Атмосфера

РЕФЕРАТ

На тему

Планета Венера

Учениці 7(11)-В класу

Лінгвістичної гімназії

Ім. Тараса Григоровича Шевченка

Коваль Беатріси

Ужгород 2011

Вене́ра — друга за відстанню від Сонця планета, майже такого ж розміру, як Земля.

Венера — внутрішня планета, і на земному небі не віддаляється від Сонця далі 48°. Венера — третій за яскравістю об'єкт на небі; її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця. Належить до планет, відомих людству з найдавніших часів.

Планетарні характеристики

Орбіта Венери ближча до кола, ніж у будь-якої іншої планети Сонячної системи. Її ексцентриситет становить всього лише 0,0068. Іноді Венера підходить до Землі на відстань, меншу 40 млн. км.

Венера обертається в зворотному напрямку до обертання Сонця, на відміну від Землі та інших планет. Сидеричний період обертання Венери навколо осі (зоряна доба) становить 243,0183 земної доби. Як і координати її Північного полюса (пряме піднесення = 272,57°, схилення = +67,14°), його отримано в результаті спільної обробки бортових радіолокаційних і доплеровских вимірів «Магеллана» і «Венери-15, −16» для 20 опорних точок на поверхні Венери[Джерело?].

Хоча у Венери і Землі близькі розміри, середня густина й навіть внутрішня будова, проте Земля має досить сильне магнітне поле, а Венера його не має.

За однією з сучасних теорій[Джерело?] напруженість дипольного магнітного поля залежить від прецесії полярної осі і вектора кутової швидкості. Саме цей параметр на Венері мізерно малий, але виміри свідчать про нижчу напруженість, ніж та, яку передбачає теорія.

Проте магнітне поле, хоча й досить слабке, на Венері є. У провідному шарі атмосфери, іоносфері, магнітне поле наводиться сонячним магнітним полем і сонячним вітром. Міжпланетне магнітне поле напруженістю близько 10 нТл взаємодіє з іоносферою планети, що рухається в ньому. Оскільки іоносфера — провідник, у ній з'являються електричні струми, які, у свою чергу, збуджують магнітні поля. Щоправда, вони мають локальний характер, орієнтовані випадково. Хоча загального дипольного поля у Венери немає, її іоносферу пронизано хаотичними магнітними полями невеликої напруженості (15-20 нТл). Взаємодія цих полів з плазмою сонячного вітру ще більше ускладнює картину. Тому у Венери немає радіаційних поясів у традиційному їх розумінні.

Атмосфера

Про те, що у Венери є атмосфера, стало відомо 1761 p., відкриття належало М. В. Ломоносову, який спостерігав проходження планети перед диском Сонця. Густина атмосфери Венери в 35 разів більша за земну. Тиск на поверхні планети складає близько 95 атмосфер! Складається ця атмосфера, в основному, з вуглекислого газу з домішками азоту і кисню. Вуглекислий газ, пропускаючи сонячні промені, дозволяє поверхні нагріватися, але поглинає інфрачервоне випромінювання розігрітої поверхні, що є причиною парникового ефекту. Через це температура на поверхні Венери набагато вища за земну.

Хмарний шар Венери, що ховає від нас її поверхню, розташовано на висоті 49-68 км. над поверхнею, за щільністю він нагадує легкий туман і складається, в основному, з пари 80% сірчаної кислоти. Хмари Венери рухаються зі сходу на захід за переважаючими на планеті вітрами і роблять повний оберт навколо її осі за 4 дні, а освітленість на поверхні в денний час схожа на земну в сірий похмурий день.

Велика товщина хмарного шару робить його зовсім непрозорим для земного спостерігача, тому вивчення планети ведеться в основному радіолокаційними методами. Американські радіолокаційні дослідження показали, що на поверхні Венери є великі за розмірами, але дрібні кратери. Походження кратерів невідоме, але, оскільки в такій густій атмосфері має бути сильна ерозія, за «геологічними» стандартами вони навряд чи можуть бути дуже старими. Причиною виникнення кратерів може бути й вулканізм, тому гіпотезу про те, що на Венері відбуваються вулканічні процеси, поки не можна виключити. Також на Венері знайдено кілька гірських областей. Найбільший гірський район — Іштар, за площею вдвічі перевищує Тибет. У центрі його на висоту 11 км піднімається гігантський вулканічний конус. Склад матеріалу поверхні Венери, визначений у декількох місцях посадки, виявився близьким до складу земних базальтів. Та розподіл висот поверхні на планеті, що побічно говорить про характер її геологічної будови, на Венері і на Землі виявився різним. Hа Землі цей розподіл бімодальний — є два максимуми поширеності, що відбивають розподіл поверхні нашої планети на виступи материків і океанічні басейни. А на Венері розподіл висот одномодальний.