Розділ 3. Правоздатність юридичної особи

Формування і функціонування в Україні ринкової економічної системи викликало появу нових суб’єктів суспільних відносин, можливість існування яких суперечила радянській ідеологічній доктрині. Серед них провідне місце зайняли підприємства різних організаційно-правових форм, засновані на власності фізичних та юридичних осіб, які суттєво відрізняються один від одного процедурою створення, механізмом управління, видами здійснюваної діяльності й за іншими ознаками. У зв’язку з цим перед юридичною наукою постали багатоаспектні проблеми вивчення їх правового статусу, серед яких самостійне місце займає правосуб’єктність, яку російські вчені С. Зінченко і В. Галов слушно назвали правовою категорією, що у сучасних умовах стала практично застосовуваною. Вважалось, що підприємство набуває пов’язані з його виробничо-господарською діяльністю права й обов’язки і є юридичною особою з моменту затвердження статуту, а у випадках, коли воно діє на підставі загального положення – з дня прийняття відповідним органом рішення про його утворення (ст. 7 Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство). За таких умов виправданою була і точка зору, що цивільна право- і дієздатність (правосуб’єктність) підприємства виникає з моменту його створення. [16 с.96]Відмова держави від монополії у сфері власності і господарювання зменшила обсяг її дискреційного права з питань створення підприємств. Тепер, незалежно від організаційно-правових форм підприємств і форм власності, на яких останні створюються, воно проводиться в нормативно-явочному (реєстраційному) порядку. Умовою включення створеного засновниками підприємства в суспільні відносини є легітимація – визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження, тобто державне підтвердження входження у сферу підприємництва.

Правоздатність юридичної особи визначається наступними ознаками:

а) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині;

б) цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду;

в) юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії);

г) цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно від моменту її створення і припиняються також одночасно від дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її створення чи припинення відповідно. Тому для юридичних осіб розрізнення цих категорій зазвичай не має значення. На думку В. С. Єма, наділення суб'єкта правосуб'єктністю є наслідком існування триваючого зв'язку суб'єкта і держави.

Оскільки юридична особа реально виступає суб'єктом різних галузей права, її правосуб'єктність має багатогалузевий характер. Однак, перш за все правосуб'єктність юридичної особи має цивільно-правовий характер, а вже на підставі отримання цивільної, юридична особа набуває податкову, трудову чи адміністративну правосуб'єктність, яка є похідною від цивільної.

Зміст цивільної правоздатності юридичної особи можна розкрити за допомогою таких можливостей:

а) юридичні особи здатні бути суб'єктами речових прав (ст. ст. 115, 318, 325 ЦК). ЦК відносить до роду речових прав такі їх види як: право власності та речові права на чуже майно - право володіння, сервітут, емфітевзис та суперфіцій, тоді як в ГК, окрім права власності, названі такі права юридичних осіб на майно як право господарського відання та право оперативного управління (ст. 136, 137 ГК);

б) юридичні особи здатні вчиняти правочини, займатись підприємницькою діяльністю, не забороненою законом (ст. ст. 3, 208 ЦК);

в) самостійно або спільно з іншими суб'єктами створювати (засновувати) юридичні особи (ст. 114 ЦК), отже мати корпоративні права;

г) юридичні особи можуть спадкувати майно за заповітом фізичної особи (ст. 1222 ЦК), при цьому самі не можуть заповідати своє майно, яке переходить їх правонаступникам в результаті її припинення (ст. 104 ЦК);

д) юридичні особи можуть набувати на підставі договору чи вказівки закону виключні майнові права на результати інтелектуальної діяльності - комерційне найменування, твори, об'єкти суміжних прав, винаходи, корисні моделі промислові зразки, засоби індивідуалізації товарі, послуг та учасників цивільного обороту (ст. 427, 429, 430 ЦК);

ж) особисті немайнової права (ст. 94 ЦК). Окрім здатності мати суб'єктивні права, юридична особа має право захищати свої порушені цивільні права та інтереси (ст. 15, 16 ЦК), в тому числі на самозахист (наприклад, застосування оперативно-господарських санкцій), також право на відшкодування майнової та моральної шкоди (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК).

До заходів самозахисту належать не всі оперативно-господарські санкції, тому що деякі з них (переведення на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплату) виконують функцію охорони, а не захисту. На підставі аналізу норм Господарського кодексу О. І. Антонюк робить висновок про те, що заходи, які підпадають під ознаки оперативно-господарських санкцій, можуть застосовуватися й у випадках, коли це передбачено у законі, а не лише у договорі, як це зазначається у ч. 2 ст. 235 ГК3. Раніше чинний Цивільний кодекс виходив із того, що правоздатність юридичної особи є суто спеціальною, а тому правочини юридичних осіб, що суперечать їх цілям, визнавались недійсними (ст. 50 ЦК 1963 р.). У ч. 1 ст. 91 ЦК 2003 р. всіх юридичних осіб визнано здатними мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Універсальна (загальна) правоздатність дає юридичній особі можливість брати участь у будь-яких цивільних правовідносинах.

Обмеження цивільної правоздатності юридичної особи допускається лише за рішенням суду. 2. У ч. 3 ст. 91 ЦК встановлено єдине обмеження, яке має загальний характер на здійснення юридичною особою певної діяльності та вчинення правочинів, пов'язаних з такою діяльністю: законом може бути встановлено, що певні види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності ліцензії. Воно поширюється як на юридичних осіб, так і на фізичних осіб-підприємців (абзац чотирнадцятий ст. 1 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"). Відповідно до ст. 227 ЦК, вчинений юридичною особою правочин без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела іншу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Разом з тим слід враховувати, що в зв'язку з введенням в дію нового Цивільного і Господарського кодексів не передбачалось, що раніше прийняті законодавчі акти підлягають застосуванню лише в частині, в якій вони не суперечать названим кодексам. На думку В. Г. Ротаня, всі закони, які встановлюють спеціальну цивільну правоздатність юридичних осіб або в будь-який спосіб обмежують її, зберегли чинність і після введення в дію цих кодексів.

Що стосується юридичних осіб публічного права, то їх цивільна правоздатність має кваліфікуватись як суто спеціальна. Якщо її зміст не визначений законом чи відповідно до закону, зміст правоздатності має визначатись так, як вона випливає із цілей та задач таких юридичних осіб, що встановлені відповідним актом законодавства. Окрім цього, певним видам юридичних осіб приватного права притаманна обмежена (цільова, спеціальна) правоздатність, наприклад, ст. 86 ЦК встановлює, що непідприємницькі товариства та установи можуть провадити підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом, якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Юридичні особи мають не тільки майнові права, а й широкий обсяг особистих немайнових прав фізичної особи, які закріплені в главах 20, 21, 22 ЦК, за винятком тих, які за своєю природою не можуть належати юридичній особі. Права юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати, визнаються і захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб (ст. 94 ЦК).

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них відносяться права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і ПОСЛУГ, право на честь, гідність і ділову репутацію та інші.

Майнові права і обов’язки юридичної особи можуть виникати із односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

Юридична особа має своє найменування (ч.1 ст.27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент й створення і виступає засобом індивідуалізації цього творення в цивільному обороті, бо має містити реквізити, які дозволяють відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах.

Юридичні особи, які здійснюють, комерційну діяльність, повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місце знаходження і спеціальну назву. Місцем знаходження юридичної особи є місце знаходження її постійно діючого органу. Господарська організація має право виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.

Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, то нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, охну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркіруванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору.

Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване в установленому порядку позначення, яке служить для відрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їхні комбінації. На зареєстрований знак Держпатентом України видається свідоцтво.

Організації — юридичні особи мають право на честь, гідність і ділову репутацію та їх захист в судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також можуть набувати інших немайнових прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням). -

Органи юридичних осіб, залежно від їх вивів, можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Так, відповідно до ст. 14 Закону «Про підприємства» управління підприємством здійснюється згідно з його статутом на основі поєднання прав власника по господарському використанню свого майна і принципів самоуправління трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Ці права можуть делегуватись раді підприємства (правлінню) або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового колективу.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ним органом і з ним укладається контракт (договір). Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права вмішуватись в оперативну діяльність керівника підприємства.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління, яке є колегіальним органом. Правління підприємства, якщо інакше не передбачено статутом, вибирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом. Правління вибирає із свого складу голову та його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

В кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах – також правління. Правління кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що не віднесені до компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органа — це дії самої юридичної особи. Проте дії органів, які не пов'язані з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність за ці дії повинна нести особа (орган), цю їх вчинила. Вчинення ж органами юридичної особи дій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх повноважень, тягне відповідальність юридичної особи у відповідності з чинним законодавством. Цивільні права та обв’язки юридичної особи можуть виникати і внаслідок дій її представників, належним чином уповноважених (наприклад, шляхом видачі довіреності). Але виробничо-господарська, соціально-культурна, управлінська та інша діяльність юридичної особи проявляється не лише в діях її органу і представників, але й в діях і рішеннях всього трудового колективу в цілому, і кожного працівника зокрема. Тому в Законі (ст. 441 ЦК України) закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

ВИСНОВКИ

Цивільний кодекс Української РСР (ЦК 1963р.) та новий Цивільний кодекс України (ЦК) по-різному визначають поняття юридичної особи. Якщо ЦК 1963р. визначає юридичну особу як організацію, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді (цивільна правосуб’єктність) (ст. 23 ЦК 1963р.), то в новому ЦК вона визначена як організація, створена й зареєстрована у встановленому порядку, яка наділяється цивільною правосуб’єктністю (ст. 80 ЦК).

Виходячи з наведеного матеріалу у курсовій роботі можна виділити наступні види юридичних осіб:

а) комерційні юридичні особи. Комерційними визнаються організації, головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності;

б) некомерційні юридичні особи. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.

Законодавство досить детально регулює порядок створення юридичних осіб. Встановлюються загальні правила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливості утворення окремих видів. Порядок утворення юридичних осіб регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативних актів. Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність дано класифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодо утворення юридичних осіб є вимога закону про її обов’язкову державну реєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідного статусу.

Створення та припинення юридичних осіб відзначається рядом проблем, серед яких можна назвати відсутність єдиних вимог до засновницьких документів, неврегульованість порядку створення юридичних осіб окремих організаційно-правових форм (наприклад приватного підприємства); необхідність отримання цілого ряду дозволів для створення суб’єкта підприємництва та ін. Проблемами припинення юридичних осіб можна назвати деяку неврегульованість підстав та порядку примусового припинення, можливість зловживань під час майнових аспектів ліквідації та інші.