Принципи ділової етики

Порівняння підприємництва з іншими соціальними інститутами показує, що уявлення про етичні системи в різних видах діяльності, за винятком, хіба що, релігії, не менш суперечливі і заплутані, ніж уявлення про етику підприємництва. А щоб довідатися про "внутрішньоцехову" етику відносин у підприємництві, слід звернутися до робіт з ділового етикету, де багато норм взаємин описані яскраво і чітко з наведенням прикладів і порад.

Тому, говорячи про етику підприємництва, зупинимося на трьох ключових факторах, що визначають основні її особливості і можуть допомогти пов’язати між собою численні розрізнені факти і спостереження.

Головне, що визначає своєрідність і додає внутрішньої стрункості і цілісності на перший погляд суперечливій етиці підприємництва, поєднано в трьох етичних принципах:

● принцип економічної доцільності;

● принцип ситуативності;

● принцип індивідуальної відповідальності.

Принцип економічної доцільності. Перше, що надає спрямованості діям усіх представників підприємництва, що об’єднує безліч несхожих один на одного людей, ситуацій і дій, – це їхнє проходження канону економічної доцільності. Канону, щоприродно випливає з природи самої діяльності, оскільки його серйозне порушення об'єктивно позбавляє людину можливості займатися цим видом діяльності.

Підкреслимо відразу, що принцип економічної доцільності розглядається не як фактор, що тотально визначає всі думки і вчинки підприємців, а як певний "обмежник знизу". Адже підприємець може керуватися у своїй діяльності безліччю різних мотивів, орієнтуватися на різні важливі для себе цінності, але, у кінцевому рахунку, він не може дозволити, щоб прийняті ним з тих чи інших мотивів рішення виявлялися економічно недоцільними в такій мірі, щоб були загрозою для існування його справи.

Але саме цей принцип вчені трактують інакше, коли пишуть, що метою підприємництва є "прагнення до наживи", "гонитва за прибутком", "вижимання додаткової вартості", "орієнтація виключно на вигоду" і тому подібні речі. Однак задамося простим запитанням: хтось же в цьому світі має діяти економічно доцільно? Тому що коли цього довго не відбувається, – і ми це добре вже знаємо, – соціальні й етичні наслідки можуть бути дуже негативними.

Спробуємо, проте, розібратися з деякими з типових ідеологічних обвинувачень. Підприємців часто звинувачують у тому, що в гонитві за наживою вони ладні переступити через людину і суспільство; що для них немає нічого святого, що під час війни вони наживаються на війні, у період стихійних лих - на нещастях; що за будь_яких зручних обставин вони готові робити недоброякісні товари, які ставлять під загрозу здоров'я чи добробут людей; що вони завищують ціни на продукцію, використовують методи нав'язування товарів, практику штучного старіння товарів та ін.

Можна знайти десятки прикладів що підтверджують це. І все_таки давайте не будемо займати класичної позиції, коли за деревами не видно лісу, і розглянемо ситуацію в більш широкій перспективі. Почнемо з простого – з гонитви підприємця за наживою, готовності нав’язати недоброякісний товар, клятвено запевняючи при цьому, що він – найкращий з того, що є у світі. Навіть самий скороминущий погляд на історію підприємництва свідчить про те, що такими ситуаціями була перенасичена торгівля античності, середніх століть і нового часу, коли, скажімо, між російськими й англійськими торговцями йшло серйозне розбирання з приводу того, хто з них більше шельмує при укладанні угод. Однак безсумнівно, що кількість подібних історій неухильно скорочується з наближенням до наших днів.

Причина? Економічна недоцільність.

Можна було б посилатися на десятки висловлювань вітчизняних і заморських купців, бізнесменів і підприємців, які в один голос стверджують, що чесне ведення справ вигідніше, ніж шахрайство й обман. Але замість цього помітимо, що такому зрушенню сприяли й цілком об'єктивні економічні причини. З вигодою для себе обдурити людину, як правило, вдається тільки один раз. Тому поки торгівля являла собою переміщення з місця на місце заїжджих купців було економічно доцільно займатися шахраювати. Як тільки торгівля осідала на одному місці, обростала постійними покупцями – дурити їх ставало невигідно. А в міру інтенсивного наростання щільності конкуренції в бізнесі, з початку ХХ ст., насамперед у зв'язку з розвитком інформаційного середовища, коли повідомлення про обман в одному кінці світу могло бути миттєво поширене поусьому світі, будувати бізнес на шахрайстві стало економічно недоцільно для більшості підприємців.

Трохи складніше з іншими звинуваченнями бізнесу, особливо тими, що звучать з боку держави і політиків. Це – звинувачення в наполегливому лобіюванні своїх інтересів, прагненні до монополізації, ухиленні від податків і т.п. Неважко помітити, що за всіма перерахованими формами поводження теж легко вбачається принцип економічної доцільності. Але, крім того, у відносинах бізнесу і політики важливо враховувати і ще дві обставини, що серйозно впливають на оцінку етичності дій тих чи інших підприємців.

По-перше, у бізнесі побутує таке прислів’я: "Там, де мова заходить про суми понад 500 мільйонів доларів, кінчається бізнес і починається політика". Іншими словами, тоді перестають діяти канони, етика і правила гри бізнесу і включаються канони, етика і правила гри політичної діяльності. Тобто людина, яка пробиває через державу проект монополізації галузі, розміщення великих замовлень для своїх виробництв і т.ін., діє вже не за законами бізнесу, а за законами політичних ігор.

І прямий обов'язок держави – обмежити можливості такого впливу, встановлюючи суворі і дієві закони, що регламентують лобістську діяльність, протидіють утворенню монополій, ухилення від податків і т.ін.

Теоретично в ідеальній схемі взаємодії бізнесу і держави, бізнес має активно виконувати свою функцію новатора й організатора виробництва, функцію розподілу благ і послуг, а держава – функцію великого Суспільства захисту прав споживача.

Легко помітити, однак, що принцип економічної доцільності і соціальна відповідальність підприємця в багатьох ситуаціях можуть виявитися різнонапрівленими векторами поводження і, отже, не завжди легко поєднуються. Це ставить бізнесмена в досить складну ситуацію вибору, яку кожний вирішує по-своєму. Хтось не дозволяє собі думати про соціальну відповідальність і легко знаходить аргументи в підтримку своєї "езопової" позиції. Хтось, навпаки, може надмірно захопитися соціальними проектами і забути про розвиток своєї справи.

Головне, щоб при цьому не порушувався баланс економічної доцільності, тонко помічений у самому бізнесі у вигляді такого афоризму: "Хазяїн бере з прибутку, злодій – із собівартості".

Адже гроші залучаються в бізнес не тільки заради того, щоб робити з них гроші. І коли у підприємця з'являється відчутний ре_зультат його праці, вільний прибуток, – його право витрачати цей прибуток так, як він вважає за потрібне.

Принцип ситуативності. Принцип ситуативності є логічним продовженням і розвитком принципу економічної доцільності і в той же час багато в чому визначається інноваційною природою бізнесу, що найчастіше змушений діяти не в стандартних ситуаціях, а в умовах невизначеності. В результаті в багатьох випадках, з якими має справу підприємець, є велика кількість суперечливих факторів, у тому числі й етичного порядку. Для їх вирішення немає алгоритму, і щораз – це завдання індивідуального вибору підприємця.

У цьому відношенні важливо нагадати ще про дві аксіоми. Перша з них: у кожної людини є своя, у чомусь несхожа на будь_яку іншу, система етичних принципів; так само й у світі бізнесу не існує універсальної, "правильної" етики. Те, що підприємці діють в одному культурному контексті, у чомусь зближує систему їхніх етичних правил і їхнього найближчого оточення, але в бізнесі неминучі зустрічі з носіями зовсім інших культур, традицій і систем етики. А крім того, і це друга аксіома, самі етичні системи динамічні в часі. Вони змушені пристосовуватися до обставин, які постійно змінюються, і цей факт надзвичайно значимий для підприємництва.

Але навіть твердження про те, що в повсякденному житті люди живуть в уніфікованій системі етичних правил, при ближчому розгляді може виявитися не більш ніж ілюзією. Для того щоб переконатися в цьому, досить провести невеликий експеримент. Заведіть з будь_якою групою людей розмову на тему справедливості. Не мине і п'яти хвилин, як розмова перетвориться в запеклу суперечку. І уважне спостереження за ходом цієї суперечки дозволить знайти певні закономірності.

Так, один із дослідників цієї теми, єпископ Джеймс Пайк, говорячи про співвідношення традиційної християнської етики і етики бізнесу, стверджував, що мати стабільний етичний код добре і правильно. Але в ньому неможливо знайти відповіді наусі виникаючі запитання. І тому, вважає Пайк, люди повинні навчитися діяти відповідно до етики кожної ситуації. Однак має сенс підкреслити ще одну обставину, яка тісно пов'язана з ситуативним характером етики бізнесу.

Ситуативність у прийнятті етичних рішень нерозривно пов'язана з посиленням індивідуальної відповідальності за це рішення. Я зробив так, як зробив, не тому, що так прийнято робити, і не тому, що так роблять інші. Я зробив так навіть не з прагнення заперечити тому, що так діють всі інші – це не антиномія. Просто подібна ситуація була унікальна, і я зробив свій вибір і за нього відповідальність.

Етика індивідуальної відповідальності в бізнесі. Історично сформувався як зміст цієї норми, так і механізми індивідуальної відповідальності конкретного прояву в повсякденній діяльності підприємців.

Норма індивідуальної відповідальності формувалася в історії практично паралельно з розвитком передумов бізнесу, а також різноманітних форм та інститутів підприємництва. Важливою характеристикою періоду ранніх форм підприємництва є та обставина, яка часто не помічається. Це могутній вплив на людину общинної етики і психології; прийняття громадою на себе відповідальності за поведінку і результати діяльності окремих людей. Причому цей вплив виявляється тим жорсткіше, чим далі в глибині історії воно проглядається.

У роботі князя П. Кропоткіна, який у своєму дослідженні етики відзначає кілька моментів її "роботи" на матеріалі примітивних співтовариств алеутів. Ключове нормативне слово в повсякденній мові алеутів, що дозволяє оцінювати відповідність чи невідповідниість "правильним" зразкам поводження, – слово "соромно". Соромно боятися неминучої смерті, соромно просити пощади у ворога, соромно перекинутися зі своїм човном у гавані, соромно першому ослабнути в довгій подорожі і т.ін. У тому числі соромно виявити жадібність при поділі видобутку, і, якщо це трапляється, то всі інші віддають жадібному його частку, щоб його присоромити ще більше. В алеутів існувало і ще одне правило, яке робить, зазначимо, неможливим самостійне "підприємництво": відповідно до норм громадського життя соромно особисто торгуватися з покупцем, тому що ціну за пропоноване добро повинна визначити третя особа.

Таким чином, хоча торговою і підприємницькою діяльністю в часи античності і середньовіччя займалися конкретні люди, що персонально відповідали за результати своєї роботи, проте сам характер організації цієї діяльності багато в чому базувався ще на колективній, общинній відповідальності за способи ведення справи і за отримуваний результат. За невдачі морських експедицій і торгових караванів, за розорення торговців і ремісників звичайно відповідальність несли цехи чи торгові об'єднання, до яких належали ці торговці і ремісники, і збитки по підприємству рівномірно розподілялися між усіма членами даного цеху чи об'єднання.

Поступове підвищення рівня індивідуальної відповідальності в підприємництві одночасно зі збереженням іноді досить екзотичних форм общинної підтримки добре видні на прикладі звичаю "дігур" (dіghur), що існує аж до цього часу серед народності такали в Непалі. "Дігур" – це невелике співтовариство друзів чи родичів, яке утворюється для спільної підтримки торгових починань учасників. На відміну від сучасних вітчизняних підприємців, друзі не починають справу спільно, за принципом "гайда разом". Кожний з учасників такого співтовариства вносить свій максимально можливий внесок у "загальний казан", і раз на рік вся ця сума внесків по черзі віддається комусь одному з членів цього об'єднання. Протягом року людина, яка одержала такий безоплатний кредит, вільна розвивати будь_яке підприємницьке починання. Якщо воно виявляється успішним, вона просто на початку наступного року робить свій внесок у цю "чорну касу". Якщо його справа провалюється, ніхто не стягує з нього боргів. "Дігур"закінчує своє існування, коли по колу обходить всіх своїх

учасників. Таким чином, общинна підтримка допомагає

підприємцю як у накопиченні початкового капіталу для своєї

справи, так і в прийнятті на себе ризику за можливе

розорення. Але сама робота і відповідальність за її успіх уже

цілком лягають на того, хто взявся за підприємництво.

Наростання акценту на індивідуальності і індивідуальній

відповідальності в історії етичних навчань приходиться, як

відзначав В. Вундт в одній зі своїх робіт, присвячених огляду

етичних систем, на середину XІІІ ст. У концепціях етики, по_

чинаючи з цього часу, виявляється все більше протистояння

по лінії "рівність – нерівність". Чітко помітним стає і зв'язок

тих чи інших концепцій з добробутом суспільства і рівнем

підприємницької активності в ньому. Бідність суспільства

сприяє зрівняльній психології: чим воно бідніше, тим

сильніше діють зрівняльні тенденції і тим жорсткіше в них

засудження тих, хто прагне виділитися із загальної маси.

При цьому зведення етичних норм общинної психології

до рангу нових глобальних етичних і соціальних навчань бу_

ло найбільш яскраво реалізоване в теоріях анархістів і

соціалістів. При всій привабливості висунутих ними поло_

жень в основі їх концепцій лежало примітивне припущення,

на яке звернув увагу Вундт. І ті й інші заклали в основу своїх

моделей "ідеального суспільства" правило, що ефективно діє

в родовому ладі – "кожний за всіх". Але це правило діяло

ефективно тільки в рамках свого роду і ніколи не поширюва_

лося на сусідні племена і громади. Більше того, саме в цих

відносинах діяв зворотний принцип, вже описаний вище

психологічний механізм "ми і вони", орієнтований на проти_

борство і суперництво. І по своїй енергетичній силі він не

поступався нормі "кожний за всіх". Наскільки реально вия_

вилося побудувати суспільство, засноване на орієнтації

тільки на половину з діючих у ньому енергетичних сил, нам

сьогодні вже відомо. Більш вдалим компромісом між цими ідеологіями, як

завсвідчив історичний досвід, виявилося формулювання,

ввідображене в "Декларації прав людини і громадянина". Всі

люди народжуються з рівними правами і можливостями, і

основний обов'язок держави в цьому смислі _ забезпечити та_

ку рівність. Але те, як люди реалізують свої права і можли_

вості, визначає індивідуальний вибір і відповідальність кож_

ної людини. І тільки від неї самої залежать, результати, яких

вона зможе досягти на своєму шляху.

Однак Декларація прав людини то історії про американців

навряд чи дадуть повне уявлення про те, що ж таке етика

індивідуальної відповідальності і за яких умов вона може фор_

муватися. Для початку згадаємо один із відомих висловів на

тему: як бізнес робиться "у них". "Бізнес там взагалі

тримається на слові честі: зняв трубку, подзвонив, домовився,

розрахувався – і жодних проблем".

Ці розповіді – чиста правда, в тому розумінні, якою чистою

правдою бувають розповіді про дивні випадки, що сталися з ва_

шими друзями. У бізнесі дійсно так робиться, і чому це робить_

ся так, теж зрозуміло – виходячи з принципу доцільності. Час –

гроші, а можливість швидко здійснити якусь операцію, особливо

якщо її успіх залежить від того, що бізнесмен має якусь опера_

тивну інформацію, що от_от може стати надбанням інших, – це

велика цінність. Тому в цій ситуації можна і доцільно ризикнути

– але саме ризикнути. Відносини ж, побудовані на " слові честі",

доцільно підтримувати з давніми партнерами чи постачальника_

ми дилерами, лише до тих пір, поки особливості ситуації вашої

взаємодії залишаються незмінними. У противному разі будь_

який бізнесмен воліє краще витратити час, але все_таки як слід

оформити нові договірні відносини.

Тому що "бізнес на слові честі" – це не природне внутрішнє

правило етики побудови відносин, а скоріше приємний

виняток з іншого правила. Базове ж правило складається із

всебічного аналізу всіх формальних юридичних договорів іжорсткої вимоги їх виконання. І це цілком зрозуміло: у бізнесі

в кожного є свій інтерес, і завжди є спокуса відійти від усних

домовленостей, якщо за цим стоїть велика вигода.

З іншого боку, оскільки договір є єдиною основою, яка у

кінцевому підсумку визначає правила взаємовідносин, саме

довкола нього можливі ігри, які якоюсь мірою теж характери_

зують внутрішню етику цехових взаємин.

...Телефонний дзвінок, що пролунав в кабінеті керівника

нафтоторгової компанії, відвернув його уваги від бесіди. Під

час розмови обличчя керівника все більше й більше

хмурилося. Під кінець, віддавши кілька коротких розпоряд_

жень, він поклав трубку і повернувся, намагаючись зберегти

на обличчі ввічливу посмішку. "Вибачте. Але справа дуже

серйозна. Вийшло нове розпорядження уряду, і кілька складів

з паливом застряли на кордоні. Якщо це питання швидко не

вирішити, то замовник може й автоматників прислати..."

На запитання "Але хіба це не є той самий форс_мажор, що

звільняє від зобов'язань?" – керівник лише поблажливо мах_

нув рукою у відповідь на наївність того, хто запитував. "Який

може бути форс_мажор, коли тут такі гроші!"

Прекрасно розуміючи, що цей приклад відноситься до ета_

пу "дикого" утвердження правил бізнесу, відзначимо, що через

це проходили в процесі становлення бізнесу практично всі

країни. І, незважаючи на всю дикість таких способів

вирішення проблем, саме з них висновується ключове для

бізнесу правило – неминучість відповідальності за договором.

Пізніше, з настанням більш цивілізованих відносин, роль "ав_

томатників" беруть на себе арбітражні суди, комітети з бан_

крутства, боргові в'язниці тощо. Але принцип залишається

незмінним: у ділових відносинах бізнесменів немає інших

"об'єктивних обставин", крім жорстко обумовлених спільно

підписаним договором.

Інший варіант тієї ж теми можна розглянути на прикладі

постійної і прихованої гри, яка ведеться в бізнесі і яку можнабуло б назвати "дурнів учать". Будь_який серйозний під_

приємець прагне до того, щоб у договорах, що укладаються

ним з іншими організаціями і партнерами, були присутні деякі

пункти, що захищали б його інтереси чи надавали йому певну

вигоду у разі, якщо партнер недостатньо прозоро обумовить

свої інтереси і свою вигоду.

"Моя робота, – розповідає юрист однієї великої компанії, –

пов'язана головним чином з розширенням збутової мережі.

Ми шукаємо партнерів у регіонах, і моє завдання – укласти з

ними вигідні для нас договори. Приміром, якщо у них є неру_

хомість, то ми пропонуємо їм оформити відносини у вигляді

акціонерного товариства, тому що тоді у разі виходу вони не

зможуть забрати назад своє майно, а тільки гроші за номіна_

лом. А якщо ми організуємо товариство з обмеженою

відповідальністю, то це буде менш вигідно для нас, тому що

тут вони повністю забирають свою частку і своє майно..."

З погляду повсякденної моралі, такі дії виглядають як не

зовсім етичні. Однак ключова теза бізнесу: кожен сам

відповідає за свою справу. І якщо людина недостатньо добре

знає законодавство і підписує договір з обмеженням своїх

інтересів – це його проблема. Зрештою, у нього була мож_

ливість вивчити необхідні юридичні тонкощі, що стосуються

договірних відносин, чи витратити гроші на професійну екс_

пертизу. Адже ніхто не зобов'язаний це робити за нього.

Ця етика виглядає жорсткою, але працює ефективно. Саме

в таких ситуаціях формується внутрішнє почуття індивідуаль_

ної відповідальності. Почуття, що приводить до серйозних пе_

реворотів життєвої філософії.

Ось ще кілька поглядів на проблему моралі в бізнесі.

"Мені часто говорять про соціальну відповідальність

підприємця перед суспільством. Але я не поділяю толстовсь_

ких ідей про любов до всього людства. Я взагалі не розумію,

що значить любити суспільство. Я розумію, що значить люби_

ти маму, дружину, дитину. Я розумію, що таке відпо_відальність перед друзями і колегами. Однак це зовсім не оз_

начає, що я – противник добродійності. Я знаю: треба на дава_

ти допомогу бідним і не ухилятися від податків. Чим більше

людей буде жити нормально, тим спокійніше буде мені. Але я

категорично не хочу допомагати тим, хто сам може заробляти

собі на життя" "Підприємництво – йдеться, зрозуміло, про

чесне підприємництво – розкріпачує людину, дає їй неза_

лежність, розвиває ініціативу, творчі можливості. Тому воно –

добро чи – шлях до добра. Справедливо і доцільно те, що

вигідно для людини. А потім із сукупності людських вигод бу_

дується благополуччя держави. Але зовсім не навпаки..."

Так говорять уже сьогодні українські бізнесмени. І можна

не сумніватися, що незабаром їх буде турбувати і

відповідальність за суспільство, у якому вони живуть. Тому

що, за логікою індивідуальної відповідальності бізнесу, це по_

чуття повинно прорости разом з масштабами справи, що роз_

вивається. Підприємець відповідає тільки за себе і за своїх

близьких, доки у нього невеликий бізнес. Він відповідає за де_

сятки, сотні і тисячі своїх співробітників, коли його бізнес

розширюється. І він неминуче приходить згодом до усвідо_

млення індивідуальної відповідальності за все суспільство, то_

му що це той світ, у якому живе він сам і його близькі.