Особливості економіки Європейського Союзу

Сучасною тенденцією в багатьох західноєвропейських країнах є зниження високих граничних податкових ставок та деяке зменшення рівню допомоги за соціальним страхуванням, а також заходи щодо зниження фінансового дефіциту. Створюється новий розподіл соціальної відповідальності між державою та громадянами. Соціальна ринкова економіка гарантуватиме ефективний процес трансформації та інтеграції в нових умовах, якщо поєднує, з одного боку, політику, що стимулює розвиток і зайнятість, стримує циклічне безробіття та стимулює інвестиції. З іншого – фінансування або забезпечення державою освіти та охорони здоров’я і підтримку системи соціальних виплат, яка живить суспільство та солідарність його членів, захищає майбутнє (підтримка дітей) у межах системи раціонально визначеного обсягу внесків на соціальне забезпечення та податків.
Сучасні компоненти соціальної ринкової економіки в ЄС, як вважають фахівці, базуються на наступному:
Соціальні інтереси визначають стратегію економічну політики, загальна мета якої полягає в тому, щоб розвинути потенціал всіх людей.
Ефективна соціальна політика можлива лише за умови макроекономічної стабілізації.
Урядові фінанси мають бути надійними, щоб забезпечити свободу вибору правильного рівня і профілю податків. Без ефективного і прозорого механізму збирання податків суспільна відповідальність неможлива.
Системи соціального забезпечення повинні більшою мірою надавати послуги всім людям, ніж створювати мережу забезпечення лише мінімального рівня для найменш забезпечених верств населення. Вони повинні засновуватися на принципах соціальної та індивідуальної відповідальності всіх громадян та створювати стимули до праці.
Ефективна ринкова економіка вимагає відповідного інституціонального розвитку, установи повинні бути гнучкими, а їх дії – скоординованими, щоб пристосуватися до нових викликів.
Охорона здоров’я, освіта та виховання дітей – найважливіший компонент інвестування в майбутнє.
Охорона навколишнього середовища та нормальні умови праці означають меншу кількість витрат на охорону здоров’я і стимулюють зростання виробництва.
Жодна соціальна політика не може компенсувати втрату робочих місць. Отже, економічна політика, яка підтримує повну зайнятість робочої сили, є також найкращою соціальною політикою.
Станом на січень 2007 р. в 20 країнах-членах ЄС, в яких законодавством встановлено мінімальну заробітну плату, її рівень коливався від 92 до 1570 євро на місяць. Всі країни за цим показником можна поділити на три групи. До першої, з мінімальною зарплатнею до 300 євро на місяць входять Болгарія (92 євро), Румунія (114), Латвія (172), Литва (174), Словаччина (217), Естонія (230), Польща (246), Угорщина (258), Чехія (288). До другої групи, де мінімальна зарплатня складає від 400 до 700 євро належать Португалія (470 євро), Словенія (522), Мальта (585), Іспанія (666), Греція (668 євро в липні 2006 р). В третій групі з мінімальною зарплатнею більше 1200 євро на місяць – Франція (1254), Бельгія (1259), Нідерланди (1301), Велика Британія (1361), Ірландія (1403), Люксембург (1570). За даними на 2005 р. відсоток осіб, які отримували мінімальну заробітну плату, складав від 1% в Іспанії до 17% у Франції. В тому ж році рівень мінімальної зарплати в різних країнах ЄС був від 30% до 50% середньої зарплатні в промисловості до оподаткування. Підвищення доходів населення сприяє становленню середнього класу, який є основою соціальної стабільності та підґрунтям громадянського суспільства. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою він охоплює понад 60% населення. Як основний платник податків середній клас формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення та параметри і структуру внутрішнього ринку. Через накопичення та участь у різноманітних системах страхування середній клас забезпечує інвестиційний потенціал, а завдяки домінуванню в громадських і політичних організаціях визначає поведінку електорату та моральні стандарти суспільства, беручи участь у виборчому процесі виконує функції носія демократії та політичних свобод.
Доходи населення та їх розподіл в суспільстві визначають обсяги та структуру споживання, що впливає на розвиток виробництва, технологічні зміні, обсяги внутрішнього ринку та, в кінцевому рахунку, на конкурентоспроможність країни. Існуючі структура та рівень споживання звужують можливості нарощування інтелектуального та загальнокультурного розвитку людських ресурсів, що негативно позначається на перспективах економічного розвитку та міжнародної конкурентоспроможності країни.
Важливу роль у розвитку та збереженні людських ресурсів, а також здійсненні принципів соціальної справедливості в країнах з розвиненою ринковою економікою відіграють соціальні програми, зокрема, в сфері освіти, охорони здоров’я та соціального захисту, які характеризуються досить високим рівнем витрат в країнах – членах ЄС. В цілому по ЄС у 2003 р. середні витрати на соціальний захист становлять 28% ВВП проти 28,8% в 1993 р. та 25,5% в 1990 р. Вони варіюють від 16,5% в Ірландії до 30,9% у Франції та 33,5% – у Швеції.
При цьому важливо враховувати не лише загальний рівень витрат, але й їх структурні пріоритети. Так, в структурі сукупних соціальних виплат в середньому по ЄС 41,4% припадає на пенсії за віком, 28,3% – на виплати в зв’язку з хворобою та за інвалідністю, 7,8% – на виплату допомоги сім’ям з дітьми, 6,5% – на допомогу за безробіттям, 2,0% – на поліпшення житлових умов. Найбільш вагомим компонентом в структурі сукупних соціальних виплат в країнах ЄС є пенсії за віком. Протягом останнього десятиріччя пенсійні виплати пенсіонерам і опікунам в сукупних соціальних виплатах варіюють від 18,2% в Ірландії до 33,3% у Фінляндії та 51,3% в Італії.

За останні 10 років в країнах ЄС помітне зростання витрат на соціальний захист в розрахунку на душу населення. Середній рівень таких сукупних витрат в цілому по ЄС зріс з 3796 екю в 1990 р. до 5601 екю в 1998 р., а у 2004 він становив вже 6188 євро. Найбільші соціальні виплати на душу населення мають Швеція, Данія, Люксембург, Нідерланди, Фінляндія, Бельгія, Франція та Австрія – від 8000 до 13000 євро. Такі значні витрати на соціальний захист стали можливими в результаті розвитку і вдосконалення системи фінансування, до якої залучені всі верстви населення. Так, фінансування системи соціального захисту в країнах ЄС здійснюється за рахунок надходжень від уряду – 37.3%, соціальних внесків працедавців – 38.6%, соціальних внесків осіб, які є реципієнтами соціальної допомоги – 20.9%, інших джерел – 3.2%.
Вкладення в розвиток соціальної сфери сприяють розвитку людських ресурсів, зниженню ризику бідності, зменшенню соціальної поляризації в суспільстві, росту суспільного попиту, що, в свою чергу, сприяє економічному зростанню та соціальній стабільності. Так, вже тривалий час країни ЄС мають високі показники індексу людського розвитку (який розраховується на основі показників ВВП на душу населення, рівня освіти і тривалості життя) – 12 з 25 країн за ним входять до першої двадцятки, маючи показники індексу в діапазоні 0,956–0.938. Окрім двох країн, Болгарії та Румунії, які приєднались до ЄС тільки у 2007 році і займають 54 та 60 місце і мають показники 8,078 та 8,480 відповідно. Ріст витрат на соціальні програми в країнах ЄC сприяє підтриманню соціальної стабільності та суспільної злагоди внаслідок обмеження бідності та попередження соціальної поляризації. Ризик бідності з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин є навіть в найзаможніших країнах світу, але розвинені суспільства відрізняються тим, що дбають про добробут і соціальну захищеність своїх громадян. Особливо помітний вплив на зниження ризику бідності мають соціальні програми в Бельгії, Данії, Ірландії, Швеції та Австрії, де вони носять всеохоплюючий та комплексний характер.