Економічна ефективність та ризик в прийнятті рішень

Поняття ефективності прийняття рішень деякою мірою збігається з поняттям ефективності виробничої діяльності організації. Проте не можна ігнорувати той факт, що управління виробництвом має свої специфічні характеристики ефективності, які виражаються певним набором показників і мають кількісний вираз. Крім того, ефективність прийняття виявляється в ефективності виробництва, складає частину ефективності виробництва [5].

На ефективність ухвалення рішень впливає ряд чинників: потенціал співробітника, його здатність виконувати певну роботу; засоби виробництва; соціальні аспекти персоналу й колективу в цілому; культура організації. Усі ці чинники діють спільно, в інтеграційній єдності.

Ефективність управління – один з основних показників вдосконалення управління, що визначається зіставленням результатів управління та ресурсів, витрачених на їхнє досягнення. Оцінити ефективність, на перший погляд, можна шляхом порівняння отриманого прибутку та витрат на управління. Але такий підхід є спрощеним і не дає точних результатів, оскільки метою дії, що управляє, не завжди є прибуток. Крім того, оцінка ефективності за отриманим прибутком приховує роль управління в досягненні кінцевого результату. Результат може бути не тільки економічним, але й соціальним, соціально-економічним, прибуток же зазвичай виступає як опосередкований результат. Складність також виникає в тому, що витрати на управління не завжди можна достатньо чітко виділити.

Дотепер для характеристики економічної ефективності на державному рівні серед інших використовувався загальний показник – національний дохід (знов створена вартість) за конкретний період часу, на рівні галузі – показник продуктивності праці, на рівні підприємства – прибуток.

Для оцінки економічної ефективності управління в широкому сенсі використовуються загальні показники.

Правомірною є й оцінка ефективності виконання окремих управлінських та економічних функцій: планування, організації, мотивації, контролю (робота окремих підрозділів апарату управління). Для цього використовується також комплекс показників, що відображають специфіку діяльності за кожною управлінською функцією. Так, наприклад, за функцією планування оцінюється ступінь досягнення поставлених цілей (планових завдань); за функцією організації - оснащеність підприємства сучасним технологічним устаткуванням, текучість кадрів; за функцією мотивації - використані методи впливу на колектив (заохочення, покарання, їхні співвідношення); за функцією контролю – кількість порушень трудової, технологічної дисципліни, тощо.

Оцінка ефективності може здійснюватися за різні календарні відрізки часу (місяць, квартал, рік). Динаміка цих показників, а також зіставлення з аналогічними даними однорідних підприємств, що працюють у подібних природно-географічних і економічних умовах, дозволяють зробити висновок про ефективність роботи апарату управління.

Викладений підхід до оцінки ефективності правомірний як для характеристики результативності роботи апарату управління в цілому, так і для оцінки конкретних рішень. У першому випадку ефективність відображає результативність процесу управління, який виявляється через сукупність ухвалених і реалізованих рішень, у минулому періоді. У другому випадку викладена методологія оцінки цілком прийнятна для оцінки окремих управлінських рішень. За даною схемою, наприклад, може здійснюватися оцінка ефективності стратегічних рішень. За тактичними рішеннями оцінка ефективності можлива не в такому глобальному варіанті, а при деякому спрощенні розрахунку.

Вибір і реалізація найкращих варіантів рішень з усіх можливих становлять суть ефективного менеджменту. Якщо немає альтернатив, тоді відпадає потреба у прийнятті рішення. Будь-яке рішення, яке приймають у економічних сферах, має відповідати чітко сформульованим вимогам. Найзагальнішою вимогою до рішень є їх висока якість. Під якістю господарських рішень слід розуміти сукупність їхніх властивостей (наукова обґрунтованість, своєчасність, правомірність, узгодженість, цілеспрямованість, доцільна форма викладу), які є передумовою досягнення поставлених цілей з мінімальними трудовими матеріальними і фінансовими ресурсами за допустимого рівня ризику [6].

Рішення має бути об'єктивно необхідним і ухвалюватися у разі:

o виявлення суттєвого і небажаного відхилення від наміченої програми діяльності;

o коли це відхилення від наміченої програми діяльності набуває стійкого характеру, а підлеглі не в змозі виправити становище;

o надходження принципово нової установки від вищого керівника, яку досить складно реалізувати;

o появи нових можливостей, які не враховуються під час розроблення плану дій.

Підготовлене рішення має бути здійсненим, враховуючі існуючі традиції, звичаї, відповідати очікуванням людей.

При оцінці рішень, поряд з показниками поточної ефективності, доцільно визначити довгострокові результати, що випливають із факту прийняття рішень, тобто прогнозувати технічні, економічні й екологічні результати намічених рішень.

Заслуговує на увагу й інший підхід до оцінки ефективності рішень, орієнтований на використання об'ємних показників та питомих якісних показників. Розглянемо його стосовно маркетингової діяльності торгової організації. Заздалегідь відзначимо початкові положення методологічного характеру.

По-перше, результативність маркетингу виявляється через ефективність комерційних рішень, прийнятих за матеріалами проведених заходів щодо вивчення попиту. Під ефективністю заходів (проведених у рамках ухваленого рішення) мають на увазі порівняння витрат на їхню організацію й проведення, а також отриманих результатів.

По-друге, правомірно при оцінці використовувати поняття сукупний економічний ефект, оскільки в досягнутих результатах міститься частка праці працівників різних спеціальностей (товарознавців, продавців, тощо). Разом із сукупним можливе обчислення економічного ефекту, який може бути віднесений до діяльності тільки маркетингової служби (наприклад, при оцінці ефективності розроблених прогнозів попиту товарообігу).

По-третє, господарські організації, що діють на ринку, орієнтовані, з одного боку, на реалізацію місії щодо задоволення попиту споживачів, з іншого - на підвищення економічних показників своєї діяльності. Тому, оцінка ефективності рішень включає розрахунок соціальної й економічної ефективності.

По-четверте, точний розрахунок ефективності рішень вимагає строгого обліку доходів і витрат за окремими товарними групами, що дуже незручно. Тому рекомендується використання так званих, питомих показників – прибуток на 1 млн. грн. товарообігу й витрачання обігу на 1 млн. товарних запасів (або на 1 тис. гривень товарообігу витрат) [7].

Ефект комерційних рішень у найбільш загальному вигляді й перш за все кількісно виражається в прирості обсягу товарообігу, прискоренні товарної оборотності та в зменшенні обсягу товарних запасів.

Кінцевий економічний результат виявляється в збільшенні доходів організації або підприємства (на суму реалізованого накладення) та в зменшенні витрат.

Розрахунок економічної ефективності рішень, результатом яких виявилося збільшення товарообігу, а, отже, доходів і прибутку, проводиться на підставі матеріалів оперативного обліку й бухгалтерських даних організації за останній звітний період.

Потреба в прийнятті рішення постає тоді, коли є кілька можливих варіантів, з яких треба вибрати найприйнятніший. Вибір відповідного варіанта рішення здійснюється з урахуванням системи критеріїв та з дотриманням заздалегідь установленого порядку на базі науково обґрунтованих принципів.

Для підготовки та прийняття ефективного рішення необхідно своєчасно одержати вичерпну інформацію про внутрішні й зовнішні умови діяльності об’єкта управління. Оскільки комплекс цих умов практично ніколи не буває однаковим, зміст конкретних рішень навіть за управління тим самим об’єктом, як правило, буває різним. Проте загальні принципи та вимоги до рішень можуть і мусять бути незмінними протягом певного часу (як правило, до зміни конкретних економічних умов).

Важлива роль належить якості рішення, яка виражається через його економічність та своєчасність. Економічність рішення характеризується ефективністю використання залучених в обіг трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів виробництва, а своєчасність - співвідношенням між часом виникнення проблеми та часом прийняття рішення. Якість управлінського рішення визначає кінцеві результати управління.

За значущістю та часовими параметрами управлінські рішення поділяються на поточні, які приймають для вирішення проблем, що виникають безпосередньо в процесі виробництва, і стратегічні, котрі мають на меті вирішення перспективних проблем.

Значення науково обґрунтованих управлінських рішень як засобу, що забезпечує ефективне функціонування й розвиток виробничих об’єктів, досягнення поточних і перспективних цілей на всіх рівнях управління, важко переоцінити.

У процесі розробки та прийняття рішень слід ураховувати також необхідність дотримання загальних принципів [8].

РОЗДІЛ 2