Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб’єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб’єктів в процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х – на початку ХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку.

Розвиток мікроекономічного аналізу можна представити через виділення етапів його еволюції:

- 1 етап (1845-1990 рр.). У його рамках закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є: Австрійська школа (Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк), Джон Бейтс Кларк, представник американської школи

- ІІ етап (1890-1933 рр). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі область економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Представники а) Альфреда Маршалла, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) математимну школу Вона запрононувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

- ІІІ етап (1933 р. – по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж.фон Нейман).