Методи визначення потреб деревних порід у світлі

Метод М.К. Турського і його учня В. Нікольського базується на

принципі затінення сіянців сосни та ялини решітчастими щитами із

дранки. Світловий потік регулювався різними за шириною проміжками

між дранками. Було виявлено більшу тіньовитривалість ялини, порівняно

із сосною. Дослід ставився для встановлення доцільності притінення

посівів у розсаднику, тому він не дав кількісної залежності для оцінки

ступеня тіньовитривалості, але залишив слід у лісівництві. Аналітичний метод І. Сурожа (1891). Російський лісівник І. Сурож

вимірював розміри палісадної і губчатої паренхіми листків багатьох

деревно-чагарникових порід. На підставі проведених досліджень було

сформовано послідовний ряд від найбільш тіньовитривалих (тис) до

найбільш світлолюбних (сосна гірська). Фотометричний метод І. Візнера. Австрійський дослідник І. Візнер

(1907) встановлював кількісні показники тіньовитривалості різних

деревних порід за відмінностями у ступені потемніння фотопаперу,

розташованого у нижній частині крон. Вивчався показник мінімального

світлового забезпечення, при якому рослина ще може асимілювати. Його

величина визначалась за формулою:

L = і /j, (5.1)

де: L – відносне мінімальне світлове забезпечення; i – освітлення у точці,

яка досліджується; j – повне освітлення (на відкритому місці).

У результаті проведених вимірювань світлових променів. Метод асиміляційних колб Л.О. Іванова і Н.Л. Косович дозволяє визначати інтенсивність фотосинтезу листя, гілок і надземної частини невеликих за розміром рослин у природному стані. Проведено

дослідження світлового та тіньового листя у різних за тіньовитривалістю

порід за неоднакової інтенсивності освітлення.Встановлено, що фотосинтез у листяних порід відбувається активніше, ніж у хвойних. За балансом фотосинтезу і дихання

тіньовитривалі породи при слабкому освітленні значно відрізняються від світлолюбних, а саме цей баланс визначає можливість росту листя і хвої у кроні при різному затіненні.

Ліс і фауна

Тваринний світ є невід’ємною складовою

частиною лісових біогеоценозів, виконує надзвичайно важливу функцію в

акумуляції, трансформації і кругообігу речовин та енергії. Склад лісової

фауни дуже різноманітний і включає численних представників різних

типів: найпростіші, губки, кишковопорожнинні, черви, молюски,

членистоногі і хордові. У лісах України налічується близько 53 видів

ссавців, 160 видів птахів, 9 – плазунів, 16 – земноводних і багато видів

комах. Лосі, олені і козулі віддають перевагу листяним лісам із різноманітним деревним і трав’яним листяним кормом. Букові і дубові ліси з підліском із ліщини є улюбленим

місцем проживання дикого кабана, білки, мишовидних гризунів, сойки.

Бобри водяться у заплавних лісах із переважанням осики, вільхи та

берези, які використовуються як корм і будівельний матеріал.

Вплив тварин на життя лісу багатогранний і позначається як на

процесах відновлення лісу, так і на всіх наступних етапах його існування. Вплив фауни на насіннєвий фонд і відновлення лісу. Слід відзначити

вплив фауни на запилення деревних порід-ентомофілів (липа, верба,

акація біла, груша дика, черешня лісова та ін.) і поширення насіння

лісових рослин всіх ярусів лісу (зоохорія). У деяких рослин насіння чи

плоди мають вирости, часто гачкуваті, за допомогою яких вони

чіпляються за тварин і переносяться на значні відстані. Вплив фауни на молоде покоління лісу. Окремі представники класу

комах завдають значної шкоди сходам і підросту деревних порід під

наметом деревостанів і на зрубах, сіянцям у розсадниках і на

лісокультурних площах, молоднякам природного і штучного походження.

Негативний вплив полягає у пошкодженні кореневих систем, стовбурців,

бруньок, молодих пагонів, хвої та листя. Одним із найнебезпечніших

шкідників є травневий хрущ (Melolontha hippocastani F.), личинки якого

об’їдають кореневу систему молодих рослин, особливо сосни на піщаних

ґрунтах, що нерідко призводить до їх масової загибелі. Вплив фауни на санітарний стан лісу. Переважна більшість лісових птахів комахоїдні. До числа корисних комахоїдних птахів відносяться такі види: шпак, іволга, синиця, зозуля, славка, соловей, козодій, одуд, повзик,дятел та багато інших. Визнаним санітаром лісу є дятел. Вплив фауни на грунт. Лісовий ґрунт є середовищем існування численних представників фауни. Ґрунтові тварини депонують у складі свого тіла значну кількість рухомих солей азоту, фосфору, калію та ін. У процесі живлення вони подрібнюють органічні рештки, збільшуючи їх сумарну поверхню і доступність для мікроорганізмів. У кишечнику сапрофагів органічні

рештки під дією ферментів зазнають хімічних змін, причому характер цих змін залежить від груп організмів. Дощові черв’яки, личинки двокрилих сприяють гуміфікації, а ківсяки і мокриці – мінералізації органічних речовин. Найпростіші, нематоди, кліщі, ногохвістки та інші види, які живляться мікроорганізмами, впливають на склад мікрофлори ґрунту. Видовий склад і чисельність ґрунтової фауни визначають швидкість і характер розкладу органічних решток та фізичні і фізико-хімічні властивості ґрунту. Особливу роль відіграють дощові черв’яки, які розпушують ґрунт, покращуючи його фізичні властивості, та подрібнюють органічні рештки.