На другий день Великого Потопу.

Сучасний літературний процес.

Ліна Костенко та її твори.

Ліна Костенко.

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа) — українська письменниця-шістдесятниця. ЛауреатШевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторкапоетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах«Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році^[1].

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Відмовилась від звання Героя України^[2].

Мати Оксани Пахльовської.

Ранні роки

Народилась у родині вчителів.

У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва. З 1937 по 1941 роки навчалася у школі № 100, що знаходилася наТрухановому острові, адже саме там жила родина. Школу було спалено 1943 року разом із усім селищем. Цьому присвячено вірш «Я виросла у Київській Венеції».

Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Шістдесятництво

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих«шістдесятників» створила новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за«аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва і Б. Гориня.

1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка^[3].

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Нове століття

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала^[4].

2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого»^[5][6]. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч^[7][8].

У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману^[9]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах^[10]. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.

Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рога та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані^[11][12].

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.

9 квітня 2012 року, в день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь»^[13].

Чоловіки:

Єжи-Ян Пахльовський (1930–2012), польський письменник, однокурсник Л.Костенко під час навчання у Московському літературному інституті імені О. М. Горького^[14]

Цвіркунов Василь Васильович, керівник Київської кіностудії імені Довженка у 1960-х рр.^[15]

Діти:

Пахльовська Оксана Єжи-Янівна, культуролог

Цвіркунов Василь Васильович-молодший (народився 28 травня 1969 року), програміст

Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Почесний доктор Львівського національного університету.

Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).

Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)

Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги (2000).

Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).

Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»^[2]

Відзнака «Золотий письменник України», 2012^[16].

У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.

У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.

Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ.

Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезії.

Видання

· «Проміння землі» (1957)

· «Вітрила» (1958)

· «Мандрівки серця» (1961)

· «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)^[17]

· «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)^[18]

· «Над берегами вічної ріки» (1977)

· «Маруся Чурай» (1979)

· «Неповнорність» (1980)

· «Сад нетанучих скульптур» (1987)

· «Бузиновий цар» (1987) — для дітей

· «Вибране» (1987)

· «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)

· «Берестечко» (Київ: Либідь, 1999, перевидання 2010)

· «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)

· «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)

· «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)

· «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)

· «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)

Романи

· Маруся Чурай, роман у віршах

· «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)^[19]

Поеми

· Берестечко

· Дума про братів Неазовських

· Скіфська одіссея

· Сніг у Флоренції

Поезії

· «Вже почалось, мабуть, майбутнє…»

· Віяло мадам Полетики

· «Життя іде, і все без коректур…»

· «На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки…»

· «Моя любове! Я перед тобою…»

· «Мій перший вірш написаний в окопі…»

· «Очима ти сказав мені: люблю…»

· Пастораль ХХ сторіччя

· Пелюстки старовинного романсу

· Пісенька з варіаціями

· «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить…»

· «Розкажу тобі думку таємну…»

· Світлий сонет

· «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!…»

· «Тут обелісків ціла рота…»

· Українське Альфреско

· «Умирають майстри…»

· «Хай буде легко. Дотиком пера…»

· «Чекаю дня, коли тобі скажу…»

Кіносценарії

«Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А.Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був таким чином перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л.Костенко відмовилася від авторства^[20].

Твори.

quot;На другий день Великого Потопу".

На другий день Великого Потопу
ще півні кукурікали. Ще десь
урвала баба у городі кропу,
бо світ ще був затоплений не весь.

Не всіх же Бог, як Ноя, попередив.
Ніхто не мав ковчега про запас.
Тож хтось женився, хтось ходив у хедер.
Хтось бив олію, а хтось кози пас.

Така в людей вже доля чудернацька,
усе часів чекають золотих.
Коли ж накрила хвиля їх зненацька,
ніхто і здивуватися не встиг.