Віктимна поведінка неповнолітніх

Міцик Таїса Олександрівна

Аспірант ФПМК ХНУВС

Віктимність (від лат. victima — жертва) — схильність стати жертвою злочину. Поняття віктимності широко вживається в позитивістській, зокрема російській віктимології. У сучасній західній віктимології термін майже не використовується, а припущення, що вчинення злочину може залежати від поведінки жертви, піддається гострій критиці як звинувачення жертви.

Один з основоположників позитивістської, або інтеракціоністської, віктимології, Б. Мендельсон, у класичній роботі «Походження доктрини віктимології» дає визначення поняття «віктимність» як аналога поняття «злочинність»: якщо злочинність — це стан, факт або властивість бути злочинцем, то віктимність — це стан, факт або властивість бути жертвою.

Під віктимністю розуміється суб'єктивна схильність особи сприяти порушенню своїх прав та законних інтересів, а навіть здатність стати жертвою правопорушення чи злочину. Малолітні та неповнолітні особи – це ті вікові категорії, дії яких характеризуються особливими віктимологічними ознаками.

Неповнолітнім особам властиві недосконалість захисних механізмів психіки і неадекватне ставлення до самих себе та оточуючих, прояви сповільненості при орієнтуванні в нових ситуаціях, невміння належною мірою прогнозувати розвиток подій, у тому числі пов'язаних з власною поведінкою.

Своїм способом життя неповнолітні свідомо чи несвідомо здатні не лише спровокувати порушення своїх прав та законних інтересів, вчинення злочинного посягання проти себе, а й навіть полегшити реалізацію таких дій. Основним чинником віктимності неповнолітніх є їх вік, що обумовлений незавершеністю формування особи в біологічному та соціальному плані, дефіцит досвіду позитивної, активної, пов'язаної з відстоюванням свого «Я» поведінки.

Формування віктимності у неповнолітніх визначається також сукупністю таких соціально-психологічних чинників, як брутальність, ворожість, автономність, директивність і непослідовність батьків, відсутність психологічного контакту та обмеженість у прояві щиросердної теплоти до дітей та ін.

Віктимна поведінка неповнолітніх дуже часто проявляється у пасивному ставленні до наданих їм на міжнародному, національному та регіональному рівні прав та можливостей, незацікавленості щодо отримання інформації про способи захисту своїх прав, свобод та законних інтересів тощо.

Проте, як показує світовий досвід, більшість порушень, які вчиняються стосовно неповнолітніх, зумовлені саме віктимною поведінкою останніх. Найчастіше такі особи покладаються не на власні знання норм законодавства, яких сьогодні більше, ніж достатньо для врегулювання відносин такої вікової групи, а сліпо довіряють тим, хто немає на меті реалізацію їх прав, а навпаки – бажає використати надані неповнолітній особі можливості для власної вигоди.

Тому дуже важливо не тільки знати, що у вас є певні права, потрібно вміти користуватися механізмами їх реалізації в повній мірі і тільки тоді можна говорити, що ваша поведінка не є віктимною і ви на шляху до усунення одного із чинників порушення ваших прав. Ви робите все, що у ваших силах, щоб зберегти за собою надані законодавством можливості і таким чином проводите самопрофілактику щодо будь-яких проявів віктимності.

Сьогодні саме віктимна поведінка стає головним чинником, який зумовлює викрадення дітей. А такий злочин тягне за собою порушення усіх прав неповнолітніх, в першу чергу – права на свободу пересування, вільний вибір місця перебування, на повагу честі, гідності, особистої недоторканості, а дуже часто – навіть права на життя.

У зв'язку з тим, що під віктимністю розуміється суб'єктивна схильність стати жертвою злочину, необхідно зазначити, що під суб'єктивною схильністю варто розуміти: психологічні (індивідуально-психологічні і соціально-психологічні) особливості особистості; фізіологічні властивості людини, головним чином обумовлені віком; психопатологічні особливості, які вказують про часткову соціальну дезадаптацію, а в результаті, розвитку дуже уразливої особистості [1].

А.А. Ткаченко [15] відзначає, що неповнолітні потерпілі від сексуального насильства, у психопатологічному плані складають неоднорідну групу випробуваних, серед яких особи з психологічними розладами складають меншу частину. Н.Б. Морозова [11], навпаки, відзначає, що підлітки з психічними відхиленнями частіше стають жертвами сексуальних зазіхань. Суперечливість даних ще раз підтверджує не тільки латентність явища, але і відсутність широкомасштабних досліджень, які знаходяться на стику віктимології, психології й інших наук, пов'язаних з вивченням особистості.

Може виявлятися і така характеристика як нерозбірливість у знайомих, зайва довірливість, вона може таїти в собі не тільки байдужість, бездумність, навіть цікавість, але і нерозуміння злочинної сторони життя. Поведінка потерпілої в період здійснення злочину, як узагалі поведінка людини, знаходиться в залежності від двох категорій факторів: 1) впливу зовнішнього середовища, у даному випадку злочинного чи нападу іншого впливу; 2) індивідуальних особливостей особистості, що забезпечують реакції на зовнішній злочинний вплив і відповідно поведінка потерпілої [12].

Ю.М. Антонян [2] досліджував потерпілих 18-20-літнього віку. Психологічними рисами, які відрізняють таких потерпілих, є: підвищена сугестивність, пасивність, підпорядкованість, психологічна інфантильність, погана орієнтація в новій ситуації, прояв сповільненості при орієнтуванні в нових ситуаціях, невміння належною мірою прогнозувати розвиток подій, у тому числі пов'язаних з власною поведінкою.

Значно доповнюють картину експериментальні дані, отримані В.Л. Васильєвим і И.И. Мамайчук [3] у результаті дослідження особливостей поведінки неповнолітніх, жертв статевих злочинів, у ситуації конфлікту. Порівняльний загальний аналіз профілю особистості постраждалих осіб і дівчат з контрольної групи показав, що у перших більш високий показник за фактором конформності. Це характеризує їх як слухняних, залежних, що не уміють відстояти свою точку зору. При цьому, у групі потерпілих домінували безобвинувальні реакції, неповнолітні дівчата були схильні сприймати дані події як щось неминуче, фатальне. В основному переважали перешкоджаючі-домінантні реакції, що свідчать про підвищену фіксацію на наявних перешкодах. Варто підкреслити, що важливим регулятором поведінки особистості є рівень розвитку її самооцінки. За даними цих же авторів у постраждалих випробуваних самооцінка була менш адекватна, ніж у контрольній групі, крім того, виявлене порушення балансу позитивних і негативних характеристик, що значно перешкоджало розумінню того, що сталося, знижувало критичність поведінки. Причому, у дівчат із заниженою самооцінкою в досліджуваних ситуаціях спостерігалося обмеження активності, непевність у своїх силах, високий ступінь психічної напруженості. У дівчаток із завищеною самооцінкою спостерігалася некритичність, тенденція брати на себе рішення задач, що перевищують їхні можливості, схильність до ризику; у них спостерігалося прагнення перекласти відповідальність за те, що сталося, на інших, на обставини. Усі перераховані характеристики можуть бути названі як типові реакції і дії та стійкі якості особистості.

Аналізуючи психологічні особливості особистості, неможливо ігнорувати вроджені особливості. Так відомо, що у осіб з проявами віктимної поведінки діагностується висока чутливість, більш високий рівень нейротизму в порівнянні з контрольною групою, гостре реагування на погрози, високий показник за факторами тривожності і фрустрованості та низький рівень емоційної стійкості, що дезорганізуюче позначається на адекватності поведінки і є особливістю психічної адаптації. До вроджених факторів необхідно віднести потерпілих із затримкою психічного розвитку і психічних відхилень. Властиві ним труднощі осмислення нової інформації, малий запас знань, конкретність і примітивність суджень, порушення критики, дуже слабкі прогностичні здібності - усе це сприяє віктимогенній схильності [8].

Дослідженнями психологів і клініцистів показана роль соціалізації й умов виховання в дитинстві на все наступне життя людини, на його психіку, причому, передбачається, що мова може йти або про твердий, директивний тип сімейного виховання, або про тип “соціально покинутої дитини” [12].

У зв'язку з цим виникає припущення про можливий вплив визначеного стилю взаємодії між дітьми і батьками на формування психологічного профілю уразливої, тобто віктимної особистості неповнолітнього.

Дійсно, щоб зрозуміти сутність віктимної поведінки, необхідно, насамперед, розкрити детермінанти відхиляючої поведінки неповнолітнього. Досить проаналізувати будь-яку ситуацію, у якій фігурує насильство і стає очевидним, що досвід жертви в кожному з цих випадків виявляється складним і багатомірним. “Так, для дітей, які постраждали від інцесту, неминучим є супутнє йому руйнування сімейної любові і довіри, маніпулятивні відносини, а найчастіше і залякування з боку батька - ґвалтівника, яке кваліфікується як психологічне насильство, тоді як діти і дорослі - жертви зґвалтування, часто переживають і фізичне насильство (побої) і емоційне (погрози убити або покалічити)”. Термін “насильство” має безліч трактувань: психічне і фізичне насильство, зневага правами дитини; жорстоке поводження з дитиною; неадекватне батьківство, тобто, симбіоз і емоційна депривація [5].

Наслідки насильства, пережитого в дитинстві, все частіше стають об'єктом емпіричного дослідження, а тому з'являються факти, що підтверджують існування відстрочених наслідків насильства. Пояснюючи соціально-психологічні причини формування віктимної поведінки неповнолітніх, дослідники роблять висновок про те, що його визначає: страх зштовхнутися з брутальністю, фізичним і психічним насильством; почуття беззахисності, непотрібності, байдужість з боку значимих дорослих [9].

При цьому автори вказують, що страх не тільки є однією з головних причин формування негативних тенденцій у розвитку особистості (агресивності, жорстокості, підвищеній тривожності, відсутності жалю, милосердя), але і впливає на формування віктимності [9]. Непевність у собі, страхи можуть розглядатися як результат формування тривожно - недовірливого характеру, що найчастіше є наслідком домінуючого і суперечливого виховання в батьківській родині [1].

Відомі емпіричні дані про сильну фрустрацію базових потреб у прихильності й автономії в кризові періоди дитячого і підліткового віку, що виникає внаслідок неадекватного виховання, особливо емоційної депривації і симбіозу. Більш того, емоційна депривація і симбіоз однаково переживаються дитиною як втрата або насильство, причому “нестабільність і ненадійність емоційних відносин роблять образ іншого не константним, “флуктуючим” у сприйнятті дитини від “тотально поганого” (відштовхуючого і караючого) до “тотально гарного” (люблячого і приймаючого) чи назавжди стає чужим і потенційно загрозливим” [5]. Як результат зазначених явищ, відбувається формування патологічної структури особистості образа “Я” і створюються визначені інтерперсональні патерни [5].

У дослідженні, присвяченому жорстокому поводженню з дітьми, затверджується, що наслідки жорстокого поводження залежать від віку, від реальної ситуації, у тому числі наявності в родині людей, які приймають дитину. Так, до 10 років виявляється різна неврозоподібна симптоматика, у деяких випадках депресивні розлади, у підлітковому віці - психопатоподібна симптоматика. Крім того, дітей, які страждають внаслідок жорстокого поводження, характеризує підвищена агресивність або підвищена боязкість і обов'язково неадекватна самооцінка. Під жорстоким поводженням варто розуміти усі випадки, коли дитина в результаті покарання відчуває страх до батьків і реагує неадекватною поведінкою [3].

Інтерес представляють дані про вживання психоактивних речовин підлітками в результаті жорстокого поводження з ними батьків. Н.С. Курск [9] показав, що навіть високий рівень емоційної експресивності в спілкуванні матері з дочкою - підлітком позитивно пов'язаний з високим рівнем вживання алкоголю, що, зокрема, робить особистість психологічно збитковою, а значить уразливою.

На формування адаптованої, соціалізованої особистості негативно впливають наступні типи виховання: прихована і така, що потурає гіпопротекція; домінуюча і така, що потурає гіпопротекція; явне і приховане емоційне відкидання; виховання по типу жорстокого поводження з дитиною; виховання по типу підвищеної моральної відповідальності; суперечливе виховання [9].

Відомо, що у віковому проміжку між 14 і 18 роками дитина проходить через черговий критичний період у розвитку, причому це одна з основних криз, що характеризуються формуванням ряду новотворів, коли за надзвичайно короткий термін дитина міняється в цілому [14].

Центральним фактором психологічного розвитку підліткового віку, його найважливішим новоутворенням є становлення нового рівня самосвідомості, зміна Я - концепції, яка визначаються прагненням зрозуміти себе, свої можливості й особливості [11]. З цим пов'язані різкі коливання у відношенні до себе, нестійкість самооцінки. Зазначений новотвір визначає ведучі потреби підліткового віку - у самоствердженні і спілкуванні з однолітками. Динамічний характер розвитку пізнавальних структур, їхня несформованість обумовлює ряд специфічних підліткових труднощів. У моральному розвитку з цим пов'язані, зокрема, протиріччя між некритичним засвоєнням групових моральних норм і прагненням обговорювати прості, часом другорядні правила.

З одного боку, у підлітковому віці важлива не стільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання навколишніми дорослими цієї можливості. З іншого боку, підлітки продовжують чекати від дорослих допомоги і захисту [2]. Зазначена суперечливість, підпорядкованість нормам групи робить підлітка особливо небезпечним через можливість виникнення різних форм як делінквентної, так і девіантної поведінки.

И.В. Грачов [4] отримав цікаві результати про вплив насильства (фізичного, психічного та сексуального) у дитячому віці на психофізіологічний стан, психосоціальний розвиток і поведінку особистості. Заданими його дослідження, психогенні і психосоціальні наслідки насильства в дитинстві можна звести до наступних видів: посттравматичні стресові реакції; афективні порушення; аутодеструктивна поведінка; труднощі в сексуальному поводженні; порушення медичного характеру; особистісні проблеми.

Отже, головними наслідками причин формування уразливої особистості і віктимної поведінки, з якими зустрічаються автори досліджень, є: дефіцит досвіду позитивної, активної, просоціальної поведінки, пов'язаної з відстоюванням свого Я, формування у визначеної частини школярів почуття власної неповноцінності і неспроможності, психологічного і соціального статусу невдахи, формування свого роду “жертовного стилю поведінки”, особливості розвитку підліткового віку.

Література

1. Антонян Ю.М. Неблагоприятные условия формирования личности в детстве и вопросы предупреждения пре ступлений / Ю.М. Антонян, Е.Б Сомовичев. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. - С. 9-11.

2. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Изнасилования: причины и предупреждения. - М.: МВД СССР ВНИИ, 1990. - 26 с.

3. Васильев В.Л., Мамайчук И.И., Анализ личности несовершеннолетних жертв половых преступлений / В.Л.Васильев, И.И. Мамайчук // Вопросы психологии. - 1993. - № 1. - С 45-52.

4. Грачев И.В. Половые различия последствий насилия над детьми в онтогенезе / И.В. Грачев // Дети России: насилие и защита: Материалы Всерос. научно-практ. конф. (1-3 окт., 1997). - М., 1997. -С. 21-22.

5. Ильина СВ. Влияние пережитого в детстве насилия на возникновение личностных расстройств / С.В.Ильина // Вопросы психологии. - 1998. - № 6. - С. 65-74.

6. Келли Г.Ф. Основы современной сексологии. - СПб., 2000. - 890 с.

7. Кон И.С. Ребенок и общество: (историко-этнографическая перспектива). - М.: Наука, 1988. - 163 с.

8. Конышева Л.П. Судебно-психологическая экспертиза психического состояния несовершеннолетних жертв изнасилования: Автореф. дис.... канд. ю. наук. - М., 1988. - 21 с.

9. Куган Б.А., Поварницына В.А. Психологические причины формирования виктимного поведения у изнасилованных несовершеннолетних//Дети России: насилие и защита. - М., 1997. -С. 49.

10. Курск Н.С. Взаимосвязь жестокого обращения родителей с детьми, эмоциональные экспрессии в обращении между ними и употреблением психоактивных веществ в подростковом возрасте // Дети России: насилие и защита. - М., 1997. - С. 50.

11. Морозова Н.Б. Психические отклонения у жертв сексуального насилия // Дети России: насилие и защита. - М., 1997. - С. 81.

12. Психологическая диагностика посттравматических стрессовых состояний: Учебно-методическое пособие. - Харьков, 1998.- 66 с.

13. Райе Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. -СПб.: Питер, 2000. - 656 с.

14. Ривман Д.В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. - Л.: Юрист, 1975. -210 с.

15. Ткаченко А.А., Догадина М.А. Некоторые особенности сексуального развития жертв сексуального насилия // Дети России: насилие и защита: Материалы Всерос. научно-практ. конф. (1-3 окт., 1997). - М., 1997. - С. 16-17.