у відділенні в невеликих обов’язково окремих палатах.

Хворих у відділеннях групують таким чином, щоб тільки-но прибулі не знаходилися в одній палаті з тими, що одужують.

Прибирання приміщень волого-механічним способом не менш як двічі на добу з використанням промаркованого інвентаря. Сміття збирають у відра або бачки з кришками і спалюють або знезаражують. Провітрювання палат і коридорів - не менш як тричі на добу.

Предмети догляду закріпляють за хворими на весь час їх перебування на лікуванні.

Підкладні судна, горшки та ін. після кожного використання і випорожнення повинні знезаражуватися.

Наконечники для клізм, термометри, шпателі знезаражуються після кожного використання і повинні зберігатися в посудинах з дезінфікуючими розчинами.

Аптечний посуд також не може поступати в аптеку без попереднього знезараження.

Інфіковану білизну слід відправляти у мішках, попередньо просочених дезінфікуючими розчинами, у лікарняну пральню. До комунальних пралень відправляти білизну інфекційних хворих суворо заборонено.

М’який інвентар (ковдри, матраци, подушки) дезінфікують у дезкамерах.

Столовий посуд, очищений від залишків їжі, опускають у баки для знезараження його термічним або хімічним шляхом, після чого миється у чистому відділенні буфетної. Залишки їжі знезаражуються шляхом кип’ятіння.

Предмети догляду за хворими та інструментарій передаються по чергуванню тільки в знезараженому стані.

Матеріал для лабораторного дослідження від хворих повинен відбиратися у спеціальну стерильну посудину, яка щільно закривається і доставлятися в лабораторію у зачинених контейнерах.

Увесь використаний у лабораторії посуд збирається у спеціальні баки з кришками й підлягає знезараженню до очистки і миття.

Відвідування інфекційних хворих родичами, як правило, забороняється.

Речі та предмети догляду за хворими, що доставляються з дому, підлягають обов’язковому знезараженню персоналом лікарні.

Допуск матерів для догляду за дітьми, окрім дітей грудного віку, в кожному конкретному випадку здійснюється з дозволу лише головного лікаря або завідувача відділенням.

Повернення родичам речей і посуду хворих дозволяється лише після знезараження.

Перед випискою пацієнт, що одужав, обов’язково повинен прийняти ванну або душ.

Знезаражений власний одяг доставляється у виписну кімнату, де він зберігається у спеціальному мішку до одягання хворого.

Персонал, який обслуговує інфекційних хворих, зобов’язаний беззастережно виконувати цілий ряд правил санітарно-гігієнічного режиму та вимог ТБ.

Це стосується, насамперед, вимог носіння спецодягу, обов’язкового миття в душі після закінчення роботи, правил зберігання спецодягу, вимог особистої гігієни та ін. Наприклад, при наявності на руках порізів та подряпин необхідно одягати гумові рукавички, які після закінчення роботи підлягають знезараженню.

Про кожний підозрілий на інфекцію випадок захворювання на квартирі медичного працівника, що працює в інфекційній лікарні, в сім’ї треба негайно повідомити головному лікареві, зав. відділенням або старшій медичній сестрі.

Обслуговуючому персоналу забороняється:

а) сідати на ліжко хворих,

б) з’являтися у відділенні без спецодягу,

в) виходити у спецодязі за межі відділення або надягати верхній одяг на спецодяг, або виносити спецодяг додому з будь-якою метою,

г) з’являтися у спецодязі в столовій або буфеті,

д) користуватися туалетом, призначеним для хворих, посудом та іншими речами, що є в користуванні хворих,

е) приймати їжу в палатах, коридорах і лабораторіях,

ж) вживати харчові продукти та залишки харчів від хворих,

з) палити в палатах, коридорах і лабораторіях.

Для пиття води в персоналу має бути окремий посуд.

Медичне освідчення персоналу та допуск до роботи.

До роботи в інфекційні заклади та палати або відділення інших закладів приймаються особи в віці не молодші 18 років.

Усі, кого приймають на роботу, повинні обов’язково пройти медогляд, яким передбачено бактеріологічні обстеження на бацилоносійство дифтерійних мікробів та мікробів групи кишкових інфекцій. Крім того, повинен збиратися анамнез щодо перенесених інфекцій.

Хворі відкритою формою туберкульозу, венеричними і заразними хворобами шкіри і слизових оболонок на роботу в інфекційні лікарні і відділення не приймаються.

Усі без винятку працівники повинні проходити періодичні медогляди в залежності від показань, але не рідше як 2 рази на рік.

Для попередження заражень увесь медичний і обслуговуючий персонал, який приймають на роботу, повинні проходити щеплення проти ряду інфекцій, встановлених для всіх громадян, а при наявності відповідних епідеміологічних показань - профілактичні щеплення проти особливо небезпечних та інших інфекцій (віспа, холера, туляремія, грип, висипний тиф та ін.).

Допуск до роботи без проходження інструктажу заборонено.

В подальшому не рідше 1 разу на рік повинен проводитися повторний інструктаж з правил особистої санітарної профілактики та ТБ. Інструктаж проводиться завідувачем відділення.