Види зношення основних фондів та методи його усунення (відтворення). Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зношенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяється на усувне і неусувне. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому основні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх використання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основних фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення. Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів:

· за терміном експлуатації

К_фіз = Т_ф/Т_н х 100%,

де Т_фТ_{н –} час роботи одиниці основних фондів відповідно фактичний і нормативний;

· за даними обстеження технічного стану відносно економічного зношення

К_фіз = А_зн/С_поч х 100%,

де А_зн = сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів;

С_поч = початкова вартість одиниці основних фондів.

Моральне зношення – це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зношення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морального зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою

К_мор = С_поч – С_відн/С_поч,

Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх коефіцієнтів:

К_заг= 1 - (1 - К _фіз) х (1- К _мор.).

Фізичне спрацювання та моральне старіння діючих основних фондів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок.

Рис. 1 Види зносу основних фондів та форми його усунення

Відтворення основних засобів — це процес їх безперервного поновлення (відновлення). Відтворення буває просте та розширене. Просте відтворення основних засобів — це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів шляхом ремонтів або придбання нових засобів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин є амортизаційні відрахування.

Ремонт основних фондів — це усунення ушкоджень, поломок, вад основних засобів з метою відновлення їх експлуатаційних якостей. Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонти основних засобів.

Поточний ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі машин, устаткування, ліквідуються незначні дефекти, несправності і поломки з метою підтримки в робочому стані машин, устаткування тощо.

Середній ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі, вузли, конструкції обмеженої номенклатури без повного розбирання об'єкта, що ремонтується.

Капітальний ремонт — це ремонт, що передбачає повне розбирання об'єкта, що ремонтується, заміну всіх зношених вузлів, деталей, конструкцій тощо з метою відновлення робочого ресурсу, поліпшення експлуатаційних показників об'єкта, що ремонтується.

Призначення капітальних ремонтів полягає у відшкодуванні нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів основних фондів та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: здійснити капітальний ремонт чи придбати повий основний фонд. За кожним із варіантів визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт і різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю пової, а для другого - вартість придбання (ціна) і втрати від недоамортизації діючої машини. Для того щоб вирішити, котрий із варіантів доцільніший, визначають коефіцієнт економічної ефективності капітального ремонту, який обчислюється як відношення витрат за першим варіантом до витрат за другим варіантом. Таким чином,

,

де Е_к.р - коефіцієнт ефективності капітального ремонту;

R_і - вартість очікуваного капітального ремонту;

S_с - різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю пової машини:

S_c=C_зал.в - С_зал.н,

де С_зал.в – залишкова вартість капітально відремонтованої машини;

С_зал.н – залишкова вартість нової машини (у даному випадку зносу у неї немає, тому залишкова вартість дорівнює її повній вартості);

Ц_п – ціна придбання нового основного фонду;

S_а – недоамортизована частина капітально відремонтованої машини;

α – коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої (П₀) і нової (П₁) машин:

β – коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно діючої і нової машин:

,

де Т_н.0, T_н.1 – тривалість ремонтного циклу (або нормативні строки експлуатації до здійснення капітального ремонту).

Слід зазначити, що після капітального ремонту основному фондові надається додатковий строк до наступного капітального ремонту, який і враховується у формулі.

Розширене відтворення — це таке відтворення, яке передбачає розширення діючих основних засобів за рахунок збільшення їх кількості та поліпшення або придбання продуктивніших та економічних основних засобів. Розширене відтворення може здійснюватися у вигляді нового будівництва, технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючих підприємств, модернізації обладнання або його придбання тощо.

Під модернізацією розуміють конструктивне удосконалення дію­чих машин, які підвищують технічний рівень і поліпшують економічні показники. Дуже часто модернізація проводиться під час капітально­го ремонту фондів, тому метод визначення витрат на модернізацію аналогічний попередньому.

,

де Е_м – коефіцієнт ефективності модернізації основних фондів;

М – витрати на модернізацію.

При цьому величини α, β, S_a треба визначити за даними модернізованої та нової машин.

Капітальне будівництво є особливою сферою матеріального виробництва, що поєднує будівельну індустрію, діяльність замовників, які створюють умови для інвестування, проектно – дослідні організації, наукові інститути. Ця сфера забезпечує впровадження в дію основних фондів і виробничих потужностей, а також окремих об'єктів будівництва.

Капітальне будівництво є головним джерелом розширеного відтворення основних фондів, а також сферою практичного здійснення капітальних вкладень, або інвестування.

До нового будівництва належать створення комплексу об’єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначень, яке здійснюється для створення нових виробничих потужностей. Після введення в експлуатацію нові підприємства перебуватимуть на самостійному балансі.

До розширення належить будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і збільшення потужностей існуючих окремих цехів і об’єктів на території діючих підприємств або майданчиках, що приєднані до них.

Розширення діючих підприємств – будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво окремих цехів та об’єктів основного і обслуговуючого призначення на території діючих підприємств, а також будівництво філій, які після введення не перебуватимуть на самостійному балансі.

Реконструкція – належне переобладнання діючих об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення, як правило, без розширення існуючих, пов’язано з удосконаленням виробництва та підвищення його техніко-економічного рівня на основі досягнень НТП, здійснене з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та зміни номенклатури продукції, головним чином без зменшення чисельності працюючих при одночасному покращенні уов праці та охорони навколишнього середовища.

Технічне переозброєння – комплекс заходів на підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв на основі впровадження передової техніки і технологій, механізації та автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого і зношеного устаткування продуктивнішим, як правило без розширення виробничих площ.

Затрати на технічний огляд, обслуговування та поточні ремонти включаються до собівартості виготовленої продукції.

4. Амортизація.

Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов’язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основних фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; проведенням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів).

Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний термін їх використання складається із суми первісної вартості та витрат на підтримку їх у робочому стані:

А = С_прв + С_к.р. + С_мод,

де С_к.р., С_мод, - вартість відповідно капітальних ремонтів і модернізації основних фондів.

Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизованих відрахувань.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корисного використання об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.

Щорічнасума амортизаційних відрахувань визначається діленням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів:

А_р = С_перв + С_к.р. + С _мод / Т_n

Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації – це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:

n_а = С_бал – С_лікв/С_балТ_н х100%,

де С_бал – балансова вартість основних фондів.

За бухгалтерським обліком нарахування амортизацій здійснюється щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми амортизації на 12. підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «основні засоби» суб’єктам господарювання рекомендовано нараховувати амортизацію в бухгалтерському обліку такими методами:

· прямолінійним (рівномірно списання);

· зменшення залишкової вартості (зменшення залишку);

· прискореного зменшення залишкової вартості;

· кумулятивним (цілих значень років);

· виробничим (суми одиниць продукції).

Прямолінійний метод найпоширеніший. Він характеризується рівномірністю розподілу сум амортизації між обліковими періодами. Застосовується насамперед до об’єктів, стан яких залежить від терміну їх корисного використання (будівлі, споруди, передавальні пристрої, меблі). Річну суму амортизаційних відрахувань визначають за формулою

А_р = С_балn_а/100%,

де С_бал – первісна балансова вартість групи основних фондів;

n_а – річна норма амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні суми амортизації основних фондів виходячи з їх залишкової вартості (А_зал) на початок року:

А_р = А_залn_а/100,

n_а =1 - ⁿ√С_лік/С_бал *100%,

де n – термін корисного використання основних фондів.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості передбачає нарахування амортизації виходячи із залишкової вартості основних фондів на початок року і подвійної річної норми амортизації:

А_р = А_зал(2n_а)/100,

де n_а обчислюється як і при рівномірній амортизації.

За кумулятивним методом (цілих значень років) визначають суму щорічної амортизації, що обчислюється як добуток амортизованої вартості основних фондів на кумулятивний коефіцієнт (k):

А_n = (С_перв – С_лікв) * k

Такий метод має ще одну назву: метод однозначних чисел.

Цей метод належить до методів швидкої амортизації.

Завдяки зазначеному методу підприємства дістали змогу значно прискорювати списання вартості нових активів у початковий або завершальний періоди експлуатації. Тобто за цим методом припускається, що устаткування використовується інтенсивніше або в перші роки експлуатації, або в останні.

Використовуючий цей метод, річні відрахування визначають у три етапи:

1. Визначається сума цілих значень років експлуатації (наприклад, якщо термін експлуатації становить три роки, то сума цілих значень дорівнюватиме: Ц = 1 + 2 + 3 = 6).

2. Обчислюється дріб від ділення цілих чисел років експлуатації. При цьому дріб від ділення цілого значення останнього року експлуатації ставиться на перше місце, передостаннього — на друге і т. д.

Метод урахування цілих значень років експлуатації застосовується у разі потреби прискореного списання у початковий період. Якщо треба прискорити списання у завершальний період експлуатації основних фондів, то на перше місце ставиться дріб від ділення цілого значення першого року експлуатації, на друге — другого і т. д.

3. Відповідний дріб для кожного року перемножується на ціпу устаткування і в такий спосіб визначається сума амортизації за потрібний рік.

Для детальнішого ознайомлення з цим методом розглянемо такий приклад. Необхідно визначити суму амортизації для устаткування з первісною вартістю 40 000 од., ліквідаційною — 16 000 од. і нормативним строком експлуатації 5 років.

У цьому разі сума цілих значень дорівнює: Ц = 1+2 + 3 + 4 + 5 = = 15. Для випадку прискореної амортизації в перші роки дроби з 1-го по 5-й рік експлуатації будуть такі: , а в останні роки

Річні відрахування для прискореної амортизації в перші роки матимуть такі значення:

за перший рік – ;

за другий рік – ;

за третій рік – ;

за четвертий рік – ;

за п'ятий рік – .

Річні відрахування для прискореної амортизації за останні роки матимуть відповідно такі значення: A₁= 2560; А₂=5120; А₃=7680; А₄=10240; А₅=12800;

Виробничий метод (метод одиниці продукції) застосовується тоді, коли для відшкодування вартості основних фондів використовують їх сумарний виробіток за весь період експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих машино – годинах, кілометрах пробігу тощо).

У господарській діяльності підприємства інколи використовується устаткування, яке може експлуатуватися з різною інтенсивністю, тобто за нормативний термін його функціонування може бути надана різна кількість послуг чи вироблена різна кількість продукції. Нормативний термін функціонування конкретної одиниці цього устаткування визначається на підставі середніх режимів її експлуатації. Якщо ж такі основні фонди експлуатуються в інтенсивному режимі, то їх фізичний знос може досягти 100% за період, менший від нормативного, і навпаки. Це особливо стосується вантажних автомобілів, літаків, металорізального устаткування, печей та ін. Щоб вирішити проблему встановлення норми амортизаційних відрахувань для таких засобів праці, і був розроблений метод одиниці продукції (послуг).

Сутність методу полягає у визначенні кількості продукції (послуг), яку може виробити машина за нормативний термін експлуатації. Тоді амортизацію нараховують за реальною кількістю продукції (послуг), що вироблена (надано) протягом року.

Річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу (Q_факт, грн) випуску продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації (q):

Ар = Q_факт * q, q = (С_бал –С_лікв)/ Q_план,

де Q_план = загальний обсяг продукції (у грн.), який підприємство планує виробити за допомогою цих основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробництва і не можуть бути вилучені до бюджетів чи інших централізованих фондів.