Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Віддієслівні іменники, дієслівні словосполуки





 

Візьмімо фразу з газети: «Завдання ліквідації будь–яких порушень статутів і настанов, рішучого зміцнення дисципліни вимагають докорінного поліпшення контролю за діяльністю підлеглих, розумного використання дисциплінарних прав, усунення помилок в роботі». Усі слова в цій фразі – українські, а разом із тим звучить вона не по–українському. Чому? Тому що її переобтяжено віддієслівними іменниками: порушення, зміцнення, поліпшення, використання, усунення. Таке нагромадження їх з одноманітними закінченнями порушує мелодійність звучання монотонним «няканням», ускладнює фразу – аж стає важко зрозуміти її зміст.

Українська мова в побудові речення надає переваги дієслову в неозначеній формі й різних особових формах, а також дієприслівнику над віддієслівним іменником. Ідучи за цією вимогою, треба було наведену вище фразу скомпонувати так: «Завдання ліквідувати будь–які порушення статутів і настанов та рішуче зміцнити дисципліну вимагають докорінно поліпшити контроль за діяльністю підлеглих, розумно використовувати дисциплінарні права, переборювати помилки в роботі». З п'ятьох віддієслівних іменників залишився тільки один, конче потрібний, – порушення, вся фраза від того полегшала, стала простішою, приступнішою.

Візьмімо ще одну фразу з газетної статті: «Всі чесні французи вимагають від уряду вжиття рішучих заходів…» – де так і проситься поставити замість віддієслівного іменника дієслово в неозначеній формі – «вжити рішучих заходів».

На жаль, про цю особливість української мови забувають інколи деякі сучасні письменники й пишуть: «Він щодня вчився гри на скрипці», замість – учився грати; «Для нього стало обов'язком додержання всіх правил гуртожитку», замість – додержуватися всіх правил; «Головний клопіт слуги – це запевнення свого пана, що тому без нього ніяк не обійтися», замість – запевняти свого пана.

Наведімо ще фразу з наукової праці: «Тут ми бачимо вимирання окремих тваринних видів без залишення нащадків», – де можна було висловитись простіше, ясніше й природніше по–українському: «бачимо, що вимирають тваринні різновиди, не залишаючи нащадків».

Дехто помилково гадає, що перший варіант фрази, обтяжений віддієслівними іменниками, є зразок наукового стилю, тимчасом як другий, із дієсловом дієприслівником, – це стиль популярної брошури. За цим хибним стилем часто проступає звичайнісіньке невміння чітко й ясно висловити свою думку й незнання всіх широких можливостей української мови. Фактично тут ідеться не про науковість вислову, а про ті канцеляризми, яких притягли з дореволюційної ще бюрократично–канцелярської практики й досі не можуть їх позбутись. Хіба ми применшимо науковість викладу, якщо в фразі: «При користуванні фразеологізмами слід наперед визначити їх значення» напишемо: «Користуючись фразеологізмами, слід наперед визначити їхнє значення»? Аж ніяк! Так само, коли фразу «При вимовлянні цих звуків треба кінчик язика притулити до піднебіння» ми переробимо, замінивши віддієслівний іменник дієприслівником: «Вимовляючи ці звуки, треба кінчик язика притулити до піднебіння», – то не порушимо наукового характеру фрази, а лиш надамо їй природного українського звучання.

З цього, звісно, не слід робити хибних висновків, ніби віддієслівних іменників треба скрізь уникати. Вони є в українській мові, без них годі обійтись. Вони звичайно виконують у реченнях функцію підмета або додатка: «Заучування слів дисциплінує пам'ять» (О. Ільченко); «Вона наче шукала виправдання для того, чого їй не хотілось робити» (Ю. Смолич).

Іноді між дієсловом і віддієслівним іменником є деяка значеннєва різниця, наприклад: «Я не люблю заучувати» і «Я не люблю заучування». Друга фраза має далеко ширше поняття, бо в ній мовиться про те, що людині взагалі не подобається, коли щось завчають, тимчасом як у першій фразі йдеться лише про те, що їй самій не подобається заучувати.

 

Date: 2016-05-25; view: 436; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.007 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию