Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Суб‘єкти соціального партнерства, особлива роль держави. Діловий та соціальний юніонізм. Основні стартегії демократизації управління виробництвом





Соціальне партнерство - це така система відносин між роботодавцями і працівниками, такий тип взаємодії, при якому в рамках соціального світу забезпечується узгодження їх найважливіших соціально-трудових інтересів. Суб'єкт соціального партнерства – це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами в соціально-трудових відносинах. Суб'єктами відносин, що аналізуються, можуть бути окремі роботодавці, об'єднання роботодавців чи їхні органи; наймані працівники, об'єднання найманих працівників чи їхні органи; органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування. Соціальне партнерство практично неможливе без участі держави, місце якої при цьому визначається не тільки її загальноекономічними функціями і регулюючою роллю. Вона виступає в трьох особах: основного власника, законодавця й арбітра (посередника). Держава була і залишається найбільшим власником та роботодавцем. В умовах соціального партнерства роль держави полягає, зокрема, у розробці відповідного трудового та соціального законодавства. У соціальному партнерстві держава виконує функції:

•гаранта цивільних прав;

• регулятора системи соціально-трудових відносин;

• учасника переговорів та консультацій у межах тристоронніх соціально-трудових відносин;

• великого роботодавця, що формує політику соціально-трудових відносин у державному секторі;

• з вирішення колективних конфліктів за допомогою примирення, посередництва та трудового арбітражу;

• щодо законодавчого закріплення угод, досягнутих соціальними партнерами;

• координатора в процесі розробки та реалізації регіональних угод;

• арбітражу, примирення та посередництва в рамках соціального партнерства.

Становлення профспілкового руху відбувалося під впливом головним чином двох доктрин: "ділового юніонізму" (business unionism) і "соціального юніонізму" (social unionism). Треба зазначити, що ідеальний тип, повністю відповідний параметрами цих концепцій, існував в основному в теорії, а на практиці програми профспілок поєднували елементи тієї й іншої. "Діловий юніонізм" на перше місце ставив задоволення матеріальних інтересів членів профспілок. Лідери профспілок, які дотримувалися цієї доктрини, кращим засобом для досягнення даної мети вважали колективний договір, що укладається профспілкою і роботодавцем. Останній став наріжним каменем системи трудових відносин, які придбали дуже конфліктний характер. Цей варіант юніонізму отримав велике поширення в англосаксонських країнах. "Соціальний юніонізм", характерний для профспілок країн Західної Європи, передбачав не тільки захист економічних інтересів працівників, але й забезпечення соціальної солідарності. Профспілки позиціонували себе як масовий соціальний рух, що виражає інтереси всієї робочої сили. Першорядне значення надавалося боротьбі за прийняття соціально-трудового законодавства. Трудові відносини в цьому регіоні більшою мірою орієнтувалися на співпрацю, ніж на конфронтацію, якому значною мірою сприяла наявність досить централізованої колективно-договірної системи.



Подолання інституціональних обмежень участі працівників в управлінні можливо тільки шляхом демократизації управління виробництвом, до того ж для цього процесу існують об’єктивні умови, які можна поділити на загальні та специфічні. Виходячи з цього, слід зазначити, що головними стратегіями демократизації управління є: удосконалення механізму взаємодії працівників і груп між собою в трудовому процесі; створення сприятливих умов для активізації творчого і організаційного потенціалу працівників, для самовираження; забезпечення інтеграції зусиль всього персоналу в досягненні кінцевих результатів.






Date: 2015-07-17; view: 344; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.005 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию