Утворення спільних підприємств в Україні

Спільні підприємства (СП) виступають одночасно як форма використання іноземного капіталу і різновид організації та здійснення конкретної господарської діяльності, де відбувається безпосереднє зіткнення інтересів учасників. Принципова відмінність СП від інших форм міжнародного співробітництва полягає у тому, що взаємодія партнерів знаходить відображення у єдиній правовій формі. Це, у свою чергу, має велике значення з точки зору правового регулювання. Обрання СП у якості форми співробітництва свідчить і про вибір відповідного правового регулювання, а саме права країни-реципієнта капіталу. До установчого договору про створення СП може бути внесено умову, яка визначає конкретні відносини сторін на основі норм права іншої держави (не тієї, де підприємство створене і функціонує), що узгоджується з принципом свободи вибору права договору. Однак і в такому випадку щодо СП застосовується в цілому законодавство країни, де воно засноване, а внесення положення, яке передбачає застосування закону іншої держави, можливе на основі того, що право країни заснування це допускає. Крім того, такі положення можуть стосуватися лише несуттєвих умов договору. Отже, економічне співробітництво у формі спільного підприємства у правовому аспекті передбачає організацію єдиного суб'єкта права, що регулюється єдиною системою правових норм. У цьому й полягає основна відмінність даного виду міжнародного співробітництва від інших його форм.

При характеристиці СП на перший план виходить не стільки форма власності, як вид договору, на основі якого спільне підприємство створюється у якості конкретної юридичної особи і який обумовлює особливість його правової поведінки. Вступ до СП передбачає трансформацію майнових прав учасників у права зобов'язувальні, які акумулюються установчим договором.

Один із аспектів дослідження СП як форми залучення іноземного капіталу передбачає аналіз законодавства про іноземні інвестиції. Незалежно від розбіжностей в концептуальному підході у розв'язанні цієї проблеми для законодавства будь-якої країни спільним залишається одне: регулювання іноземних інвестицій - це регулювання діяльності, що здійснюється в "умовах "чужої" держави. Це означає, що правове становище іноземного інвестора є вразливим незалежно від конкретної суспільно-політичної ситуації на конкретному етапі розвитку тієї чи іншої держави. Вразливість іноземного Інвестора виникає внаслідок його підпорядкування юрисдикції держави, яка приймає інвестиції. Тому важливим завданням законодавства про іноземні інвестиції є встановлення чітких і зрозумілих правил, які б виключали найменшу можливість прояву свавілля з боку влади або ж вжиття заходів, що носять дискримінаційний характер. Іншими словами, законодавство про іноземні інвестиції в однаковій мірі спрямоване на регулювання дій іноземних інвесторів і самої держави, яка приймає іноземні інвестиції.

Завдяки вдало розробленій політиці регулювання прямих іноземних інвестицій багато спільних підприємств демонструють вищі порівняно з середніми по країні обсяги вкладання капіталу, продуктивність праці, ефективність виробництва та питому вагу в експорті.

Водночас питання пільговості податкового режиму не можна вважати визначальним щодо інтенсивності процесів створення та функціонування спільних підприємств. Міжнародна практика свідчить, що для Іноземної фірми об'єктивно важливі не стільки пільги, як загальний режим розвитку приватного підприємництва, яким користується і національний капітал і який багато в чому визначає характер та ступінь комерційного ризику. Якщо цей режим стабільний і сприятливий, а також суворо дотримується державними органами усіх рівнів, то його просте поширення на іноземні компанії у багатьох випадках буде достатньою умовою для прийняття позитивного рішення про інвестування коштів. З іншого боку, велика кількість пільг - це часто показник несприятливого інвестиційного режиму. Слід також враховувати, що вигоди, пов'язані із стимулами для інвестицій, є короткостроковими, відносно низькими і стосуються виключно фірм, які користуються цими пільгами.

Безумовно, Україна ще не досягла того рівня економічного розвитку, коли повна відмова від пільг для іноземних інвесторів є цілком виправданою. Тому доцільно було б створити привілейовані умови насамперед для СП виробничого характеру, розробивши систему стимулювання на засадах галузевої і регіональної вибірковості, а також з урахуванням розміру іноземної інвестиції і ступеня новизни привнесеної технології. Для стимулювання експортної діяльності СП було б доцільно ввести диференційований податок в залежності від приросту долі експорту власної продукції підприємства. Нарешті, важливу роль у стимулюванні іноземного інвестування може відіграти надання пільгових кредитів для нового будівництва І реконструкції діючих підприємств. Водночас слід зважати на те, що ефективність стимулів залежатиме від: І) їх стабільності; 2) спроможності залучати інвестиції і генерувати економічну активність, відсутню за звичайних умов; 3) порівняння наслідків поліпшення економічного становища внаслідок цих дій з витратами на реалізацію таких привілеїв. Тому важливо сформулювати чіткі критерії віднесення того чи іншого СП до розряду пріоритетних, а з іншого боку - розробити систему заходів, спрямованих на обмеження монополізму, що може виникнути внаслідок діяльності "пільгових" підприємств.

В цілому у сфері національної інвестиційної політики доцільно здійснити цілий спектрі заходів, які б стимулювали (чи в разі необхідності обмежували) залучення іноземних інвестицій в Україну. Ними могли б бути:

1) фіскальні заходи;

2) фінансові стимули;

3) створення відповідного інфраструктурного середовища;

4) особливі заходи (створення вільних економічних зон, надання землі чи будівель і споруд у безкоштовне користування або на пільгових умовах, субсидії на користування енергією, транспортні гранти, пільги з фрахту тощо).

Date: 2016-07-25; view: 244; Нарушение авторских прав