Розділ 1. Поняття авторського права та сфери його дії

ПОЛТАВСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ ТЕХНІКУМ

Полтавської облспоживспілки

ЗАТВЕРЖДЕНО

Наказом Міністерства освіти і

науки, молоді та спортуУкраїни

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н-6.01

Циклова комісія юридичних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни « Цивільне та сімейне право»

на тему:

«Авторське право і суміжні права»

студента ІІІ курсу, групи ПР-31,

напрямку підготовки “Право”,

спеціальності “Правознавство”,

денної форми навчання

Сушінця Ростислава Івановича

Керівник: викладач юридичних дисциплін

Коломієць Ольга Олександрівна.

Національна шкала____________.

Кількість балів_______ Оцінка: ECTS

Члени комісії________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Полтава – 2016

Зміст

Вступ………………………………………………………………....….…...3

Розділ 1. Поняття авторського права та сфери його дії………….…….....6

Розділ 2. Об’єкти та суб’єкти авторського права………………...….…..19

Розділ 3. Поняття та види суміжних прав…………………………..........25

Висновок…………………………………….………………………..........32

Список використаних джерел та літератури………….……….…….…..35

Вступ

Джерельною базою до даної роботи послужили: Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський кодекс. В науковій літературі даною темою займалися такі вчені як: Мікульонка І.О, Святоцького О.Д., Кузнєцов Ю.М., Бригинця С.М..

Об'єкт дослідження - це об'єкти авторського права.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів основної частини, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обрана структура, на наш погляд, дозволяє досягти мети та реалізувати поставлені завдання.

Ключові слова: інтелектуальна власність, авторське право, інтелектуальна діяльність.

Цивільне право не регулює безпосередньо творчу науково-технічну, літературну та іншу діяльність. Процес науково-технічної і художньої творчості залишається за межами дії його норм.

Цивільне право традиційно виконує функції визнання авторства на вже створені творчі результати, встановлює їх правовий режим, матеріальне і моральне стимулювання та захист їх авторів. Разом з тим норми сучасного цивільного права регулюють відносини з організації (на підставі договорів) створення, передачі та використання нових досягнень у галузі науково-технічної, художньої та іншої творчої діяльності.

Норми цивільного права сприяють підвищенню культурного рівня суспільства, охороні прав та інтересів творців наукових і літературно-художніх цінностей. У свою чергу, право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, селекційні досягнення, товарний знак та інше забезпечує вирішення таких важливих завдань, як прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспроможність продукції.

Основними методами, завдяки яким буде розкрита тема даної курсової роботи є: дедуктивний, індуктивний, описовий та метод порівняльного аналізу. Автор вважає, що актуальність теми полягає в тому, що достатнє законодавче забезпечення даної сфери діяльності суспільства, а також певної людини окремо, сприяє активному розвитку в Україні ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності.

Слід зазначити, що Україна вже має достатнє законодавче регулювання ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності, оскільки Конституція України гарантує громадянам право на результати своє інтелектуальної, творчої діяльності. Крім того, ці ж засади реалізовані і в Цивільному кодексі України (книга четверта), яка складається з 12 глав (ст. 418-508), і в Законі України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 року, і в ряді інших нормативно-правових актів. До того ж, слід додати, що дана тема висвітлена у підручниках та навчальних посібниках різних українських авторів, наприклад, таких як М.І. Панченко, В.І. Борисової, Л.М. Баранова, І.В. Жилінкова, О.А. Підопригори, І.А. Безклубого та багатьох інших.

Що ж стосується самого авторського права, то під цим поняттям розуміють особисті немайнові та майнові права авторів і їх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва. А підсуміжними правами – права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення.

Авторське право і суміжні права охороняються Законом:

· строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених Законом;

· строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання;

· строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

· строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

Як бачимо, з усього вищевикладеного – авторське право і суміжні права посідають значне місце в системі інститутів інтелектуальної власності і охороняються відповідним чином за це Законом.

Розділ 1. Поняття авторського права та сфери його дії

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора у зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.

Право інтелектуальної власності, зокрема і авторське право, є таким же об’єктом права власності, як і будь-які інші об’єкти власності з єдиною особливістю, що воно виражене в переважній більшості своїй в нематеріальній формі й основною цінністю його є не матеріальне втілення, а ідея чи принципи роботи або можливості використання об’єктивно існуючих знань про навколишній світ.

У зв’язку з вищевказаною особливістю, виникають і певні особливості правового захисту авторського права, враховуючи при цьому ще й те, що його об’єкти досить різноманітні як за своїм матеріальним і правовим змістом, так і за характером і обсягом правової охорони.

Для розуміння суті авторського права необхідно спочатку з’ясувати сутність права інтелектуальної власності, яке включає в себе законодавче та наукове визначення.

За науковим визначенням Мікульонка І.О., інтелектуальна власність – це право на результати розумової діяльності людини, яке є нематеріальним благом і при цьому зберігається за його творцями і може використовуватись лише за їх згодою іншими особами, крім випадків зазначених у законодавстві [2, c. 5-6]. Проте, це визначення не в повній мірі відображає сутність інтелектуальної власності й воно конкретизується у визначенні Святоцького О.Д., з яким погодились, рецензувавши його матеріал, Дзера О.В. та Калюжний Р.А. За визначенням Святоцького О.Д., інтелектуальна власність – це результат інтелектуальної, творчої діяльності, яка відповідає вимогам чинного законодавства та наділяється правовою охороною. При цьому необхідно зазначити, що не всі об’єкти (результати) творчої діяльності відносяться до об’єктів інтелектуальної власності і відповідно наділяються правовою охороною [3, c. 19].

Згідно законодавчого визначення, за частиною 1 статті 418Цивільного кодексу України: право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом України та іншим законом [4, c. 137]. При цьому, слід вказати, що за загальновизнаною в наукових колах позицією, окрему групу відносин, регульованих цивільним правом, складають відносини, об’єктами яких є результати творчої діяльності людей. Самі процеси розумової діяльності перебувають за межами дії права. Однак результати діяльності, що має елементи творчості, стають об’єктами правового регулювання. Безперечно, об’єктом права інтелектуальної власності може визнаватися будь - який результат творчості людини, незалежно від його відповідності вимогам закону, але правова охорона на такий результат поширюватися не буде [5, c. 294; 6, c. 567-568].

Отже, право інтелектуальної власності — це право на об’єкт інтелектуальної власності, який у силу цього повинен відповідати певним ознакам. Об’єктом права інтелектуальної власності може бути нематеріальний об’єкт (ідеї, образи, технічні рішення, сполучення звуків тощо), який:

1) оформлений в певну об’єктивну форму;

2) відповідає вимогам закону [6, c. 568].

У контексті всього вищевикладеного, як випливає з преамбули Закону України «Про авторське право та суміжні права», авторське право – це особисті немайнові права й майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм та баз даних. Відповідно, авторське право, як і інші інститути права інтелектуальної власності, предметом правової охорони має об’єктивні результати творчої діяльності. Тому, для більш глибокого розуміння його сутності, виникає необхідність встановити його об’єктивне і суб’єктивне сприйняття.

Так, зазначає Кузнєцов Ю.М., в об’єктивному розумінні авторське право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у результаті створення і використання здобутків науки, літератури та мистецтва. А в суб’єктивному розумінні – сукупність прав, що належать автору або його правонаступникам у зв’язку із створенням і використанням здобутків науки, літератури й мистецтва [9, c. 338].

Отже, об’єднання цих двох понять дає повне уявлення про авторське право, як про інститут, який регулює і узгоджує відносин з приводу створення і використання здобутків науки, літератури та мистецтва між автором (творцем) та суспільством, при цьому переслідуючи мету створення сприятливих умов для творчої діяльності й доступу суспільства до її здобутків.

Крім визначення для вичерпного розуміння сутності авторського права, не менш важливу роль відіграє і сфера його дії, так як, розуміючи сутність права, але не знаючи межі його дії, фактично неможливо його використовувати, бо невідомо, до яких саме правовідносин і, у яких випадках воно може бути застосовано.

Так, з приводу дії по об’єктах, то відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про авторське право та суміжні права», його дія поширюється на:

а) твори, у галузі науки, літератури й мистецтва (згідно частини першої статті 8 цього Закону), а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп’ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування й садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

При цьому охорона поширюється, незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право і (або) суміжні права на них, є фізичні особи, які є громадянами України або не є її громадянами, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України;

б) вищезазначені твори, які вперше оприлюднені на території України або вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України;

в) передачі організацій мовлення, що мають місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України;

г) твори архітектури й скульптури, які об’єктивно знаходяться на території України;

д) твори, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України.

З приводу дії за суб’єктами та просторовою ознакою, то згідно частини 2 статті 3 цього ж Закону, його положення спрямовані на захист особистих немайнових і майнових прав:

а) суб’єктів авторського права, тобто автори творів,

зазначених вище, їх спадкоємці та осіб, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України (для юридичних осіб — місцезнаходження на території України), незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори чи об’єкти суміжних прав;

б) суб’єктів авторського права, незалежно від їх громадянства й постійного місця проживання (для юридичних осіб — їх місцезнаходження), твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об’єктивній формі на території України;

в) суб’єктів авторського права, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання, твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені на території України;

г) інших осіб, які мають авторське право.

З приводу дії у часі (чинності у зв’язку з перебігом певних часових проміжків), то згідно зі статтею 446 Цивільного кодексу України та статтею 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право діє протягом всього строку життя автора та протягом 70 років після його смерті (з 1 січня року наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів), крім випадків передбачених законом. При цьому у названому законі передбачено:

1) для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено, але, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або, якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше, ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується загальний строк, тобто в 70 років після смерті автора або останнього із співавторів;

2) у разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно в часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору;

3) авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

4) авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування;

5) будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до не оприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора, а строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений;

6) особисті немайнові права автора охороняються безстроково [4; 8].

З приводу дії у міждержавному та міжнародному просторі, то згідно з частиною 3 статті 3 цього ж Закону, суб’єктам авторського права, незалежно від їх громадянства, твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.

Отже, нами встановлено сферу дії авторського права, проте саме по собі авторське право існувати не може, бо воно повинне спиратись на норми законодавства, які звичайно представлені не лише вищеназваним Законом, а й багатьма іншими нормативно-правовими актами, в тому числі й міжнародними договорами, які ратифіковані Україною.

Так, авторське право та його правова охорона забезпечуються спеціальним законом «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ, та основними загально правовими джерелами у сфері охорони інтелектуальної власності, до яких належать: Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435- IV, Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436- IV, Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X, Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III, Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798- ХІІ, Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747- IV.

До міжнародних договорів у сфері авторського права, учасником яких є Україна, належить Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності «Про авторське право» (1996 р.), у статті 2 якої однозначно зазначено, що охорона поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси та методи діяльності та математичні концепції як такі, що звичайно є однією з ключових особливостей авторського права, що різнить його від інших інститутів інтелектуальної власності, зокрема від права промислової власності. Нерозривно пов’язана з цією конвенцією і більш рання Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), норми якої застосовуються разом із вищевказаним договором.

Також Всесвітня конвенція про авторське право (переглянута) (1971 р.) в частинах 1 і 2 статті 2 встановлює, що твори, які випущені у світ громадянами будь-якої Договірної держави, користуються у інших Договірних державах такою ж охороною, як і в цій державі, це стосується також і неоприлюднених творів. Ця норма дуже важлива, зважаючи на відповідну вказівку з приводу правової охорони на міжнародні договори у Законі «Про авторське право і суміжні права», наведену нами вище.

Крім вищеназваних міжнародних договорів, норми з авторського права широко представлені у Міжнародній конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення» (1961 р.), Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.) та Конвенції про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (1974 р.). Слід також відмітити, що питання авторського права врегульоване на міждержавному рівні й на теренах СНД, Угодою про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав (1993 р), згідно статей 3 і 4 якої, зокрема, держави-учасниці беруть на себе зобов’язання вживати необхідних заходів для розробки і прийняття законопроектів, що забезпечують охорону авторського права та суміжних прав, а також по боротьбі з незаконним використанням цих об’єктів.

Нерозривний зв’язок авторське право має і з таким загально правовим кодифікованим актом у сфері приватного права, як Цивільний Кодекс України, згідно статті 422 якого, право інтелектуальної власності (в тому числі і авторське) виникає з підстав, встановлених Цивільним кодексом України, іншим законом чи договором [4, c. 138]. При цьому підстави виникнення права власності на результат інтелектуальної діяльності можна поділити на дві групи: первинні та похідні.

Первинними (юридичними) підставами виникнення авторського права на літературні, художні і наукові твори, виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіол і телепередачі є результат творчої діяльності. Коли цей результат отримує певну об’єктивну форму, виникає сукупність правомочностей щодо здійснення права власності, що становить відмінність від таких об’єктів, як винаходи, промислові зразки, торговельні марки, комерційні найменування, де момент створення об’єкта інтелектуальної власності не збігається з моментом виникнення права інтелектуальної власності. Тому що в цьому випадку для виникнення останнього потрібна наявність сукупності юридичних фактів, необхідних для настання відповідних наслідків (надання результату інтелектуальної діяльності об’єктивної форми; подання заявки до державного органу спеціальної компетенції; ухвалення позитивного рішення цим органом; видача охоронного документа) [6, c. 571].

Похідні підстави набуття права інтелектуальної власності є нечисленні. Основні з них – ліцензійні та інші цивільно-правові договори, спадкування, а також набуття права інтелектуальної власності в силу закону. При цьому в будь-яких випадках виключне особисте право авторства є невідчужуваним [5, c. 297].

Проте, таке регулювання Цивільним кодексом питань авторського права створює й правові колізії. Так, відповідно до статті 429 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. А майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом [4, c. 140].

Цікавим є той факт, що діюче законодавство України не містить норм, коли окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності створений у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Така новела взагалі, чесно кажучи, стала для багатьох несподіванкою [17, c. 9]. І вона зокрема суперечить частині 2 статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права», за якою виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачене трудовим договором (контрактом) та(або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Відповідно, цей недолік потрібно врегулювати шляхом відображення у чинному законодавстві, зокрема у галузевих законах у сфері інтелектуальної власності, норми про обсяг (види) немайнових прав інтелектуальної власності та випадки, в яких вони переходять до працедавця працівника. Слід також відмітити, що майнові права автора та працедавця відповідно, якщо інше не визначено договором є спільними, зважаючи на норму статті 418 Цивільного кодексу України, проаналізовану вище, і на думку Бригинця С.М. обсяг прав, по відношенню до створеного твору, у працівника (автора) і роботодавця необхідно вважати рівним, якщо інше не зазначено в трудовому договорі (контракті) або цивільно-правовому договорі між автором і роботодавцем [17, c. 9].

Крім цього, відповідно до статті 430 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта. Але у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати замовникові. А майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором [4, c. 140]. Положення про можливість передачі частини особистих немайнових прав творця роботодавцю, протирічить частині 2 статті14 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якою передбачено, що особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Це проблемне питання звичайно необхідно вирішити шляхом внесення до чинного законодавства необхідних змін, щоб не створювати колізії правових норм рівної юридичної сили.

Незважаючи на наведені колізії, все ж законодавство відігріє ключову роль у регулюванні та охороні авторського права. Так, наприклад, чинне законодавство гарантує авторам виплату авторської винагороди, що реалізується на основі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав», яка захищає права авторів на отримання винагороди за кожне використання їх твору чи самостійно чи за посередництва організації колективного управління його майновими правами, при цьому мінімальні ставки винагороди чітко регламентовані, а порядок їх сплати чітко визначений, що дає разом із роз’ясненнями Міністерства освіти і науки гарне правове підґрунтя для належного правового використання об’єктів авторського права на території України. Слід додати, що разом з гарантуванням виплат чинне законодавство передбачає і оподаткування таких доходів.
Отже, спираючись на все вищезазначене, можна зробити висновок, що авторське право представляє собою сукупність особистих немайнових і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов’язаних із створенням та використанням творів науки, літератури й мистецтва, в свою чергу сфера його дії поширюється на встановлений перелік об’єктів, з наявністю обмежень за просторовою й часовою ознакою та суб’єктним складом на основі внутрішньодержавного та міжнародного законодавства. При цьому у правовому регулюванні та охороні авторського права виникають і проблемні питання, що стосуються особистих немайнових прав на об’єкт авторського права, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, та з приводу розподілу між виконавцем і замовником майнових та особистих немайнових прав на об’єкти, створені на замовлення, які найдоцільніше вирішити шляхом внесення змін до чинного законодавства через узгодження норм Закону України «Про авторське право і суміжні права» з нормами Цивільного кодексу України.

Date: 2016-06-06; view: 1874; Нарушение авторских прав