Суть та класифікація аудиторських доказів

Тема. Аудиторські докази

1. Суть та класифікація аудиторських доказів.

2. Процедури отримання аудиторських доказів.

3. Аудиторська вибірка.

4. Методика аудиторського тестування.

5. Аналітичні процедури в аудиті.

6. Робочі документи аудитора.

Суть та класифікація аудиторських доказів.

Під час перевірок аудитор повинен отримати достатні та відповідні аудиторські докази для того, щоб мати змогу сформулювати обґрунтовані висновки, на яких ґрунтуватиметься його думка.

Аудиторські докази, згідно з МСА 500 “Аудиторські докази”, – це інформація, отримана аудитором у процесі формування висновків, на якій ґрунтується аудиторська думка.

Професійний скептицизм означає, що аудитор критично оцінює, ставить під сумнів обґрунтованість отриманих аудиторських доказів та завжди очікує на виявлення інформації, яка суперечить або ставить під сумнів достовірність документів або тверджень відповідальної сторони. Професійний скептицизм необхідний для зменшення аудиторського ризику.

Відповідно до МСА 500 «Аудиторські докази», оцінка якості доказів, тобто їх доречності та достовірності має характеристику критерію їх відповідності.

Достатність – це критерій кількості аудиторських доказів.

На достатність аудиторських доказів впливає ряд факторів:

– оцінювання аудитором характеру і величини ризику, притаманних як на рівні фінансової звітності, так і на рівні залишків на рахунку чи за класом операцій;

– характер системи обліку та внутрішнього контролю й оцінювання ризиків контролю;

– досвід, набутний у процесі аудиторських перевірок;

– результати аудиторських процедур із можливими виявленими фактами помилок та шахрайства;

– джерело та надійність наявної інформації.

Надійність доказів поєднує їхню достовірність та переконливість. На достовірність доказів впливають їхнє джерело та їхня природа. Переконливість залежить від конкретних обставин отримання доказів.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їхнього отримання – внутрішнього чи зовнішнього, а також від їхнього характеру.

Аудиторські докази, отримані з внутрішніх джерел інформації підприємства, яке перевіряється, надійніші в разі наявності ефек­тивних систем обліку і внутрішнього контролю. Якщо аудиторські докази одержані з різних джерел, різного характеру і відповідають один одному, то вони більш переконливі.

Джерела аудиторських доказів:

– дані первинних документів і звітів, у яких відображається ос­новна інформація про господарські операції;

– облікові реєстри, де нагромаджується й узагальнюється інфо­рмація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їх економічного змісту;

– Головна книга, де відображаються залишки на початок і кі­нець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відпо­відних рахунків;

– форми фінансової звітності;

– інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного убутку);

– розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контракти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани;

– оперативна, статистична, податкова звітність;

– матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податко­вої служби, державної контрольно-ревізійної служби, статис­тики, банків та ін.;

– матеріали внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту);

– дані документального і фактичного контролю, перевірок, ла­бораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю аудиторів;

– письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально відповідальних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності, замовників тощо.

Тестування засобів контролю проводять для підтвердження оцінки ризику системи внутрішнього контролю, а процедури по суті — для перевірки тверджень, на основі яких підготовлено фінансову звітність, тобто тверджень керівництва, які виражені в явному чи неявному вигляді і містяться у фінансовій звітності. Їх класифікують за такими ознаками (табл. 4.1).

Таблиця 1 – Класифікація аудиторських доказів

Причини виникнення неточної або такої, що вводить в оману, фінансової звітності:

– помилки при обробці та реєстрації операцій або невірні висновки при розгляді фактів і наданні їх відповідно до П(С)БО, допущені ненавмисно;

– навмисно невірне складання фінансових звітів або інші шахрайські дії.

Здійснюючи перевірку, аудитори виконують дві функції:

– функція збору доказів – для підтвердження повноти, істинності та арифметичної точності наданої інформації;

– функція інтерпретації й оцінки – для гарантії відсутності у фінансовому звіті невірних тверджень.

Слід відмітити, що ніякий аудит не дає повної гарантії того, що фінансовий звіт не мітить суттєвих помилок.

Обмеження можливостей аудиту фінансової звітності:

– рамки існуючої звітності;

– рішення адміністрації відносно процедур обліку і контролю;

– процес аудиту та техніка його здійснення.

Date: 2016-05-14; view: 431; Нарушение авторских прав