Розбивочне креслення

Розбивочне креслення виконують для точного перенесення проектних планувальних елементів садово-паркового об’єкту в натуру, тобто для розбивки доріжок, майданчиків, басейнів, квітників, споруд, малих архітектурних форм та інших елементів планування на місцевості.

Для розробки креслення з генплану знімається копія на кальку без запроектованих зелених насаджень та горизонталей. На копію наносять: межі об’єкту, дорожньо-стежкову мережу, майданчики всіх типів, постійні і тимчасові споруди, елементи мережі наземних комунікацій, крупні дерева та валуни – тобто, всі існуючі і запроектовані планувальні елементи, а також ті до яких можна «привязатись» при розбивці елементів планування. На кресленні вказують розміри майданчиків, доріжок, споруд, квітників тощо. Для виконання розбивочного креслення існують такі способи: метод ординат, метод квадратів та метод теодолітного ходу.

Вибір методу виконання розбивки планувальних елементів залежить від величини об’єкту зеленого будівництва, рельєфу території, наявності деревних і чагарникових рослин, споруд та будівель. На одному об’єкті можливе одночасне використання різних методів.

Метод ординат використовують на невеликих за площею відкритих територіях з слабо пересіченим рельєфом. Суть даного методу полягає в тому, що всі запроектовані елементи планування «прив’язуються» ординатами до базисних ліній, прокладених в натурі. Базисні лінії в свою чергу «прив’язуються» до існуючих елементів планування. Це можуть бути будівлі (постійні або тимчасові), бордюри існуючих прилеглих доріг або проїздів, огорожа, великі валуни, старі дерева тощо. Коли неможливо «прив’язати» базисну лінію до двох точок, тоді обов’язково вказують кут. Базисних ліній може бути декілька. При необхідності можна проводити допоміжні базисні лінії, які «прив’язують» до основних. Кількість базисних ліній має бути гранично мінімальною і визначатися залежно від складності планування та величини об’єкту. Всі базисні лінії позначаються великими українськими літерами. На початку базисної лінії вказується нульова точка, від якої буде проводитись підрахунок відстаней.

До базисних ліній за допомогою перпендикулярів (ординат) прив’язують запроектовані елементи планування (краї доріжок, кути споруд, майданчиків квітників тощо) вказуючи відстані в метрах з точністю до сотих. На базисних лініях вказують відстані між ординатами, починаючи від нульової точки. Кількість розмірів повинна бути мінімальною, але достатньою, для виносу проекту в натуру.

Довжина ординат не повинна перевищувати 20 м (довжини металевої рулетки). Відстань між перпендикулярами залежить від крутизни поворотів доріжки: при крутих поворотах – 5 м, плавних – 10 м і більше.

При плануванні круглих елементів, заокруглень доріжок на перехрестях і поворотах, а також заокруглених країв майданчиків, вказують радіуси, центри яких прив’язують до базисних ліній.

Цифри, якими позначають відстані повинні мати величину 4 мм; ставлять їх над розмірними лініями. Розмірні лінії проводять на відстані не менше 1 см від вимірювальних ліній планувальних елементів. В місцях перетинання

перпендикулярів з розмірними лініями, справа на ліво під кутом 45⁰ ставлять засічки.

Існує й інший спосіб позначення відстаней на кресленнях, коли розмірні лінії проводять у вигляді стрілок, що направлені в протилежні сторони, а цифри, якими позначають відстані, ставлять в розривах ліній.

При наявності великої за площею рівної, вільної від деревної рослинності ділянки застосовують метод квадратів. Даний метод доцільно застосовувати також і для об’єктів з хвилястою мережею доріжок, складною конфігурацією майданчиків або інших елементів планування. Для цього на копію з генплану наносять мережу квадратів зі сторонами 5, 10, 20 або 50 м залежно від складності планування. При наявності складних ділянок, квадрат в даному місці можна розбити на декілька менших квадратів. Одну із сторін сітки квадратів необхідно «прив’язати» до одного із існуючих елементів планування. Точки перетину вертикальних і горизонтальних ліній нумерують. До сторін квадратів перпендикулярами прив’язують краї доріжок, кути майданчиків, радіуси кривихі і т.д. В місцях перетину планувальних елементів зі стороною квадрату проставляють відповідні розміри.

Часто на практиці метод ординат і квадратів застосовують разом: великі елементи розбивають за допомогою базисних ліній і ординат, а невеликі зі складним плануванням за допомогою сітки квадратів.

Метод теодолітного ходу застосовується для різних за величиною об’єктів з великою кількістю насаджень (закриті території) і складним рельєфом. Виконується він за допомогою побудови теодолітних ходів по алеях та дорогах і прив’язкою до них окремих елементів планування або споруд. Для цього на червоній лінії, наприклад біля входу в парк чи сквер, визначається точка, що лежить на осі запроектованої алеї чи дороги і визначаються її координати. Вся алея або дорога розбивається на ряд відрізків з характерними поворотами, вигинами, тобто намічається траса, що має характер ламаної лінії. В точках перелому ліній вказуються координати, румби, азимути. До лінії теодолітного ходу прив’язуються елементи планування.

На полях креслення розміщуються: експлікація, умовні позначення, орієнтація за сторонами світу (в лівому верхньому кутку), кутовий штамп (в правому нижньому кутку), конструктивні розрізи паркових доріжок, майданчиків, інженерних споруд.

Посадкове креслення

призначене для винесення в натуру запроектованих місць посадок дерев, чагарників, квіткових і трав’янистих рослин. Його виконують на кальці методом ординат (для невеликих об’єктів з малою кількістю посадкових місць) чи сіткою квадратів (для великих площ з великою кількістю посадкових місць). Для цього з дендроплану роблять викопіровку: переносять межі об’єкту, всі існуючі та запроектовані площинні планувальні елементи, будівлі, споруди, місця посадок запроектованих дерев та кущів, без існуючої рослинності. При наявності великої кількості цифрового матеріалу, на посадковому креслені дозволяється не зображувати горизонталі.

Прив’язка посадкових місць проводиться аналогічно прив’язці планувальних елементів на розбивочному кресленні.

Метод ординат. Місця посадок дерев та кущів «прив’язуються» до базисних ліній або існуючих чи запроектованих доріг, майданчиків, будівель, споруд та інших планувальних елементів за допомогою перпендикулярів, довжина яких вказується в метрах з точністю до десятих і не повинна перевищувати величину 25-30 м. Між посадковими місцями (в групових, рядових і алейних посадках) і перпендикулярами (на базисній лінії) також вказуються відстані.

Посадкові місця для стандартних саджанців зображають на плані розміром 1,6 – 2 мм при М 1:500; 4 – 5 мм при М 1:200. Для крупномірних дерев посадкові місця зображують більших розмірів. В точках посадки дерев ставиться кружечок, а для кущів – рівнобедрений трикутник. Збоку позначки записують номер виду рослини, який відображає порядок її розташування у таблиці «Відомість обсягів посадкових робіт». Посадкові місця однакових видів рослин сполучають тонкими лініями і біля крайньої рослини виводять позиційну лінію у вигляді дробу, де вказують: в чисельнику – номер виду згідно посадкової відомості, в знаменнику – кількість штук з’єднаних рослин. При посадці рослин в котловани, обов’язково вказують його розміри та відстань між рослинами або кількість штук на 1 м².

Запроектовані масиви відображаються умовними позначеннями, вказуються їх розміри (довжина, ширина) та схема посадки сіянців чи саджанці. Якщо посадкове креслення перевантажене цифровим матеріалом, тоді прив’язка насаджень виконується на спеціальному розбивочному кресленні.

Для рядової посадки дерев, вказується крок посадки, а також відстань від крайніх дерев ряду до базисної лінії.

Траншеї для живоплотів на плані зображуються двома паралельними лініями і прив’язуються до бровок доріг, майданчиків та інших планувальних елементів.

Прив’язку посадкових місць можна здійснити і до сітки квадратів, якщо розбивочне креслення складено методом квадратів.

До посадкового креслення додаються поперечні розрізи по характерним алеям, дорогам, майданчикам з вказанням розміщення і конструкції посадкових ям, траншей, котлован в М1:200.

Таблиця 9. Відомість обсягів посадкових робіт

Таблиця 10. Відомість обсягів робіт по влаштуванню квітників

Таблиця 11. Відомість асортименту газонних трав

На полях посадкового креслення розміщуються: відомість обсягів посадкових робіт (табл.9), відомість обсягів робіт по влаштуванню квітників (табл.10), асортиментна відомість газонних трав (табл. 11),умовні позначення, в яких вказується тип запроектованих насаджень – масиви, куртини, ландшафтні групи, рядові і алейні посадки, а також відображаються газони та квітники.

Фрагменти

Фрагмент – це частина цілого. При розробці проектних рішень, що втілюються на генплані, досить часто мають справу з фрагментами, які значно підвищують якість сприйняття окремих деталей композиції. Такими, наприклад, є фрагменти деталей садово-паркового планування (складна конфігурація майданчика, складний малюнок мощення тощо), які викреслюються в М 1:200, 1:100, 1:50, 1:25. Фрагменти робочих креслень із зображенням квіткових клумб, складних груп багаторічників, альпінаріїв, рокаріїв та інших складних частин і вузлів при масштабах горизонтального планування 1:500 і 1:1000 розробляються відповідно в масштабах 1:100 і 1:200. Для особливо складного малюнку квітника або мощення створюються шаблони в натуральну величину.

4. Рецензування, захист і зберігання дипломних проектів

Виконаний та належним чином оформлений дипломний проект студенти здають керівникові на підпис. Керівник перевіряє проект і складає відгук про роботу студента. Після цього дипломний проект здається рецензенту, але не пізніше як за 10 днів до його захисту.

Рецензент перевіряє його і пише рецензію (див. додаток 10) в якій відзначається назва теми, дається оцінка графічним матеріалам та пояснювальній записці з вказанням основних недоліків та виставляється оцінка за чотирибальною шкалою: «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно».

При необхідності проект повертається студенту на доопрацювання.

Завершений дипломний проект разом із рецензією подається завідувачу відділення, який робить висновок (підпис на титульному аркуші) про допуск студента до захисту дипломного проекту.

Захист проекту відбувається перед спеціально створеною комісією. Студент має підготувати виступ до 10 хв., в якому висвітлює важливі питання своєї роботи:

- обґрунтування теми дипломного проекту, його мету та завдання;

- що вдалося виявити, змінити, покращити;

- якими методами це досягнуто;

- з якими труднощами довелося зіткнутися в процесі роботи;

- аналіз та оцінка отриманого результату.

Студент доповідає про зміст проекту, дає відповіді на критичні зауваження рецензента, відповідає на питання членів комісії.

Оцінка за курсовий проект виставляється з урахуванням рецензії та якості захисту роботи автором на закритому засіданні комісії, а оголошується всім присутнім студентам на відкритому засіданні.

Оцінку "відмінно" заслуговує дипломний проект, в якому повно і всебічно розкрито теоретичний зміст теми, проведено глибокий аналіз матеріалів про об'єкт дослідження, спостерігається творчий підхід до проблеми, зроблено обґрунтовані висновки. Графічні матеріали виконано грамотно на дуже високому технічному рівні. На захисті студент чітко та грамотно характеризує свої проектні рішення і відповідає на всі запитання членів комісії.

Оцінку "добре" заслуговує дипломний проект, який виконаний на достатньо високому рівні, тема висвітлена повно і всебічно, висновки і пропозиції сформульовані правильно, при захисті студент дає конкретні відповіді на запитання членів комісії.

Оцінку "задовільно" заслуговує дипломний проект, який виконаний на достатньому рівні, достатньо повно висвітлена тема, висновки в цілому правильні, але недостатньо аргументовані, на захисті студент дає відповіді не на всі запитання членів комісії.

Оцінку "незадовільно" отримують роботи, які не відповідають вищенаведеним вимогам.

Захищені роботи, підписані членами комісії, секретар передає до архіву коледжу на зберігання з подальшою ліквідацією на підставі акту про знищення курсових проектів.

Додатки

Додатки оформляють як продовження дипломного проекту на наступних його сторінках або у вигляді окремої частини і розміщують їх у порядку появи посилань у тексті.

Кожен додаток повинен починатися з нової сторінки і мати свій тематичний заголовок та напис «Додаток» у верхньому правому куті (див. додатки). Текст кожного додатка, за необхідності, може бути поділений на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, які нумерують у межах цього додатка.

Додатками можуть бути графічний матеріал, формули і розрахунки, оригінали фотокарток.

Додатки повинні мати спільну з текстом роботи наскрізну нумерацію сторінок.

6. Література

В кінці пояснювальної записки наводиться список використаної літератури, в якому вказуються всі опрацьовані наукові джерела та обов’язково ті, на які є посилання в тексті.

Список літератури включає бібліографічний опис джерел, використаних під час роботи над темою. Укладаючи його, слід дотримуватись вимог державного стандарту. Так, література повинна бути записана в алфавітному порядку і мовою документа, спочатку україномовні видання, потім іншомовні (див. додаток).

Типові помилки, що зустрічаються в бібліографічних описах видань:

- видавництва, у т.ч. і спілка «Знання» не беруться в лапки;

- кількість сторінок позначається літерою с, а не стр.;

- дві крапки ставляться лише перед назвою виробництва, якщо ця назва пропускається, то перед роком виходу видання ставиться лише кома.

Статті із книг, журналів, газет, праць записують аналітичним описом, в якому подаються такі відомості: прізвище, ініціали автора статті, заголовок статті, після якого через позначення // йде повна назва джерела, в якому знаходиться стаття – за викладеними вище правилами повного опису та вказуються сторінки, а для періодичних видань зазначається назва журналу або газети, рік випуску, номер журналу, сторінки, а для газети – число і місяць.

В список літератури рекомендується включати основну спеціальну літературу, яка досліджується і на яку в роботі є посилання або з якою автор ознайомився, хоч і на неї і немає посилань.

Матеріали бібліографічного опису в списку літератури рекомендується розміщувати в такій послідовності:

6) державні документи і матеріали;

7) документи і матеріали Міністерства освіти і науки України;

8) література: вітчизняні видання (книги, статті), у т.ч. перекладені в алфавітному порядку і зарубіжні видання (книги, статті на іноземних мовах);

9) використані періодичні видання;

10) використані бібліографічні видання.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Додаток 2

Міністерство аграрної політики та продовольства України