Пропаганда як феномен інформаційних війн

Концепції ведення інформаційно-психологічних війн були розроблені ще на початку ХХ століття і згодом розширювалися і набували нових сенсів. Можна виділити:

· Концепцію Уолтера Ліпмана (США, 1922 рік). В основному вона грунтується на стереотипізації мислення людей, тобто розщепленні мислення стереотипами. Будується концепція на 3х положеннях, які виходять одне з одного:

Людина спочатку представляє світ, а потім вже бачить його.

Реальна дійсність занадто велика, складна і мінлива для безпосереднього знайомства з нею населення.

А тому людина живе, сприймаючи світ за спрощеною моделлю, що складається зі стереотипів із самого початку і усе що потрібно - тільки замінити ці стереотипи на потрібні. Ліппман стверджував, що саме преса здатна найкраще впоратися з цим завданням. Якщо говорити простіше, то народ, на думку Ліппмана спочатку живе у фактично ілюзорному світі, а отже навіяти йому щось через газети взагалі не складе проблеми. [23. С. 93-195]

· Концепцію Ж. Еллюля (Франція), який у своїх працях зауважив, що «до певної міри все її [людини] стереотипи, забобони - це продукти пропаганди». Він радив уважно вивчити вже існуючі стереотипи і хибні уявлення, що побутують у людей. Потім підготувати набір потрібних стереотипних утворень з ярликів і помилкових узагальнень. Навіювати стереотипи Еллюль радить багаторазовим повторенням. Цікаво, що завдання таких стереотипів за теорією Еллюля - це культивування ненависті у натовпу до того, що шкідливо державі (або взагалі замовнику). Ця концепція дієва хоча б тому, що людина за своєю природою схильна узагальнювати і вішати ярлики. [14. С. 167 - 182]

· У концепції Геббельса неважко помітити спадкоємність ідей від попередніх авторів. Геббельс казав, що людина була і залишається твариною і тому впливати на неї потрібно використовуючи тваринні рефлекси, а брехня повинна бути настільки абсурдною, щоб у неї повірили.

· Концепція Томаса Рена (США, 1976 рік) – це військова концепція. У звіті «Системи зброї і інформаційна війна» він писав: «інформаційна інфраструктура стає ключовим компонентом американської економіки. У той же самий час, вона стає і вразливою метою, як у воєнний, так і в мирний час». На початку 80-х років термін «інформаційна війна» почав часто з'являтися в військових посібниках, а в 1991 засоби інформаційної війни були застосовані в операції «Буря в пустелі». Потім термін увійшов в директиву міністерства оборони США DODD 3600 від 21 грудня 1992 року. Починаючи з 1992 року, засоби інформаційної війни активно застосовуються у всіх війнах, які веде США.

Але у всіх концепціях ведення інформаційних війн є одне спільне – використання пропаганди.

Пропаганда (від лат. propaganda дослівно — «яка підлягає поширенню і вірі») та особлива технологія комунікативного впливу, яка спрямована на розповсюдження фактів, чуток, ідеологій та інших відомостей для деформації суспільної думки, конструювання політичних реакцій і навіть запитів населення.

Перші згадки пропаганди у сучасному значенні беруть початок від католицької організації розповсюджувачів віри, створеної папою Григорієм ХV у 1622 році. Ця організація стала засобом латентного нав’язування доктрин церкви.

Під час французької революції 1789 р. маси вставали і боролися на боці молодої Французької Республіки проти всієї монархічної Европи. Вони не були добре озброєні і не мали досвіду у веденні війни. Ще раніше, у 1793 році було створено абсолютний архетип пропаганди, - тринадцятирічний Жозеф Бара, що був вбитий на полі бою, тримаючи триколірну кокарду у руці. Французький конвент почав активно використовувати смерть Жозефа Бари як пропаганду революції. Його портрети друкували і розклеювали, а хлопця – культивували.

З появою і поширенням мас-медіа, пропаганда вийшла на новий рівень. Міністр зовнішньої політики Франції Грамонт у 1870 році у своїх листах до прем’єр-міністра Олів’єра писав, що починати кампанію проти німців треба саме пресою. У подальшому ця та інша політична пропаганда призвела до Першої світової війни. У роки війни почалося масове використання не тільки агітації, але й інших механізмів психологічного впливу.

За умов авторитарного режиму типовим вважається тотальний контроль за інформаційним простором, обмеження доступу до інформації, що дозволяє створити безальтернативний центр створення і передачі даних. Тому чим сильніше концентрація влади, тим більшою мірою пропаганда стає «правдою», оскільки вона виражає дійсну владу. Згадується показова назва міністерства Геббельса «Міністерство народної освіти і пропаганди», - і ця правда, яку він надає народу одночасно утотожнюється з пропагандистськими гаслами нацизму. [12. С. 162‑180]

На противагу цьому, у демократичних країнах основним механізмом є цілий організований комплекс дій – комунікативні технології – в інформаційному просторі, задля впливу на цільову аудиторію.
У процесі дослідження пропаганди було виведено різні підходи до її розуміння. Особливо ілюстративною є психологічна модель Сержа Чакотіна – німецького емігранта. На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на основі теорії Павлова і створила нерозривний зв'язок визначених ідеологічних смислів з рефлексами людини. За цією моделлю є чотири основні рефлекси людини, на яких повинна триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний і харчовий.

Крім того, сучасна пропаганда базується ще й на архетипах, що роками формувалися у людській свідомості. Наприклад, архетип «простий хлопець» - використання мови, фраз, моделі поведінки, прийнятих у найпростішій аудиторії, для груп, які керуються міфами (масолітету). Таким чином будував свою пропаганду Росс Перо та Барак Обама.

Ще один інструмент пропаганди – «приписування назв» - характерно для інформаційних та психологічних воєн. Вороги отримують нові імена («фріци» чи «комуняки» у минулому, «ватники» чи «укропи» - зараз), що дає можливість позбавляти їх людських характеристик і переходити від суб’єкта до об’єкта.

Цікавою є так звана «блискавка абстракцій», що грунтується на апелюванні словами «демократія», «свобода», «справедливість», «рівність» і «патріот». Останнє слово є особливо цікавим для аналізу. Під час Великої французької революції патріотична тематика набула не тільки виключної популярності, але й стала основним інструментом політичної пропаганди. Одним із головних лозунгів революції було - «Вітчизна у небезпеці!». У Радянському Союзі, декілька століть згодом, «патріотизм» набув протилежного значення – він став розглядатися як напрямок шовінізму.

І зараз ми повертаємося саме до другої інтерпретації терміну.

У війнах інтерпретацій суспільство сприймає засоби комунікації вже не як повідомлення, а як масаж («the medium is the massage»). [24. С. 1-18]

Медіа «погладжують, масажують людину, поволі, непомітно змінюючи закони сприйняття». Тому жахлива криза суспільства є пригніченою, але оптимістичною. Офіційна та неофіційна пропаганда активно цьому сприяє. [15. 115-132]

Саме тому масолітету потрібні спрощені моделі і міфи, які надають готову послідовність дій, сприйняття і поведінку. Розуміння світу через міф не піддається і не потребує перевірки, не дивлячись на його недостовірність і логічну слабкість. Тому міфосвідомість є «абсолютним» типом свідомості. Люди, які вже і так підтримують якусь ідею чи діяча, будуть тими самими людьми, які купують книги, що підтверджують їх погляди. [13. С. 26-39]

Пропаганду можна якщо не утотожнити, то хоча б порівняти з симулякрами. Повідомлення впливають на розуміння людей і тому важливо, щоб це розуміння було «чистим» і відбувалося без спотворень. А симулякр - це помилкова копія, що перекручує ідею-прототип через комунікативний шум та інтерпретації. Тому медіа найчастіше лише імітують акт комунікації і тому передана ними інформація не має сенсу. [16. С. 104–128.]

Пропаганда не передбачає активності суб'єкта, продукуючи фіксовані коди і вже створені проекти, які відповідають його бажанням. І тому пропаганда не надає інформацію, а лише її підтвердження.

Історичний процес подає безліч прикладів пропаганди, але майже усі вони періодизуються за загальноприйнятою хронологією (з деякими варіаціями у подіях). Тому вважаємо доцільним запропонувати нову класифікацію за об’єктами впливу:

• На першому етапі (умовно ХVІ –ХIХ століття) ще зовсім відсутня методологія і засоби пропаганди, вона є інтуїтивною і має неструктурований характер. Прикладом є Велика французька революція.

• Другий етап (умовно початок ХХ – Друга світова війна) включає не тільки структурованість і різноманітність способів поширення пропаганди, але й активне використання ЗМІ. Пропагандистських практики під час двох Світових воєн та міжвоєнних періодів характеризуються системністю, впливом на свідоме і підсвідоме людини, вдаванням до архетипів та ідеологічних установок. Відбуваються спроби обмеження людської свободи шляхом заборон і запровадженням цензури. В СРСР і в його сателітах штучно створюються «вороги народу» — опозиція, котрій висувають брехливі обвинувачення, тим самим провокуючи до дій, що можуть стати компроматом. Пропаганда ненависті до усього Західного світу, створення опозиційної комуністичної преси (наприклад, у Франції). Використання дискредитованих архетипів і створення нових («трудова інтелігенція», «маленька дівчинка серед воєнних дій», «братерство народів»)

• На третьому етапі (умовно 1945 – середина 1980-х років) головною темою пропаганди стає «холодна війна», де особливо пріоритетним стає психологічний тиск на суперника, оскільки прямі бойові дії не велися. Початок закріплення пропаганди – як справжнього інституту впливу (наприклад Інформаційне агентство США)

• Четвертий етап (умовно кінець 1980-тих років – сьогодення) характеризується абсолютною владою медіа та Інтернету. Глобалізаційні процеси, удосконалення і винайдення нових медіа, можливість доступу до них і збільшення потоків(а з ними і комунікативних шумів) призводить до того, що пропаганда стає всеохоплюючою і універсальною.

1.2 Інтернет-журналістика як засіб ведення інформаційних війн

Дослідженням інтернет-журналістики та інформаційних війн займалися такі вчені як Олександр Калмиков, Георгій Почепцов, Людмила Коханова, Євген Прохоров, Ігор Панарін, Джон Фуллер, Рорі О'Коннор, Уін Швартоу та багато інших вітчизняних, європейських та американських дослідників. Зважаючи на роль інформації у сучасному світі, американський дослідник М. Маклюен виводить цікаву тезу, яка звучить так: «Істинно тотальна війна - це війна за допомогою інформації» [2].
Головною метою інформаційної війни є психологічне і моральне пригнічення супротивника або конкурента та посилення власних позицій. Вона передбачає використання технологій комунікативного впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях. Очевидно, що інформаційна війна - складова частина ідеологічної боротьби. Інфомаційна війна передбачає просування вигідної інформації та пропозиції потрібних інтерпретацій подій.

За визначенням Ігоря Панаріна, інформаційна війна - основний засіб світової політики протягом всієї історії людства, домінуючий спосіб досягнення духовної, політичної, фінансової та економічної влади у світі [17].

Інтернет-журналістика має такі характеристики [10]:

· інтерактивна;

· персонально орієнтована;

· інфоцентрична;

· оперативна;

· масштабована;

· гнучка;

· взаємозалежна;

· економічна

На сьогодні різні країни або окремі користувачі мережі отримали можливість без обмежень задіяти блоги, соціальні мережі, електронні карти і сайти ігрових та відеохостингів для публікації різного роду інформації - від альтернативного погляду на політику і історію до відверто расистських і націоналістичних матеріалів, надаючи тим самим вплив на аудиторію в потрібному напрямку.
Результати останніх досліджень у сфері міжнародного інтернет спілкування свідчать про те, що деякі країни, активно використовуючи потенціал інформаційних технологій, спровокували вибух націоналістичних ініціатив окремих людей і груп по всьому світу. Так, у 2005 році словацькі націоналісти фоном своєї сторінки в Інтернеті вибрали карту Європи, на якій була відсутня Угорщина. У 2007 році в одному з угорських інтернет-спільнот провели конкурс на кращий анти-циганський плакат. Іншим прикладом є створення неповнолітнім китайцем у 2006 році сайту, на якому були зібрані матеріали, підтверджуючі анти-китайську спрямованість західних засобів масової інформації.
Отже, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день поняття "інформаційна війна" та "інтернет-журналістика" є надзвичайно тісно пов'язаними. Особливо сьогодні, в контексті війни між Україною та Російською Федерацією буде доцільним дослідити цей взаємозв'язок та вияснити, як все-таки використовують інтернет-журналістику медіа обох сторін задля ефективного ведення інформаційної війни.