Сутність та особливості суспільного виробництва

Основне призначення економічної сфери полягає в задоволенні постійно зростаючих людських потреб. У суспільному та індивідуальному бутті потреба є проявом необхідності певних чинників (речовини, енергії, інформації) та бажання володіти ними для створення сприятливих умов життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства. Серед різноманітних потреб людини найістотнішою є потреба в індивідуальному відтворенні, яка є протидією закону ентропії (грец. en і trope — поворот, зміна, перетворення). Пов'язана вона з витратами енергетичного потенціалу організмом і потребою його постійного поповнення.

Ця потреба є найфундаментальнішою, оскільки: а) добування їжі є основним життєвим процесом, який супроводжує людину від народження до смерті; б) цей процес за своєю природою є циклічним (постійно поновлюваним); в) необхідність постійних зусиль спонукає людину до пошуків способів їх економії шляхом удосконалення засобів забезпечення себе їжею; г) незадоволення цієї потреби спричинює смерть, а тому за ускладнення умов добування їжі людина виявляє максимум винахідливості і працелюбства; ґ) процес добування людиною їжі поступово перетворюється на процес її виробництва.

Виробництво — процес, за допомогою якого люди, використовуючи речовини і сили природи та власні сили й здібності, цілеспрямовано створюють матеріальні й духовні цінності, здатні задовольняти їхні життєві потреби.

Нестабільний процес задоволення потреби в їжі за простого її добування стає стабільним внаслідок її виробництва. Бо, якщо присвоєння дарів природи здійснюється вільно і одноразово, щоразу є закінченою акцією, то виробництво на тривалий час пов'язує людей з предметом праці й здебільшого вимагає осідлості. А тривалість будь-якого процесу актуалізує проблему забезпечення умов його перебігу. Виробництво породжує ризик бути перерваним через внутрішні і зовнішні фактори. В очікуванні готового продукту, який з'являється не відразу, людина мусить існувати, а це означає, що вона має мати необхідні запаси, які утруднюють, а згодом й унеможливлюють кочовий спосіб буття. З часом виробництво значно ускладнюється, якісно диференціюється, впливає на набуття людьми нових ознак та особливостей.

Процес виробництва неоднорідний, вимагає чіткої організації: спеціалізації, упорядкування, регулювання. Тому виробництво поступово набуває суспільного характеру, значною мірою визначає основні параметри суспільства.

Суспільне виробництво — процес, завдяки якому люди (суспільство), використовуючи речовини і сили природи, суспільні відносини і соціальні сили, свої духовні багатства та здібності, відтворюють власне і суспільне життя.

Виробництво вносить в аморфне життя людей-збирачів продуктів природи чітку організованість, забезпечує структуризацію суспільства. Ця структура охоплює такі категорії людей:

— зайняті у сфері виробництва матеріальних благ, без яких суспільство існувати не може. Ця група є визначальною у суспільстві на всіх етапах історичного розвитку виробництва;

— технічні керівники процесу виробництва. Необхідність у них постала у зв'язку з упровадженням машин і механізмів й існує дотепер;

— категорія людей, які забезпечують стабільність зовнішніх умов виробництва, охорону і захист виробників, процесу і продукту їхньої праці (адміністративні, судові, законодавчі органи й установи);

— зайняті у невиробничій сфері (охорона праці, здоров'я, освіта, побутове обслуговування, пасажирський транспорт тощо);

— категорія людей, що забезпечують обмін продуктами виробництва (торгівля, фінансово-кредитна система, транспорт, зв'язок, реклама тощо);

— учені, необхідність в яких обумовлена розвитком наукового виробництва.

Усі ці групи людей мають безпосереднє відношення до процесу суспільного виробництва, відтворення суспільного буття, яке здійснюється шляхом створення необхідних продуктів (матеріальних засобів виробництва і предметів споживання, нових форм суспільних відносин, продуктів духовності й інформації, нових суспільних якостей індивідів).

Суспільне виробництво існує на всіх етапах розвитку людської спільноти, воно властиве всім історичним епохам, оскільки люди, які створюють матеріальні блага і духовні цінності та нові форми суспільних відносин, неодмінно вступають у певні взаємозв'язки і взаємовідносини. Завжди й у всіх своїх виявах воно є суспільним, розгалуженою системою, що передбачає наявність таких важливих структурних елементів, своєрідних підсистем (виробництв):

— матеріальне виробництво, яке забезпечує вітальні людські потреби, предметні умови людського життя;

— виробництво необхідних соціальних умов існування людей, тобто виробництва форм спілкування;

— духовне виробництво, яке є основою формування власне людського в людині — духовності, її шляху до самовдосконалення і саморозвитку.

Усі складові суспільного виробництва перебувають у постійній взаємодії, особливості якої визначаються законом суспільно-історичної виробничої домінанти, згідно з яким на певному щаблі суспільного розвитку домінує відповідна складова виробництва, надаючи іншим його складовим особливих ознак.

Суспільне виробництво інколи ототожнюють з матеріальним виробництвом. Цієї позиції дотримується передусім марксизм, в тлумаченні якого суспільне виробництво постає переважно як процес створення і розвитку суспільства, основна рушійна сила історії. Особливого значення він надає матеріальним виробничим відносинам.

Виробничі відносини — відносини між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Матеріальні виробничі відносини марксизм розглядає як об'єктивний критерій періодизації суспільного розвитку, відмежування нижчого його ступеня від вищого, вичленування загального (наявного у різних країнах і в різних народів, які перебувають на одному щаблі суспільного розвитку).

Абсолютизація матеріального виробництва, погляд на нього як на рушійну силу і закон розвитку суспільства простежується в теорії «технологічного детермінізму», теорії «індустріального суспільства» (французький філософ, соціолог Раймон Арон (1905—1985); американський соціолог Даніел Белл (нар. 1919); американський соціолог, економіст Волт Ростоу (нар. 1916)).

Духовно-виробничій домінанті суспільного виробництва, яка полягає в абсолютизації духовної активності, духовного життя, значну увагу приділяли Гегель і Кант, неогегелянці й неокатіанці, представники теорії «абсолютного історизму» (англійський філософ Роберт-Джордж Коллінгвуд (1889—1943), історіографії італійського філософа Бенедето Кроче (1866—1952), працях німецьких філософів Вільгельма Віндельбанда (1848—1915), Вільгельма Дільтея (1833—1911), Генріха Рікерта (1863-1936) та ін.

Сучасне розуміння сутності і ролі суспільного виробництва в історичному процесі перебуває під впливом теорії «інформаційного суспільства», яка, конкретизуючи теорію постіндустріального суспільства, вважає основною ознакою цього суспільства виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу.