Loa-loa - збудник лоаозу

Лоаоз - гельмінтоз, який характеризується набряком м'яких тканин, ураженням кон'юнктиви, серозних оболонок і ста­тевих органів.

Географічне поширення: хвороба поширена в країнах екваторіальної Африки (Нігерія, Камерун, Габон, Заїр), у зоні вологих тропічних лісів.

Морфологія. Статевозріла особина: тіло ниткоподібне, напівпрозоре, білого або жовта­вого кольору, вкрите численними округлими висту­пами (горбиками). Головний кінець містить два ве­ликих бічних і чотири серединних дрібних сосочки. У самця ці виступи переважають на передній час­тині тіла; у самок їх немає. На хвостовому вент­рально зігнутому кінці самця помітні дві нерівні, різної форми спікули. У самки на відстані 2,5 мм від переднього кінця знаходиться вульва. Самець дов­жиною 30 мм, товщиною - 0,43 мм, самка досягає довжини 50-70 мм, товщини - 0,50 мм.
Життєвий цикл
Лоаоз - трансмісійний перкутанний біогельмінтоз.
Джерело інвазії - людина і деякі мавпи.
Механізм зараження - трансмісійний, за участі гедзів Chrysops dimidiata, Chrysops silacea. Пере­носники живуть у лісистій болотистій місцевості, тому населення цих регіонів хворіє частіше.

Статевозрілі самки філярій народжують мікрофілярій (0,03 х 0,007 мм), які лімфатичними і крово­носними судинами досягають капілярів легень і за кілька тижнів систематично мігрують у периферичні кровоносні судини. Мікрофілярії в периферичній крові виявляються переважно вдень і тому носять назву Microfilaria diurna. Гедзі нападають на хвору лю­дину, всмоктують кров з мікрофіляріями. За 7-10 діб личинки накопичуються у слинних залозах; при нападі гедзя на здорову людину мікрофілярії потрап­ляють на шкіру, швидко проникають в її товшу.

Локалізація: дорослі філярії паразитують у підшкірній сполучній тканині та під серозними оболонками, вони мігрують зі швидкістю 12,5 мм за 1 хв і особливо часто виявляються під кон'юнкти­вою. Завдяки рухомості, філярії перемішуються із зовнішніх тканин ока, проникають у скловидне тіло, у глибину орбіти, і знову повертаються в передню камеру ока.

До лоаозу чутливі люди різного віку і статі, про­те переважає хвороба у темношкірих.

Патогенна дія: алергізація організму продук­тами метаболізму, механічна дія при пересуванні паразита в тканинах, часто приєднується вторинна бактеріальна інфекція.
Клініка. Хвороба має тривалий перебіг і може періодично ускладнюватися. Невдовзі після зара­ження у багатьох хворих виникає незначна пропас­ниця, болі в кінцівках. Ранній і постійний симптом лоаозу - калабарський набряк.

Діагностика. Клінічна: в осіб, що відвідали спекотні країни, раптове виникнення різко обмеже­ного набряку дає підстави запідозрити лоаоз і шу­кати збудника в крові. Лабораторна: виявлення мікрофілярій у товстих мазках крові, забарвлених за методом Романовського - Гімзи. Для розпізнання гельмінтозу застосовують специфічні імунологічні реакції зв'язування комплементу і внутрішньошкірну алергічну пробу.

Профілактика. Особиста: захист від укусів гедзів за допомогою репелентів, сіток на вікнах. Громадська: виявлення і лікування хворих, бороть­ба з гедзями за допомогою інсектицидів, агро­технічні заходи щодо оздоровлення місцевості, са­нітарно-просвітня робота.

Onchocerca volvulus

Onchocerca volvulus - збудник онхоцеркозу.

Онхоцеркоз - хронічний гельмінтоз, який харак­теризується ураженням шкіри, підшкірної клітковини, лімфатичних вузлів і органа зору. Онхоцеркоз - важлива медична і соціально-економічна проблема для багатьох країн світу. Тільки в Африці на онхо­церкоз хворіють близько 20 млн осіб, з яких 1-2 % стають незрячими внаслідок інвазії.

Геогоафічне поширення: Західна Африка і Централёьна Америка (Мексика і Гватемала).

Морфологія. Цe ниткоподібна нематода молоч­но-білого кольору з поперечно посмугованою кутиколою і кільцеподібними стовщеннями. Рот оточений 8 сосочками, розмішеними в два ряди, ззовні від них знаходяться ще два більших за роз­міром бокових сосочки.

Самка довша і товша (330-500 мм і 0,27-0,45 мм відповідно) за самця (19-45 мм і 0,13-0,21 мм). У самців спікули нерівні: один шаблеподібний, другий- ложкоподібний. Статевозрілі форми живуть до 11 років. Мікрофілярії завдовжки 0,3 мм, чохлика не мають.

Життєвий цикл. Онхоцеркоз - трансмісійний біогельмінтоз, антропоноз.

Джерело інвазії і кінцевий хазяїн - хвора на онхоцеркоз людина. Паразитуючи в тілі людини, сам­ка народжує мікрофілярій, які скупчуються у шкірі.

Проміжним хазяїном і переносником є різні види мошок із родини Simulium. Нападаючи на людину, мошки вбирають у шлунок мікрофілярії. За 6 діб або більший термін мікрофілярії стають інвазійними. При нападі мошок на людину інвазійні личинки виходять із тіла переносника назовні, занурюються у шкіру лодини, мігрують у лімфатичну систему, потім у підшкірну клітковину і під апоневрози м'язів, де роз­виваються до статевозрілих форм.

До онхоцеркозу чутливі як чоловіки, так і жінки. У районах з високою ендемічністю зараження відбуваєть­ся вже в дитячому віці, найбільш інтенсивні осередки онхоцеркозу формуються в зоні саван, вздовж річок.

Патогенна дія: навколо дорослих онхоцерків (як живих, так і мертвих) виникають сполучнотканинні вузли - онхоцеркоми, розміром від горошини до го­лубиного яйця, з можливим нагноєнням і кальцифікацією. У центрі вузлів містяться дорослі філярії і їх личинки. Паразитування мікрофілярій призводить до застою лімфи, виразкоутворення. Проникнення мікрофілярій у рогівку або в райдужну оболонку ви­кликає зниження зору. Продукти обміну онхонерків зумовлюють алергізацію організму.
Клініка. Інкубаційний період триває кілька місяців. Перебіг хвороби може бути легким, серед­ньої тяжкості і тяжким.

Ранніми симптомами захворювання є свербіж шкіри, переважно на стегнах і гомілках, постійний або тільки ввечері і вночі. На шкірі з'являється висипка, яка супроводжується сильним свербежем ("філяріозна короста"). Шкіра набуває вигляду "лимонної кірки", "слонова" шкіра. При тривалому онхоцеркозі в пізні терміни розвивається атрофія шкіри: вона на­буває вигляду "старечої", стає тонкою, сухою.

Діагностика. Клінічна: клінічні прояви й епіде­міологічні відомості дозволяють своєчасно діагно­стувати захворювання на онхоцеркоз.

Лабораторна: виявлення мікрофілярій у біоптатах шкіри або дорослих паразитів у видалених онхоцеркомах. Зрізаний кусочок шкіри розмішують на предметному скельці, додають 3-4 краплі ізотоніч­ного розчину натрію хлориду. Виповзаючі мікрофілярії виявляються за 10-20 хв. шляхом мікроскопії. Діагностика уражень ока досягається офтальмоло­гічним обстеженням з пошуком мікрофілярій у пе­редній камері ока за допомогою щілинної лампи або офтальмоскопа.

Застосовують також імунологічні реакції, внутрішньошкірну алергічну пробу.
Профілактика. Особиста: захист від укусів мошок. Громадська: масове обстеження населен­ня, виявлення й лікування хворих і паразитоносіїв, боротьба з мошками та їх личинками. В осередках онхонеркозу приймають дитразин кожних 6 місяців.