Наукові принципи доказової медицини і їх біоетична оцінка.

Доказова медицина (англ. Evidence-based medicine – медицина, заснована на доказах) – підхід до медичної практики, при якому рішення про застосування профілактичних, діагностичних і лікувальних заходів ухвалюються виходячи з наявних доказів їх ефективності і безпеки, а такі докази піддаються пошуку, порівнянню, узагальненню і широкому розповсюдженню для використання на користь хворих.

Термін «evidence-based medicine» вперше був запропонований в 1990 р. групою канадських учених з Університету Мак Майстра в Торонто.

Принципи доказової медицини дозволяють розробляти найбільш ефективні, безпечні і економічні сучасні терапевтичні стратегії, які можуть бути реалізовані на державному, регіональному, популяції, субпопуляції і індивідуальній рівнях, сприяючи вибору оптимального варіанту в кожному конкретному клінічному випадку.

Важливим аспектом доказової медицини є визначення міри достовірності інформації: результатів досліджень, які беруть за основу при складанні систематичних оглядів.

Центр доказової медицини в Оксфорді розробив наступні визначення міри достовірності інформації, що представляється:

A. Висока достовірність – інформація ґрунтується на результатах декількох незалежних клінічних випробувань (КВ) із збігом результатів, узагальнених в систематичних оглядах.

B. Помірна достовірність – інформація ґрунтується на результатах щонайменше декількох незалежних, близьких по цілях КВ.

C. Обмежена достовірність – інформація ґрунтується на результатах одного КВ.

D. Строгі наукові докази відсутні (КВ не проводилися) – якесь твердження засноване на думці експертів.

Згідно думці Шведської ради з методології оцінки в охороні здоров'я, достовірність доказів з різних джерел не однакова і убуває в наступному порядку (Li Wan Po, 1998):

1) рандомізоване контрольоване КВ;

2) нерандомізоване КВ з одночасним контролем;

3) нерандомізоване КВ з історичним контролем;

4) когортноє дослідження;

5) дослідження типу «випадок-контроль»;

6) перехресне КВ;

7) результати спостережень;

8) опис окремих випадків.

Для аналізу доказової інформації використовують такі спеціальні методи роботи з інформацією, як систематичний огляд і метааналіз.

Систематичний огляд (systematic review, systematic overview) – особливий вид наукового дослідження, виконаний по спеціально розробленій методиці, об'єктом якого є результати інших, оригінальних наукових досліджень. Аналіз і узагальнення результатів досліджень, включених в огляд, можна проводити із застосуванням статистичних методів і без них.

Метааналіз (meta-analysis) – застосування статистичних методів при створенні систематичного огляду в цілях узагальнення результатів, включених в огляд досліджень.

Основою сучасної доказової медицини є так звана Кокранівська Співпраця – міжнародна організація, метою якої є пошук і узагальнення достовірної інформації про результати медичних втручань. Складання систематичних оглядів – вельми трудомістка робота, що вимагає спільних зусиль дослідників. Кокрановськоє Співпраця – найбільш активна організація, створена з цією метою в 1992 р. Дж. Чалмерсом (Chalmers J. et al. 1994), що в даний час налічує близько 3000 організацій-учасників. Мета Кокранівської Співпраці – створити вичерпний регістр всіх рандомізованих КВ, необхідних для складання систематичних оглядів.

Етичні питання доказової медицини. Хоча існують етичні аргументи на користь доказової медицини, вона також ставить серйозні етичні проблеми:

По-перше, в медицині цінність деяких дій складно оцінити і зміряти

По-друге, деякі стани організму і діагнози ґрунтуються виключно на особистих описах і суб'єктивних даних а іноді і на інтуїції лікаря.

По-третє, науково обґрунтована медицина, оцінюючи втручання виключно з погляду їх ефективності, не враховуючи загальні принципи етики, права і свободи людей.

2.біомедична етика та деонтологія в профілактиці та лікуванні психосоматичної патології.

Основними завданнями медичної деонтології є:

1. Вивчення принципів поведінки медичного персоналу, спрямованих на досягнення максимальної ефективності лікування хворих і профілактики захворювань.

2. Аналіз взаємовідносин між медиком і хворим та його родичами, а також між медичними працівниками в колективі.

3. Попередження і виключення несприятливих факторів у медичній діяльності та усунення шкідливих наслідків неякісної медичної роботи.

Суттєвою особливістю медичної деонтології є її тісний зв’язок із загальною і медичною психологією. Значною мірою це зумовлено тим, що психологія лікувального процесу полягає в тому, що при ньому проходить не лише зустріч з пацієнтом (це має місце і у ветеринарії), але і спілкування з ним, виникає бажання обох бути зрозумілими один одному.

Для того, щоб стати повноцінним медиком, потрібно не лише дотримуватись таких категорій, як високий професіоналізм, обов’язок, совість, любов до хворого, але і розуміти людей, володіти достатніми знаннями в галузі психології, керувати власними психічними процесами. Без цього не може бути й мови про ефективний вплив на хворого.

Основні якості особистості медика:

1. Морально-вольові – співчуття, доброзичливість, совість, щирість, оптимізм, чесність, самовідданість, працелюбство, терпіння, ввічливість, уважність, ніжність, лагідність, мужність, рішучість, скромність, принциповість, почуття власної гідності, ініціативність, дисциплінованість, вимогливість до себе та інших.

2. Естетичні – акуратність, охайність, потяг до краси, непримирення до огидного і “сірості” в побуті, прагнення покращити умови, в яких перебуває хворий.

3. Інтелектувально-пізнавальні – ерудованість, спостережливість, логічність, прагнення пізнати сутність явища, систематичне підвищення рівня професійних знань і кваліфікації, вміння бути уважним співрозмовником, комунікабельним у спілкуванні з пацієнтами та їх родичами, здатність осмислювати отриману інформацію з виділенням головного й ефективно використовувати її в лікувально-профілактичному процесі.

Вищевказані позитивні якості прикрашають кожну людину, але для медика ці якості мають бути професійними.