Політичне становище України в 1654 – 1657 рр. та діяльність Б.Хмельницького.

Воєнні дії в 1654—1655 рр. У січні 1654 р., після отримання повідомлень про події в Переяславі, уряд Речі Посполитої став готуватися до нової великої війни. Московська держава розірвала дипломатичні відносини з Річчю Посполитою і вступила у війну з нею на боці Гетьманщини.

У лютому 1654 р. 20-тисячне польське військо вторглося на Поділля і Брацлавщину. Так, місто Немирів було взяте в облогу, але ніхто з мешканців у полон не здався, і воно було знищене поляками. Проте, дійшовши до Брацлава й Умані, через опір населення і протидію козацьких військ полковників В. Томиленка та І. Богуна, поляки були змушені відступити.

Тим часом головні воєнні дії розгорталися на території Білорусі та Смоленщини. Хмельницький на вимогу царя у травні 1654 р. направив туди 18-тисячне козацьке угруповання, очолюване наказним гетьманом Іваном Золотаренком. Унаслідок успішних воєнних дій на кінець 1654 р. від польсько-литовських військ було звільнено південь Білорусі і всю Смоленщину.

Кримське ханство негативно поставилося до рішень Переяславської ради. Після того як Хмельницький проігнорував вимогу Іслам-Гірея розірвати союз із Московією, татари пішли на союз із поляками. 10 липня 1654 р. між ними було укладено «Вічний договір», що передбачав взаємну допомогу «проти будь-якого ворога».

У жовтні-листопаді 1654 р. 30-тисячне польське військо на чолі з коронним гетьманом Стефаном Потоцьким вторглося на Поділля. Поляки діяли з надзвичайною жорстоко, знищуючи все населення.

На початку грудня 1654 р. в Україну вторглася і приєдналася до польської армії 20-тисячна татарська орда на чолі з ханом Менглі-Гіреєм. Болісно переживаючи спустошення поляками й татарами Поділля, Хмельницький очікував прибуття московських військ. 13 січня 1655 р. до нього приєдналися 10—12 тис. вояків війська воєводи Василя Шереметьєва. Гетьман поспішив із 40—42-тисячною україно-московською армією під Умань.

Вирішальна битва відбулася 19—21 січня неподалік від Охматова. Під час запеклої битви, що відбувалася посеред поля у лютий мороз, з обох сторін загинуло до 30 тис. осіб. Ніхто з противників не здобув переваги, але одночасно не мав сил продовжувати воєнну кампанію. Наступ польсько-татарського війська вглиб України було зупинено.

Намагаючись зруйнувати кримсько-польський союз, гетьман повідомив турецькому султану, що згодний прийняти його протекцію. У відповідь Мехмед IV наказав кримському хану утримуватися від нападів на Гетьманщину. Становище Речі Посполитої ускладнилося. Українські війська наказного гетьмана І. Золотаренка захопили Мінськ, а пізніше разом із московськими полками — Вільно і Ґродно. Із півночі на Польщу рушив шведський король Карл Х Густав, що претендував на польську корону, і швидко здобув Варшаву і Краків.

Хмельницький вирішив використати сприятливу для себе ситуацію і звільнити з­під польської влади західноукраїнські землі, 19 вересня україно-московська армія взяла в облогу Львів. Пізніше вона захопила Ярослав, Люблін, Яворів, Янів та інші міста, вийшовши в окремих місцях до Вісли і за Сян. Однак це не сподобалося шведському королю, який став вимагати від Хмельницького зняти облогу Львова й відступити до Гетьманщини. До того ж гетьман дізнався, що Менглі-Гірей, порушивши заборону турецького султана, разом з ордою вдерся в Україну й просувається до Львова. У цих умовах наприкінці жовтня Б. Хмельницький наказав відступати. Перед цим він зустрівся з послом польського короля й заявив про готовність укласти мир й надати допомогу в боротьбі з ворогами. В обмін на це він пропонував полякам відмовитись від претензій на володіння «усім Руським князівством» та визнання входження до нього західноукраїнських земель. Хоча, на думку гетьмана, польська шляхта на це ніколи не погодиться, а козаки не відступлять від цієї умови.

Відступаючи, україно-московські війська були двічі атаковані татарами, але успішно відбилися. З огляду на це, 12 листопада 1655 р. під Озерною Мехмед­Гірей уклав угоду з Хмельницьким про невтручання Кримського ханства в боротьбу Гетьманщини та Московії з Річчю Посполитою, відновлення україно-татарської дружби та заборону татарам чинити напади на українські й московські землі.

Віленське перемир’я. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького. Суперечності, що загострювалися між Московською державою і Швецією через Прибалтику, призвели в травні 1656 р. до війни між ними. Вести війну на два фронти для московського уряду було обтяжливо, і він погодився на пропозицію виснаженої війною Речі Посполитої укласти перемир’я. У серпні-жовтні 1656 р. у Вільно відбулися московсько-польські переговори, унаслідок яких було укладено Віленське перемир’я. За його умовами, воєнні дії між Московською державою й Річчю Посполитою припинялися. Обидві держави домовлялися, що будуть вести спільні воєнні дії проти Швеції і не розпочинати з нею переговорів про мир. Польські посли висунули пропозицію обрати царя Олексія Михайловича на престол Речі Посполитої після смерті Яна Казимира. Територія Гетьманщини визначалася за умовами Білоцерківського договору в межах Київського воєводства. У разі обрання царя королем Речі Посполитої Гетьманщина залишалася у її складі.

Відверте нехтування московською стороною інтересами Гетьманщини обурило гетьмана і старшину. В укладенніВіленського перемир’я вони вбачали порушення «Березневих статей» 1654 р. Хмельницький активізував зусилля з укладення воєнно­політичного союзу зі Швецією та Трансільванією, спрямованого проти Речі Посполитої і Кримського ханства.

У грудні 1656 р. в угорському місті Рандоті було підписано договір про союз між Швецією і Трансільванією. Розподіл території Речі Посполитої за його умовами передбачав перехід західноукраїнських земель до Трансільванії. Рандотський договір засвідчив, що трансільванський князь і шведський король, потребуючи допомоги Гетьманщини, водночас не хотіли її зміцнення за рахунок приєднання Західної України.

— Воєнна кампанія 1654—1655 рр. була дуже важкою для української армії. Її перебіг поглибив переконаність Хмельницького в тому, що жоден із його союзників не бажає зміцнення Української гетьманської держави.

— Укладення польсько-московської Віленської угоди спонукало Хмельницького до спроби зміни напрямки зовнішньої політики.

— Поразка трансільвансько­українського походу 1657 р. унеможливила здійснення плану гетьмана об’єднати українські землі в межах однієї держави.

— Історичне значення діяльності Б. Хмельницького, попри допущ