Зовнішня політика і дипломатія, їх співвідношення з міжнародним правом

Зовнішня політика - це загальний курс держави в міжнародних справах. Вона визначає цілі, завдання та напрями, а також способи, форми і методи діяльності держави у сфері міжнародних відносин. Міжнародні відносини, зовнішня політика, дипломатія тісно пов'язані між собою. Кожен з цих елементів не може існувати сам по собі. Рух і розвиток міжнародних подій, міжнародних проблем і процесів, сукупність взаємозв'язків між ними утворюють зовнішньополітичну обстановку. Розвиваючись за своїми закономірностям, ця обстановка, у свою чергу, впливає на зовнішню політику держав, їх дипломатичну діяльність. Тому найважливішим засобом здійснення зовнішньої політики держав є дипломатія. Здійснення зовнішньої політики і дипломатична практика мають відповідати міжнародному праву. Міжнародне право відіграє особливу роль у міжнародних відносинах. У процесі проведення зовнішньої політики держави стикаються з проблемами, які виникають в результаті взаємодії на міжнародній арені. Регулятором цих міждержавних відносин є міжнародне право, але на практиці не всі держави дотримуються основних принципів і норм міжнародного права, виправдовуючи свої дії з посиланням на "національний інтерес", вважаючи, що міжнародне право будучи інструментом і регулятором міжнародних відносин грає підлеглу роль у зовнішній політиці. Звідси виникає проблема співвідношення зовнішньої політики і міжнародного права, яке представляє не тільки науковий інтерес, а й практичний. Міжнародне право зазнає впливу від зовнішньої політики, що проводиться державами. Дипломатія є найважливішим інструментом створення норм міжнародного права. У цьому і полягає діалектична єдність і взаємодія зовнішньої політики, дипломатії і міжнародного права в системі міжнародних відносин. Однак ні зовнішня політика, ні дипломатія не повинні вступати в протиріччя із загальновизнаними принципами міжнародного права. Міжнародне право, зовнішня політика і дипломатія - явища не тільки взаємопов'язані, але і багато в чому переплітаються. Тому дослідження будь-якого з них окремо неможливо. Політика кожної держави як єдиного цілого ділиться залежно від сфери застосування на внутрішню і зовнішню, але обидві вони мають єдині соціальні та економічні коріння. Зовнішня політика держави реалізується в рамках міжнародної системи, де вона взаємодіє із зовнішньою політикою інших держав та їх спілок, відчуває вплив міжнародних організацій. Зовнішньополітичне поведінка держави безпосередньо визначається не тільки внутрішніми факторами але і станом міжнародної системи, яка з одного боку накладає обмеження на зовнішню політику, а з іншого - надає можливості для певних зовнішньополітичних акцій. " Зовнішня політика - поняття досить широке. Воно включає в себе зовнішньополітичний курс держави, зовнішньополітичні доктрини, концепції, органи, що здійснюють зовнішньополітичні функції, і, головне - зовнішньополітичну діяльність, або зовнішньополітичну поведінку держави. Саме в процесі зовнішньополітичної діяльності держав створюються і реалізується норми міжнародного права ".Зовнішня політика держави спирається на економічний, демографічний, військовий, науково-технічний і культурний потенціал держави; поєднання останніх визначає можливості зовнішньополітичної діяльності держави на тих чи інших напрямках, ієрархію пріоритетів у постановці та реалізації зовнішньополітичних цілей. Проблема співвідношення взаємодії зовнішньої політики і міжнародного права - це, по суті, проблема співвідношення політики і права в міжнародній системі. Оскільки міжнародне право функціонує в рамках міжнародної системи і, тут же реалізується зовнішня політика держави, то їх співвідношення набуває особливі риси. По суті, всі міжнародно-правові акти мають не тільки юридичний, а й політичний характер, а породжені ними відносини є і політичними і правовими. Французький юрист М. Віра, кажучи про співвідношення зовнішньої політики і міжнародного права вважає, що "будь-який договір, будь розбіжність юридичного характеру, всі норми міжнародного права мають політичний зміст і характер, і, навпаки, політика включена в право в тому сенсі, що правопорядок переплітається з певним політичним порядком ".Дійсно, і дотримання і порушення норм міжнародного права виражаються у зовнішньополітичних діях, а відповідні рішення держави це зовнішньополітичні рішення. У результаті взаємодії зовнішньої політики держав складаються міжнародні та політичні відносини, що вимагають для свого регулювання адекватних, політичних за своєю природою норм. Якщо все юридичну в міжнародній системі має політичну природу, то не все політичне є юридичним, і, звичайно, не будь-яке зовнішньополітичне поведінка держави являє собою міжнародно-правову поведінку.
У наші дні єдино реалістичної зовнішньої політикою є політика, що спирається на міжнародне право. Це аж ніяк не означає ідеалізацію сучасної міжнародної обстановки і стану міжнародного правопорядку, ігнорування актів застосування сили на міжнародній арені і втручання у внутрішні справи держави. Реалістичний, а отже, враховує важливість і необхідність міжнародного права підхід до міжнародних відносин та зовнішньої політики держав передбачає визнання того, що якщо в сучасному взаємопов'язаному світі якесь міжнародне правопорушення може дати певне короткочасне перевагу державі правопорушникові, то врешті-решт правопорушник повинен бути покараний.
Примат міжнародного права в політиці передбачає в першу чергу панування права над силою в міжнародних відносинах. Силова політика повинна бути замінена політикою суворо відповідної принципам і нормам міжнародного права. Крім того, враховуючи, що норми міжнародного права, нормативно оформлене вираження стандартів зовнішньополітичної поведінки держав, примат міжнародного права у політиці передбачає верховенство подібних стандартів поведінки над продиктованими односторонніми діями на міжнародній арені. Говорячи про примат міжнародного права в міждержавних відносинах, тобто у зовнішній політиці, необхідно виділити увагу міжнародно-правовим інститутом відповідальності держав у міжнародних відносинах. Без цього інституту неможливо забезпечити ефективність примату міжнародного права. Розглядаючи проблему співвідношення зовнішньої політики і міжнародного права, необхідно звертати увагу на роль дипломатії в цьому співвідношенні. У дійсності міжнародне права і дипломатія - це дві окремо, але нерозривно пов'язані і узгоджуються між собою сторони міжнародного життя: дипломатія, активно беручи участь у створенні та здійсненні норм міжнародного права, разом з тим підпорядковується цим нормам: міжнародне право, що складається і застосовується в процесі дипломатичної діяльності, в той же час встановлює рамки і форми цієї діяльності. Дипломатія - засіб здійснення зовнішньої політики держави, що представляє собою сукупність невійськових практичних заходів, прийомів і методів, що застосовуються з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних завдань: офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях з здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном. З поняттям "Дипломатія" пов'язують мистецтво ведення переговорів з метою запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, а так само розширення і поглиблення міжнародного співробітництва.
Дійсне співвідношення дипломатії і міжнародного права як підсистем систем міжнародних відносин можна зрозуміти, виходячи з таких теоретичних передумов. Дипломатія прагне здійснити зовнішньополітичні інтереси цієї держави і шляхом морально-політичного впливу на інші держави, досягти задоволення цих інтересів на основі узгодження їх із зовнішньополітичними інтересами інших держав, з якими вони іноді збігаються, іноді ж відрізняються від них і навіть їм суперечать. Тим самим дипломатія прагне досягти узгодження виражають ці інтереси державних воль. Разом з тим вона прагне закріпити досягнуте узгодження воль в більш-менш стабільні і міцні форми, а це пов'язано встановленням загальновизнаних правових принципів і правил міжнародної поведінки, що є немов би законами міжнародного життя для всіх або, принаймні, для декількох держав. Дипломатія відіграє величезну роль у встановленні цих принципів і правил, оскільки саме вона готує умови для досягнення узгодження воль відносно, як їх змісту, так і визнання їх обов'язковості.
Співвідношення міжнародного права і дипломатії - це постійна взаємодія і взаємопроникнення двох найважливіших компонентів цілісної системи міжнародних відносин. При цьому можна виділити наступні головні сфери зіткнення міжнародного права й дипломатії у повсякденній міжнародного життя.

По-перше, дипломатія, формулюючи волю держави і домагаючись її узгодження з волею інших держав, бере активну участь у створенні норм міжнародного права, є виключно важливим чинником правотворчості в міжнародних відносинах.

По-друге, дипломатія здійснює норми міжнародного права, проте здійснення міжнародно-правових норм дипломатією не є якийсь механічний процес, бо дипломатія тлумачить ці норми, застосовує їх у різних конкретних умовах і вкладає в їх реалізацію певний політичний сенс, який в окремих випадках може накласти відбиток на їх подальший розвиток.

По-третє, міжнародне право робить зворотний вплив на дипломатію. З одного боку, міжнародне право обмежує діяльність дипломатії, оскільки дипломатія у своїй діяльності змушена рахуватися з нормами міжнародного права і не порушувати їх, з іншого боку, міжнародне право служить засобом для обгрунтування тих чи інших дипломатичних акцій. Крім цього, міжнародне право визначає форми діяльності дипломатії, зокрема в тому, що стосується функціонування дипломатичних представництв, укладення міжнародних договорів, проведення міжнародних конференцій, функціонування міжнародних організацій, мирного вирішення міжнародних суперечок, конфліктів.