Ред.] Законодавчі акти, що регулюють трудові відносини

Для того щоб жити і задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, людина повинна мати необхідні матеріальні кошти. Ці кошти можуть набуватись різними шляхами: людина може займатися індивідуальною трудовою або підприємницькою діяльністю, одержувати прибуток від цінних паперів у вигляді дивідендів. Переважна більшість людей одержують винагороду, наймаючись на роботу як робітники і службовці. Цю винагороду прийнято називати заробітною платою.

Відрізняються два аспекти заробітної плати: економічний і правовий. З економічної точки зору заробітною платою вважається вартість або ціна праці в грошовій формі як частка працівника в національному доході, що на еквівалентній основі виплачується йому за виконану роботу.

Юридичною категорією заробітна плата стає тоді, коли правовими нормами визначаються розмір та порядок її виплати за виконану роботу. Для правового визначення заробітної плати має значення обов'язок роботодавця виплачувати працівникові винагороду за його працю, з одного боку, і наявність у працівника суб'єктивного права на одержання цієї винагороди за попередньо встановленими нормами праці, — з другого.

З урахуванням опиту економіки розвинених країн в Україні прийняти ряд законодавчих актів, регулюючих трудові відносини. До їх складу відносяться закони:

ñ «Про підприємства в Україні» (Відомості Верховної Ради Української ССР, 1991 р., № 24, стр. 272);

ñ «Про колективні договори і угоди» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 36, стр. 361);

ñ «Про оплату праці «(Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 17, стр. 121);

ñ окремі закони України, які передбачують рішення по регулюванню трудових відносин у бюджетній сфері (народна освіта, охорона здоров‘я, наука, культура і таке інше);

ñ нормативні акти Кабінету Міністрів України з питань оплати праці, прийняті з урахуванням необхідності реалізації окремих питань законодавчих актів.