Сім’я і батьківство. Гендерна рівність, прийняття гендерних ролей та стратегії сімейного виховання.

Інтерес вітчизняних психологів до вивчення феномену сім'ї в цілому і батьківства зокрема виник не дуже давно, лише в останні десятиліття. При цьому можна погодитися з Р. В. Овчаровой [20], яка стверджує, що батьківство є базовим життєвим призначенням, важливим станом і значною соціально=психологічної функцією кожної людини. На жаль, на даний момент поки не вироблено чіткого визначення поняття батьківства, але такі спроби існують.
Наприклад, Г. С. Абрамова [1] розглядає батьківство як соціальні ролі батька і матері, причому вона вважає, що освоєння соціальних ролей Матері і Батька - це головне життєве завдання розвитку людини в період дорослішання. І. С. Кон [15] визначає батьківство як систему взаємопов'язаних явищ:
а) батьківські почуття, любов, прихильність до дітей;
б) специфічні соціальні ролі і нормативні приписи культури;
в) обумовлене тим і іншим реальну поведінку, ставлення батьків до дітей, стиль виховання.

Інше визначення батьківства дає Р. В. Овчарова. Вона пише:
«Батьківство - соціально-психологічний феномен, що представляє собою емоційно і оціночно-забарвлену сукупність знань, уявлень і переконань щодо себе як батька, реалізовану у всіх проявах поведінкової складової батьківства».

З її точки зору, феномен батьківства одночасно постає в кількох планах: насамперед, це план індивідуально-особистісних особливостей жінки або чоловіка, що впливають на батьківство, по-друге, батьківство по відношенню до сімейної системи, по-третє, взаємозв'язок батьківства з батьківськими сім'ями, по-третє, батьківство стосовно системи суспільства.

Р. В. Овчарова також пропонує виділити в батьківстві наступну структуру: ціннісні орієнтації подружжя, батьківські установки й очікування, батьківське ставлення, батьківські почуття, батьківські позиції, батьківську відповідальність, стиль сімейного виховання

У вітчизняній психології батьківство розглядається не тільки з точки зору сімейної психології, а й з гендерних позицій. Так, К. Н. Белогай вивчала гендерні відмінності в структурі батьківського ставлення. Їй вдалося виявити відмінності в мотиваційно-потребової, поведінкової і функціональних сферах материнства і батьківства. Наприклад, в її дослідженні виявилося, що головними мотивами батьківства є мотиви самозмінювання, а мотивами материнства - мотиви, пов'язані з розвитком відносин з партнером. Крім того, жінки значно частіше, ніж чоловіки, бачать в дитині сенс свого життя. Є відмінності і в батьківській поведінці матерів і батьків. Мами проводять з дитиною значно більше часу, ніж батьки. Установки на взаємодію матерів і батьків значно розвиваються: матері в більшій мірі спонукають словесні прояви дитини, а батьки в більшій мірі спрямовані на заохочення активності своїх дітей. Самі батьки виявляють відмінності і у функціональному призначенні материнства і батьківства: матері приписуються функції любові і турботи, батькові - захисту і вихованняПро можливість існування протиріч у гендерній ідентичності особистості говорить і І. С. Клецина [13]. Вона стверджує, що представляється правомірним говорити, принаймні, про два типи гендерної ідентичності, властивих російським чоловікам і жінкам: перший тип може бути визначений як кризова ідентичність, другий - як некризовому або узгоджена ідентичність. Цілком очевидно, що одним з протиріч, що породжують кризову гендерну ідентичність, може бути протиріччя між професійною і батьківською роллю.

Отже, батьківство може вивчатися як з точки зору сімейної психології, так і з точки зору гендерної психології. При цьому ці підходи в деякій мірі суперечливі. Сімейна психологія підкреслює важливість батьків для розвитку дитини, виявляє структуру батьківства і визначає ті чинники та умови, які дозволяють матері і батькові стати хорошими батьками. Гендерний підхід підкреслює не тільки відмінності в материнському і батьківському відношенні до дитини, а й проблеми в самореалізації чоловіків і жінок у різних сферах життя.
Гендерні ролі -1) зразки поведінки жінок і чоловіків, які ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю;

2) сукупність загальноприйнятих, з точки зору культури, норм і правил поведінки, які закріплюються за людьми в конкретній ситуації. Гендерні ролі відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються з часом.

Упродовж багатьох років створювалася модель традиційної поведінки, прийнятої для хлопчиків та дівчаток, чоловіків та жі- нок. Уважалося, що чоловік повинен бути сильним, агресивним; жінка — лагідною, турботливою. Також нормативними моде- лями є соціально-економічні умови, релігії, національні особливості, шлюбно-сімейні традиції.

Процес виховання не може бути стихійним. Чітке усвідомлення батьками того, що вони хочуть і чого не хочуть допоможе сформулювати їм свою позицію як вихователів і намітити стратегію виховання. Відповідно до періодизації розвитку дитини в онтогенезі існує певна стратегія її виховання. Загальна стратегія повинна виходити з гуманістичних уявлень дошкільного віку як самоцінну особистість, яка має свою волю, характер і світосприймання. Досягнення поставленої виховної мети має спиратися на встановлення чітких правил, тобто норм поведінки, прийнятних для сім’ї і суспільства в цілому. Не допустиме приниження гідності дитини, постійне невдоволення, яке виявляється в гніві, сльозах, репетуванні та фізичних покараннях.

Головні принципи стратегії виховання:

1. Дитина повинна знати, чого хочуть від неї батьки; що в її поведінці їх задовольняє, а що ні. Претензії батьків слід аргументувати цими вимогами.

2. Не можна карати дитину за те, чого вона не знала. Відповідальність дітей за вчинки має базуватись на їх розумінні скоєного.

3. Перш ніж чогось вимагати від дитини, треба впевнитись, що вона на це здатна.

4. Не можна карати дитину за поведінку, в якій немає злісної непокори. Треба відрізняти дитячу безпорадність і злісну непокору, (безпорадність базується на забудькуватості, виникає в результаті помилок і випадковостей. злісна Непокора є обдуманим актом, відмовою признавати батьківську владу. Виявляється тільки тоді, коли дитина знає, чого хочуть від неї батьки і робить дещо протилежне).

5. Щоразу після владнання конфлікту дитину необхідно пригорнути і приголубити, показати їй свою любов.

6. У стосунках з дітьми потрібно керуватись любов’ю.

7. Не принижувати гідність дитини фізичними покараннями. Вони порушують її права як члена сім’ї і суспільства і свідчать про безсилля батьків як вихователів.

Порушення чи недотримання цих принципів, відсутність або недостатність культури у батьків призводить до їх жорстокого поводження з дітьми. Дотримання цих принципів сімейного виховання дітей допомагає створити атмосферу емоційної захищеності дитини, привчити її поважати інших.