Еволюція зовнішньоекономічної діяльності підприємств України

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

«ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА»

для студентів галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво»

напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства»

Укладач: к.е.н., доц. Кучеренко С.К.

Дніпропетровськ

ТЕМА 1. ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО СВІТОГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

1. Еволюція зовнішньоекономічної діяльності підприємств України

2. Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України

3. Формування зовнішнього сектору економіки України

Еволюція зовнішньоекономічної діяльності підприємств України

Поняття "зовнішньоекономічна діяльність підприємства" з’явилося в СРСР в 1986 р. в контексті загальної спроби реформувати адміністративно-командну систему економіки, яка на той час перебувала в стані глибокої кризи. Суть так званої "перебудови системи управління економікою" полягала в намаганні децентралізувати процес прийняття економічних рішень, надати підприємствам певні права без демонтажу державної власності на засоби виробництва, монопольної влади міністерств і відомств.

У зовнішньоекономічній сфері так звана "перебудова" передбачала поступову відмову від монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій. Зазначена монополія була законодавчо закріплена ще у квітні 1918 р. Декретом Ради Народних Комісарів "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі" як тимчасовий засіб захисту зовнішньоекономічних інтересів молодої більшовицької держави від "зазіхань світового імперіалізму". З часом цей "тимчасовий засіб" було поширено не тільки на зовнішню торгівлю, а й на всі зовнішньоекономічні операції.

Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на істотну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) починає розглядатися не тільки як складова господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного зростання, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. У цей період були прийняті і важливі законодавчі акти, зокрема закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

На початковому етапі ринкових перетворень в Україні реалізовувалася концепція "захисту внутрішнього ринку" — комплексу заходів, спрямованих фактично на обмеження експорту товарів, дефіцит яких відчувався на внутрішньому ринку. Оскільки в умовах значного надлишку грошей дефіцит відчувався майже за всіма товарними групами, ця концепція набула антиекспортної спрямованості. Інструментами реалізації цього підходу в різні періоди були:

— оподаткування валютної виручки експортерів;

— зобов’язання експортерів продавати частину валютної виручки за нереальним, штучно завищеним курсом національної валюти (фактично приховане оподаткування експортної виручки);

— стягнення вивізного мита, спрямованого на компенсацію приблизно половини різниці між внутрішніми та світовими цінами;

— широке ліцензування та квотування експорту: на початку 1993 р. квотуванню підлягало більше 80% українського експорту, наприкінці того ж року — близько 60%, у травні 1994 — 30% експорту.

З початком у 1994 р. етапу радикальної лібералізації економіки спостерігається перехід до якісно іншої експортної політики. Значно скорочується перелік товарів, експорт яких підлягає квотуванню та ліцензуванню. З 1995 р. були вжиті заходи з демонтажу системи державних замовлень, завдяки яким раніше здійснювалося інтенсивне втручання держави у сферу експортних операцій.

Одним із нових інструментів регулювання експорту стали так звані індикативні ціни, які вказували експортерам мінімальні рівні експортних цін для широкого спектра товарів. Однак уже в лютому 1996 р. такі ціни перестали бути обов’язковими для більшості товарів і стали інструментом інформаційної підтримки ЗЕД.

Іншим заходом контролю за експортом з листопада 1994 р. стала реєстрація певних категорій зовнішньоекономічних контрактів (особливо бартерних операцій). Однак дуже скоро цей захід був обмежений під впливом суб’єктів ЗЕД України та міжнародних фінансових організацій.

У 1996 р. були спроби відновити експортне мито для низки "високоліквідних" товарних позицій, обсяги експорту за якими були значні. У квітні 1996 р. було введено мито в розмірі 50-75% на експорт живої худоби, 30-50% на експорт відходів чорних та кольорових металів. Однак під сильним внутрішнім та зовнішнім тиском мито на відходи металів було ліквідоване, а стосовно інших товарів уряд пішов на значні поступки.

Лібералізація експортної діяльності мала виражений і разом з тим суперечливий вплив на розвиток українського експорту. Позитивний вплив – прискорення з 1994 р. темпів зростання експорту, збільшення його частки у ВВП. Це – ознака формування більш відкритої, орієнтованої на експорт економіки України. Негативний бік – утворення розриву між експортно орієнтованими галузями та виробництвами, орієнтованими в основному на внутрішній ринок.

Імпортна політика України на тому етапі також зазнала значної еволюції. До квітня 1994 р. спостерігалася майже повна відмова від митного захисту ключових галузей національного виробництва. Лише з січня 1993 р. була введена система імпортного мита на основі Єдиного митного тарифу України. Для більшості товарів ставки встановлювалися на рівні 0-10%, для незначної кількості товарів – 15-30%, максимум досягав помірної навіть за міжнародними стандартами величини 50%. Для країн, що користувалися режимом найбільшого сприяння, імпортний тариф складав 2-5%.

Однак ліберальний митний режим нейтралізувався знеціненням національної валюти, що вело до подорожчання імпортних товарів, а також відсутністю вільного ринкового доступу до іноземної валюти, необхідної для фінансування імпортних операцій. Ситуація почала змінюватися в 1993 р. У грудні була зроблена спроба запровадити режим квотування та ліцензування на широкий асортимент імпортних товарів, але ця спроба була невдалою, оскільки у травні 1994 р. ці заходи були скасовані. З середини 1994 р. спостерігається чітка тенденція переходу до протекціонізму. Ставки імпортного мита зросли з 10-20% до 40-100% (хутро, шкіра – 150%, лікеро-горілчані та тютюнові вироби – 200-350%). Були введені ПДВ та акцизні збори на імпортні товари.

Однак слід зазначити, що нарощення протягом 1994-1995 рр. захисних антиімпортних заходів відбувалося головним чином через тарифний протекціонізм. Нетарифні обмеження були несистематичними і стосувалися лише окремих товарів: засоби захисту рослин, фармацевтичні препарати, косметика. З другої половини 1995 р. застосовувався диференційований підхід у митному регулюванні залежно від групи виробів, що виготовляються в межах країни «на недостатньому, достатньому та надлишковому рівні».

Важливим напрямком удосконалення інструментарію регулювання стало перешкоджання ухилянню від сплати ввізного мита та митних платежів (ПДВ, акцизів), для чого на більшість товарних позицій поширювалася дія специфічних митних ставок замість адвалорних.

Однак у цілому політика посилення протекціонізму в Україні виявилася неефективною. Основні причини цього:

— зростання тарифного захисту значною мірою нейтралізувалося «тінізацією» імпортної торгівлі з масовим ухиленням від сплати мита та митних зборів;

— український протекціонізм мав яскраво виражений пасивний, а не активний характер;

— не було стимулів для переорієнтації на імпорт інвестиційних товарів, технологій, закупівлі ліцензій для виробництва національних конкурентоспроможних товарів;

— слаборозвинутою залишалась система нетарифного регулювання за допомогою стандартів, екологічних, санітарних норм безпеки споживача, що створило ідеальні умови для перетворення ринку України на ринок збуту за низькими цінами неякісних та шкідливих для здоров’я і навколишнього середовища товарів. Тільки у 1996 р. було прийнято комплекс заходів контролю в галузі імпорту лікеро-горілчаних, тютюнових виробів та харчових продуктів, введена обов’язкова сертифікація певних видів продукції.

Для вирішення проблем ефективного захисту вітчизняного виробника і забезпечення достатніх доходів державного бюджету, поряд з певним зниженням середнього рівня імпортного мита, ліквідовуються пільги, що надавалися в рамках так званого преференційного режиму, яким користувалася раніше численна група країн, що розвиваються. Більшість із них сьогодні мають кращий економічний стан, ніж Україна, тому в 1996 р. ці пільги були ліквідовані.

Для української економіки була характерною, з одного боку, підвищена увага до залучення іноземного капіталу з метою макроекономічної стабілізації та стимулювання структурних змін, а з іншого — несприятливий інвестиційний клімат для будь-яких видів інвестицій (і зовнішніх, і внутрішніх), що зумовлювало низький рівень інвестиційної активності, особливо щодо оновлення обладнання. Зрозуміло, що в таких умовах значний приплив іноземних інвестицій, перш за все прямих, був неможливий.

До 1996 р. для України була характерною політика, яка полягала в забезпеченні підприємствам з іноземними інвестиціями суттєвих податкових пільг (автоматичне звільнення на 5 років від податків на прибуток (дохід) за умов наявності 20-від-соткової частки у статутному капіталі і при досягненні мінімально обумовленої суми інвестицій, яка з 1993 р. називалася кваліфікованою інвестицією). Ці пільги доповнювалися звільненням майна, що ввозилося як іноземна інвестиція, від ввізного мита та митних платежів. Частковою компенсацією таких пільг було оподаткування за ставкою 15 % прибутків та доходів, що вивозилися.

Така схема надання пільг на загальних засадах виявилася малоефективною. Більше того, вона створювала умови для ухилення національних виробників від сплати податків шляхом створення спільних підприємств за мінімальною участю іноземного капіталу, не пов’язаного з розвитком виробничих технологій.

Непродумана політика надання пільг більшості підприємств з іноземним капіталом забезпечувала їм односторонню перевагу перед суто національним виробником, що, у свою чергу, порушувало умови конкуренції на внутрішньому ринку і зумовлювало зменшення конкурентоспроможності останніх.

Слід зазначити, що багатьма солідними іноземними інвесторами такі пільги сприймалися як підтвердження наявності в країні несприятливого інвестиційного клімату, недоліки якого уряд намагався компенсувати податковими пільгами.

У 1996 р. був прийнятий новий закон щодо регулювання умов для іноземних інвестицій, в якому була переглянута концепція їх залучення. До іноземних інвестицій відтоді застосовувався національний режим регулювання, у тому числі в питаннях оподаткування. А податкові пільги надавалися виключно на основі спеціальних урядових рішень щодо конкретних інвестиційних проектів, якщо вони визнавалися пріоритетними для економіки. Разом з тим перший досвід застосування такого підходу показав, що він пов’язаний з надмірними пільгами для учасників проектів, з одного боку, і надмірними обмеженнями для їх потенційних конкурентів, з іншого.

Починаючи з 1996 р. основні зміни в інвестиційній політиці спрямовані на поліпшення загальних макроекономічних умов у країні, а також на розвиток приватизації за участю іноземних інвесторів. Цей курс спричинив певне збільшення іноземних капіталовкладень. За даними Міністерства статистики, у 1994 р. обсяг вкладень іноземного капіталу в економіку України склав 147,5 млн. дол. США, в 1995 – 266 млн., у 1996 – 458 млн., в 1997 – 759,2 млн., в 1998 – 743 млн. дол. США.

Однак і сьогодні прямі іноземні інвестиції як додаткове джерело фінансування структурної перебудови економіки України все ще не відіграють вагомої ролі, хоча накопичені обсяги інвестицій наприкінці 2003 р. зросли порівняно з 2000 р. у 2,2 рази і досягли з урахуванням приватизації 7,1 млрд. дол. США, що складає 150 дол. США у розрахунку на одну особу. У більшості постсоціалістичних країн ці показники є значно вищими. Так, у Чехії, наприклад, цей показник дорівнює приблизно 4 тис. дол. США, в Угорщині — 2,4 тис. дол., у Польщі – 1 тис. дол., в Росії – 370 дол. США.

Географічна структура прямих іноземних інвестицій протягом останніх років залишалася незмінною. Більше половини інвестиційного капіталу належить п’яти країнам. На першому місці залишаються США — понад 1 млрд. дол. США, або 15%, далі Кіпр — 0,8 млрд. (11,0%), Велика Британія — 0,7 млрд. (10,0%), Росія та Нідерланди — по 0,6 млрд. дол. США (8%). Близько третини всіх інвестицій належить нерезидентам з офшорних зон.

Залежно від видів економічної діяльності найбільша частка прямих інвестицій надходить в оптову торгівлю та посередництво в торгівлі — 996,0 млн. дол. США (14,0 %), харчову промисловість та переробку сільськогосподарських продуктів — 988,0 млн. (13,9%), машинобудування — 597,0 млн. (8%), фінансову діяльність — 491,0 млн. (7,0 %), металургію та обробку металу — 388 млн. дол. США (5,4 %).

Основні фактори, що робили непривабливою Україну для іноземних інвесторів:

— загальна макроекономічна та політична нестабільність;

— відсутність розвинутої ринкової інфраструктури (слабка потужність та ненадійність банків, нерозвиненість фінансових ринків);

— нестабільність законодавства, яке регулює іноземні інвестиції та економічну діяльність у цілому;

— загальні несприятливі умови із законністю та правопорядком у межах країни, перш за все високий рівень корупції;

— відсутність секторальних пріоритетів у залученні іноземних інвестицій, що зумовлює таку структуру їх перерозподілу, яка не відповідає національним пріоритетам;

— вузькість спектра методів залучення інвестицій;

Особливо слід вказати на суттєві викривлення у політиці портфельних інвестицій в українську економіку. Вони не є інвестиціями в реальний сектор економіки, оскільки ринок корпоративних цінних паперів в Україні залишається слаборозвинутим. Портфельні інвестиції в основному пов’язані з діяльністю іноземних інвесторів на ринку облігацій державної позики. Влітку 1997 р. частка облігацій державної внутрішньої позики, що належала нерезидентам, сягала 70%. Однак з осені 1997 р. в результаті "втечі" нерезидентів з ринку цих облігацій їх частка різко скоротилася.

Одним з найнесприятливіших моментів розвитку ситуації з зовнішнім сектором української економіки у 1992-1998 рр. була хронічна незбалансованість платіжного балансу. Від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу в зазначений період сягало 2,7-3,3% ВВП. У 1999-2001 рр. позитивне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу склало 3,0-3,9% ВВП, а у 2002-2003 pp. – 7,6-6,0% ВВП. Протягом 2000-2003 рр. спостерігалися високі темпи зростання експорту товарів, вони збільшилися майже вдвічі.

Привертає увагу прискорення темпів зростання експорту машинобудівної продукції. У 2003 р. обсяги експорту останньої збільшилися на 38,3 %. Основними споживачами продукції машинобудування залишаються країни СНД. Водночас суттєво зросла (до 36,5 %) частка європейських країн. Проте зростання обсягів експорту продукції машинобудування суттєво не позначилося на поліпшенні його загальної структури. Український експорт характеризується значною часткою продукції сировинної спрямованості та низьким рівнем доданої вартості, що виснажує ресурсну базу країни та робить її економіку досить вразливою щодо зовнішніх шоків, зміни цінової кон’юнктури. Частка товарів з високою доданою вартістю в загальному обсязі експорту залишається незначною – на продукцію машинобудування припадає лише 15%.

У структурі українського експорту продовжує домінувати продукція металургійної промисловості, хоча частка цієї групи в загальному обсязі експорту зменшилася з 41,9% у 2000 р. до 35,8% у 2003 р. Останнім часом вартісні обсяги чорних металів зростали переважно за рахунок зростання цін (в середньому на 30-35%) та збільшення частки продукції з порівняно високим ступенем переробки. Обсяги експорту виробів з чорних металів збільшилися в 1,8 рази за рахунок підвищення попиту на сталеві труби на російському ринку. Водночас спостерігалося скорочення експорту кольорових металів та виробів із них.

Динаміка обсягів імпорту товарів у 2000-2003 рр. формувалася під впливом комплексу різноспрямованих чинників, насамперед за рахунок зменшення енергомісткості української економіки, приватизації українських нафтопереробних заводів, коливання цін на нафту, зрушень у структурі внутрішнього попиту. Структура імпорту, в якій більше третини становлять енергоносії, відображає високу залежність української економіки, у т. ч. й експортно орієнтованих галузей – хімічної та металургійної – від зовнішніх джерел постачання енергоносіїв. Частка цих товарів у загальному обсязі імпорту зменшилася з 40 % у 2000 р. до 32,8 у 2003 р. Жорстка політика у розрахунках за використані енергоносії та активізація інноваційної діяльності підприємств сприяли зниженню енергомісткості української економіки. За зростання ВВП протягом 2000-2003 рр. обсяги імпортованого газу поступово скорочуються (з 59,2 млрд. м3 у 2000 р. до 55,3 млрд. у 2003 p.). Спостерігалася тенденція до збільшення обсягів імпорту нафти для переробки на НПЗ та скорочення імпорту нафтопродуктів. За 2000-2003 рр. обсяги імпорту нафти зросли у 3,9 рази. Головним чинником зростання вартісних обсягів імпортованої нафти у 2003 р. було зростання цін (62 % приросту).

Слід відзначити позитивну тенденцію зростання у структурі імпорту частки продукції машинобудівної промисловості з 17,6% у 2000 р. до 23,8 у 2003 р. Протягом 2003 р. імпортні поставки машинобудівної продукції зросли на 51,0%. Основним чинником такої динаміки є прискорення темпів оновлення основного капіталу та зростання у зв’язку з цим інвестиційного попиту на імпортні машини та обладнання. Протягом останніх років сталися істотні зміни в географічній структурі зовнішньої торгівлі товарами та послугами: скорочувалися обсяги торгівлі з країнами СНД. Частка країн цієї групи в загальному товарообігу скоротилася з 44,6% у 2000 р. до 38,8 у 2003 р. Торгівля з країнами далекого зарубіжжя, у т.ч. з ЄС, навпаки, розвивалася більш швидкими темпами.

Додатковим джерелом інвестування національної економіки залишаються довго- та середньострокові приватні запозичення, заборгованість за якими, починаючи з 2001 p., зросла більш ніж удвічі й наприкінці третього кварталу 2003 р. становила 3,4 млрд. дол. США. За практично незмінних (10,2-10,4 млрд. дол. США) обсягів зовнішнього боргу за довгостроковими іноземними запозиченнями уряду та кредитами, наданими міжнародними фінансовими організаціями (МФО), частка приватних негарантованих кредитів у загальному обсязі зросла з 12,4% (2000 р.) до 24,5 (2003 p.), що свідчить про підвищення рівня довіри іноземних кредиторів до української економіки.

Зменшення обсягів зовнішніх запозичень, отримуваних державою від МФО у 2001 р., та практичне припинення їх надходжень у 2002 р. спонукало Україну вийти на міжнародні фондові ринки через розміщення єврооблігацій. Підвищення кредитного рейтингу країни та успішно проведена презентація українських єврооблігацій дали змогу уряду в 2003 р. залучити 1 млрд. дол. США, а іншим позичальникам – 0,3 млрд. дол.

Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами в Україні за 8 місяців 2011 року становило 6,7 млрд. дол. США. Таким чином, дефіцит зовнішньоторговельного балансу зріс в 2 рази порівняно з показниками за січень – липень 2010 р. (3,3 млрд. дол. США).

У січні – липні 2011 р. експорт товарів становив 38,2 млрд. дол. США, імпорт – 44,9 млрд. дол. США. Порівняно з січнем – липнем 2010 р. експорт збільшився на 40%, імпорт – на 46,7%.

Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами з 213 країн світу. Обсяги експорту в країни СНД становили 37,7% від загального обсягу експорту, Європи – 29,2% (в т.ч. ЄС – 28,5%), Азії – 24,7%, Африки – 4,3%, Америки – 3,9%. Найбільші експортні поставки здійснювались в РФ – 28,8% від загального обсягу експорту, Туреччину – 5,9%, Італію – 5,2%, Польщу – 4,4%, Китай і Білорусь – по 2,9%, Індію – 2,8%.

Проте в організації й управлінні ЗЕД в Україні залишається ще багато невирішених проблем. Структура зовнішньоторговельного обороту, як і раніше, має переважно сировинний характер, все ще нераціональним є імпорт, недостатньо ефективно функціонують підприємства з іноземним капіталом. Великої уваги потребують і такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато ін.

Date: 2016-07-25; view: 550; Нарушение авторских прав