Дайте характеристику внутрішнього стану національної інформаційної політики України.

У Законі України "Про інформацію" державна інформаційна політика визначається як сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

У "Концепції національної інформаційної політики України" під національною інформаційною політикою розглядається "стратегія, напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації та інформаційних ресурсів у суспільстві".

Головними напрямами і способами здійснення державної інформаційної політики згідно із Законом України "Про інформацію" є:

· забезпечення доступу громадянам до інформації;

· створення національних систем і мереж інформації;

· зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

· забезпечення ефективного використання інформації;

· сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;

· створення загальної системи охорони інформації;

· сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

До головних напрямків здійснення сучасної державної інформаційної політики слід віднести:

· забезпечення свободи слова;

· забезпечення та сприяння вільному доступу до суспільнозначимої інформації;

· збереження суспільної моралі, захист честі і гідності особистості;

· сприяння конкуренції у сфері засобів масової інформації та ІКТ (зокрема за допомогою регулювання концентрації засобів масової інформації; державної підтримки ЗМІ тощо);

· залучення інвестицій у розвиток ІКТ та їх пільгове оподаткування;

· сприяння відкритості та прозорості органів державної влади та місцевого самоврядування (зокрема, розробка і впровадження електронного уряду);

· захист культурної і мовної самобутності; переведення культурної спадщини у цифровий формат;

· захист інтересів найбільш вразливих громадян (неповнолітніх, непрацездатних, національних меншин) в інформаційній сфері;

· боротьба з неналежним використанням сучасних інформаційних технологій;

· забезпечення інформаційної безпеки;

· захист персональних даних;

· охорона недоторканності приватного життя;

· формування позитивного іміджу держави та державних органів.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не має порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

З метою удосконалення державної інформаційної політики в Україні Указом Президента "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України" (від 6 грудня 2001 р.) передбачалося розробити проект Стратегії впровадження національної інформаційної політики, в якому основна увага мала приділятися:

· створенню і впровадженню дійових механізмів реалізації інформаційних прав і свобод громадянина, суспільства і держави, закріплених у Конституції та законах України;

· подальшому вдосконаленню законодавства України в інформаційній сфері;

· розвитку на основі сучасних інформаційних технологій національної інформаційної інфраструктури, вдосконаленню системи інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади, підвищенню конкурентоспроможності національних виробників інформаційного продукту, видів інформаційного виробництва;

· визначенню порядку функціонування та механізмів державного контролю за супутниковими, кабельними і комп'ютерними системами передачі інформації;

· формуванню єдиної державної системи зв'язків з громадськістю;

· подальшій лібералізації українського ринку телекомунікацій за умов гарантування реалізації національних інтересів та недопущення монополізації інформаційних ринків;

· розвитку науково-технічного та кадрового забезпечення інформаційної галузі;

· забезпеченню інформаційного суверенітету України та вдосконаленню системи захисту національних інформаційних ресурсів.

У цьому контексті слід було:

– забезпечити право на вільне отримання і обмін інформацією, яке передбачає наполегливу роботу з напрацювання відповідних законодавчих механізмів уникнення засобами масової інформації тиску з боку як владних структур, так і фінансових кланів (яким належать ці засоби масової інформації);

– забезпечити якісні зміни (технологічні, змістовні, управлінські) стану національного ринку засобів масової інформації за допомогою створення відповідної організаційно-правової бази цих змін;

– з метою забезпечення інформаційної безпеки України і захисту національного інформаційного простору переглянути основні принципи регулятивної політики на засадах інформаційної відкритості і підтримки вітчизняних виробників масової інформації, головним предметом якої має стати "український зміст" інформаційної продукції, що комплексно охоплює технологічний, змістовний та організаційно-економічний аспекти виробництва;

– оптимізувати структури власності суб'єктів інформаційної діяльності, якнайшвидший розвиток суспільного сектору, особливо в галузі електронних мас-медіа.

Таким чином, першочерговими завданнями в державній інформаційній політиці України є такі:

· розгляд проекту Концепції роздержавлення засобів масової інформації в Україні;

· забезпечення законодавчої бази для запровадження в Україні системи Суспільного телебачення і радіомовлення з урахуванням пропозицій Президента України до Закону України "Про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України";

· законодавче розв'язання проблеми забезпечення конституційних прав громадян на інформацію та захисту журналістів і засобів масової інформації від переслідування в суді за критику (відповідальність за поширення недостовірної інформації, її спростування та відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з її поширенням);

· розробка Концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України;

· розробка Концепції розвитку в Україні глобальних інформаційних мереж;

· розробка Концепції інформаційної безпеки України;

· розробка Інформаційного кодексу України.

Пріоритетними завданнями державної політики у сфері інформаційної та телекомунікаційної інфраструктури також стали забезпечення випереджаючих темпів розвитку інфраструктури зв'язку, підвищення інвестиційної привабливості галузей інформатизації, істотне вдосконалення національної мережі телекомунікацій, поштової служби зв'язку, насамперед на базі новітніх вітчизняних технологій, їх інтегрування в глобальні інформаційні структури, у т. ч. в мережу Інтернет, створення сприятливих умов для доступу широких верств населення до світових інформаційних ресурсів*88.

Насамкінець слід зазначити, що на сьогодні в державній інформаційній політиці ще залишаються невирішеними такі питання.

1. Неузгодженість окремих норм законодавства, що регулює інформаційну сферу; розробка законів щодо нових засобів масової інформації та захисту прав особистості при використанні ІКТ.

2. Недостатня інформаційна присутність України за кордоном. Необхідно збільшити обсяги мовлення державної ТРК "Всесвітня служба іномовлення "Україна і світ" до 20–24 годин з охопленням території Євразії, а згодом – Америки та Австралії.

3. Застаріле технологічне обладнання державних телерадіокомпаній, незадовільний матеріально-технічний рівень видавничо-поліграфічного комплексу.

4. Незадовільний стан мережі проводового радіомовлення. Нагальною є потреба у збереженні та відновленні мережі проводового мовлення, яке переважно обслуговує інформаційні потреби найменш соціально захищених верств населення.

5. Запровадження суспільного теле- і радіомовлення.

6. Надолуження у розвитку таких новітніх засобів комунікації, як Інтернет, супутникове мовлення тощо.

7. Забезпечення подальшого розвитку кабельного мовлення, зокрема, подолання монополізму, властивого галузі.

8. Перехід на цифровий формат мовлення.

9. Розробка і реалізація державних програм, які стосуються формування інформаційного суспільства в Україні.