Мова розмітки гіпертекстових сторінок HTML

Початок історії HTML слід віднести до далекого 1986 році, коли Міжнародна організація по стандартизації (ISO) прийняла стандарт ISO-8879, озаглавлений "Standard Generalized Markup Language (SGML)". Стандарт цей присвячений опису SGML - системи логічної, структурної розмітки будь-яких різновидів текстів. Слово "структурна" означає, що керуючі коди, що вносяться до текст при такій розмітці, не несуть жодної інформації про зовнішній вигляд документа, а лише вказують кордон і супідрядність його складових частин, тобто ставлять його логічну структуру.

Творці SGML прагнули максимально абстрагуватися від проблем подання електронного тексту в різних програмах, на різних комп'ютерних платформ і пристроїв виводу. Так, якщо за допомогою SGML розмічається документ, що містить заголовки, ідеологія мови забороняє вказувати, що такий заголовок повинен набиратися, скажімо, шрифтом Times напівжирного кегля 12 пунктів. SGML в такому випадку вимагає обмежитися вказівкою на рівень заголовка і його місце в ієрархічній структурі документа.

Завдяки таким обмеженням розмічений текст зможе без праці інтерпретувати будь-яка програма, що працює з будь-яким мислимими пристроєм виводу. Наприклад, при роботі в графічному інтерфейсі заголовок дійсно може виводитися напівжирним шрифтом підвищеного розміру; програма, що використовує текстовий інтерфейс, виділить його порожнім рядком зверху і знизу і, можливо, підвищеною яскравістю символів; синтезатор мовлення, читання документ вголос, зможе відзначити заголовок паузою і зміною інтонації. Можна сказати, що SGML-розмітка оголює нематеріальну "душу" тексту, для якої згодом будь-яка програма-інтерпретатор зможе підібрати відповідне до нагоди "тіло".

Однак абстрактність SGML цим не вичерпується. SGML являє собою не готову систему розмітки, а лише зручну метамову, що дозволяє будувати такі системи для конкретних обставин. Життя різноманітне і непередбачуване: сьогодні вам потрібно виділяти в текстах заголовки, а завтра, можливо, знадобиться розмічати підписи в листах, математичні формули або імена дійових осіб в п'єсі. Стандарт SGML визначає лише синтаксис запису елементів розмітки - тегів - їх атрибутів, а також правила визначення нових тегів і вказівки структурних відносин між ними. Для практичної розмітки документів потрібно додаток SGML - набір певних у відповідності зі стандартом тегів, що є, по суті, формальний опис структури документа.

А першим (і довгий час єдиним) графічним оглядачем в ті далекі часи була програма Mosaic, розроблена, як і сам WWW, у науковій установі -Національному центрі суперкомп ’ ютерних програм США (National Center for Supercomputer Applications - NCSA). Так що немає нічого дивного в тому, що в цей "золотий вік" ніяких суперечностей між офіційними стандартів та їх реалізацією в браузерах ще не існувало. HTML неквапливо розвивався, залишаючись у рамках парадигми структурної розмітки, і в квітні 1994 р. почалася підготовка специфікації наступної версії мови - 2.0. Цим займався утворений у тому ж році Консорціум W3 (W3 Consortium, скорочено W3C), що успадкував від CERN верховну владу і авторитет у світі WWW.

Зараз консорціум, який має статус "міжнародної некомерційної організації", об'єднує понад 150 організацій-членів, у тому числі фірми Netscape, Microsoft і безліч інших. Проте в 1994 – 1995 рр. його членами були майже виключно університети та наукові установи. Настільки "академічний" склад W3C позначався як на самих документах, опублікованих консорціумом, так і на процедурі (і особливо на терміни їх прийняття. Досить сказати, що остаточний варіант HTML 2.0, єдиним серйозним удосконаленням в якому був механізм бланків (форм) для надсилання інформації з комп'ютера на сервер, був остаточно затверджений лише у вересні 1995 р., коли в W3C вже повним ходом йшло обговорення HTML 3 (або, як його називали спочатку, "HTML+").

Щоб вирішити це протиріччя, не зневажанням заповітів батьків-засновників HTML, автори версії 3 ввели в ній підтримку нового засобу - так званих ієрархічних стильових специфікацій (Cascading Style Sheets, CSS). Система CSS формально незалежна від HTML, має зовсім інший синтаксис (більш того, HTML 3 можна стикувати з різними реалізаціями CSS, що володіють різними синтаксисом і можливостями), не успадковує жодних ідеологічних обмежень і дозволяє, вже в зовсім інших умовах, задавати параметри візуального представлення для будь-якого тега HTML. За допомогою CSS автор може нарешті з чистою совістю вказати, яким шрифтом якого розміру набирати заголовки такого-то рівня. І, що найважливіше, досягнуто це було не введенням нових тегів, а розробкою механізму, що дозволяє впливати на інтерпретацію вже існуючих тегів логічної розмітки, причому з урахуванням контексту його вживання. Браузери з текстовим інтерфейсом або з синтезатором мови зможуть з легкістю проігнорувати цю додаткову інформацію і використовувати для оформлення свої звичайні засоби.

Слово cascading в назві системи CSS служить нагадуванням про те, що насправді на висновок кожного тегу в документі можуть впливати відразу кілька стильових специфікацій, що утворюють ієрархічну систему: наприклад, поверх специфікацій, що відносяться до конкретного документа, може діяти стильовий файл, загальний для всіх документів на сервері. Крім

Оскільки специфікацію CSS пов'язали з іншими нововведеннями HTML 3, W3C довго не стверджував її в якості офіційного стандарту; затримувалося і доведення її до більш-менш завершеного вигляду, при якому б стала можливою реалізація CSS в комерційних продуктах.

В HTML 4.0 вводяться механізми таблиць стилів, скриптів, кадрів, впровадження об'єктів, покращена підтримка різних напрямків листа та напрямки справа наліво, таблиці з великою кількістю можливостей і нові властивості форм, забезпечуючи найкращі можливості доступу для людей з фізичними вадами.

На даний момент вже існує HTML 5, затвердження якого заплановано на 2014 р., і його підтримка в повному обсязі реалізована тільки в Opera 11, тому в дипломної буде застосовуватися HTML 4.