Архітектура Київської Русі

Введення християнства привело Русь до передової на той час культури будівництва, запозиченої з Візантії, де вона склалася під впливом античних традицій. В основу культових споруд на Русі було покладено так званий хрестово-купольний тип храму, який був широко розповсюджений у Візантії. Головна риса таких храмів – внутрішній простір, аркові перекриття. У плані храм мав форму хреста, над яким підносилася головна баня. При зведенні таких культових споруд використовували цеглу-плінфу та камінь: граніт, кварцит, шифер. Для зв'язку застосовували розчин вапна, до якого домішували товчену кераміку. Завдяки цьому давньоруські споруди мали ледь рожевий колір. Використовувалася змішана кладка з цегли та каменю, дахи вкривалися черепицею та листовим свинцем, будівлі мали дерев'яні віконця. з круглим склом. Початок культового будівництва на Русі пов'язують із спорудженням у Києві в 989-996 рр. храму, який був названий Десятинним через те, що на його спорудження кн. Володимир Великий віддав десяту частину своєї казни. До нашого часу Десятинна церква (храм) не збереглася, бо була зруйнована монголо-татарами в 1240 р. Але за даними археологічних розкопок відомо, що це був великий, хрестово-купольний храм, що був увінчаний двадцятьма банями. Згодом багатокупольність стане однією з характерних рис руської храмової архітектури. Давньоруська архітектура досягла розквіту при Ярославі Мудрому. Територія Києва значно збільшилася, її обнесли величезним земляним валом висотою 11 м, зверху звели великі дубові стіни довжиною 3,5 км, які з півдня прорізали Золоті Ворота, що збереглися до нашого часу. Найвидатнішою архітектурною спорудою Київської Русі першої половини XI ст. є Софійський собор в Києві, який було побудовано в 1037 р. Конструкцію собору утворювали п’ять нефів (від лат. navis – корабель) та двадцять п’ять куполів, серед яких один центральний. Дванадцять могутніх хрестообразних стовпів ділили величезний внутрішній простір. Під головним куполом відбувалися урочисті державні церемонії, а в олтарі збиралося вище духовенство. Нагорі, на хорах, було місце для князя та його наближених. Внизу товпився народ. Храм був оздоблений фресковим живописом та мозаїкою. Деякі риси Софійського собору наближають його до давньоруської дерев'яної архітектури, хоча з зовні, у результаті більш пізніх добудов він має риси української барочної архітектури XVIII ст. У першій половині XI ст. велике будівництво розгорнулося й у інших містах. За наказом Мстислава Володимировича в Чернігові було збудовано Спаській собор, який зберігся до нашого часу. Це великий тринефний храм з п'ятьма банями, витягнутий зі сходу на захід. Одночасно за зразком Софійського собору було побудовано однойменні храми в Новгороді та Полоцьку. В другій половині XI ст. культове будівництво продовжувалося перш за все при монастирях (cобор Димитровського монастиря, церква Михайла у Видубицькому монастирі тощо). Цей новий напрям у архітектурі знайшов своє завершення в Успенському соборі Печерського монастиря, збудованого в 1073-1089 рр. (він зберігся, але був зруйнований на початку Великої Вітчизняної війни в 1941 р.). Успенський собор став зразком для княжемонастирського будівництва в Ростові, Суздалі, Новгороді та інших містах Русі. Таким чином, архітектура Давньої Русі до монголо-татарського нашестя досягла високого рівня розвитку і мала великий вплив на розвиток будівництва трьох народів – руського, українського та білоруського.