Структура книговидавничої справи.

Структура книговидавничої сфери ґрунтується на наявності підприємств книговидання України за такими головними типологічними ознаками: 1) формою власності й 2) наявною підпорядкованістю. Галузевим органом підпорядкування підприємств книговидавничої сфери є Державний комітет із телебачення і радіомовлення України.

Правозахисна система видавничої справи сучасної України перебуває на початковій стадії становлення. Розробка правових і нормативних актів та документів здійснюється поки що безсистемно, фрагментарно, шляхом „проб і помилок". Проте наявна нормативна база все ж сприяє розвитку національного товаровиробника. З усього обширу друкарської галузі у законах, указах та постановах йдеться лише про книговидання. Причому, останнє розглядається не самостійно, а в поєднанні зі ЗМІ й навіть службовою документацією.

Останнім часом формуються позитивні тенденції розвитку книжкового ринку. Видавнича політика поступово переорієнтовується на запити сучасного споживача й нові механізми фінансового забезпечення. Урівноважуються попит і пропозиція; розв'язання проблеми збуту здійснюється за допомогою застосування кваліфікованого маркетингового механізму. Водночас спостерігаються елементи непрофесіоналізму в діяльності видавництв, відсутність налагодженості конструктивних відносин видавців з авторами, неоперативне реагування на ринкову кон'юнктуру й тенденції розвитку інформаційного простору.

Вітчизняні видавництва й поліграфічні підприємства практично не мають можливості здійснювати регулярне технічне переоснащення. В умовах відсутності іноземних інвестицій це означає фактично поступовий занепад і згортання виробництва. Гальмують розвиток видавничої справи в Україні мізерне бюджетне фінансування видання підручників, корупція у сфері надання держзамовлень, відсутність системи й механізмів пільгового кредитування видавничих проектів. Крім того, для сучасного книговидання характерний процес перерозподілу функцій видавництв та поліграфічних підприємств, за якого додрукарські процеси переносяться у видавництво. У зв'язку з цим конкуренцію традиційним видавництвам дедалі частіше створюють добре оснащені й досконало інформатизовані автономні сервісні бюро з широким спектром послуг.

Технології сучасних видавничих систем неухильно ускладнюються в умовах культурної інтеграції ускладнюються. Цей процес характеризується зростанням діапазону функцій видавничих систем, а також появою нових можливостей використання таких систем. Поряд з розв'язанням традиційних завдань технологічного процесу (набір, верстка, обробка ілюстрацій, підготовка фотоформ) вирішуються чимало спеціалізованих: розміщення видання в мережі Інтернет, отримання матеріалів із супутникових каналів зв'язку, створення різноманітних архівних та довідкових систем, друкування видань за вимогою у присутності замовника (читача, користувача). У зв'язку із цим важливе місце в технології підготовки видань посідають спеціалізовані сервісні бюро, кількість яких постійно зростає.