Бібліографія та бібліографічна діяльність, терміни, визначення.

Купрієнко В. М. КББб-1-12-4.0д

Стандартизація у видавничій та бібліотечно-бібліографічній справі

Відповіді до семінару 5

Питання:

Історичні витоки стандартизації бібліографічної та науково-інформаційної діяльності.

Бібліотечна та науково-інформаційна як специфічні сфери діяльності.

Досвід українського термінотворення за останні роки в різних регіонах України і за кордоном.

Бібліографія та бібліографічна діяльність, терміни, визначення.

Перспективи державної стандартизації термінології бібліографічної та науково-практичної справи.

Відповіді:

Історичні витоки стандартизації бібліографічної та науково-інформаційної діяльності.

Бібліотечна та науково-інформаційна як специфічні сфери діяльності.

Досвід українського термінотворення за останні роки в різних регіонах України і за кордоном.

Бібліографія та бібліографічна діяльність, терміни, визначення.

Бібліогра́фія (грец. βιβλιον — книжка і γραφω — пишу) — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

1. виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;

2. складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;

3. розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.

Бібліографія зародилася ще в стародавньому світі. Так, відомі бібліографічні таблиці з 120 сувоїв в 3 ст. до н. е. склав грек Каллімах на основі каталогів Александрійської бібліотеки. Але бібліографами тоді, власне, називали переписувачів книг. Значно пізніше термін бібліографія почали вживати для опису книг. Першим твором з бібліографії друкованих праць вважається книга швейцарського вченого К. Ґеснера «Бібліотека загальна» (Bibliotheca universalis, т. 1—4. Цюріх, 1545—55).

Початок вітчизняній бібліографії ще в Київській Русі був покладений в «Ізборнику Святослава» (1073). Пізніше складаються описи книг монастирських бібліотек і т. ін.

Першим українським бібліографом був бібліотекар Кременецького ліцею, а пізніше Київського університету П.Ярковський (1781–1845), який 1809 р. створив курс бібліографії, а з 1814 р. — бібліології. Як зазначає І.Коренейчик, «Ярковський починав читання курсу бібліографії в той час, коли зароджувалася бібліографічна освіта в західноєвропейській педагогічній практиці. Його випередили лише французи Лер і Кост. Про досвід Лера Ярковський навряд чи що знав, бо програма курсу Лера була опублікована лише 1899 р. Що ж до Коста, то кременецький викладач міг в нього дещо черпнути, скориставшись коротким викладом його курсу, надрукованому у „Тлумачному словнику з бібліології“ Г.Пеньо». Відомо кілька програм курсу П.Ярковського різних років. Найцікавішими з них є курси 1814 та 1820 року. Перший з названих сплановано так:

· Погляд на стан освіти взагалі та історію книги зокрема в плані етнографічному.

· Джерела збереження та розповсюдження наслідків учень:

· мистецтво письма;

· мистецтво друку.

· Власне бібліографія:

· знайомство із складовими частинами книжності;

· опис тих частин.

План 1820 року уточнює підпункт бібліографії, трактуючи її як допоміжний інструмент бібліотекознавства: «Бібліографія:

· відомості про склад книгосховища або книжного магазину;

· упорядкування складових частин: 1) заведення порядку (розстановка книг і каталогізація); 2) підтримання порядку (за допомогою спеціально заведених книг, за допомогою працівника бібліотеки, за допомогою складання правил для читачів)».

Подальший розвиток бібліографії набуває виразних національних ознак: як зазначає Я.Ісаєвич, «на перший план виступають його національні завдання та обов'язки, пов'язані з національно-визвольним рухом у всіх країнах Східної Європи». Національна ретроспективна та поточна бібліографія, становлення національного видавничого репертуару та зразкової національної книги стають головними питаннями. Найважливішими серед розробок національної бібліографії є описи українських стародруків Михайла Максимовича та Дениса Зубрицького, бібліографії творів української літератури Михайла Костомарова, Дмитра Дорошенка, М. Комарова, покажчик праць галицьких авторів І.Левицького. Як зазначає Я.Ісаєвич «Роботи українських бібліографів служили не тільки практичним цілям, а й стали внеском у справу національного самоусвідомлення: бібліографія допомагала збирати українську спадщину, розмежовувати її від „надбань“ тих держав і народів, які цю спадщину експропріювали, користуючись „правом“ сильнішого».

У розвитку бібліографічної справи в Україні значну роль відіграв І. Я. Франко. Він був упорядником ряду праць з Б., сприяв роботі інших бібліографів, рецензував їх покажчики.