Бібліотечна справа в Росії у 1-й половині XIX ст.

У 19 - початку 20 ст. процеси бібліотечної розвитку, що почалися в Росії в минулому столітті, продовжують інтенсивно розвиватися.
У цей період у Росії відбуваються бурхливі політичні та економічні події. Це і війна 1812 року, яка поставила Росію в ранг найбільш значущих світових держав, що сприяло більш активному взаіодействію Росії з країнами Європи. Це і повстання декабристів, що сколихнуло політичний рух у країні. Це і скасування кріпосного права, що сприяло промисловому розвитку країни. На цьому фоні розвивається наука, культура, освіта, що вимагає вдосконалення і зростання бібліотек в державі.
Активізувалася бібліотечна діяльність не тільки в Санкт-Петербурзі, а й у різних регіонах країни, що є однією з найбільш характерних рис періоду 19 - початку 20 століття. На початку 19 століття науковці та спеціальні бібліотеки розвивалися в більш сприятливих умовах, ніж публічні бібліотеки. На їх утримання уряд відпускало, хоча і недостатні, грошові асигнування. У цей період бурхливо
розвивається друкарська діяльність, що сприяє зростанню кількості книг, які надходять в академічні бібліотеки як обов'язкові примірники.
У зв'язку з реформою народної освіти в першій половині 19 століття відкрилися п'ять нових університетських бібліотек. Наукові бібліотеки також грунтуються при Інституті інженерів залізничного транспорту, Технологічному інституті, Інституті цивільних інженерів (1842) в Петербурзі, ремісничому училищі (1832) в Москві, перетвореному у Вище технічне училище.
Створення університетів та інших навчальних закладів сприяло організації нових наукових товариств, при яких відкриваються бібліотеки. Це Товариства історії та старожитностей російських, Товариства випробувачів природи, Мінералогічні суспільства в Москві та Петербурзі. Фізико-технічні,математичні, географічні, сільськогосподарські наукові товариства відкриваються в інших містах.
На початку 19 століття найбільшої університетською бібліотекою була бібліотека Московського університету, в якій нараховувалося понад 20 тис. книг. Серед відкритих на початку цього століття університетів виділявся Казанський університет, ректором якого був видатний математик Н.І. Лобачевський, який одночасно займав і посаду директора бібліотеки університету. Як керівник бібліотеки та самого університету він домігся реорганізації системи комплектування бібліотеки (яка з тих пір будується на науковій основі), приділяючи особливу увагу збереження фонду та будівництва нової будівлі, яка б овечают вимогам бібліотечного обслуговування. При цьому Лобачевський домігся перетворення бібліотеки в публічну в плані обслуговування широкого кола «сторонніх» читачів.
Як і раніше фондами університетських бібліотек користувалися професори та інші співробітники університетів. Доступ «сторонніх» читачів допускався лише в Московському, Казанському, Київському університетах. Користуватися фундаментальної бібліотекою студентам заборонялося, для них створювалися студентські бібліотеки, що комплектувалися в основному підручниками і довідниками. До числа наукових бібліотек відносять Імператорську публічну бібліотеку в Петербурзі (нині Російська національна бібліотека), відкриту для читання в 1814 році. Відкрита вона була толька для вчених і розглядалася як сховище і музей книжкових рідкостей.
Розвиток науки і культури, промислового і сільськогосподарського виробництва в другій половині 19 ст. сприяло виникненню нових науково-дослідних установ і вчених товариств, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Це вимагало розширення мережі наукових і спеціальних бібліотек і спричинило за собою ускладнення завдань та інтенсифікації діяльності вже існуючих бібліотек.
Триває зростання університетських бібліотек та бібліотек при наукових оществах різних галузей науки. Інтенсивно збільшується і фонд бібліотек, особливо фундаментальних. В Академії наук у другій половині 19 століття стала вдосконалюватися система обслуговування вчених за галузями. Бібліотека була розділена на два відділення: 1 - книжки російською мовою і 2 - книги іноземними мовами. У свою чергу 1 відділ розділився на слов'янську, журнальний, рукописний.Збільшилися фонди і музеїв Академії.
Але проблема доступності бібліотек залишалася незмінною. Доступ студентів до фондів залишався, як і раніше обмеженим, користуватися можна було тільки за рекомендацією професора і дозволу адміністрації. Обмежено був доступ і до каталогів і до довідково-бібліографічного апарату. На початку 20 століття в Росії реально склалася система бібліотек. У більш задовільному стані порівняно з публічними і народними бібліотеками перебували наукові та спеціальні бібліотеки. Однак і їх відрізняло різноманіття типів і видів, відсутність планомірності в розвитку, неналаженності взаємодії один з одним. Причиною цього було те, що пристрій бібліотек займалися різні відомства й установи, навчальні заклади та наукові товариства. Тільки для деяких з бібліотек уряд стверджував загальні правила і статути.
Переважна більшість наукових і спеціальних бібліотек розміщувалося в центральній частині країни, в столицях і великих губернських містах. Велику групу наукових бібліотек становили державні публічні, університетські та інші вузівські бібліотеки, а також бібліотеки Академії наук і інших наукових установ і товариств. Найбільшою з них була національна - Імператорська Публічна бібліотека, на 1917 рік її фонд становив понад 2 млн. Найменуваннь. Другий за величиною була Бібліотека Академії наук, фонд якої в 1911 році становив близько 800 тис. томів. Третє місце в системі наукових бібліотек займала бібліотека Румянцевського музею в Москві, фонд якої складав на 1917 рік близько 1 млн. томів. До числа великих бібліотек входила і бібліотека Історичного музею. Бібліотеки законодавчих установ - Державної ради і Державної Думи, бібліотеки Військових відомств також належали до числа великих і цінних бібліотек.
Чимало було і проблем у бібліотек до початку революції. Велике поповнення фондів вимагало збільшення приміщень, через недостатність співробітників бібліотеки фонди не встигали приводити в порядок, еадержівалось складання каталогів.Обслуговування читачів по колишньому регламентувалося застарілими правилами, що обмежувало доступ до фондів різних груп читачів. Як правило, коло читачів складався з наукових, інженерно-технічних працівників, і людей, що мають вчені ступені і звання.
Таким чином, створені для сприяння розвитку науки і техніки, культури і мистецтва, наукові та спеціальні бібліотеки в значній мірі недостатньо виконували поставлені перед ними завдання.