Дія закону – обов’язковість виконання закону протягом визначеного часу, на визначеній території та у відношенні до конкретного кола осіб, організацій та інших суб’єктів права.

Довіреність – письмове уповноваження, яке видається однією особою (довірителем) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. (Разова, спеціальна, генеральна або загальна)

Договір – в громадянському праві угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення громадянських прав та обов’язків.

Екологічна безпека - стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для здоров’я людей.

Екологічне право – система правових відносин, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Екологічне правопорушення – протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що порушує встановлений в Україні екологічний правопорядок.

Житлове право України – сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними та громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного прав людини і громадянина на житло.

Закон – акт законодавчого органу влади (парламенту), який має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Законність – правовий режим точного й неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного й суспільного життя.

Законодавча влада України - різновид державної влади. Законодавчий орган України – Верховна Рада України.

Заповіт – розпорядження громадянина своїм майном на випадок смерті, зроблене в встановленому законом порядку, а також сам документ, яким він оформляється.

Заробітна плата – винагорода, яку роботодавець повинен виплачувати робітнику згідно з умовами трудового договору та вимогами трудового законодавства.

Злочин – суспільно-небезпечне, протиправне, винне й карне діяння, яке завдає чи може завдати суттєвої шкоди певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.

Зовнішні функції держави – державні функції, що здійснюються в процесі спілкування держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.

Імперія – політична система, яка об’єднує під началом жорсткої централізованої влади гетерогенні етно-національні та адміністра-тивно-територіальні утворення на основі від-ношень метрополія – колонії, центр – провін-ції

Імпічмент – усунення президента з посади на основі ухваленого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його обвинувачення в учиненні державної зради або іншого злочину.

Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади.

Колективна власність - майно, яке належить певному колективу і не є необхідним для йо-го функціонування (майно колективного п-ва, кооперативу, орендного чи акціонерного п-ва, господарського об’єднання тощо

Колективний договір – укладається на будь-якому підприємстві, що має найману працю, між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником або уповноваженим ним органом) підприємства, установи, організації.

Конституційне право України – система правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини народовладдя.

Конституція України – основний закон держави, в якому регламентуються найважливіші відносини у сферах державного устрою, організації й функціонування органів держави, правового статусу особи.

Конфедерація – форма державного устрою, за якої держави створюють об’єднані органи для досягнення конкретних цілей (наприклад, військові) за збереження в інших питаннях цілковитої самостійності.

Кримінальне право України – це система законів, уведених в дію вищим законодавчим органом держ. влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільно небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, котра його вчинила.

Ліцензія – 1) виданий спеціально уповноваженим держ. органом (органом місцевого самоврядування) дозвіл, на певний вид діяльності, який підлягає ліцензуванню; 2) дозвіл використовувати винахід, промисловий зразок, корисну модель або інше технічне досягнення.

Майно – це гроші, а також речі, які можна оцінити в грошах.

Матеріальна відповідальність – обов’язок робітника відшкодувати збиток, який заподіяний підприємству, в межах та в порядку, встановленому законодавством.

Механізм держави – система державних організацій, які забезпечують реалізацію функцій держави.

Місцеве самоврядування – право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Монархія – форма державного правління, за якої верховна влада в державі зосереджуються (повністю або частково) в руках однієї особи й передається як спадщина представникам правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т.ін.).

Напівпрезидентська (змішана) республіка – форма республіканського правління, за якої президент обирається народом, але парламентові надаються певні повноваження щодо контролю за діяльністю президента під час формування уряду та здійснення виконавчої влади.

Народ – населення певної країни.

Народний депутат України – повноважний та відповідальний представник народу у ВРУ.

Народний суверенітет – повновладдя народу, здійснення ним своєї невід’ємної та неподільної влади самостійно й незалежно від будь-яких інших соц. сил.

Населення – сукупність людей, які проживають на певній території та здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці.

Народність - спільність людей, які проживають на одній території, зв’язані спільною мовою, особливостями психічного складу, культури і способу життя та ін. загальними цінностями, що закріплені у звичаях, традиціях та ін. соц. нормах.

Народовладдя – один з існуючих елементів демократії

Нація – спільність людей, які проживають на одній території, зв’язані загальними економічними відносинами, спільною мовою, культурою, одним законодавством, нац. інтересами, митними кордонами та іншими ознаками.

Недієздатність - визнання у судовому поряд-ку особи недієздатною, якщо внаслідок ду-шевної хвороби або недоумства вона не мо-же розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Незалежність – верховенство, самостійність і неподільність влади в певній державі у ме-жах її території, а також незалежність та рів-ноправність країни у зовнішніх відносинах.

Необмежена (абсолютна) монархія – монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ні органів, ні законів, що могли б певною мірою змінити чи знехтувати волю монарха.

Норма моралі - правила поведінки, що базу-ються на моральних поглядах с-ва на добро і зло, справедливе і несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою гро-мадської думки

Норма права -формально визначене, сформульоване чи санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки загального характеру, реалізація якого забезпечується державним примусом.

Обов’язок (юридичний) – передбачені правом міра й вид необхідної поведінки суб’єкта.

Особа – людина як суб’єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом спільності таких же суб’єктів.

Парламентарна (конституційна) монархія – монархія, в якій влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежується: йому надаються лише формальний статус глави держави і виключно представницькі повноваження.

Пасивне виборче право – право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Підданий – підданство – термін, який застосовується в державах з монархічною формою правління для зазначення громадянства.

Податки – обов’язкові платежі, що їх сплачують юридичні особи та населення до бюджету в розмірах і в строки, передбачені законом.

Поділ влади – модель побудови державного апарату, згідно з якою влад в державі має поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна гілка влади повинні бути незалежною від інших і водночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.

Подія – один з видів юридичних фактів, який породжує правовідносини.

Позовна давність – встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді, арбітражному суді, третейському суді або в інших юрисдикційних органах. (Загальний строк, спеціальні або скорочені строки)

Покарання - міра державного примусу, що застосовується тільки судовими органами до осіб, які вчинили злочин. Виражається у поз-бавленні певних, належних цій особі, благ. Головною ф-єю покарання є виховання вин-них, недопущення ними та іншими особами протизаконних вчинків у майбутньому

Політична партія – незалежне громадське об’єднання, яке має стійку структуру та постійний характер діяльності, виражає політичну волю своїх членів та прихильників, ставить своїми задачами участь в визначенні політичного курсу держави, в формуванні органів держ. влади та управління, а також в здійсненні влади через своїх представників, обраних в законодавчі органи влади.

Політичний режим – система прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної влади в суспільстві.

Право – система загальнообов’язкових правил поведінки, що встановлені або санкціоновані державною і забезпечуються її примусом.

Право власності – сукупність правових норм, які регулюють та закріплюють громадські відносини, що виникають у зв’язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, надають вказаному суб’єкту рівні права та обов’язки з володіння, користування та розпорядження майном, що йому належить.

Право володіння – фактичне володіння річчю, яке дає можливість особі фізично або господарсько діяти (впливати) на неї. (Законне, незаконне)

Право користування – основана на законі можливість експлуатації речі шляхом здобуття з неї корисних властивостей, отримання плодів та доходів.

Право розпорядження – визначення судьби речі шляхом її знищення, відчуження або передачі в тимчасове володіння іншим особам.

Правова держава – держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.

Правовідносини – специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав та обов’язків, установлених нормами права.

Правоздатніст ь – передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Виникає в момент народження та припиняється смертю.

Правопорушення – суспільно небезпечне, шкідливе, протиправне, винні діяння деліктозданої особи, що за нього може бути накладене покарання чи стягнення.

Правопорядок – відповідність суспільних відносин приписам норм права.

Правосвідомість - відображення на рівні сус-пільної, масової або індивідуальної свідомо-сті у вигляді понять, поглядів, уявлень, почу-ттів чинного (об’єктивного) або бажаного (суб’єктивного) юрид. права

Представництво – це таке правовідношення, згідно з яким одна особа (представник) на основі повноваження, яке він має, виступає від імені другої особи (представляємого), безпосередньо створюючи, змінюючи або припиняючи для його громадянські права та обов’язки. (Законне, договірне)

Президент України – глава держави, що виступає від імені держави.

Президентська республіка – республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і глави уряду, належать президентові, який обирається непарламентським способом (громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.

Приватна власність – форма власності, яка означає абсолютне, захищене законом право громадянина або юридичної особи на конкретне майно, включаючи засоби виробництва.

Прокурор -(аналог фран., від лат. піклуюсь, керую) – посадова особа органів прокурату-ри, яка у межах своєї компетенції здійснює нагляд за точним застосуванням законів усі-ма відомствами, організаціями, установами, підприємствами, незалежно від форм власно-сті, посадовими особами та громадянами. Прокурор виступає також представником державного обвинувачення у судовому розгляді. Строк повноважень – 5 рків

Проступок – діяння, що порушує приписи норм права, але не сягає рівня суспільної небезпеки, притаманного злочинам.

Республіка – форма державного правління, за якої вищі державні органі обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.

Референдум – голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (міський референдум) із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.

Робочий час – в трудовому праві частина календарного часу, протягом якого робітник повинен виконувати на вказаному йому місці доручену роботу або інші трудові обов’язки.

Санкція – міра юридичного діяння (впливу), яка застосовується до правопорушника.

Система права – внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної держави.

Соціальні держава – держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соц. політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.

Суб’єкт злочину - (від лат підкладене) – фіз. особа, яка на момент вчинення нею злочину досягла встановленого законом віку – 16 ро-ків, а при вчиненні деяких злочинів – 14 ро-ків і була осудною

Суб’єкти правовідносин – (сторонами в громадянському процесі, т.б. позивач та відповідач) є дієздатні громадяни та юридичні особи.

Суб’єктивне право (право громадянина) – передбачена певною нормою права можливість суб’єкта поводитися певним чином.

Суверенітет – верховність, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади в державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Суддя – посадова особа держави, яка є носієм судової влади.

Судова влада України – самостійна та незалежна сфера публічної влади.

Суспільна влада – управління справами первинної спільності (роду, племені), що здійснювалося всіма дорослими членами на загальних зборах, радах старійшин.

Суспільство – форма життєдіяльності людей, що склалась історично й відокремилась від навколишньої природи.

Територія – територія державна - частини земного простору, які знаходяться у владі якоїсь держави, підпадають під її суверенітет.

Трудове право України – галузь права, яка регулює трудові відносини всіх робітників на підприємствах, установах, організаціях в незалежності від форм власності, визначає правові основи та гарантії здійснення громадянами України права на труд.

Трудовий договір – угода між робітником та власником підприємства, організації, установи або уповноваженим ним органом, згідно якій робітник зобов’язаний виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкованістю внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган зобов’язаний виплачувати робітнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та згодою сторін.

Трудовий контракт – угода між робітником та роботодавцем (фізичною або юридичною особою), згідно якій перший зобов’язаний виконувати роботу у відповідності до визначеної спеціальності, кваліфікації та посади з підкоренням внутрішньому трудовому розпорядку, а другий – виплачувати йому заробітну плату та забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством, колективним договором та угодою сторні.

Угода – дії громадян, юридичних осіб, які направлені на установлення, зміну або припинення громадянських прав та обов’язків.

Унітарна держава – єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони тощо).

Федерація - держава, до складу якої входять кілька державних утворень (суб’єктів федерації).

Форма держави – комплексне поняття, яке характеризує державу щодо форми правління, форми держ. устрою та держ. режиму.

Форма державного правління – порядок організації вищих держ. органів, що визначає їхні структури, компетенцію та взаємодію. (Монархія (абсолютна та обмежена (конституційна, парламентська)) і республіка (аристократична та демократична (парламентська, президентська, змішана)).

Форма державного устрою – порядок територіального поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації державних органів. (Проста (унітарна) держава, складна держава (федерація, конфедерація, імперія))

Функції держави – основні напрями діяльності держави, в яких втілюються її сутність і соц. призначення.

Юридичні гарантії – правові засоби, покликані забезпечувати реальність прав та обов’язків сторін.