Праці в працях зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів

Питання виявлення резервів росту продуктивності праці досить широко досліджені в працях таких зарубіжних вчених-економістів: Ю.Д. Борисова, В.М. Зарубіна, Я.М. Купермана, К. Маркса, А. Сміта, та ін., а також у працях вітчизняних науковців, а саме: Н.М. Бондар, І.В. Голодець, Є.Й. Заблоцького, Б.М. Литвина, Б.А. Писаренко, І.А. Попова, А. Ревенко, Н.Г. Чумаченка, С.І. Шкарабана, Юхименко П.І. та ін. Проте, незважаючи на значний обсяг проведених попередніх досліджень, ряд теоретичних і практичних питань донині залишаються вирішені частково або є дискусійними.

Головною продуктивною силою суспільства є працююча людина. Праця була і залишається головним джерелом матеріального та духовного достатку, умовою життя і розвитку суспільства.

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називається ефективністю. На думку Писаренко Б.А. узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку – результатів праці та витрат праці.

Значний вклад у дослідження категорії продуктивності праці здійснив основоположник класичної школи Адам Сміт. Основні його ідеї викладені у праці „Дослідження про природу і причини багатства народів”. На думку А. Сміта зростання продуктивності праці внаслідок її спеціалізації зумовлюється:
1) збільшенням вправності робітника;

2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого;

3) винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одному робітникові виконувати працю кількох.
Загалом, продуктивність праці є важливим трудовим показником. Від її рівня і динаміки залежить чисельність працівників, рівень і фонд оплати праці, обсяг випуску продукції тощо.

Продуктивність праці є динамічним показником, тобто постійно змінюється під дією різної кількості чинників. Вся сукупність факторів по різному впливає на зміну рівня та динаміки показника продуктивності праці, крім того, впливають різноманітні об’єктивні та суб’єктивні причини.
Вперше сформував і систематизував основні засади класифікації факторів зростання продуктивності праці К. Маркс. Він вважав, що зростання продуктивності праці зумовлене багатьма обставинами, а саме: середнім ступенем кваліфікації робітника, рівнем розвитку науки і техніки, поділу та кооперації праці, ефективністю засобів виробництва, природними умовами.

На відміну від факторів, резерви підвищення продуктивності праці являють собою можливості економії робочого часу у виробництві на основі трудових зусиль колективу підприємства. Підвищення продуктивності праці досягається або збільшенням виробництва продукції при тих же затратах робочого часу, або зниженням затрат робочого часу на одиницю продукції (трудомісткості).
Вітчизняний науковець Писаренко Б.А. розглядає резерви підвищення продуктивності праці як невикористані можливості економії затрат праці за рахунок дії тих чи інших чинників (удосконалення техніки, технології, поліпшення організації праці тощо). Резерви тісно пов’язані з чинниками зростання продуктивності праці. Якщо той чи інший чинник розглядати як можливість, то використання пов’язаного з ним резерву – це процес перетворення можливості у дійсність. Кожній групі чинників зростання продуктивності праці відповідає аналогічна група резервів, а саме резерви кращого використання матеріально-технічних засобів виробництва і робочої сили та резерви кращого поєднання їх у трудовому процесі.

Питання підвищення продуктивності праці потребує системного підходу, тобто кардинальних змін, суттєвого вдосконалення факторів, що обумовлюють продуктивність. Потрібно розробляти пошук резервів підвищення ефективності праці шляхом мобілізації її факторів: інтенсифікації виробництва, освоєння ресурсо- та енергоощадних технологій, удосконалення організації праці та механізму розрахунку. Для вирішення цього питання можна користуватися такими важелями, як мотиваційні, техніко-організаційні та моральні фактори підвищення продуктивності праці, що суттєво впливає на результати виробничої діяльності. За класифікаційною схемою І.А. Попова чинники впливу на продуктивність праці виділені в чотири основні групи: технічний прогрес та інтенсифікація виробництва; природні; організаційно-господарські та соціально-економічні.

Крім того, за рівнем керованості окремі науковці виділяють наступні групи факторів: ті, якими може керувати суб’єкт господарювання (умови праці, мотивація, організація, управління, інновації тощо); ті, що знаходяться поза сферою керування суб’єкта господарювання (ринкові відносини, політична ситуація, інфраструктура, конкуренція, соціальні цінності тощо).
Схожа класифікація факторів продуктивності праці в економічній літературі зустрічається у Н.М. Бондар:

– зовнішні – такі, що об’єктивно перебувають за межами впливу підприємства (наприклад, вимоги чинного законодавства в галузі праці, ринкова інфраструктура, макроструктурні зрушення в економіці країни тощо);
– внутрішні – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (наприклад, характер продукції, технологія виробництва, рівень кваліфікації персоналу, безперебійність постачання ресурсів тощо).

Для повноти у класифікацію чинників продуктивності праці за змістом доцільно виділити соціально-психологічні фактори, до яких слід віднести наступне: лідерські якості керівника, управління групами, конформізм, ефективне управління конфліктними ситуаціями, психологічний підбір та підготовка кадрів тощо.

Узагальнюючими показниками, які характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві, є прибуток та витрати. Саме аналіз цих показників може дати повну картину продуктивності праці і ефективність діяльності підприємства.