Видавнича справа в XVII ст..

Історія книги

Семінар 6.

«Книговидання в XVII ст.»

Видавнича справа в XVII ст..

Для Західної Європи того часу, як вище зазначено, характерним було створення родинних підприємств, династій, які одночасно були й книгарями, й видавцями. У багатьох європейських країнах у ХVІІ ст. формуються гільдії друкарів, палітурників, книготорговців – професійні організації, що мали захищати інтереси своїх членів. Приймаються документи (акти), що регламентують діяльність у галузі. Видавці повинні були одержувати ліцензію – дозвіл на видавничу роботу, а книжки, призначені для друкування, проходили, як правило, реєстрацію. Існувала цензура, тобто контроль за виданнями. Так, заборонені папською цензурою до друку, розповсюдження й читання книжки вносили до спеціального «Індексу заборонених книжок». Не зважаючи на тяжку напівручну працю в галузі, численні заборони й утиски, видавців у Європі ставало все більше. Між ними була жорстка конкуренція. Вже тоді існували «контрафакції», тобто піратські видання. Поступово складається стандарт редакційного оформлення видань, зокрема – титульного аркуша, на який, особливо з кінця ХVІ ст., починають виносити всі необхідні елементи: ім’я автора, назву книги, імена друкаря та видавця, місце й рік видання. З’являються в книжках розділові знаки, котрі вживаються й сьогодні. Традиційно ще застосовують сигнатури та кустоди, проте в середині ХVІ ст. з’являється пагінація (нумерація

сторінок), а фоліація (нумерація аркушів) у ХVІІ ст. зникає. Якщо в ХV та першій половині ХVІ ст. книжки видавалися переважно латинською мовою, то надалі на книжковому ринку переважають видання народними мовами – англійською, французькою, німецькою, італійською, голландською тощо. І якщо в попередній час основний відсоток складали релігійні видання, розраховані на невелику кількість освічених читачів, то в ХVІІ ст. з’являється й швидко зростає потік політичних книг, брошур, листівок. Стає модним носити книжки із собою, що

сприяло розвиткові так званих кишенькових

видань. Разом з тим розвивається бібліофілія, тобто захоплення, любов до книжок та бажання їх збирати. Мова йде насамперед про вишукані видання, в красивих оправах, з тисненнями на шкіряних палітурках, з пофарбованими чи золоченими обрізами тощо. В художньому оформленні переважає гравюра на металі, особливо на фронтиспісі – сторінці, що передувала титульному аркушу. Фронтиспіс є характерним елементом книги ХVІІ ст. У цей час відбулися важливі зміни в мистецтві та техніці ілюстрування: перехід від ксилогравюри (гравюри на дереві, де друкують рельєфні лінії, що виступають над формою) до гравюри на міді, і від високого друку до глибокого: на мідній пластині вирізають малюнок і друк відбувається саме з заглиблених ділянок. Поряд з розкішними виданнями, іноді з тих самих друкарень, виходять дешеві, доступні всім верствам населення скромні видання. На початку ХVІІ ст. з’являються друковані газети у вигляді окремих аркушів або невеликих брошур. Гостра потреба в інформації відчувалася насамперед у великих містах. Найдавніші газети називалися авізо, афіша, реляція, цайтунг. Серед інших нових типів видавничої продукції слід назвати карти. Рукописні карти були відомі з часів античності, але на початок ХVІІ ст. вони абсолютно застаріли. Особливо популярними були «портолани» – навігаційні карти, що використовувались при судноплавстві. У зв’язку зі стрімким зростанням наукових знань виникає потреба викласти ці матеріали в чіткому порядку, що призвело до появи енциклопедичних видань. Одним з родоначальників нового типу енциклопедичних словників був представник відомої фірми Шарль Етьєнн, який підготував і видав у Парижі кілька лексикографічних та енциклопедичних видань: словник особових імен, греко-латинсько-французький словник з гончарного ремесла та судоплавства, словник з історії, географії та поетики. Певний час з ним співпрацював П. Скалігер, який уклав енциклопедичний словник з богослов’я та світських наук. У ХVІІ ст. починається друкарство в Північній Америці. Брати Стівен і Метью Дей, родом з Англії, прибули до Америки в 1639 р. і заснували першу на американській території друкарню, при Гарвардському коледжі в містечку Кембрідж поблизу Бостона. Першими виданнями стали «Клятва громадянина», «Альманах на 1639 рік», «Книга Псалмів». До кінця ХVІІ ст. в Америці працювало вже 5 друкарень, відкрилися книжкові лавки, паперовий млин, хоча основне обладнання завозилося з Європи.

Поширення друкарства стало складовою частиною національно-культурного та духовного відродження українського народу в останні десятиріччя XVII ст. Цілком природно, в XVII ст. більшість великих за обсягом книг, які виходили в світ значними тиражами, були передусім богослужбові тексти і молитовники, а також агіографічна література. Видавалися вони різними мовами — книжною українською, церковнослов’янською, польською та латинською. Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. На відміну від європейських та південнослов'янських першодрукарів українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері. Папір був частково привізним, але переважна більшість його виготовлялась на вітчизняних фабриках (папірнях). Папір був особливим, з філігранями — водяними знаками. Для філіграней використовували герби засновників папірень, зображення монастирів або братських церков, яким належали друкарні, герби міст тощо. З початку XVII ст. розпочалося теоретичне осмислення коректорської професії: у 1608 р. латинською мовою вийшла перша книжка з коректури — «Ортотипографія» («правильне друкування»). Тож уXVII ст. професія коректора остаточно відокремилася від редакторської. На теренах України остаточне розрізнення коректорської і редакторської справи відбулося теж у XVII ст. У цей часу у друкарні Києво-Печерської лаври працювали «столпоправителі», а у львівській братській друкарні — «дозорці», які звіряли гранки або верстку складеного тексту з оригіналом —«екземпляром», «списком» (його готували справники). Зазвичай же тогочасні українські коректори з друкарень Києво-Печерської лаври, Львівського братства, уневського Успенського та чернігівського Троїцько-Іллінського монастирів чинили по-іншому: вони не вносили виправлення безпосередньо у текст, а додавали до видань списки друкарських помилок, супроводжуючи їх вибаченнями перед читачем. Важливо підкреслити підтримку українського друкарства гетьманським урядом і козацькою старшиною. Уже на початку XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень. До середини XVII ст. нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Одні з найвпливовіших друкарень були: Києво-Печерська, Львівська, Острозька, Чернігівська, Почаївська тощо.

За формою власності тодішні друкарні в Україні поділялися на приватні, братські, єпископські, монастирські.

Острозька друкарня в Острозі - найдавніший після Львова осередок книгодрукування на українських теренах. Заснована Іваном Федоровичем з ініціативи і на кошти князя Костянтина Острозького у 1577—1579 роках.

ідея заснування Острозької друкарні зародилася в князя Костянтина Острозького під впливом спілкування з князем Курбським, який також заснував у себе при дворі школу й охоче запрошував до себе вчених. Нарешті в 1576 році Федорович переходить до Острога й остаточно упоряджує друкарню за перше півріччя 1577 року.

Відомі твори: Часослов (1602), Лямент (1603), Требник (1606), Молитвослов (1606), Лікарство на оспальний умисл (1607), Житіє Марії Єгипетської тощо.

Чернігівська друкарня в Чернігові - заснована близько 1675 Лазарем Барановичем у Новгороді Сіверському, 1679 перенесена до Чернігова. Чернігівська друкарня мала свою папірню. Для публікації літературних творів, а не для розмноження літургічних текстів. З 20 відомих нині безсумнівно новгород-сіверських видань 15 - це твори тогочасних українських письменників: самого Барановича, Иоаникія Галятовського, Дмитра Туптала-Ростовського, опубліковані українською, церковнослов′янською та польською мовами. З 1679 р. друкарня працювала у Чернігові. І далі значне місце в її продукції займали твори тогочасних авторів: Барановича, Галятовськсго, Туптала, Петра Армашенка, Івана Величковського та інших. У чернігівській друкарні застосовувалися різноманітні шрифти - кириличні (інші для українських видань, інші для церковнослов′янських) та латинські. У 1683 р. тут вжито мідерит для ілюстрування книжки. Автором гравюри був талановитий митець Інокентій Щирський, який швидко став одним з найвизначніших майстрів книжкової графіки, 1676 р. Перемишльське трієцьке братство купило друкарню від мешканця Перемишля Андрія Миколайовича П′ятисотника. Друкарі Сидір і Василь виготовляли в ній «образки» (станкові дереворити). 1683 року цю друкарню купило Львівське Ставропігійське братство. Попри заборони і погрози Синоду, щоб усі книги були «с московскими согласны», Чернігівська друкарня до 1724 року зберегла самостійність і друкувала книг українською, польською, латинською і церковно-словянською мовами різного змісту. З 1724 року занепала, а 1820 перестала існувати.

Відомі твори: «Зерцало Богословіи» (1618), «Перло Многоценноє» (1646).

Львівська братська друкарня в Львові - в Львові - видавниче підприємство при Львівському братстві. Створена на базі обладнання друкарні І.Федорова, викупленого після його смерті у лихварів, з 1608 р. діяла вже при Онуфріївському монастирі. У 1609 р. тут видано Часослов і Псалтир. У 1628 р. у друкарні сталася пожежа. Вціліле обладнання передано до братської школи. У 1633—1634 рр. для друкарні добудовують другий поверх школи. У 1630—1644 рр. у братській друкарні виготовлено 18 видань, з них 14 церковнослужбових. У 30-40-х роках 17-го сторіччя друкарня Львівського Успенського братства видає декілька багатоілюстрованих видань — зокрема Євангелія 1636 р. (понад 50 дереворитів).

Відомі твори: «Іоанна Златоустого книга о священстві» (1614), «Собор в богоспасаємом граді Вілні бившій» (1614), «На рожство Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» (1616), Розмишлянє о муці Христа Спасителя нашого» (1631), Служебник (1637).

Києво-Печерська друкарня в Києві - 1615 р. при Києво-Печерській лаврі Єлисей Плетенецький створив друкарню, використавши для цього обладнання Стрятинської друкарні, купленої у Г.Балабана. 20 грудня 1616 року в Києві видали першу книгу — «Часослов».1616—1624 — Є.Плетенецький видав 11 значних творів релігійного, історичного та полемічного характеру, зокрема, Антологіон (1619), Номоканон (1620, 1624), Служебник (1620).Протягом короткого часу навколо друкарні утворився гурток учених, просвітників, письменників. Активну роль у ньому відігравали Захарія Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній Танасій та багато інших. Характерною особливістю було намагання видавців наблизити книги до читача через переклад деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Діячі вже згаданого київського гуртка переклали та відредагували «Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань Св. Ап. Павла» (1623) та) «Бесіди Іоана Златоуста на дії Св. Апостолів» (1624). Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою. Більшість із них, особливо богословські твори, видавались форматом «в аркуш». Такі книги мали парадний вигляд, а, отже, коштували дорого. Книги, розраховані на масовіший вжиток («Часослов», «Псалтир», «Лексикон»), віршована література друкувалась в піваркуша. Лаврські видання починались з титульного аркуша, прикрашеного гравюрами на сюжет книги. Крім назви книги, на ньому зазначалися рік і місце видання. Зі зворотної сторони вміщували гербмеценатів друкарні і вірші, які тлумачили геральдичні знаки. Як правило, книги супроводжувались передмовами, присвятами, післямовами. Папером Лаврську друкарню забезпечувала папірня в Радомишлі.

Відомі твори: Антологіон (1619), Номоканон (1620, 1624), Служебник (1620), «Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань Св. Ап. Павла» (1623), «Бесіди Іоана Златоуста на дії Св. Апостолів» (1624).