Зона Лісів (Полісся).

Зона Полісся займає північну частину України шириною 350-400 км з півночі на південь та межує з зоною лісостепу приблизно по лінії міст від Володимера-Волинського і Луцька через Рівне і Житомир до Києва, Ніжена і Глухова.

Характерний континентальний клімат з помірними зимами, теплим літнім періодом, з відсутністю літніх посух, середньорічною кількістю опадів 600 мм сприяє росту і розвитку хвойних і широколистяних деревних видів.

Рельєф зони – рівнинний, з невеликими підвищеннями, грядами, горбами. На півдні її охоплюють невеличкі гірські системи до 300 м н.р.м. На їх території формуються річки, що часто призводить до заболочення територій та утворення озер.

У межах зони сформувалися різні типи грунтів, які разом рельєфом, кліматом та підстеляючою породою, зумовили формування відповідних рослинних угрупувань.

На родючіших опідзолених суглинкових та дерново-підзолитих супіщаних грунтах сформувались широколистяні ліси з дуба звичайного, за участю інших – граба звичайного, липи серцелистої, клена гостролистого, ясена звичайного, в’яза шорсткого та ін.

На бідніших супіщаних та піщаних грунтах ростуть сосново-дубові чи соснові насадження, які займають значні площі. У північній частині зони сформувались ялинові ліси. Чорновільхові ліси сформувались на територіях з надмірним зволоженням на торфянисто-болотних грунтах.

Характерною ознакою зони є утворення боліт. Болота з їх характерним рослинним покриттям поділяють на евтрофні чи низинні, мезотроні, чи прехідні та оліготрофні, чи верхові.

На евтотрофних болотах поширенні вільхові деревостани до 30 м заввишки чи березняками з домінуванням осики.

На мезотрофних болотах сформувались рідколісні фітоценози з домнуванням сосни звичайної чи сосни звичайної та берези повислої до 12-15 м висотою з розвиненим чагарниково-травянистим ярусом з журавлини болотної, андромеди багатолистої і осики.

Оліготрофні болота займають сосна звичайна до 4-20 м висотою, у чагарниково- травяному ярусі домінує багно звичайне, журавлина болотна, лохина, росичка круглолиста.

С.О.

Лісостепова зона.

Зона Лісостепу є проміжною між зоною Полісся та зоною Степу. В межах України зона Лісостепу смугою довжиною понад 1000 км та шириною до 300 км від Прикарпаття тягнеться на схід. На півдні зона Лісостепу межує із зоною Степу по лінії Котовськ-Кіровоград-Красноград, південніше Харкова – Купянськ.

Рельєф рівнинний, розчленований долинами великих та малих рік – Дніпра, Дністра, Бугу, Ворскли, Сіверського Дінця та ін. В зоні Лісостепу також особливості рельєфу зумовлюють височини (найвища Волино-Подільська гора Камула 471 м).

Кліматичні умови зони відмінні. В західній частині зима м’якша, сніговий покров затримується на два- чотири місяці. У східній частині клімат континентальний, зима холодніша. На заході літо тепле, достатньо вологе. На рік випадає до 700 мм опадів. На сході літопосушлеве, кількість опадів – 470 мм на рік, часто дмуть суховії.

В таких кліматичних умовах сформувались багаті чорноземні та сірі опідзолені грунти на лесових та лесоподібних підстеляючи грунтотвірних породах, для яких характерна ерозія.

Проміжне положення зони призвело до формування різних зональних типів природної рослинності: лісової, степової та лучної.

У зоні Лісостепу домінуючими у багатоярусних лісових насадженнях, здебільшого, є дуб звичайний, до якого на Правобережжі в першому ярусі приєднується ясен звичайний та клен-явір. Тут другий ярус формують граб звичайний, клен гостролистий та польовий. На Лівобережжі другий ярус формують липа серце листа, клени гостролистий та польовий, вязів. Чагарниковий ярус формують ліщина звичайна, бузина чорна, терен звичайний, бруслина бородавчата, малина звичайна, вовчеягідник звичайний, крушина ламка, свидина кривавочервона, клен татарський, клокичка периста.

У південній частині зони Лісостепу в долинах річок, балок та ярів формуються нагірні, заплавні та байрачні діброви.

Острівні місцезростання мають ліси з бука лісового, дуба скельного, вільхи чорної та берези повислої. Інтразональними * є соснові ліси, що сформувалися на піщаних грунтах, та степова рослинність, поширена на незначних площах деградованих лучних степів, які ще залишились не розораними.

У межах Лісостепу на лісових евтрофних болотах з проточним зволоженням утворилися притерасні вільхові насадження висотою 20 м. Чагарниковий ярус формує верба попеляста.

Степова зона.

Зона Степу є найбільшою в Україні та займає її південну частину від межі з зоною Лісостепу на півночі та до узбережжя Чорного та Азовського морів і передгірських районів Кримських гір.

Територія Степу є рівнинною.

Клімат континентальний. Зима холодна, з низькими температурами до -30*С, а інколи – і до -40*С. Літо жарке, посушливе. Середньорічна кількість опадів найбільша в західних районах Степу – до 500 мм, в північних до 450 мм, у східних – до 400 мм, а в південних – 200-250мм.

Переважаючими типами грунтів є звичайні та глибокі чорноземи, темно-каштанові грунти, сформовані на лесах, лесоподібних суглинках та алювіальних пісках.

Низька лісистість зумовлена незначною кількістю опадів, сухим континентальним кліматом, інтенсивною господарською діяльністю людини, засоленістю грунтів і конкуренцією травянистих рослин.

Лісовий тип рослинності в зоні Степу приурочений до схилів ярів і балок річок. Домінантом у деревному ярусі в байрачних лісах виступає дуб звичайний. Супутніми видами є ясен звичайний, липа серцелиста і срібляста, вяз граблистий та клен польовий. Чагарниковий ярус у них займають бруслина бородавчата, бирючина звичайна, жостір проносний, свидина криваво-червона.

У заплавних лісах у долинах великих і малих річок домінують дуб звичайний, вяз граблистий, тополя чорна, вільха чорна та верби. На Одещині сформувались діброви з дуба пухнастого.

Чагарниковий тип рослинності за участю окремих видів родин розових і бобових та ефедри сформувався в пониженнях рельєфу та на схилах балок і ярів.

У таких умовах особливо важливою є господарська та екологічна роль наявних лісових насаджень. Ліси та лісосмуги захищають посіви культурних рослин від суховіїв та пилових буревіїв, а грунти від ерозії. Тому першочерговим для зони Степу є заходи з захисного лісовідновлення та лісорозведення за участю мезо- та ксерофітних деревних та чагарникових видів – сосни кримської, гледичії колючої, робінії звичайної, дуба звичайного, в’яза дрібнолистого, айланта найвищого, вишні степової, маслинки вузьколистої, мигдалю степового, терену степового та ін.

У степових районах, ближчих до узбережжя морів, частіше трапляються солончакові, солонцеві та галофільні рослинні угрупування.

Рідко в перезволожених грунтовими водами місцях утворюються низинні болота, на яких формуються лісові фітоценози за участю вільхи чорної, берези повислої та різних видів верб у деревному ярусі та видами осоки.

Для ландшафту Південного берегу Криму характерними є дво- чи триярусні дубові деревостани з домінуванням дуба пухнастого. Нижні ярус формують граб східний, скумпія звичайна, держи-дерево звичайне, сумах дубильний, шипшини.

Невідємними компонентами побережних ландшафтів є кипарис вічнозелений «Пірамідальний», ялівець високий, суничник дрібнолистий, кедр гімалайський та ряд інших автохтонних* інтродукованих видів.

Дендрофлора Карпат.

Українські Карпати розташовані на південному заході України на території Івано – Франківської, Львівської, Чернівецької та Закарпатської областей.

Орографічні (рельєф, висота над рівнем моря, експозиція схилу) і кліматичні та едафічні фактори визначають особливості формування рослинності Карпат за вертикальними поясами.

Передгірський пояс знаходиться до висоти 400-600 м над рівне моря.

У широко розповсюджених сугрудках формуються деревостани з дубів звичайного та скельного, інколи – бука лісового з другим ярусом за участю граба звичайного, кленів гостролистого та явора, липи серцелистої, берези повислої, черешні, яблуні лісової, груші звичайної, сосни кедрової європейської. Чагарниковий ярус формують глід одноматочковий, бузина чорна і червона, ліщина звичайна, горобина звичайна, жимолость чорна, свидина криваво – червона, крушина ламка, бруслина європейська, вовчеягідник звичайний, шипшина собача та ін..

У грудах на дерново – підзолистих грунтах широко розповсюджені свіжі та вологі діброви з дубів звичайного та скельного за участю ясена звичайного. Чагарниковий ярус формують бруслина європейська, ліщина звичайна, бузина чорна та червона, глід одноматочковий, плющ звичайний, вовче ягідник звичайний, калина звичайна, спірея вязолиста та ін..

На основі залежності між поширеними тапами грунтів та наявною рослинністю Г. Козій (1972) виділив у Карпатах такі вертикальні пояси: нижній лісовий пояс (600-1200 м н.р.м.); верхній лісовий пояс (1200-1550 м н.р.м.); субальпійський пояс (1550-1800 м н.р.м.) та альпійський пояс (1800-2061 м н.р.м.).

У нижньому лісовому поясі чи поясі широколистяних лісів переважають чисті одноярусні або змішані багатоярусні деревостани, сформовані буковим лісрм, сухих свіжих, вологих та сирих гігротопів. Високопродуктивні субучини та бучини (до 35-40 м висоти) найпоширеніші в межах висот 600-800 м.н.р.м. Удеревостанах другий ярус займають граб звичайний, ясен звичайний, липа серцелиста, клени гостролистий та явір, вяз шорсткий, береза повисла тополя тремтяча та ін.

Чагарниковий ярус формують бузина чорна і червона, ліщина звичайна, малина звичайна, крушина ламка, аґрус відхилений, жимолость чорна, глід одно маточковий, вовчеягідник звичайний, бруслина бородавчата, верба козяча, ожина шорстка.

На нижній межі поясу трапляються деревостани дубів звичайного та скельного, а верхній (800 м) – буково-смерекові, буково-ялицеві-смерекові, ялицево-смерекові та чисті високопродуктивні смерекові деревостани.

У верхньому лісовому поясі чи поясі темнохвойних лісів домінують смерекові ліси. Серед наявних сухих, свіжих, вологих та та сирих сусмеречин та смеречин найпоширенішими є свіжі та вологі. Це, переважно, одноярусні чисті чи з домішкую ялиці білої деревостани висотою до 40-50 м. Такі деревостани є найпродуктивнішими в Україні. На верхній межі поясу, особливо в Горганах, росте сосна кедрова європейська – червонокнижний вразливий вид в Карпатах.

У рідкому чагарниковому ярусі трапляються ялівець звичайний, горобина звичайна, спірея вязолиста, шипшина альпійська, крушина ламка, бузина червона, смородина карпатська та альпійська, жимолость чорна та ін.

Субальпійський пояс починається вище від верхньої межі лісу, яка в різних регіонах Карпат – Чорногірському хребті, Чивчинський та в Марморошських горах, Горганах і Бескидах, приурочена до висот від 1200-1650 м н.р.м. Характерною особливістю ландшафту є криволісся з сосни гірської (жерепу), та душекії зеленої (леличі).

Домінує тут сосна гірська, що формує непрохідні угрупування разом з горобиною звичайною, вербою сілезькою, кущиковими – чорницею, брусницею, лохиною.

На високогірних луках на гірсько-лучних та дернових буроземних грунтах поширені зарості ялівцю звичайного «Альпійського» чи ялівцю сибірського, шипшини альпійської та червонокнижний вид – рододендрон миртолистий.

Для альпійського поясу на найвищих вершинах українських карпат – Чорногорі, Свидовці, Чивчинах характерним є переважання лучної природної нескельної рослинності на камянистих розсипах з наявністю мохів та лишайників над чагарниковою рослтністю.

На альпійських луках серед кущиків поширені рододендрон миртолистий, лохина та буяхи та червонокнижні види – верба травяна і туполиста та ін.

Дендрофлора Криму.

Межа між Степом та передгірським поясом Криму проходить поблизу міст Севастополь, Сімферополь, Білогірськ, Старий Крим, Феодосія. Кримські гори є середньо високими та складаються з трьох пасм різної висоти протяжністю з заходу на схід близько 150 км. В долинах між ними, які є найосвоєнішими, та на схилах гірських хребтів сформувалися степові, лісостепові, лучностепові, лучні шиб лякові та лісові ландшафти. У Кримському

гірському масиві серед лісових насаджень переважаючими є твердолистяні з дубів скельного, пухнастого, бука кримського та ін. (близько 90%), частка хвойних становить лишень близько 7%.

На формування клімату, що близький до середземноморського, найсуттєвіше впливають Чорне море та Кримські гори. Тому вертикальна поясність (зональність) при формуванні рослинності на північному та південному схилах має суттєві відмінності.

На північному схилі розрізняють лісостеповий пояс, нижні лісовий пояс з дубовими лісами, верхній лісовий пояс з буковими лісами.

У лісостеповому поясі трьох пасм та долин мозаїчно переплелись культурфітоценози, степові ковилово-різнотравні та типчаково-ковилові угрупування і лісові масиви.

Низькорослі лісові фітоценози формують дуби скельний, звичайний та пухнастий за участю граба східного, в’яза граблистого, груш звичайної та маслинколистої. Чагарниковий ярус дубових насаджень утворюють бруслина бородавчата, держи-дерево звичайне, дерен справжній, терен степовий, скумпія звичайна, види шипшини та ін.

У нижньому лісовому поясі (300-750 м н.р.м.) лісотвірними видами виступають дуб пухнастий у нижній його частині та дуб скельний – у верхній. У сухих та свіжих дібровах з дуба пухнастого супутніми породами виступають граб східний, ялівець високий, фісташка туполиста, суничник дрібнолистий та ін. Підлісок формують дерен справжній, скумпія звичайна, бруслина бородавчаста, види ліщини, шипшини, терену, бирючини та ін.

У свіжих та вологих дібровах у межах висот у межах висот 400-1200 м н.р.м. Головного кримського пасма під наметом дуба скельного ростуть ялівець високий та граб східний, у підліску – дерен справжній, види бруслини, ліщини, бирючини.

Верхній лісовий пояс (750-1250 м н.р.м.) на північних та південно-східних схилах Гірського Криму починається з різних висот – відповідно близько 400-600 та 1000-1100 м н.р.м. і межує на верхній границі з айлами – кримськими субальпійськими луками. В межах поясу домінуючими є свіжі та вологі бучини з бука кримського з домішкою граба, клена, ясена. Підлісок відсутній чи зрідка ростуть бруслина широколиста, тис ягідний.

Дендрофлора південного схилу значно різноманітніша. Невідємними компонентами культурфітоценозів та лісових ландшафтів Південого Криму стали кипарис вічнозелений «Пірамідальний», сосна гачкувата, ялівці червоний, деревоподібний, смердючий, кедр гімалайський, секвоядендрон велетенський, бук східний, суничник дрібнолистий, дрік іспанський, альбіція ленкоранська, держи-дерево звичайне, церціс європейський та ін. Сосна Станкевича росте від Балаклави до мису Айя та у районі Судака.

На південному макросхилі виділяють нижній лісостеповий пояс та шибляковий пояс з субтропічним кліматом, середній лісовий пояс, верхній лісовий пояс та пояс айла (субальпійський пояс). Південний макросхил розглядають як Кримське субсередземноморя.

Панівними у нижньому лісостеповому поясі (до 400 м н.р.м.) є діброви з дуба пухнастого висотою до 10м, поряд з яким ростуть деревно – чагарникові вічнозелені листопадні угрупування та ксерофільні листопадні угрупування та ксерофільні листопадні фітоценози (шиб ляки).

У нижній частині шиблякового поясу (до 300 м н.р.м.) формуються ялівцеві лісові угрупування, переважно з ялівцю високого. Вище на камянистих схилах поміж угіддями культурних рослин утворюються зарості ксерофільних кущів, рідше дерев, (шабляки) з дуба пунастого, граба східного, сумауа дубильного, держи –дерева звичайного, суничника дрібноплодного, вишні степової, скумпії звичайної, терену степового, пір аканти червоної, видів шипшини, жасмину чагарникового та ін.

У нижній частині (250-900 м н.р.м.) середнього лісового поясу формуються сухі (до 450 м) і свіжі бори та субори (700-750 м) здомінуванням сосни кримської та супутніми дубами пухнастим і скельним, буком кримським. У верхній частині (600-800 м н.р.м.) домінують діброви з домінуванням дуба скельного, що росте за участю дуба пухнастого, сосни кримської, граба східного та з горобиною лопатевою, дереном справжнім, скумпією звичайною в чагарниковому ярусі.

У верхньому лісовому поясі (700-1200м н.р.м.) переважають свіжі бори, в яких сформовані одноярусні деревостани з сосни качкуватої (Сосновської чи носатої). Мозаїчно окремими масивами в межах висот 800-1350 м н.р.м. ростуть букові ліси з домінуванням бука кримського, бука східного.

Пояс яйл (субальпійський пояс) тягнеться приблизно на 120 км у вигляді окремих гірських масивів. Яйлами важають безлісі гірські вершини Голоного кримського пасма. Тут сформовані високогірні степи, остепні луки, лучні степи із специфічною ксерофільною рослинністю.

* Інтразональна рослинність, тип рослинності, яка не утворює самостійної зони, а лише включена в зональну рослинність. На відміну від азональної рослинності, яка зустрічається у всіх зонах (заливні луги, рослинність пісків, кам'янистих виходів і т. д.), І. р. тісно пов'язана з певними зонами. Приклади І. р. — рослинність солонців і солончаків в степовій і пустинній зонах, сфагнові болота в лісовій і тундровій зонах. При переході з однієї зони в ін. І. р. міняється, несучи на собі відбиток відповідної зони і займаючи в ній зазвичай невеликі площі. Інколи І. р. місцями переважає над зональною рослинністю. Так, в лісовій зоні Західно-сибірської рівнини місцями болотяна рослинність превалює, а зональні для цих місць ліси зустрічаються невеликими ділянками на возвишенностях.

*Автохтони (від грец. αυτοχθων — місцевий, корінний, тубільний) — термін, що має кілька близькоспоріднених значень пов'язаних з місцевим походженням.