Методики зменшення аудиторського ризику

Аудиторський ризик – це небезпека того, що аудитор зробить непра­вильний висновок щодо фінансової звітності після виконання ним ауди­торських процедур, тобто за неправильно складеною фінансовою звітністю буде представлений аудиторський висновок без застережень, і навпаки. Аудитор має поставити перед со­бою завдання, які полягають у визначенні і використанні процедур ауди­торської перевірки, які дають змогу звести до мінімуму ризик аудиторської перевірки.

Аудиторський ризик складається з трьох компонентів:

1. властивий ризик;

2. ризик, пов'язаний з невідповідністю функціонування внутрішнього контролю;

3. ризик не виявлення помилок та перекручень.

З математичної точки зору аудиторський ризик дорівнює добутку трьох вищезгаданих компонентів.

Ризик, який існує при проведенні аудиторської перевірки, поділяється на два види:

1. фінансові документи містять викривлення;

2. що аудитор не зможе їх виявити.

Перший вид ризику не підлягає контролю з боку аудито­ра. Він лише оцінює його, але не може змінити. Другий вид ризику, який називається ризиком не виявлення викривлень, може контролюватись аудитором шляхом вибору і проведення відповідних перевірок, спрямова­них на одержання конкретних висновків щодо фінансової звітності. Оцін­ка аудитором ризику викривлень у фінансових документах визначає рівень прийнятності ризику не виявлення таких викривлень.

Властивий ризик – це всі ризики, пов'язані з підприємницькою діяль­ністю, які перебувають під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, зде­більшого прямо не пов'язані з контрагентом підприємця (інфляція, кон­куренція, спад виробництва, розрив ділових зв'язків, зміни ринку збуту, безробіття тощо), а також загальною організацією і структурою підприєм­ства, господарсько-управлінською та фахово-штатною політикою, квалі­фікацією кадрів.

При оцінці ризику аудитор повинен в обов'язковому порядку виконувати наступні процедури:

· направляти запити керівництву і іншим посадовцям економічного суб'єкта;

· здійснювати спостереження і обстеження;

· проводити аналітичні процедури;

· враховувати іншу інформацію, отриману при проведенні інших аудиторських процедур.

Вибір методу оцінювання аудиторського ризику залежить від виду, до якого віднесено ризик. Найбільш доцільним є застосування методів математичної статистики, а для передбачуваних ризиків метод аналізу чутливості, застосування якого передбачає виявлення сценаріїв, при реалізації яких може відбутися зниження планових показників діяльності підприємства до критичного рівня. Кожен з методів має як свої переваги, так і недоліки, що засвідчує їхню недосконалість та проблемність використання на практиці. Застосування цих методів в аудиторській діяльності є проблемним і через недостатню відпрацьованість на практиці та відсутність персоналу певного професійного рівня. Тому доцільним є комплексне застосування методів оцінки ризиків.

Отже, аудиторський ризик, який виявляє ймовірність того, що висновки аудито­ра про достовірність фінансової звітності клієнта можуть бути помилковими, є невід'ємною складовою частиною сучасної теорії і практики аудиту. Розрахунок і оцінка аудиторського ризику дозволяють точніше спла­нувати перевірку, зменшити витрати часу на її проведення, акцентувати увагу на найважливіших проблемах і підвищити якість аудиторської роботи в цілому. У міжнародній практиці використовують модель аудиторського ризику, яка включає в себе три основних елементи: внутрішньогосподарський ризик (ВР), ризик внутрішнього контролю (РВК), ризик не виявлення (РН).

Для оцінки ризиків аудиторської діяльності з метою реалізації заходів щодо їх мінімізації чи усунення аудиторові потрібно послідовно обрати метод виявлення ризику, зібрати та опрацювати необхідну інформацію, ідентифікувати та оцінити ризики та визначити пріоритетні напрямки їх мінімізації або уникнення.

Для зниження рівня ризику аудитору слід дотримуватися принципу репрезентативності відбору даних для перевірки і прогнозувати випадкові помилки.

Отже, аудитор повинен чітко розуміти, у чому полягає аудиторський ризик, його суть, складові, як визначити його максимально допустимий рівень, що потрібно зробити все можливе (провести аудиторську перевірку так, щоб це давало найбільшу вірогідність не виявлення суттєвих помилок), щоб звести ризик не виявлення до мінімуму. Цього можна досягти, проводячи більшу кількість аудиторських процедур і правильно вибравши спосіб одержання аудиторських доказів.

День 9 – 10