Театр доби Просвітництва

1. Просвітництво в Англії. Творчість Д. Дефо, Д. Свіфта, С. Річардсона, Г. Філдінга: загальна характеристика.

2. Сентименталізм в Англії. Особливості розвитку та представники. Творчість Лоренса Стерна.

3. Розвиток драматургії в епоху Просвітництва. Трилогія про Фігаро. Сатирична комедія Р. Б. Шерідана «Школа лихослів’я». Творчість К. Гольдоні та К. Гоцці.

Просвітницький реалістичний роман стає провідним жанром англійської літератури в 40-х роках XVIII століття. Систематично та наполегливо, письменники, що працювали в цьому жанрі (Семюел Річардсон, Генрі Філдінг, Тобіас Смоллетт) звертаються до зображення долі рядової людини. Характер героя дається у взаємодії з навколишньою його суспільним середовищем, часто показується еволюція характеру під впливом різних життєвих перипетій. Попередниками реалістичного роману Просвітництва в літературі Англії виступають романи «Життя й дивні пригоди Робинзона Крузо» Даніеля Дефо (1660 – 1731) і «Подорожі Гуллівера» Джонатана Свіфта (1667 – 1745).

У книзі Д. Дефо втілена типово просвітницька концепція історії людського суспільства. Життя героя на острові в узагальненому виді повторює шлях людства від варварства до цивілізації: спочатку Робинзон - мисливець і рибалка, потім - скотар, хлібороб, ремісник, рабовласник. Автор підкреслює переваги цивілізації над первісним станом. Виявляється думка про позитивну роль для суспільства матеріального і технічного прогресу. Необхідно відзначити, що Робинзон - не «природна», а цивілізована людина, тимчасово поставлена в «природний стан». Волею обставин відірваний від суспільства, Робинзон ні на мить не перестає відчувати себе його часткою. Він трудівник, але одночасно й зразковий англійський негоціант. Весь склад його мислення характерний для британського буржуа початку XVIII століття. Власницька жилка проявляється навіть у ставленні героя до природи: екзотичний куточок землі, куди закинула його доля, він описує як дбайливий хазяїн, що становить реєстр свого майна. Герой Дефо фактично є учнем просвітительської філософії XVIII століття: він космополіт, сповідає віротерпимість, поважає людське достоїнство навіть у дикунах і сам наповнений гордою свідомістю особистої переваги над всіма самодержцями землі. З Дж. Локком зближають Дефо, також, і виховні ідеї про роль праці в історії людства і становленні окремої особистості.

Основна тема книги Дж. Свіфта - мінливість зовнішнього вигляду світу природи та людини, представлена фантастичним і казковим середовищем, у яку попадає Гуллівер під час своїх мандрівок. Мінливий вигляд фантастичних країн підкреслює незмінність внутрішньої суті вдач і звичаїв, що виражена тими самими пороками. «Подорожі Гуллівера» - сатиричний роман, у якому використана пародія, гротеск, іронія. Предметом сатиричного зображення є не тільки сучасне йому суспільство і людина, але й англійська і європейська історія. Усе піддається осміянню й різкій критиці.

Генрі Філдінг - основоположник англійського «комічного епосу». Найвідоміший його роман - «Історія Тома Джонса, знайди» (1749). Фабула добутку визначається халепами головного героя, незаконнонародженого. Його довгі скитания стають приводом для зображення англійської дійсності у всій її безвідрадності. У романі зосереджені серйозні моральні конфлікти й контрасти, у ньому з'єднуються патетика, чутливість, іронія, сарказм і веселий гумор. Філдінг населяє свою книгу представниками всіх станів. Автор мало ідеалізує свого героя по молодості й палкості вдачі Том не раз оступається на своєму шляху та захоплюється красунями сумнівної моральності. Але незабаром Том усвідомлює свої омани і простягає руку допомоги слабким і беззахисним. Малюючи різні людські типи, Філдінг протиставляє зовнішню чесноту внутрішньої зіпсованості, що, на його думку, є джерелом комічного і у житті, і в мистецтві. Головний конфлікт роману визначається зіткненням доброго початку, що тріумфує в душі легковажного Тома, з початком злим, що ховається за бездоганним поводженням розважливого Блайфіла. Лицемірство осмислюється письменником як важливий об'єкт сатири.

2. У другій половині XVIII століття в європейській поезії та прозі затверджується сентименталізм. На противагу розуму в творах сентименталістів на перший план висувається новий критерій – почуття. Крім того, оспівується природа, підкреслюється гостре відчуття її доброти та краси. Сентименталістами рішуче переглядається проблема виховання: метою його оголошується формування чутливості, тобто особливої сприйнятливості до краси природи, безпосереднім рухам душі, жалю. У сентименталістів акцент переноситься із зображення об'єктивної соціальної дійсності, що присутні у їхніх творах лише як ворожа людині згубна сила, на дослідження внутрішнього світу героя, його переживань. Заглиблюється психологічний аналіз, важливу роль набуває пейзаж, одухотворений людським почуттям і стає дзеркалом його почуттів. Письменники сентименталізму особливо демократичні у виборі героя: нерідко це простолюдин, трудівник, якого відрізняє близькість до природи, природність і чутливість, настільки відсутні «цивілізованому» городянинові. Ослаблення оптимістичної віри в силу розуму і його майбутнє торжество надає творам сентименталістів відтінок сумної, меланхолійної споглядальності, ідилічного сприйняття природи. У цілому, сентименталісти у своїх творах відкидали корисливе, продажне та егоїстичне суспільство, у якому жили. Представники: Олівер Голдсміт, Лоренс Стерн, Жан Жак Руссо, письменники руху «Буря і натиск», ранні Йоганн Ґете та Фрідріх Шиллер, Микола Карамзін, Олександр Радищев.

Найбільш значні романи англійського сентименталізму: «Векфільдський священик» (1766) О. Голдсміта, «Життя й думки Тристрама Шенді» (1760 – 1767) і «Сентиментальна подорож» (1768) Л. Стерна. Саме останній і дав назву цілому літературному напрямку. Оповідья в романі ведеться від першої особи – пастор Йорик (ім'я запозичене із Шекспіра, воно символично: у ньому сполучаються крайні полюси – блазенство і нагадування про смерть). Жанрова форма – зовні: дорожні замітки. Багато глав книги названі відповідно до назв міст, у яких побував мандрівник. Але в книзі немає ані опису місць, ані точного викладу фактів, ані оцінки того, що побачив автор. У ній порушена хронологія, немає стрункої композиції. Опис незначних епізодів розростається до величезних розмірів, обростає безліччю деталей. І навпроти, про значні явища говориться мимохіть, мимохідь. Автора не цікавить, що побачив мандрівник. Йому важливо лише те, як він сприйняв побачене. Стерн немов би ставить психологічний досвід. Його герой, вирваний зі звичного життя, повинен бути холоднокровним спостерігачем. Але емоції, примхи, складність характеру не дають Йорику бути просто спостерігачем. Вони роблять його учасником подій, накладають відбиток на його душу. «Сентиментальна подорож» стає подорожжю у внутрішній світ героя. Автор показує, як у тій або іншій ситуації в душі Йорика виникає боротьба між великодушністю і скаредністю, шляхетністю і низькістю, відвагою і боягузтвом. Причому шляхетні почуття не завжди беруть гору в цій боротьбі. Стерн бере під сумнів теза філософії Д. Юма й А. Сміта про споконвічну чесноту людини і його прагнення до милосердя. Йорик - типовий сентиментальний герой і одночасно його заперечення. Почуття його завжди помірні й у той же час пофарбовані легкою іронією стосовно дійсності, до інших людей, до самого себе. Герой спостерігає за собою. Часто він аналізує свої вчинки і почуття, що їх супроводжують. Але такий аналіз ніколи не буває раціоналістичним, це скоріше сплав помірної чутливості, самомилування та лукавого глузування над собою. Стерн вплинув на європейську літературу, зокрема літературу Німеччини та Росії - «Подорож з Петербурга в Москву» О. Радищева, «Листа російського мандрівника» М. Карамзіна.

3. Драматургічні жанри в епоху Просвітництва переживають новий, значний етап свого розвитку в Англії (Р. Шерідан), Італії (К. Гоцці, К. Гольдоні), Франції (П. О. Бомарше). Театральним реформатором в Англії став Ричард Бринсли Шерідан (1751 – 1816). На противагу сентиментальній комедії, п'єси Шерідана відстоюють принципи «веселої комедії». Кращою п'єсою Шерідана донині залишається «Школа лихослів'я» (1777), у якій викривається лицемірство, жорстокість і егоїзм буржуазно-аристократичного суспільства. «Школою лихослів'я» Шерідан називає світський салон аристократки леді Снируел, у якому збираються пліткарі, зайняті руйнуванням сімейного щастя, чужих репутацій. Комедія спрямована проти англійської аристократії, чванливої, себелюбної і жорстокої, автор таврує лихослів'я, ощадливість, святенництво, які прикриваються маскою благочестя.

Реформатором італійського театру XVIII століття став Карло Гольдоні (1707 – 1793). На зміну імпровізованим комедіям Гольдоні створює «правильні» літературні п'єси, де кожна роль визначалася від початку до кінця, з усіма репліками і трюками. Гольдоні у своїх комедіях зміщає глядацький інтерес із інтриги, трюків і буфонади на розвиток життєподібних характерів, ставить завдання «викривати в комедії пороки і виправляти недоліки». Перу Гольдоні належать: «Слуга двох панів» (1749), «Трактирниця» (1753), «Віяло» (1763), «Буркун-Благодійник» та інші.

Знаменитий італійський драматург Карло Гоцці (1720 – 1806) виступав проти реалізму і нововведень Гольдоні, рішуче проголосив повернення на сцену масок і імпровізацій. Перша та найвідоміша театральна казка або фьяба К. Гоцці «Любов до трьох апельсинів» (1761). Інші п'єси: «Король-Олень», «Принцеса Турандот», «Ворон», «Жінка-Змія», «Зелена пташка» і ін. Завдяки чарівництву (його немає тільки в «Турандот») всі історії закінчуються цілком благополучно. Але такі п'єси не можуть іменуватися просто комедіями або казками, тому автор знайшов для них особливу назву - трагікомічні казки для театру.

Література

1. История зарубежной литературы XVIII века: учебник для филол. спец. ВУЗов [Текст] / З. И. Плавскин, А. В. Белобратов, Е. М. Апенко и др.; под ред. З. И. Плавскина. – М.: Высш. шк., 1991. – 335 с.

2. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы XVII-XVIII вв. [Текст] / С. Д. Артамонов. – М., 1987. – 608 с.

3. Михальская Н.П. История английской литературы / Михальская Н.П., Аникин Г.В. - М.: Издательский центр «Академия», 1998. - Режим доступа: http://17v-euro-lit.niv.ru/17v-euro-lit/mihalskaya-anikin-angliya/index.htm

4. Мокульский С.: Итальянская литература — Режим доступа: http://17v-euro-lit.niv.ru/17v-euro-lit/mokulskij-italyanskaya-literatura/chast-1.htm

5. Сайт по литературе Просвещения: http://lit-prosv.niv.ru/