Основні положення Окінавської Хартії глобального інформаційного суспільства

Одним з перших концептуальних документів, що визначив стратегію побудови інформаційного суспільства, є прийнятий 29 сесію Генеральної Конференції ЮНЕСКО у 1996 році документ під назвою "Інформаційне суспільство для всіх".

Ідея інформаційного суспільства, викладена у даному документі, як ідеологія міжнародного розвитку, передбачає осмислення нового етапу існування цивілізації, трансформацію традиційних економічних відносин, зміну соціальних факторів у життєдіяльності суспільства, нові форми міжкультурної комунікації.

Диференційована політика ЮНЕСКО в європейському регіоні здійснюється на основі відмінностей інформаційного розвитку країн Західної, Центральної та Східної Європи.

Так, взаємодія ЮНЕСКО з Європейським Союзом, передбачає дослідження нових ринків інформаційних продуктів та послуг, передачу нових технологій (ноу-хау), поширення знань з метою сталого розвитку, створення урядових електронних мереж для ефективного управління.

Серед основних європейських нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері побудови інформаційного суспільства є Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22 липня 2000 року. У преамбулі цього міжнародного договору зазначається, що інформаційно-комунікаційні технології (ІТ) є одним з найбільш важливих факторів, що впливають на формування суспільства XXI століття. Вони (ІТ) революційно впливають на життя людей, взаємодію уряду та громадянського суспільства.

Далі в документі зазначається, що інформаційне суспільство дозволяє людям ширше використовувати свій потенціал та реалізовувати свої спрямування. Але для цього необхідно, щоб ІТ забезпечували стійке економічне зростання, збільшення суспільного добробуту, стимулювання соціальної згоди та повної реалізації їх потенціалу в сфері зміцнення демократії, транспа-рентного та відповідального управління, прав людини, розвитку культурного багатоманіття та укріплення міжнародного миру та стабільності.

Для досягнення поставлених цілей та вирішення можливих проблем необхідно розробити ефективні національні та міжнародні стратегії.

У Хартії виокремлюються наступні загрози становленню глобального інформаційного суспільства:

1. Міжнародний розрив в галузі інформації та знань (п.5).

2. Інформаційні зловживання, що загрожують цілісності мережі та комп'ютерна злочинність (п.4, п. 8).

3. Загроза захисту авторського права та права на інтелектуальну власність (п. 7).

4. Загроза технологічних можливостей окремих регіонів та країн (п.7).

5. Загроза захисту приватного життя споживача взагалі та при обробці даних зокрема (п.7).

6. Загроза безпеці інформаційних систем (п.8).

7. Різниця у володінні інформаційними навичками окремих людей (п.11).

Як зазначається в самій Хартії, вона є закликом до всіх як державних, так і приватних секторів, ліквідувати міжнародний розрив у сфері інформації та знань. Ефективне партнерство серед учасників, включаючи спільне політичне співробітництво, є ключовим елементом раціонального розвитку інформаційного суспільства. Завданням всіх суб'єктів міжнародної спільноти та окремої людини полягає не тільки стимулювання та сприяння переходу до інформаційного суспільства, а також в повній реалізації його економічних, соціальних та культурних переваг (п.б).

Для досягнення цих завдань, а також для управління вищезазначеними загрозами дана Хартія передбачає наступні напрями європейської політики інформаційної безпеки:

1. Проведення економічних та структурних реформ з метою створення обстановки відкритості, ефективності, конкуренції та використання нововведень.

2. Розробка інформаційних мереж, що забезпечують швидкий, надійний, безпечний та економічний доступ за допомогою конкурентних ринкових умов та відповідних нововведень до мережевих технологій, їх обслуговуванню та використанню.

3. Розвиток людських ресурсів, здатних відповідати вимогам століття інформації, шляхом освіти та навчання протягом життя та задоволення попиту на спеціалістів у галузі ІТ в усіх сферах нашої економіки.

4. Активне використання ІТ в державному секторі реального часу послуг, необхідних для збільшення рівня доступності влади для усіх громадян.

5. Ефективне партнерство між державним та приватним сектором в сфері використання інформаційних технологій.

Слід зазначити, що в Окінавській хартії особливу роль посідає боротьба з комп'ютерною злочинністю як однієї з найнебез-печніших загроз інформаційного суспільства. Так, нормативно закріплено, що зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на розвиток глобального інформаційного суспільства, мають супроводжуватись узгодженими діями зі створення безпечного та вільного від злочинності кіберпростору. Задля чого необхідно віднайти ефективні політичні рішення актуальних проблем, наприклад, спроби несанкціонованого доступу та комп'ютерні віруси, а також залучати представників промисловості та інших посередників для захисту важливих інформаційних інфраструктур. Подальшого розвитку дані положення Хартії знайшли відображення в Європейській Конвенції "Про кіберзлочини" від 23 листопада 2001 року, який був підписаний тридцятьма країнами, серед яких і Україна, з метою вироблення єдиної ефективної позиції протидії кіберзлочинам.

Особливо важливим, акцентується в Хартії, залишається питання подолання електронно-цифрового розриву всередині країни та за її межами. Кожна людина повинна мати можливість доступу до інформаційних й комунікаційних мереж. Стратегія розвитку інформаційного суспільства має супроводжуватись розвитком людських ресурсів, можливості яких відповідали вимогам інформаційного століття. Європейський Союз та окремі країни Європи зобов'язуються надати всім громадянам можливість засвоїти та отримати навички роботи з ІТ шляхом освіти, навчання та підготовки протягом життя.

Значну увагу в даному документі приділяється допомозі становленню інформаційного суспільства та входження до глобального інформаційного простору країнам, що розвиваються.

Зазначається, що держави, які не встигають за високими темпами розвитку ГГ, позбавлені можливостей в повному обсязі брати участь в житті інформаційного суспільства та економіки. Для вирішення цієї проблеми слід ураховувати різноманітність умов та потреб цих країн. Важливу роль при цьому мають відіграти власні ініціативи в прийнятті послідовних національних програм з метою реалізації політичних заходів, направлених на підтримку ГТ та конкуренції в цій сфері, а також створення нормативної бази, використання ІТ в інтересах вирішення завдань у сфері розвитку та в соціальній сфері, розвитку людських ресурсів, що мають навички роботи з ІТ (п.14).

Довгостроковою метою для становлення глобального інформаційного суспільства є подолання міжнародного розриву, що головним чином залежить від ефективного міжнародного двох-стороннього та багатостороннього співробітництва. Велика роль у цих процесах відводиться міжнародним організаціям та установам - банкам розвитку, Міжнародній мережі телекомунікацій та різноманітним міжнародним фондам.

Зазначається, що країни Європи в подальшому сприятимуть зміцненню зв'язків між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, шляхом фінансового, технічного та політичного забезпечення з метою оптимального клімату для використання інформаційних технологій.

Саме для цього пропонується створити "Групу з можливостей інформаційних технологій", завданням якої буде вивчення можливостей держав до входження до глобального інформаційного суспільства, особливо країн, що розвиваються. Після цих досліджень Група пропонуватиме використовувати конкретні заходи у сферах формування політичного, нормативного та мереженого забезпечення, покращення технічної сумісності, розширення доступу та зниження витрат, а також зміцнення людського потенціалу тощо.

Таким чином, Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства закликає до розробки єдиної спільної стратегії побудови інформаційного суспільства, що призведе до вирішення ряду глобальних проблем та соціально-економічного прогресу всіх держав.

Міжнародні стратегії інформаційної безпеки та реальна практика модернізації відносин інформаційної безпеки України у сфері внутрішньої політики та у системі сучасних міжнародних відносин.

Модернізація — перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального. Переважною більшістю теоретиків розглядається як соціальний та цивілізаційний процес спрямованої трансформації суспільств, який розгортався протягом XVI-ХХ ст.

Політична модернізація передбачає створення певних політичних інститутів, які мають сприяти реальній участі населення у владних структурах та впливу народних мас на прийняття конкретних рішень.

Її складові:

· наближення до диференційованої політичної структури з високою спеціалізацією політичних ролей та інститутів;

· еволюція політичної системи у напрямку створення сучасної суверенної держави;

· посилення ролі держави;

· розширення сфери дії та посилення ролі законодавчого поля, що поєднує державу та громадян;

· зростання чисельності громадян (осіб з політичними і громадянськими правами), розширення залучення до політичного життя соціальних груп та індивідів;

· виникнення та зростання політичної бюрократії, перетворення раціональної деперсоніфікованої бюрократичної організації на домінуючу систему управління та контролю;

· ослаблення традиційних еліт та їхньої легітимності, посилення модернізаторських еліт^[11].

Інформаційна безпека держави — це стан її захищеності, при якому спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інший деструктивний інформаційний вплив не завдає суттєвої шкоди національним інтересам. ^[1]

Відповідно до законодавства України поняття "інформаційна безпека" має таке визначення:

"стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване поширення, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації." ^[2]

Виокремлюють три рівня забезпечення інформаційної безпеки:

· рівень особи (формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору);

· суспільний рівень (формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність отримання інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам);

· державний рівень (інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп’ютерним злочинам)

Date: 2016-08-31; view: 439; Нарушение авторских прав