Концентрація медіа-бізнесу в Україні.

У комунікації, ме́діа (англ. media — засоби, способи) — це канали та інструменти; їх використовують, щоб зберігати, передавати й подавати інформацію або дані. Медіа часто згадувано як синонім до масс-медіа або новинних медіа, але в ширшому користуванні вони означають єдине середовище; його використовують, щоб передавати будь-які дані в яких-будь цілях.

Міжнародна конкуренція в інформаційному секторі світової економіки та концентрація у сфері медіа-бізнесу транснаціональних корпорацій зумовила інтерес фінансово-промислових груп (ФПГ) України до медіа-ресурсу як інструменту впливу на політичну владу, лобіювання інтересів ФПГ у владних структурах та власне як до прибуткового бізнесу.

В аналітичних дослідженнях провідних експертів, зокрема в праці Л. Верховодової "Проблеми розвитку фінансово-промислових груп України", яка увійшла до видання "Україна: формування основи для стабільного зростання. Меморандум про економічний розвиток" (Т. 2. Світовий банк. К., 2004. С. 320— 403), наголошується, що термін "фінансово-промислова група" дослідники використовують у двох значеннях: у широкому розумінні — для визначення будь-якої форми постійного співробітництва і взаємопроникнення промислового й фінансового капіталу; й у вужчому — як офіційно зареєстрована ФПГ, що відповідає певним критеріям, зафіксованим у законодавстві країни.

Оскільки в Україні досі не зареєстровано жодної офіційної ФПГ, вони розглядаються переважно в загальному розумінні, тобто як впливові бізнес-групи, що мають такі ознаки: між агентами існують постійні відносини, але жорсткіші, ніж звичайні відносини на ринку; хоча б частина агентів є комерційними структурами, діяльність яких спрямована на отримання прибутку; існує стратегічний і фінансовий центр, який контролює діяльність групи, спрямовує її розвиток та забезпечує інвестиціями.

Українські ЗМІ й аналітики, які відстежують розвиток ФПГ в Україні, зосереджують свою увагу виключно на приватних бізнес-групах, що утворилися на приватному, переважно тіньовому, капіталі. Такий підхід залишає за межами аналізу значну частину бізнес-груп, що функціонують у державному секторі або секторах, контрольованих державою. В Україні ж такі об'єднання підприємств були офіційно зареєстровані в інших організаційно-правових формах (холдинги, національні та державні акціонерні компанії холдингового типу). Вони відіграють важливу роль в економіці країни і значно впливають на політичну орієнтацію урядів.

Останнім часом великі бізнес-групи почали виявляти активність у придбанні медіа-ресурсів. їхня заінтересованість у контролі над ЗМІ зумовлена прагненням забезпечити собі гарантії у відносинах із владою. Інтерес до медіа з боку політико-економічних груп, на думку експертів Українського незалежного центру політичних досліджень, визначається не тільки тим, що ЗМІ є різновидом бізнесу, а й пошуком дієвих механізмів і важелів політичного впливу.

Саме тому влада в Україні досить легко використовувала ЗМІ, підконтрольні бізнес-групам, у своїх політичних цілях. Як показала виборча кампанія 2006 р., вплив власників на ЗМІ надто сильний, що забезпечує їм можливість здійснювати практично повний контроль над змістом інформації. ЗМІ віддають переваг)' позиції влади і власників, оскільки ці джерела фінансування все ще залишаються для них основними. Споживачі ЗМІ поки що не мають значного впливу на зміст матеріалів, оскільки інформаційна сфера, передусім теле- і радіомовлення, ще не перетворилася на прибутковий вид бізнесу. За даними бюлетеня Європейського інституту ЗМІ, переважна більшість українських медіа до 2005 р. була збитковою.

Як зазначають аналітики, масова "олігархізація" (встановлення контролю з боку великих бізнес-груп) українського медійного простору почалася десь наприкінці 1990-х років. Першим олігархом, який започаткував боротьбу за контроль над ЗМІ, називають екс-прем'єр-міністра Павла Лазаренка.

Однак аж до виборів 1998 р. ЗМІ в основному контролювалися владою. В передвиборний період вони продемонстрували силу свого впливу на суспільство. Саме після цього ЗМІ стають об'єктами пильної уваги великих приватних бізнес-груп, що усвідомили їхнє значення у відносинах із владою. И уже у 2000 р. спостерігається масовий контроль ЗМІ з боку великих бізнес-груп. Цей момент був згаданий в інформаційній доповіді Спілки журналістів України (2000 р.), де наголошувалося, що майже всі електронні ЗМІ, а також велика кількість газет і майже всі масові журнали перебувають під контролем тих чи інших фінансових груп.

Аналізуючи стан у медіа-сфері, Український незалежний центр політичних досліджень зробив висновок, що преса в Україні так і не стала самодостатньою "четвертою владою" з властивими їй функціями; натомість вона здебільшого відіграє роль специфічного ретранслятора і працює на користь не суспільства, а тих чи інших груп, що мають економічний і політичний вплив на медіа.

Аналіз інформації засвідчив, що між бізнес-групам и розподілені переважно центральні ЗМІ (див. табл. 4.5). Більшість регіональних усе ще перебуває під контролем місцевої влади

Найбільший медіа-ресурс (Центральне телебачення і найпопулярніші в масштабі країни друковані ЗМІ) зосереджений у руках бізнес-груп, які раніше ідентифікувалися як дніпропетровська і київська регіональні. Донецька ФПГ поки що контролює в основному ЗМІ регіонального значення. З посиленням адміністративного ресурсу на центральному рівні бізнес-груп и Донецької області неминуче постануть перед необхідністю посилення свого впливу і в інформаційному просторі. Але поки

Таблиця 4.5. Розподіл ЗМІ між фінансово-промисловими групами

що жодних дій у цьому напрямі з їхнього боку не спостерігається. Аналітики прогнозують активізацію відповідних дій з боку російських бізнес-груп. Цей прогноз базується на аналізі об'єктивних факторів і публічних висловлювань представників російського бізнесу. Стратегічно російський бізнес зацікавлений у встановленні стабільних і тісніших зв'язків між Україною і Росією, і для цього він має намір використовувати могутній медіа-ресурс.

На відміну від Росії в Україні не існує великих медіа-компаній, а тим більше медіа-імперій на зразок російських медіа-холдингів Гусинського і Березовського. Найзначнішою медіа-компанією, пов'язаною з бізнес-групою, що ідентифікується з братами Деркачами, є видавничий центр "Українська прес-група", створений у 1996 р. До його складу входять: "Комсомольская правда в Украине", "Московский комсомолец в Украине", "Аргументы и факты в Украине", "Теленеделя", "Деловая неделя", інформаційно-видавнича група "Телеграф", яка створена у 2001 р. і охоплює газети "Київський телеграф", "Харківський телеграф", "Одеський телеграф", "Придніпровський телеграф", телевізійну компанію "Ера", що виходить на Першому національному каналі Українського телебачення, радіо "Ера", інтернет-агентство "Версії.com" і дизайн-студію.

Як зазначають аналітики, одночасно з підтримкою влади ця бізнес-група через свої медіа-ресурси проводить проросійську політику, є прихильником тісної співпраці України й Росії, фактично — лобіює україно-російське зближення.

З ФК "Динамо" ідентифікують холдингову компанію "Бліц-інформ", створену в 1992 р., яка вважається однією з найбільших українських компаній у медіа-сфері. До її складу входять: видавництво "Бліц-інформ", що випускає популярні газети "Бізнес" і "Бухгалтерія", журнал "Натали", прайс-листки; друкарня "Бліц-принт" із продуктивністю 65 т на добу; завод картонної упаковки "Бліц-пак" із продуктивністю 1,37 млрд одиниць на рік; завод м'якої упаковки "Бліц-флекс" із продуктивністю 12 т на добу.

"Систем Капітал Менеджмент" має видавництво "Сегодня". Аналіз розвитку медіа-бізнесу в Україні дає змогу зробити певні висновки й прогнози щодо його перспектив та інвестиційної привабливості: медіа-ринок в Україні динамічно формується; спостерігається стійка тенденція зростання кількості друкованих ЗМІК із часів проголошення незалежності України, хоча викликає занепокоєння різке зменшення найменувань і тиражу книг; більшість друкованих ЗМІК є приватними; ринок телебачення фактично поділено між ФПГ; більшість українських ЗМІК збиткові та фінансуються з поза-ринкових джерел; реклама — основне джерело прибутків українського медіа-бізнесу; спостерігається здешевлення доступу до Інтернет, що сприяє розвитку інтернет-ринку; ринок мобільного зв'язку також поділено між ФПГ.

61) Характеристика сфери мас-медіа України:

· Друковані засоби масової інформації і комунікаціїю

5.1. Друковані ЗМІК

В Україні створено конкурентне середовище, в якому функціонують усі засоби масової інформації та комунікації, що сприяє диверсифікації джерел розповсюдження та отримання інформації.

Насамперед спостерігається робота, спрямована на подальший розвиток електронних засобів масової інформації, які сьогодні займають домінуючу позицію в інформаційному просторі.

Загалом основні принципи, норми та положення прийнятих законів сьогодні вже відповідають загально прийнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини. Разом з тим, існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації.

Це пов’язано, перш за все, з реальним захистом прав журналістів та засобів масової інформації, дією законів та відповідальністю за їх порушення, зміцненням незалежної судової влади. А головне, на чому слід зробити особливий акцент, - це забезпечення свободи журналістської діяльності, вільного доступу до інформації, формування відкритого суспільства.

Ясна річ, ми перебуваємо сьогодні в динамічному розвитку, то ж і законодавство потребує внесення відповідних змін і доповнень. Фактично, наш інформаційний простір виявився незахищеним від зовнішніх інформаційних впливів.

Нинішнє законодавство без будь-яких обмежень дозволяє засновувати засоби масової інформації в нашій державі особам без громадянства та громадянам інших країн. Виконавчу владу поки що позбавлено права вносити якісь корективи в цю справу. Однак немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну частину загального обсягу в друкованих засобах масової інформації.

Таким чином, не зустрічаючи перепони в українському інформаційному просторі з боку чинного законодавства, за останні роки національна інформаційна інфраструктура формувалася дещо стихійно. Основною мотивацією становлення став фінансовий прибуток, політичні інтереси і амбіції.

Інформаційний простір завдяки досить ліберальним законам виявився перенасиченим не українськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Результатом цього є намагання витіснити вітчизняні засоби масової інформації з внутрішнього ринку, нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

З метою зняття обмежень права споживачів на вибір технічних засобів мовлення Верховна Рада вже 2005 року ставить у порядок денний питання невідкладного вдосконалення нормативно-правових актів щодо користування каналами мовлення, зокрема, каналами ефірно-кабельного телебачення.

Стратегічний шлях розвитку телерадіоінформаційного простору України це – розширення зон телерадіомовлення до 100% покриття території України та всіх місць компактного проживання української діаспори. Втілення новітніх технологій у підгалузі розповсюдження теле- і радіопрограм дасть можливість досягти такої мети.

Вважається нагально необхідним розвивати суспільне (нині державне) мовлення в FM-діапазоні.

Розвиток прикордонного та транскордонного мовлення потребує залучення цільових бюджетних та позабюджетних коштів на створення місцевих мереж мовлення. Цього потребує мета максимального наблження до європейських вимог. Адже сучасний прогрес характеризується впровадженням в індустріально розвинутих країнах цифрового телебачення і споріднених йому аудіовізуальних (АВ) систем і служб (АВСС), інтеграцією мовних та зв’язкових служб і побудовою на цій основі інтегрованих інформаційних служб, підвищенням високої чіткості телебачення, створенням принципово нових систем відтворення – плазмових і рідкокристалічних екранів, упровадженням нових технологій теле - і радіовиробництва, заснованих на використанні цифрових методів обробки зображень, рівнобіжним розвитком наземного, супутникового і кабельного сегментів мереж мовлення й переходом до багатопрограмного телебачення, впровадженням інтерактивного мовлення, появою нових АВ ІР-послуг та Web-мовлення на базі використання Internet.

Концептуальні положення щодо поліпшення технічного стану системи телерадіомовлення України ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, існуючих проблем матеріально-технічного забезпечення державних аудіовізуальних ЗМІ, а також умов, які склалися на ринку телерадіоінформаційних послуг в державі та світі, і полягають в:

- переведенні телевізійних і радіомовних апаратно-студійних комплексів телерадіоорганізацій всіх форм власності на цифрові технології, які у порівнянні з аналоговими мовними системами мають значно кращі техніко-економічні показники;

- концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку галузі телерадіомовлення;

- створенні дієвих механізмів вдосконалення технічної політики телерадіоорганізацій;

- максимальному використанні досягнень світової та вітчизняної науки і промисловості та міжнародного науково-технічного співробітництва у телерадіоінформаційній сфері;

- створенні умов для інвестування коштів у розвиток вітчизняної телерадіоінформаційної індустрії упродовж тривалого терміну, що дасть поштовх для забезпечення конкурентоспроможності науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок вітчизняних виробників і науковців, створення нових робочих місць, подолання бідності;

- сприянні інтеграційним процесам у телерадіоінформаційній сфері України, використанні глобалізації світової економіки на користь вітчизняних аудіовізуальних ЗМІ.

Пріоритетами розвитку електронних мас-медіа є:

- наукова підтримка галузі з урахуванням світових тенденцій розвитку телебачення і радіомовлення шляхом удосконалення нормативно-правової і нормативно-технічної бази телерадіомовної сфери та створення національної сучасної метрологічної служби телебачення і радіомовлення;

- здійснення цільових заходів щодо інтеграції телерадіоінформаційної сфери України до загальноєвропейського медіа-простору;

- переозброєння і модернізація основних ланок суспільного телерадіомовлення з метою піднесення її технічного стану до рівня сучасних світових вимог;

- розвиток Національного супутникового каналу ДТРК “Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, що сприятиме покращенню міжнародного іміджу України;

- добудова апаратно-студійного комплексу Національної телекомпанії України, який є об’єктом загальнонаціонального значення;

- реконструкція апаратно студійного комплексу Національної радіо-компанії України, його технічна модернізація;

- розбудова обласних і регіональних мереж теле- і радіомовлення, що може стати структурою суспільного мовлення.

Вирішення наведених завдань забезпечить докорінне покращення технічного стану телерадіомовлення, сприятиме інтеграційним процесам у телерадіоінформаційній сфері України, що дозволить виступити українським мовникам рівноправними партнерами із зарубіжними аудіовізуальними засобами масової інформації.

Разом з тим національний телерадіоінформаційний простір в Україні стикається з низкою викликів обєктивного характеру:

- вичерпанням радіочастотного ресурсу;

- невідповідністю кількості телерадіоорганізацій можливостям ринку телерадіоінформаційних послуг України;

- моральною застарілістю та спрацьованістю мереж розповсюдження теле - та радіопрограм основного оператора трансляцій телерадіопрограм – Концерну радіозв’язку, телебачення та радіомовлення (РРТ);

- збитковістю підгалузі проводового мовлення та відсутністю її підтримки державою;

Предметом дискусій і суперечок була й залишається ситуація в телерадіопросторі України. Вона складна, але тут вже чимало зроблено, аби електронні засоби масової інформації займали і надалі домінуючу позицію. Для виправлення ситуації потрібне повне виконання вимог статті 9-ої Закону України “Про телебачення і радіомовлення” в частині мовлення, в якій чітко зазначено: “Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою”.

Не можна не сказати і те, що поряд із зареєстрованими телерадіоорганізаціями працюють незареєстровані кабельні мережі, які без ліцензії транслюють програми практично всіх телекомпаній Російської Федерації та окремі програми інших держав.

Стратегія упорядкування українського інформаційного простору та прискорення темпів просування в напрямку інформаційної цивілізації виглядає так, що переважна більшість робить ставку на входження України в єдиний інформаційний простір з Росією – 57 %; досить значна частка не вважає це для себе проблемою – 18%; за прохання допомоги у Заходу взагалі-то виступили 25% респондентів, але з них 15% – за наукову, технічну та ін. не грошову допомогу і тільки 10% – запропонували брати зовнішні кредити (у країн Заходу), але тільки грошима.

Таким чином, зрозуміло, тільки завдяки співпраці держави та громадськості, державних коштів та інформаційних ресурсів та приватних інформаційних систем, що входять до українського інформаційного простору можливо досягти тих необхідних умов праці у сфері суспільних інформаційних комунікацій, що сьогодні є актуальними і надзвичайно важливими.

Преса

На забезпечення відкритості, зняття обмежень в інформаційній сфері орієнтоване і чинне законодавство України.

Загальна кількість профільних законодавчих актів більше двох десятків. Відправна точка - Конституція України.

Статтею 15 Конституції України заборонена цензура, а стаття 34 Основного Закону гарантує кожному право на свободу висловлювання думок, поглядів і переконань.

На основі цих конституційних норм в Україні розвинена законодавча база, що регулює відносини в інформаційній сфері (Закони України «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформацію», «Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні», «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів» тощо), яка передбачає достатньо надійний захист прав і свобод журналістів, ЗМІ, простих громадян України.

Крім того, разом із громадськістю, вченими і практиками розроблено Концепцію національної інформаційної політики.

Продовжується робота над Інформаційним кодексом, норми якого будуть відповідати вимогам міжнародного права.

Розроблено державну програму “Журналіст”, розраховану на 2003-2010 роки, програма науково-технічного розвитку державного телерадіомовлення України.

Законодавчо забороняється створення і фінансування державних органів, установ і організацій для цензурування засобів масової інформації. Заборонено також втручання державних органів, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян в організаційно-творчу діяльність видавців, контроль за ідеологічним спрямуванням видань.

Держава гарантує економічну самостійність і забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих ЗМІ, перешкоджає зловживанню монопольним положенням на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.

Відповідно до національного законодавства засобу масової інформації мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Органи державної влади й органи місцевого самоврядування зобов'язані давати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів влади і самоврядування.

Згідно з чинним законодавством випуск друкованого ЗМІ може бути припинений тільки за рішенням фундатора (співзасновника) або суду.

Новий Уряд уважно ставиться до всіх сигналів із середовища журналістів, що можуть свідчити про прояви цензури. Аналіз ситуації не дає підстави підтверджувати, що в Україні порушується конституційне право на свободу слова.

Навпаки, можна назвати десятки прикладів готовності влади сприяти суспільному діалогу. Взяти хоча б активне використання інститутами влади мережі Інтернет для висвітлення своєї роботи, проведення прямих урядових “Гарячих ліній”, публічні дебати на парламентських слуханнях щодо актуальних проблем життя держави і суспільства.

Президентські й урядові рішення, що стосуються питань відкритості влади, зобов'язують до діалогу з суспільством, рішуче застерігають від адміністрування й утисків ЗМІ.

Свобода слова є необхідною передумовою існування відкритого громадянського суспільства, однією з базових цінностей демократії. Ця тема стала останнім часом актуальною для всіх - журналістів, державних посадовців різних рангів, міжнародних експертів та самих українців.

Свобода слова, висловлювань, розвиток демократичних інститутів перш за все необхідні нашому суспільству, яке вибороло своє право на Майдані. Разом з тим ми прекрасно розуміємо, що від цього залежить політичний авторитет нової влади як в Україні, так і у світі. Сьогодні політичний авторитет України значною мірою залежить від спроможності досягти європейських стандартів саме в царині свободи слова.

Цікаво, що рух за свободу слова визрів у середовищі незалежних засобів масової інформації, що було продемонстровано деякими сміливцями під час виборчих перегонів Президента України. Тепер уже всі усвідомили, що економічна несвобода нічим не краща від інших її різновидів. Нинішній стан реалізації конституційних положень щодо свободи слова та інформаційної діяльності забезпечується, по-перше, розвиненою нормативно-правовою базою, по-друге, функціонуванням інфраструктури поширення масової інформації, по-третє, наявністю потенційних можливостей підготовки професійних кадрів інформаційної сфери.

Чинне законодавство створює можливості вибору інформації, вираженню і поширенню думок та поглядів, і воно в основному адекватне сьогоднішнім суспільним реаліям. Фаховий розгляд цих питання було започатковано після відомого Указу Президента України 2000 року “Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності ЗМІ, дальше утвердження свободи слова в Україні”. Цей указ в сукупності з чинним законодавством з питань інформаційної діяльності сприяв системній роботі, спрямованій на подальше утвердження в Україні свободи слова та розвитку засобів масової інформації.

Нинішня ситуація є зовсім відмінною, бо нова влада пропонує правила гри, де журналістики відділена від політики. Думається, що тепер проблема взаємин між державними структурами і недержавними засобами масової інформації, зокрема, так званого, тиску держави на недержавні ЗМІ не буде.

Одним із вирішальних чинників гарантій додержання європейських стандартів свободи слова і інформації є незалежна цивілізована судова система. Отже, загострення проблеми свободи слова, на наш погляд, часто є наслідком невідповідності судової практики вимогам сучасного інформаційного суспільства.

Що стосується обмеження конституційних гарантій, нагадаємо, що згідно зі статтею 34 Конституції кожному надано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Слід бути об’єктивними: сьогодні держава не має змоги підтримати фінансово періодичні видання, які до закону України попадають під державну підтримку: дитячі, культурологічні, літературно-мистецькі та спортивні. Як засвідчує статистика, серед засновників найчастіше реєструють видання: комерційні структури - 58 відсотків, науково-дослідні установи - 11, громадські організації, об’єднання - 9 відсотків, навчальні заклади - 6,3 відсотка.

Відомо, що в Україні 80 відсотків газет є приватними (більшість російськомовними), і майже всі вони не користуються інформацією Національного інформагентства, віддаючи перевагу альтернативним джерелам із-за чого, знову ж так страждає українське інформаційне поле.

За інформацією Держкомтелерадіо України станом на 1 березня 2005 року в Україні зареєстровано та перереєстровано 21810 періодичних видань (на 5634 більше, ніж у 2002). З них 9424 – видання загальнодержавної, регіональної та/або зарубіжної сфери розповсюдження (на 2639 більше, ніж у 2002 році), 12386 – місцевої сфери розповсюдження (на 2995 більше, ніж у 2002 році). Переважну більшість видань становлять газети – 13993 і журнали та видання журнального типу – 6364. Зареєстровано і перереєстровано 120 інформаційних агентств, з них 5 державних. Приріст за звітний період склав 41 інформагентство.

Виключно українською мовою в Україні всього зареєстровано 4351 друкованих ЗМІ, російською – 2743, угорською – 10, болгарською – 2, польською – 5, румунською – 6, кримськотатарською – 4, англійською – 28, німецькою – 3, китайською – 2, в’єтнамською - 3. Змішаним текстом: українською та іншими мовами – 3551, російською та іншими мовами – 3598, болгарською та іншими мовами – 4, польською та іншими мовами – 3, румунською та іншими мовами – 4, ідиш та іншими мовами – 1, іврит та іншими мовами – 1, кримськотатарською та іншими мовами – 12, англійською та іншими мовами – 53, німецькою та іншими мовами – 11, французькою та іншими мовами – 3, китайською та іншими мовами – 2, білоруською та іншими мовами – 1, узбецькою та іншими мовами – 2, в’єтнамською та іншими мовами – 1, есперанто та іншими мовами – 1, сербською та іншими мовами – 1, ромською та іншими мовами – 1, караїмською та іншими мовами – 1.

Паралельними випусками: українською та іншими мовами – 3900, російською та іншими мовами – 3834, угорською та іншими мовами – 8, польською та іншими мовами – 37, румунською та іншими мовами – 4, ідиш та іншими мовами – 1, іврит та іншими мовами – 4, кримськотатарською та іншими мовами – 3, грецькою та іншими мовами – 3, англійською та іншими мовами – 1050, німецькою та іншими мовами – 111, французькою та іншими мовами – 72, вірменською та іншими мовами – 3, китайською та іншими мовами – 21, іспанською та іншими мовами – 39, італійською та іншими мовами – 13.

Розроблено Типовий договір між журналістом і редакцією, який унормовує діяльність творчих колективів в інформаційній сфері. Вдосконалено механізм оплати праці та пенсійного забезпечення журналістів державних та комунальних ЗМІ. Успішно реалізується Державна програма „Журналіст” та галузеві програми „Мала преса” і “Районне радіо та телебачення”. За активної участі місцевих органів виконавчої влади в більшості областей запроваджено комп’ютерний набір і верстку в редакціях, офсетний друк у кущових і районних друкарнях різної форми власності, створено єдині мережі електронного зв’язку між редакціями комунальних газет і поліграфічними підприємствами.

У червні 2004 року проведено міжнародну виставку засобів масової інформації “Інтерпреса-2004”, в якій взяли участь близько ста найпопулярніших друкованих видань. Значний вклад у формування позитивного іміджу держави вносить Українське національне інформаційне агентство „Укрінформ”. У минулому році внаслідок його успішної діяльності значно зросла кількість передплатників продукції агентства і в Україні, і за кордоном, а загальна кількість їх отримувачів становить понад 3 тисячі. [5; 96; 101; 135].

· Радіо і телебачення.

В Україні налічується 1260 телерадіоорганізацій усіх форм власності, які мають ліцензію на право мовлення. У цьому масиві суб’єктів телерадіоінформаційної діяльності слід виокремити три загальнонаціональні телекомпанії, що мають у своєму розпорядженні найпотужніші мережі поширення телевізійного сигналу в метровому діапазоні, які побудовані ще за часів СРСР. Вони забезпечують охоплення населення країни від 80 до 97%. Це Національна телекомпанія України (НТКУ) та ТРК „ЕРА”, котрі використовують мережу УТ-1), телекомпанія «Студія 1+1» (приватна компанія, що використовує мережу УТ-2) і Українська незалежна телевізійна корпорація «Інтер» (приватна компанія, що використовує мережу УТ-3). Ця група лідерів (своєрідний український аналог «трьох велетнів телеіндустрії США» Ей-Бі-Сі, Ен-Бі-Сі, Сі-Бі-Ес) має доступ практично в кожну українську оселю, кожну українську сім’ю.

Кожний із трьох українських китів телебачення займає свою нішу в інформаційному просторі України.

НТКУ - некомерційна компанія, по типу мовлення близька до тих інформаційних структур, що у світі зазвичай називають Public Television.

«Студія 1+1» - комерційна телекомпанія, в основному орієнтована переважно на україномовного глядача.

УНТК «Інтер» - комерційна телекомпанія, значне місце в програмній політиці якої займають передачі, розраховані на російськомовну аудиторію.

Треба мати на увазі, що цей розподіл у даний час є досить умовним. У програмах усіх трьох компаній має місце широке розмаїття тематик. Але на початковому етапі свого розвитку цільові аудиторії зазначених компаній значною мірою формувалися за вищенаведеними ознаками.

Як зазначено вище, у 90-ті роки мав місце потужний розвиток нових компаній. На даний час крім трьох вищенаведених існує ще вісім загальнонаціональних та мережених. Цим компаніям практично не дісталося нічого із спадщини Радянського Союзу в плані технічних засобів доставки сигналу до споживача. Вони були змушені створювати свої мережі практично з нуля: встановлювати передавачі в обласних центрах і найбільш великих містах країни. Доставка сигналів із головних телецентрів до периферії здійснюється за допомогою супутникових каналів. Парк засобів доставки програм цих компаній новий, незношений і економніший в експлуатації.

Події останніх місяців минулого року довели високу свідомість наших громадян, їх прагнення до свободи і демократії. Головну роль у формуванні настроїв у суспільстві відіграло телебачення і радіо. Якщо на початку виборного процесу відверті симпатії до новообраного Президента демонстрували лише кілька телерадіоорганізацій, то вже після другого туру майже всі мас-медіа розпочали об’єктивно інформувати глядачів та слухачів про події навколо виборів.

Особливо добру оцінку заслуговує НРКУ. Ця організація найбільшою мірою відповідає тому формату мовлення, який прийнято називати громадським або суспільним.

НТКУ на певному етапі виборного процесу також стало надавати ефір усім учасникам подій, чим забезпечило дотримання принципів об’єктивності і неупередженості при висвітленні подій в Україні і світі. Більшість українських телерадіоорганізацій у своїх програмах приділяють чільне місце проблемам євроінтеграції.

Поки що у регіонах України діють тільки 30 державних телерадіомовників, у той час як комерційних у 10 разів більше. Така ж пропорція зберігається у видавничих організаціях: на 1100 видавництв регіонального рівня припадає 10% державної власності, а на 1514 поліграфічних підприємств - тільки 343 державних і комунальних. До того ж вони, як правило, мають форму акціонерних товариств.

Телерадіокомпаніям надають послуги з розповсюдження телерадіопрограм оператори зв’язку – Концерн РРТ та ВАТ „Укртелеком”. Сукупно вони налічують у своєму складі понад 1250 телевізійних передавачів потужністю від 10 Вт до 50 кВт (загальною потужністю 2260,2 кВт) та понад 250 радіопередавачів потужністю до кількох МВт, а також розгалуженою мережею радіорелейних ліній, якими транслюються телерадіопрограм, загальною довжиною понад 15 тис. км.

Крім вищезазначеного парку передавальних засобів, власником яких є оператори зв’язку, телерадіоорганізації, станом на кінець 2003 року мали власні передавачі кількістю понад 550 одиниць та радіопередавачів кількістю понад 400 одиниць. Упродовж 2004-2005 років парк передавальних засобів збільшиться ще на 354 одиниці (телепередавачів – 267; радіопередавачів – 87).

Значно зріс за останні сім років сегмент кабельного телебачення та супутникового телемовлення.

На даний час кабельне телебачення України визначається такими показниками:

- потужні мережі (понад 50 тис. абонентів) – 26;

- ефірно-кабельні мережі типу МІТРІС, ММDS – 30;

- локальні мережі – 510.

В Україні набуває поширення перехід на розповсюдження телесигналів через супутник. Широко застосовують супутникову технологію розповсюдження сигналів такі компанії як «1-й Національний», ТРК „Студія 1+1”, «Тоніс», «ТРК «Україна», ТРО: ЗАТ «Новий канал», ЗАТ «ММЦ-СТБ», ТОВ «ICTV», «Тоніс», «OTV», «M1», «TV “Kiev”», «КРТ», КТМ «К1», КТМ «К2»,, «ІНТЕР», «ІНТЕР+», «ЕНТЕР», «ЕНТЕР фільм», «РТР - Україна», ТРК «ГЛАС», МБМ «5 канал», «ТЕТ», ДТРК «Культура», ЗАТ “ТРК „Україна”, ЗАТ ТК «ТЕТ», ТОВ ТРК „Ера”, ЗАТ „ТелеОдин”, ДТРК «Всесвітня служба ”Українське телебачення і радіомовлення” УТР».

Радіомовлення:

На даний час в Україні налічується понад 500 радіоорганізацій, з тих 355 є місцевими редакціями проводового мовлення.

У 90-ті роки прискорено опановувався верхній діапазон ультракоротких хвиль (87,5 – 108 МГц), так зване FM-мовлення. На її основі розбудували свої мережі потужні радіостанції, зокрема, „НБМ” (освоєно 17 частот), „Гала” освоєно 12 частот, „Наше радіо” (освоєно 20 частот).

Станом на кінець 2004 року місцеві мовники освоїли 220 радіочастоти.

З метою забезпечення дотримання телерадіокомпаніями норм Закону України "Про захист суспільної моралі" та посилення контролю за їх виконанням при Держкомтелерадіо України створено Громадську експертну раду з питань захисту суспільної моралі, систематично здійснюється аналіз періодичних друкованих видань на предмет їх відповідності Закону України „Про захист суспільної моралі”.

Створено Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі”.

Головною умовою розвитку будь-якої галузі в ринкових умовах є наявність та заохочення конкуренції, недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, зокрема у рекламній.

Інформаційна сфера в Україні є не повною мірою самодостатньою на сьогоднішній день, тобто не може існувати на зароблений прибуток.

Специфічною особливістю системи телерадіомовлення в Україні є наявність в ній системи проводового мовлення, який дістався нам у спадщину від СРСР. Цей найдешевший і найдемократичніший вид мовлення дуже популярний серед широких верств населення, зокрема, серед сільського. Нею поширюють свої програми НРКУ (додатково до ефірного поширення), ОДТРК, а також районні студії. Вартість послуги складає лише 50 коп. (вона принципово має бути низькою) і не переглядається з часів СРСР. [5; 96; 97; 101; 102; 103].

· Видавнича справа та поліграфія.

У 2004 році випуск книжкових видань за тиражами збільшився у порівнянні з 2003 роком на 7,1 млн. примірників. Випуск видань українською мовою порівняно з 2002 роком збільшився на 3% і становив 66,3%. Спостерігається тенденція до збільшення випуску наукових видань, художньої та дитячої літератури як за назвами, так і за тиражами.

Одним із важелів підтримки національного книговидання на сьогодні залишається випуск друкованої продукції за Програмою соціально значущих видань на умовах державного замовлення. Основною проблемою її реалізації було неповне бюджетне фінансування Програми (в повному обсязі Програму було профінансовано лише двічі - у 2000 та 2003 роках).

Упродовж останніх років відбулося значне збільшення планових обсягів фінансування Програми випуску соціально значущих видань.

За 2002-2004 роки за Програмою випуску соціально значущих видань випущено всього 552 назви друкованих видань загальним тиражем 2164,5 тис. прим. на суму 40811,0 тис. грн.

Протягом 2002-2004 років Комітет брав активну участь у реалізації низки державних програм: Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва, Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року, міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації” на 2002-2011 роки”.

Упродовж останніх трьох років виконувалося 16 наукових тем (з них частина – перехідні), основним розробником яких є ВАТ “Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості ім. Т.Шевченка”.

За завершеними науковими розробками створено та організовано: виробництво тріадних і кольорових фарб для друкування газетної продукції; виробництво вітчизняних матеріалів для коригування властивостей друкарських фарб; здійснено дослідження процесів підготовки поверхні пластин для нанесення термочутливого шару для виготовлення офсетних форм за схемою “комп’ютер-друкарська форма”; розроблено технологічний процес виготовлення концентрату розчину для зволожування офсетних форм.

Розроблено та узгоджено з провідними поліграфічними підприємствами галузі норми витрат матеріалів у процесі оброблення книжкових блоків і оздоблення друкованої продукції. Українською академією друкарства на замовлення Комітету розроблено та введено в дію норми праці на друкарські процеси та підготовчо-заключні роботи на офсетних машинах [97; 101].