Значення філософської спадщини Київської Русі.

Незважаючи на те, що філософсько-соціологічна думка доби Київської

Русі перебувала практично в зародковому стані, інтегруючись в складний комплекс синкретичного мистецтва, процес її становлення має виняткове історичне значення.

По-перше, послідовно вплітаючи елементи сформованого віками народно-міфологічного світогляду в систему загальнолюдських цінностей, які ввібрали в себе філософія християнства, поєднуючи їх з досягненням античної, візантійської, близькосхідної культур, мислителі Русі в оригінальних пам'ятках, що дійшли до наших днів зуміли створити своєрідний, національне самобутній феномен основ вітчизняної філософії.

Оригінальність філософського осмислення світу давньоруськими вченими, на нашу думку, полягає:

— у вибірковому підході до засвоєння досягнень суспільних культур;

— у прикладному, історико-політичному напрямі філософствування,

— у глибокій морально-етичній спрямованості руського любомудрія, намаганні створити національне значимий моральний ідеал людини-патріота, людини-громадянина, у неперервних пошуках смислу життя;

— у наданні великого значення книжності, розуму, слова, у створенні культу Слова як першооснови буття;

— у загостреній увазі до гуманістично-альтруїстичного мислення, до питань людської честі і гідності.

По-друге, історичне значення філософської спадщини Київської Русі полягає в тому, що вона, завдяки тісним зв'язкам з іншими культурами, стала невід'ємною частиною загальносвітової цивілізації.

По-третє, любомудріє давньоруських філософів стало відправним пунктом або й одним з перших кроків до формування національно-своєрідної філософської думки України.

Ось чому, на нашу думку, філософська спадщина їларіона, Феодосія Печерського, Нестора, Володимира Мономаха, анонімних авторів має стати предметом серйозного новітнього осмислення і дослідження з позицій з'ясування національних коренів української духовності.

Висновки

Зародження філософсько-соціологічної думки в Київській Русі має велике значення для подальшого розвитку філософії на Україні.

Саме в період Київської Русі визначились специфічні особливості української філософської думки. Найхарактерніша риса — тлумачення мудрості, як узагальненого знання про світ в цілому, знання, спрямованого на діяльність. Звідси і увійшло у давньоруську культуру поняття "любові до мудрості" (філософії), яка є знанням, спрямованим на високоморальну поведінку. Всякий філософ постає "книжником", тобто освіченою людиною, яка глибоко засвоїла "книжне" знання. Але не кожний "книжник" може бути філософом. Ним стає лише той, хто, засвоївши книжні знання, здатний осмислити їх та передавати іншим. Філософія — є мистецтвом і наукою, оскільки філософія — початок усякого мистецтва. Філософія є любов'ю до мудрості: істина ж мудрості — Бог. А тому любов до Бога є істинною філософією.

Від книжної мудрості йде світоглядна орієнтація на людину, як носія "духовності". Разом із становленням ранньофеодальних суспільних відносин зміцнюються саме світоглядно "духовні" орієнтири. Всі справи людини спрямовані на прославлення Бога. Такий антропоцентризм визначає і розуміння всього іншого. Віра в те, що непідвладне грубому чуттєвому сприйняттю, інтерпретується як результат особливого високого ступеня розвитку розуму. Акцентування ролі розуму, типове для провідної тенденції в культурі Київської Русі, певним чином відображається і в живописі, а ще більше в слові. Слову відводиться роль не тільки важливого фактора, що творить людину як особистість, але і розглядається як особлива характеристика, що творить народ як єдине ціле — спільність.

З культом слова і книги на Київській Русі пов'язаний і культ мовчання. У

дусі християнських постулатів розв'язується проблема єдності світу. У літературі спостерігаються спроби більш широкого, вільного трактування християнських канонів в плані узгодження їх з уявленнями про природу. Світ природи в цілому мислиться гармонізованим, центральним принципом якого вважається Бог як вище благо і досконалість.

Навіть простір і час набувають священного розуміння. Якщо вони пов'язані з християнсько-позитивними явищами (час святих, Богородиці, Христових чудес), то розглядаються як позитивні, "священні".

Часовим ідеалом є минулий (адже саме там чинилися християнські чудеса, там було і саме життя Христове) — "передній" час. Що ж до "заднього" часу, то це відповідно час прийдешній. Таким чином, "нове" отримує негативний характер і протиставляється позитивному "старому".

Християнський антропоцентризм знайшов своє найповніше втілення в етизації філософської думки. Все, що вводиться у філософську проблематику, підпорядковується конфлікту між добром і злом. Філософські ідеї, сформовані в Київській Русі на перехресті книжної та народної традицій, в умовах становлення давньоруської державності отримували певну конкретизацію в політичних ідеях і концепціях.

Однією із основних проблем давньоруської філософії є визначення смислу. Осмислення культури Русі проходить на основі боротьби двох тенденцій: книжної і народної. Цікавими є погляди давньоруських філософів на людину як особистість. Людина вільна і саме тому вона може творити зло, але її воля сама по собі не зла. Вона розумно будує своє індивідуальне життя, життя свого дому і підвладного її народу.

І нині в час розбудови суверенної України, в час сподівань сотень поколінь жертв і борців конче потребує знати свої корені і витоки, шляхи і етапи формування української духовності. Тому матеріал даного реферата можна використовувати під час викладання на різних рівнях новітніх українознавчих дисциплін, особливо для учнів старших класів із курсу "Духовна історія

України", при вивченні ними тем "Філософія християнства", "Культура Київської Русі", "Історія української філософської думки".

Література

Ангелов Д. Богомиството в Бьлгарии. София, 1969.

Беседа трех святителей. Факсимильное издание.

Бычко А.К. Народная мудрость Руси. Анализ философа. М. ИФАН, 1984.

Горский B.C. Философские идеалы в культуре Киевской Руси XI— начала ХП в. К.: Наукова думка, 1968.

Громов М.Н. Философские знания в древнерусской книге. В сб.:

Современные проблемы книговедения, книжной торговли и пропаганды книги. Вып.2. М., 1983.

Замалеев А.Ф. Философская мысль в средневековой Руси XI—XVI вв. Л.:Наука, 1987.

Замалеев А.Ф., Зоц В.А. Мыслители Киевской Руси. К.: Вища школа, 1981.

Идейно-философское наследие Илариона Киевского. Ч. I. М.,1986.

Изборник Святослава 1073 г. Факсимильное издание.

Изборник 1076 г. М., 1965.

Иларион. Слове о Законе и благодати. Факсимильное издание.

Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. М.: Наука, 1979.

Поляков Л.В.Философские идеалы в культуре древней Руси. Историко-философский очерк. М.: Знание, 1988.

Рогов А.И. Культурные связи Киевской Руси с балканскими странами. Славянские культуры и Балканы IX—XVII вв. София, 1978. Т. I.

Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. М.,1963.

Своенцицкий И.С. Начала философии в руской литературе XI—XVI вв. Львов, 1901.

Синайский патерик. М., 1967.

Сказание и страсть и похвала святию мученику Бориса и Глеба //

Памятники литературы Древней Руси, XI — начало XII в. М., 1978.

Становление философской мысли в Киевской Руси. М.: ИФАН, 1984.

Старостин Б.А. Древнерусская наука в контексте средневековой культуры // Вопросы истории естествознания и техники. 1981. №1.

Шестоднев, составленкнй Иоанном, экзархом Болгарским: По ха­ратейному списку Московской Синодальной библиотеки 1268г. // Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. 1879.

Повесть временных лет. М., 1950. 4. l.