Баланс фінансових ресурсів і витрат регіонів

Важливою передумовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність органів місцевого самоврядування, що означає можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного й соціального розвитку даної території, яка входить до компетенції відповідного рівня місцевого управління.

Важливою передумовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність органів місцевого самоврядування, що означає можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного й соціального розвитку даної території, яка входить до компетенції відповідного рівня місцевого управління.

Фінансова незалежність місцевого самоврядування має ґрунтуватися на оптимальному врахуванні інтересів держави, підприємницьких структур, населення й місцевої влади. З огляду на це важливим чинником є створення фінансового механізму, який дає змогу узгодити інтереси підприємств, територій і держави в ефективному використанні ресурсів. Такий фінансовий механізм не повинен зводитися до проблеми формування місцевих бюджетів, а включати всю сукупність відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на даній території. Через це одним із важливих напрямків фінансової діяльності є складання балансу фінансових ресурсів і витрат відповідної території.

Баланс фінансових ресурсів і витрат території — це документ, який відображає створення й використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: весь обсяг фінансових ресурсів, які створюються й використовуються на відповідній території, у всіх секторах економіки незалежно від підпорядкування, відомчої приналежності господарських суб'єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються й перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території з вищими бюджетами.

Важливим призначенням балансу фінансових ресурсів та витрат території є вплив на процес суспільного виробництва з метою підвищення його ефективності. Баланс є інформаційною базою, вихідним документом для аналізу виробничої та фінансової діяльності галузей економіки території, для розробки й впровадження раціональних методів мобілізації коштів та їхнього використання, здійснення заходів щодо підвищення ефективності роботи підприємств, організацій та установ.

Баланс фінансових ресурсів і витрат території дає можливість:

- визначити загальний обсяг фінансових ресурсів території, а також оптимальну величину фінансових ресурсів, які можуть бути спрямовані на розв'язання завдань у майбутньому;

- забезпечити відповідність між фінансовими ресурсами й планами соціально-економічного розвитку територій;

- виявити збалансованість фінансових ресурсів, необхідних для повного забезпечення заходів щодо економічного й соціального розвитку території;

- забезпечити взаємозв'язок із показниками валового внутрішнього продукту території, а також із показниками балансу грошових доходів і витрат населення, з показниками доходів і витрат бюджету даного територіального утворення;

- визначити місце та участь території у формуванні фінансових ресурсів держави;

- встановити фінансові взаємовідносини даної території із загальнодержавним централізованим фондом фінансових ресурсів.

Баланс складається з двох розділів: перший — доходи, другий — витрати. До розділу доходів балансу належать фінансові ресурси, створені на даній території й сконцентровані у відповідному бюджеті, в розпорядженні господарських структур, у централізованих і децентралізованих цільових фондах, кредитних установах, а також ресурси, що залучаються від міжнародних фінансових інститутів і зарубіжних інвесторів. Зокрема, до доходів балансу належать прибуток усіх господарських суб'єктів, розташованих на даній території, незалежно від форм власності й підпорядкованості, причому прибуток відображається у вигляді згорнутого сальдо. Прибуток є одним з основних джерел фінансових ресурсів території, в якому відображаються важливі якісні зрушення в економіці територіального утворення. Зрушення, що характеризують підвищення ефективності виробництва.

Податок на додану вартість, який є частиною чистого доходу, що створюється на території, входить до балансу фінансових ресурсів за місцем виробництва оподатковуваної продукції (робіт і послуг). За принципом місця створення визначаються також доходи балансу за іншими джерелами, які відповідно до чинного порядку віднесені повністю або частково до загальнодержавних доходів і податків.

Акцизний збір відображається в балансі так само, як податок на додану вартість, за місцем виробництва товарів (продукції), що підлягають оподаткуванню.

Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів здійснюються всіма суб'єктами господарської діяльності, розташованими на даній території, виходячи із середньорічної вартості основних фондів та чинних норм відрахувань. Вони є важливим джерелом розширеного відтворення основних фондів і, отже, створюють фонд коштів, що використовується суб'єктами підприємницької діяльності.

Збори на соціальне забезпечення та соціальне страхування є частиною додаткового продукту. Однак на відміну від фондів нагромадження і споживання, вони безпосередньо не споживаються, а резервуються для наступного спрямування на витрати цільового призначення. Ці збори здійснюються за рахунок первинних доходів господарських структур та населення і є формою створення централізованих фондів цільового призначення — Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування.

Збори на соціальне забезпечення й соціальне страхування відображаються у балансі в обсязі повної їх величини, обчисленої всіма суб'єктами підприємницької діяльності на даній території.

До зборів до інших централізованих фондів цільового призначення входять збори до Фонду сприяння зайнятості населення, Фонду охорони навколишнього природного середовища тощо. До централізованих фондів належать позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування, а також валютні фонди.

Позабюджетні фонди створюються за рішенням відповідних рад і використовуються на додаткові заходи щодо розвитку економіки території та на соціальні проблеми. Ці фонди формуються за рахунок додаткових доходів, одержаних за рахунок здійснення місцевими органами заходів щодо розв'язання економічних і соціальних проблем; доходів від місцевих позик, лотерей, аукціонів; штрафів, що встановлюються місцевими радами; плати за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Крім того, до складу позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування базового рівня включаються: орендна плата за землю; частина штрафів за порушення екологічного законодавства, за адміністративні порушення; доходи від реалізації безгосподарного майна тощо.

Валютні фонди органів місцевого самоврядування формуються за рахунок: відрахувань від валютної виручки суб'єктів господарювання, що розташовані на даній території; виручки від реалізації товарів і послуг іноземним юридичним і фізичним особам.

Податки й платежі населення враховують як обов'язкові, так і добровільні платежі та внески. До них належать прибутковий податок із громадян; плата за землю; податок із власників транспортних засобів; податок на промисел; державне мито; місцеві податки і збори, що справляються на даній території.

Приріст довгострокових вкладів населення є джерелом кредитних ресурсів, які можуть бути використані для розвитку економіки регіону. Сума цього приросту визначається за даними ощадних та комерційних банків. Слід зазначити, що вона також відображається в балансі грошових доходів та витрат населення території.

Доходи від приватизації надходять від реалізації об'єктів державної та комунальної власності, розташованих на відповідній території.

Доходи від зовнішньоекономічної діяльності включають імпортне мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності даного територіального утворення.

До інших доходів бюджету та господарських структур належать, зокрема, лісовий дохід; плата за воду; дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності відповідного рівня; надходження від місцевих позик і грошово-речових лотерей; плата за землю суб'єктів підприємницької діяльності, що розташовані на даній території; збори та інші неподаткові доходи; збір на шляхове будівництво, ремонт та експлуатацію автомобільних доріг тощо.

У дохідній частині балансу передбачається надходження коштів із державного бюджету для надання дотацій і субвенцій відповідному місцевому бюджету.

У другому розділі балансу фінансових ресурсів і витрат території відображаються витрати, які здійснюються із відповідних місцевих бюджетів, суб'єктами підприємницької діяльності, що розташовані на території, за рахунок власних коштів, витрати із централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

До розділу витрат входять: витрати на розвиток економіки, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності на даній території, а також витрати відповідного місцевого бюджету на це. До їх складу належать витрати на капітальні вкладення за рахунок усіх джерел фінансування, інші витрати зі створення основних фондів; витрати на капітальний ремонт бюджетних організацій і установ, житлового фонду місцевих рад, автомобільних шляхів та об'єктів місцевого підпорядкування, а також поточні витрати на розвиток економіки території.

Витрати на дотації включають асигнування із місцевого бюджету на виплату різниці в цінах на газ та тверде паливо, що реалізуються населенню, дотації житлово-експлуатаційним організаціям та комунальному господарству, дотації міському електротранспорту, автомобільному транспорту, метрополітенам тощо.

До витрат на соціальні гарантії населенню входять: асигнування із місцевого бюджету на виплату допомоги на дітей; допомога громадянам із мінімальними доходами на прожиття; житлові субсидії для покриття витрат з оплати електроенергії, скрапленого газу, твердого палива та житлово-комунальних послуг; виплата допомоги одиноким матерям та матерям, які доглядають за дітьми; надання додаткових пільг ветеранам та інвалідам війни тощо.

До витрат на соціально-культурні заходи належать витрати за рахунок місцевого бюджету на утримання дошкільних дитячих закладів, загальноосвітніх шкіл усіх видів, фінансування інших заходів із загальної освіти, витрати на культуру, охорону здоров'я, фізичну культуру та молодіжні заходи.

Витрати на пенсії та надання допомоги включають витрати, що фінансуються із Пенсійного фонду відповідної території і Фонду соціального страхування, а також за рахунок місцевого бюджету на виплату пенсій і допомоги пенсіонерам усіх категорій, на допомогу під час тимчасової непрацездатності та інші види допомог.

До витрат на управління входять витрати на утримання органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого й регіонального самоврядування.

До витрат на забезпечення зайнятості населення належать витрати, що фінансуються в межах кошторису Державного фонду сприяння зайнятості населення територіальним центрам зайнятості за відповідними програмами.

До витрат за рахунок децентралізованих фондів цільового призначення включають витрати із позабюджетних фондів та валютних фондів органів місцевого самоврядування. Кошториси витрат цих фондів затверджуються місцевими радами.

До витрат господарських структур на соціальні заходи належать витрати підприємств, організацій на матеріальне заохочення, поліпшення житлових умов працівників, організацій відпочинку й лікування та інші соціальні заходи за рахунок їхніх власних прибутків.

До інших витрат господарських суб'єктів належать витрати на створення резервних фондів, благодійні заходи та інші, що здійснюються за рахунок їхніх прибутків.

Інші витрати бюджету включають витрати на утримання штабів і військ цивільної оборони, що фінансуються з відповідного місцевого бюджету, витрати на створення резервних фондів, охорону навколишнього природного середовища, передачу коштів до нижчих місцевих бюджетів. У витратній частині балансу передбачається також передача коштів із місцевого бюджету нижчого рівня бюджету вищого рівня.

Для визначення збалансованості показників балансу фінансових ресурсів та витрат території до нього вводяться показники перевищення доходів над витратами або витрат над доходами.

Тема 3. Методи фінансового планування.

3.1. Методологія та методика фінансового планування.

3.2. Методи фінансового планування.

Ключові поняття: фінансове планування, фінансове прогнозування, методологія планування, сфери фінансового планування, методи планування, методи економічного аналізу, балансовий метод, нормативний метод, аналітичний метод.

3.1. Методологія та методика фінансового планування.

Важливе значення має наукова методологія фінансового планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему фінансових планів, що використовується для відображення фінансового аспекту суспільного виробництва на основі врахування вимог конкретних умов розвитку економіки.

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах. До принципів фінансового планування відносяться:

- науковість;

- комплексність;

- оптимальність.

Виконувати покладені на нього завдання фінансове планування зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на наукових методах. Це одна з основних проблем фінансового планування. Наукові методи є тими інструментами, за допомогою яких пізнаються об'єктивні закономірності розвитку суспільства.

У теорії й практиці фінансового планування такі поняття, як "методологія планування", "метод планування", "методика планування" є рівнозначними. Тим часом вони визначають різні елементи процесу планування.

Визначення методології фінансового планування наведено вище. У свою чергу, метод планування — органічна частка методології, один із способів розробки фінансових планів. Методика планування — це сукупність правил, якими необхідно керуватися при вирішенні окремих питань фінансового планування. На цих правилах досить часто ґрунтуються й відповідні розрахунки. Методологія фінансового планування створює складний комплекс наукових уявлень про його предмет і метод, логічну структуру і взаємозв'язок проблем, що розв'язуються. Вона збагачується та вдосконалюється разом із розвитком суспільства.

За умов перехідної економіки необхідність вдосконалення методології фінансового планування зумовлена особливостями розвитку: у сучасних умовах суттєво ускладнилася структура цілей соціально-економічного розвитку та її співвідношення з фінансовими структурами; тривають зміни у фінансовому потенціалі держави за джерелами, структурою й динамікою. Це потребує нових підходів та методологічних рішень при здійсненні фінансового планування й прогнозування.

Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування — загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур. Ці аспекти ґрунтуються на загальних принципах і методології фінансового планування, хоча методика й організація процесу планування для кожного з них має свої специфічні риси, які зумовлюють їх виділення в самостійні розділи науки й практики планування.

За умов ринкової моделі економіки нові вимоги постають перед кожним аспектом фінансового планування. Найскладнішим є те, що в нинішніх умовах мало що можна запозичити з арсеналу фінансового планування, що здійснювалося в умовах соціалістичної економіки. Насамперед потрібен перехід від жорстко детермінованих показників, що мали директивний характер при соціалізмі, до визначення багатоваріантних планів і прогнозів фінансового забезпечення та фінансових результатів розвитку економіки, що ґрунтуються на ринкових засадах, тобто виробництво і споживання визначаються на основі попиту й пропозиції, а сам попит визначається рівнем матеріального добробуту населення, розвитком міждержавних економічних зв'язків, конкурентоспроможністю й технологічною досконалістю продукції, що випускається, а також роботами, що виконуються, й послугами, що надаються.

Слід враховувати, що в ринковій економіці, де вартісні й натуральні пропорції визначає ринок, не завжди враховуються економічні інтереси держави, виробничих структур і населення. З огляду на це держава здійснює пошук форм і методів впливу на економічні процеси й локалізацію соціально-економічних наслідків стихійних сил ринку шляхом їх регулювання, в тому числі й використовуючи фінансове прогнозування.

Важливість загальнодержавного фінансового планування й прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки й соціальної структури всій держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного й соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодержавні програми.

При цьому за допомогою фінансового планування треба досягти фінансового забезпечення вказаних програм, тобто визначити джерела фінансування, обсяг і структуру витрат, а також кінцевий результат. На сьогодні є підстави стверджувати, що в Україні не опановані достатньою мірою методологія і техніка загальнодержавного фінансового планування.

У зарубіжних країнах фінансове планування має фундаментальне наукове підґрунтя й високий рівень організації. Відповідні органи фінансового планування використовують сучасну методологію, прогресивні методи планування, розробляють загальнодержавні фінансові плани й баланси, що забезпечують фінансовими ресурсами виконання розроблених програм.

Отже, фінансове прогнозування й планування стає важливим елементом державного регулювання економічних і соціальних процесів. За допомогою фінансового планування і прогнозування активізуються фінансові важелі та стимули, забезпечується мобілізація фінансових ресурсів і їхнє раціональне спрямування на загальнодержавні потреби.

За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб'єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов'язана з певним економічним ризиком, тому обсяги доходів, витрат або втрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності.

Головним призначенням фінансового планування на рівні певних господарських суб'єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу й напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб'єкта.

Щодо територіального фінансового планування, то слід зауважити, що воно має зведено-аналітичні ознаки. Тому його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефективному використанні місцевих природних, трудових і фінансових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об'єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць. Удосконалення територіального планування дасть змогу уникнути багато негативних наслідків і небажаних структурних зрушень в економіці.

Методологічним підґрунтям для вирішення питань територіального планування є функціональні зв'язки територіальної структури економіки й особливості взаємодії регіональних соціально-економічних систем різного рангу з іншими структурними елементами народного господарства.

Структура економіки території суттєво різниться зі структурою економіки держави в цілому. Території — це завжди багатоцільові, багатофункціональні підсистеми економіки держави, що беруть участь у виробництві матеріальних і духовних благ. При цьому необхідно зазначити, що успішне управління економікою неможливе із залученням тільки одного з аспектів фінансового планування. Необхідним є органічне поєднання та взаємодія всіх аспектів фінансового планування, спрямованих на досягнення високих кінцевих результатів.

За економічним призначенням і роллю в процесі розширеного відтворення фінансове планування можна поділити на дві самостійні й одночасно органічно взаємопов'язані сфери.

Перша — це сфера зведеного фінансового планування. Вона включає зведене планування в масштабах держави, зведене планування в межах певних господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене територіальне планування.

Друга сфера — це індивідуальне фінансове планування на рівні господарської структури, бюджетної установи.

3.2. Методи фінансового планування.

Кожній із вказаних сфер властиве особливе використання методів планування. Питання про методи планування у фінансовій літературі трактується по-різному. До методів, що використовуються, належать методи економічного аналізу, балансовий, нормативний, аналітичний тощо. Водночас немає чіткого визначення самого методу фінансового планування.

Розрахунок фінансового показника потребує попереднього дослідження економічних явиш і процесів, їхніх якісних особливостей і кількісних характеристик, що провадиться з використанням тих чи інших аналітичних способів і прийомів. Однак аналіз вихідного рівня сам собою не дає змоги одержати готових рішень для прогнозованого періоду. Тому немає підстав говорити про метод економічного аналізу.

Щодо нормативного методу, то при цьому використовуються різні за ознаками й методами розрахунку економічні норми й нормативи. Водночас норми — це лише елемент вихідних даних, які безпосередньо не визначають прогнозних показників, а в багатьох випадках самі є їхнім результатом.

Докладніше про методи фінансового планування можна сказати наступне. При складанні фінансових планів, як було зазначено раніше, використовуються різноманітні методи:

1) нормативний;

2) розрахунково-аналітичний;

3) балансовий;

4) оптимізації;

5) моделювання.

Сутністю нормативного методу складання кошторису є розрахунок обсягу затрат і потреби в ресурсах шляхом множення норми витрат ресурсів на запланований обсяг економічного показника (реалізація, випуск продукції).

Нормативний метод планування є найпростішим методом. Маючи норму (норматив) і об’ємний показник, можна легко розрахувати плановий показник:

Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді.

В основі цього методу лежить використання експертної оцінки:

Експертна оцінка є результатом проведення експертизи, обробки і використання цього результату при обгрунтуванні значення імовірності. Прийняття експертної оцінки – це комплекс логічних і математично-статистичних методів і процедур, пов’язаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу і прийняття рішень.

Сутністю балансового методу є узгодження обсягу затрат і джерел розширення ресурсів (доходів).

Балансовий метод застосовується передусім при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фонду накопичення, фонду споживання тощо.

Наприклад, балансова ув’язка по фінансових фондах має вигляд:

,

де З_п – залишок коштів на початок планового періоду, грн.;

Н – надходження коштів до фонду, грн.;

В – витрачання коштів з фонду, грн.;

З_к – залишок коштів на кінець планового періоду, грн.

Сутністю методу оптимізації при складанні кошторису є багатоваріантність. З декількох кошторисів обирається найкращий з точки зору мінімальних затрат чи максимального одержаного ефекту (результату).

Схема методу оптимізації наступна:

Сутністю методу моделювання є аналіз функціональних зв’язків між різними елементами процесу виробництва. Наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня затрат і обсягу реалізації продукції (виручки).

На нашу думку, метод розробки фінансових показників можна охарактеризувати як систему розрахунків, способи яких змінюються залежно від об'єкта планування, наявної інформації й використовуваних прийомів. З огляду на це щодо фінансового планування можна виділити такі методи — фінансового й балансового розрахунків, а також прогнозування фінансових показників.

Метод фінансового планування повинен включати елементи:

- аналізу досягнутого рівня й пошук можливостей його покращення в прогнозованому проміжку часу;

- вибору способів для розрахунку показників;

- способів і прийомів проведення розрахунків.

За своїм змістом метод фінансового планування — це сукупність способів і прийомів розрахунку фінансових ресурсів і напрямків їх використання на прогнозований період.

ЗМ 2: ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ НА УТРИМАННЯ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ.

Тема 4. Кошторис бюджетної установи.

4.1. Поняття про кошторис. Види кошторисів.

4.2. Складання проектів кошторисів.

4.3. Розгляд і затвердження кошторисів.

4.4. Внесення змін до кошторисів.

Ключові поняття: кошторис, доходи, витрати, загальний фонд, спеціальний фонд, індивідуальні кошториси, зведені кошториси, кошториси на централізовані заходи, план асигнувань, головні розпорядники бюджетних коштів, розпорядники нижчого рівня, складання кошторисів, розгляд кошторисів, затвердження кошторисів, звіт про виконання кошторисів, власні надходження бюджетної установи, лімітна довідка, штатний розпис.

4.1. Поняття про кошторис. Види кошторисів

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України “Про Державний бюджет”.

Бюджетне призначення являє собою повноваження, яке надається головному розпоряднику бюджетних коштів Законом України “Про Державний бюджет”, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Асигнування – це повноваження розпоряднику бюджетних коштів на взяття зобов’язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету, яке надано відповідно до бюджетного призначення.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2000 року № 17.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Існують наступні види кошторисів:

- індивідуальні кошториси – це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;

- зведені кошториси – це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;

- кошториси на централізовані заходи – це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються головними розпорядниками).

Кошторис має дві складові:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

Відповідно до Порядку № 17 установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, мають право приймати зобов’язання та витрачати кошти з бюджету на цілі та в межах, які встановлені кошторисами і планами асигнувань.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи – це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року.

План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із кошторисом.