Форми безробіття і їх характеристика

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………..…...3

Розділ І Теоретичні засади ринку праці та зайнятості

1.1.Ринок праці та його структура …..…………..........................................4

1.2. Сутність, структура та види зайнятості…...………………...………….8

Суть, форми і види безробіття………………………...……………….12

Розділ ІІ Ринок праці та зайнятість населення в Росії

2.1. Ринок праці та зайнятість населення в Росії………………………....16

2.2. Статистика ринку праці в Росії………………………..……………...17

2.3. Статистика зайнятості і безробіття населення Росії………………...18

Розділ ІІІ Ринок праці та зайнятість на сучасному етапі в Україні

3.1. Структура та стан ринку праці в Україні …………………………....22

3.2. Порівняльна характеристика ринку праці та зайнятості населення Росії та України…………………………………………………………….....24

3.3. Майбутнє Української політики в області зайнятості………...…….26

Висновки……………………………………………………………………….28

Список використаних джерел………………………………………………...29

Вступ

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить завдання збільшити кількість суспільного продукту і тим самим більшою мірою задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Чималу утрату безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, в якому людина може найбільшим чином проявити себе, чи ж позбавляючи їх такої можливості, із-за чого люди переносять серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття є одним з ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

Актуальність теми «ринок праці та зайнятість населення: теорія та практика» полягає в тому, що на даному етапі розвитку суспільства інформаційні технології дуже швидко розвиваються, що сприяє скороченню робочих міст, що призводить до безробіття. Моя задача в цій курсовій роботі показати сучасний стан зайнятості та безробіття в Україні та порівняти показники з сусідньою державою Росією. Дати певні пропозиції для покращення сучасного стану нашої Батьківщини. Зробити зрозумілий розбір сучасних практичних показників стану населення України, а також порівняти її показники з показниками закордонних країн, на прикладі Росії. Зробити аналіз та порівняльну характеристику ринку праці та зайнятості населення цих країн.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РИНКУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ

1.1 Ринок праці та його структура

Ринок праці - це система соціально-економічних відносин між державою, роботодавцями і працівниками у всьому комплексі трудових відносин, купівлі-продажу трудових послуг, у т.ч. підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації і залучення людей до процесу виробництва. Термін «ринок праці» означає, що як товар найманий робітник пропонує власникові робочого місця свою працю, а не робочу силу, тобто здатність до праці. Але праці на ринку продавати не можна, оскільки на момент продажу робочої сили її ще немає як такої. Насправді на ринку пропонується не праця, а робоча сила.

Поняття «ринок трудових ресурсів» розширює межі соціально-трудових відносин до масштабів трудових ресурсів суспільства. В умовах ринкових відносин він охоплює не тільки економічно активне населення, але й близький до нього трудовий резерв, насамперед випускників загальних, професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, а також ту частину зайнятих у домашньому господарстві, складне матеріальне становище яких спонукує їх виходити на ринок для продажу своєї здатності працювати. На відміну від інших ринків, на ринку трудових ресурсів об'єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили чи сили здатності до праці, причому предметом торгу є не тільки певний вид здібностей, але й тривалість їх використання. Таким чином, поняття «ринок трудових ресурсів» є більш загальним порівняно з поняттям «ринок праці».

У широкому плані механізм регулювання ринку трудових ресурсів охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних чинників, що визначають функціонування цього ринку. Всі зазначені чинники у різних країнах залежать від економічних та історичних умов розвитку економіки.

Центральне місце нині займає поняття «ринок праці», в якому розкриваються відносини обміну функціональних здатностей до праці (функціональної робочої сили) на засоби життя, тобто на заробітну плату. у більш загальному значенні ринок праці є конкретним вираженням системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на основі чинності закону попиту та пропозиції. Основна функція ринку-забезпечити перерозподіл робочої сили між галузями і сферами виробництва і забезпечити роботою незайняте в даний момент населення через сферу обігу.

На ринку праці взаємодіють роботодавці (суб'єкти власності на засоби виробництва) і наймані робітники, формуючи обсяг, структуру і співвідношення попиту та пропозиції на робочу силу.

Основними компонентами ринку праці є:

· сукупний попит, чи загальна потреба економіки в найманій робочій силі;

· сукупна пропозиція, у т. ч. вся наймана робоча сила від усього економічно активного населення;

· вартість робочої сили;

· ціна робочої сили;

· конкуренція (між працівниками, роботодавцями, працівниками і роботодавцями);

· резервування робочої сили.

Сукупна пропозиція охоплює всі категорії працездатного населення, що претендує на роботу за наймом (чоловіки, жінки, молодь, пенсіонери), а також осіб, що бажають працювати не за наймом, а на правах само зайнятості чи підприємництва.

Пропозиція робочої сили на ринку праці має три основні складові: особи, не зайняті трудовою діяльністю і такі, що шукають роботу; особи, що мають намір змінити місце роботи; особи, що бажають працювати у вільний від роботи чи навчання час.

Вона якісно і кількісно змінюється залежно від змін у віковій структурі населення, у системі професійної і загальної підготовки, від сили впливу зовнішнього ринку праці на внутрішній та ін. Диференціація в масштабах пропозиції робочої сили підсилюється тим, що працівники однакового віку і професії різняться статтю, станом здоров'я, якістю професійної підготовки, досвідом, а це, без сумніву, позначається на здатності виконувати конкретну роботу.

Сукупний попит на робочу силу визначається кількістю і структурою робочих місць, що є в економіці і мають бути заповнені. Попит на робочу силу охоплює всю сферу суспільної праці і поєднує як укомплектовані працівниками, так і вільні робочі місця. При цьому розрізняють: ефективний попит, зумовлений кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, у т.ч. заповнені працівниками неефективні робочі місця. Різниця між ефективним і сукупним попитом _~ це зайва кількість зайнятих, складовою частиною якої є приховане безробіття.. Попит на робочу силу на ринку визначається потребою у працівниках для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності чи діяльності за сумісництвом, а також для виконання разових робіт.

Основна частина сукупної пропозиції та попиту на працю У кожний певний момент задоволена, що іза6езпечує функціонування суспільного виробництва (задоволеного попиту). Менша його частина через природний і механічний рух робочої сили і робочих місць (вибуття людей із працездатного віку і вступ до працездатного віку, звільнення і переходи на нове місце роботи, вибуття старих і створення нових робочих місць) виявляється вакантною і вимагає поєднання пропозиції та попиту. ця частина сукупного ринку праці відповідає поняттю поточного ринку праці, суть якого визначається кількістю вакансій і кількістю осіб, зайнятих пошуком роботи.

Для глибокого розуміння суті ринку праці, або ринку робочої сили, його місця і ролі в системі соціально-економічних відносин потрібно застосувати системний підхід як концептуальне бачення місця економічних відносин у системі всієї сукупності соціальних відносин і взаємозв'язків.

Ринок треба розглядати як своєрідний соціально-економічний простір, у якому суб'єкти господарської діяльності реалізують свої інтереси відповідно до об'єктивних економічних законів товарного виробництва.

Специфічність ринку праці визначається також тим, що:

1) специфічність реалізованого товару пов'язана з його безпосередньою єдністю з особистістю робітника, що значно соціалізує економічні процес» на ринку праці;

2) на товарному ринку і ринку послуг контакт між агентами угоди короткий і діловий. Угода ж, яку укладають на ринку праці, передбачає початок тривалих стосунків між працедавцями і продавцями;

3) на ринку праці важливу роль відіграє широке коло негрошових аспектів, серед яких: суть та умови праці; гapaнтiї збереження робочого місця; перспективи професійного зростання; внутрішньо колективні відносини. Роль цих аспектів у деяких випадках може бути вагомішою за рівень заробітної плати;

4) всі угоди, що укладаються між продавцями і покупцями трудового потенціалу дуже різноманітні. Кожен працівник унікальний, а кожне робоче місце певною мірою відрізняється від іншого і визначає специфічні вимоги до претендентів;

5) велика кількість особливих інститутів, своєрідність відносин, що Виникають між агентами ринку праці, зумовлюють потребу у більш чіткій і детальній регламентації різних аспектів їх діяльності, ніж за умов звичайного ринку. Звідси значна структурованість ринку праці, а саме:

· система трудового законодавства, що регламентує умови найму, оплати праці та звільнення працівників;

· різноманітність організацій і служб зайнятості;

· державні програми у галузі праці та зайнятості населення;

· профспілки інші організації найманих робітників різних рівнів.

Практично для всіх концепцій управління характерним є загальне спрямування економічної теорії на людину у всій сукупності її соціально-економічних, державних і моральних характеристик.

Таким чином, концепції нової економічної парадигми є теоретичною базою для розуміння місця і ролі проблем становлення ринку праці, його взаємозв'язків з ринками взагалі і ринком капіталу та ринком товарів зокрема.

1.2 Сутність, структура та види зайнятості

Зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різні форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності з одержанням відповідних доходів. До зайнятого населення належать особи обох статей у віці 16 років і більше, котрі у період, який розглядається:

· виконували роботу за наймом за винагороду на умовах повного або неповного робочого часу, а також іншу роботу, що дає дохід, самостійно чи в окремих громадян, незалежно від строків одержання безпосередньої плати За працю чи доходу;

· тимчасово були відсутні на роботі з різних причин (хвороба, відпустка, відрядження, перепідготовка, страйки тощо);

· виконували роботу без оплати на сімейному підприємстві.

Зайняте населення - це активна частина трудових ресурсів, залучена до суспільного виробництва. За методологією ООН, до нього належать:

1) ті, що працюють за наймом, у тому числі за кордоном;

2) підприємці (зайняті на власному підприємстві);

З) учні, що одержують стипендії;

4) частково зайняті студенти і домогосподарки; 5) особи вільних професій;

6) військовослужбовці;

7) члени родин, які допомагають у вихованні дітей, догляді за інвалідами та літніми людьми тощо.

За міжнародними. стандартами, для робочих цілей поняття «певна робота» означає роботу, виконувану впродовж не менш як однієї години за тиждень.

Розмежування роботи за· наймом і роботи на власному підприємстві має на меті показати, що зайнятість - це тільки робота за заробітну плату чи платню, для одержання прибутку чи сімейного доходу, включаючи виробництво для власного споживання, що підкреслювалося вище. Зазначимо, що це розмежування не дає змоги робити висновки про статус зайнятого.

Структура зайнятості - це сукупність пропорцій у використанні робочої сили суспільства між:

1) кількістю зайнятих і незайнятих трудових ресурсів у суспільному виробництві;

2)кількістю зайнятих, розподілених за видами зайнятості;

3) зайнятими в матеріальному виробництві й у невиробничій сфері;

4)кількістю зайнятих по регіонах країни;

5) кількістю зайнятих у галузях матеріального виробництва й у найважливіших галузях невиробничої сфери;

б) кількістю зайнятих працівників різних професійно-кваліфікаційних груп.

Зайнятість є соціально-економічним відношенням внаслідок поєднання працівника із засобами виробництва. Вона відображає сукупність відносин та участь людей у суспільному виробництві і пов'язана з процесами формування, розподілу, перерозподілу та використання трудових ресурсів.

Розрізняють поняття повної та ефективної зайнятості. При повної зайнятості роботою забезпечені всі, хто потребує її; й ті, хто бажає працювати, але відповідає наявності збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили. Це означає, що роботою має бути забезпечений кожен, хто хоче й може працювати. Отже, в Україні не повинні пустувати орні землі, простоювати обладнання й машини іт. ін. Однак використовувати потрібно не всі, а тільки придатні ресурси, наприклад, не можна використовувати дитячу працю, працю інвалідів та ін. Ефективний же розподіл ресурсів,

тобто використання їх з максимальною віддачею, забезпечуватиме повний обсяг виробництва.

Ефективна зайнятість розглядається з двох точок зору: економічної - як найбільш раціональне використання людських ресурсів соціальної - як найбільш повна відповідність інтересам людини праці. Вона означає здатність суспільної системи управління відтворювати соціально-економічні умови розвитку працівників відповідно до вимог інтенсифікації та динамізму суспільного виробництва й досягнення середнього рівня життя населення.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості і охоплює такі групи показників:

1. Пропорції розподілу ресурсів праці за характером їх участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності праці задовольняється· потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в господарстві відображує, з одного боку, потребу громадян в оплачуваній роботі, а з другого - потребу господарства у працівниках.

3. Структура розподілу працівників по галузях господарства, що по суті є пропорцією розподілу трудового потенціалу за видами занять.

4. Професійно-кваліфікаційна структура працівників - показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає збалансованість підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках;

Раціональність зайнятості визначається: ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття із суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і· якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць без шкоди для здоров'я, ЩО дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Види зайнятості - це розподіл активної частини трудових ресурсів у сферах і галузях господарства. З усіх видів діяльності найважливішою є праця - джерело матеріальних і нематеріальних цінностей і послуг, що надаються на основі суспільного поділу праці. В економіці виділяють такі види зайнятості:

§ повна зайнятість (зайнятість протягом певного нормативного для конкретної країни періоду);

§ неповна зайнятість (зайнятість протягом часу, який менший за нормативну тривалість робочого періоду);

§ первинна, основна зайнятість (зайнятість на одному робочому місці);

§ вторинна, третинна, додаткова зайнятість (зайнятість на двох та більше робочих місцях);

§ зареєстрована зайнятість (якщо підприємство, робоче місце є зареєстрованими юридичними особами і своєчасно надають статистичну звітність);

§ незареєстрована діяльність (якщо підприємство з будь-яких причин ухиляється від реєстрації).

Форми зайнятості - організаційно-правові способи та умови використання праці. Кожний вид зайнятості створюється за допомогою організаційно-правових форм, що охоплюють норми правового регулювання тривалості та режимів робочого дня (повний або неповний робочий день, жорсткі або групові режими праці та відпочинку), регулярність трудової діяльності (постійна, тимчасова, сезонна, епізодична праця), місце виконання праці (на підприємстві, вдома), статус діяльності (основна, додаткова) і т. ін.

Розрізняють основну і спеціальну форми зайнятості. Основна форма зайнятості регулюється трудовим законодавством. Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників і службовців підприємств і організацій затверджуються Міністерством праці і соціальної політики за погодженням із профспілкою і регулюють трудову діяльність працівників. Існують також галузеві пpaвилa внутрішнього трудового розпорядку.

Спеціальні форми зайнятості відрізняються від основних тим, що трудова діяльність не збігається з вимогами типових правил і потребує спеціального правового регулювання. Такою є зайнятість з неповним робочим днем, неповним робочим тижнем, на умовах надомництва, за сумісництвом, з умовами гнучкого робочого часу, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.

1.3 Суть, форми і види безробіття

ринок праця зайнятість безробіття

Неповна зайнятість працездатного населення суперечить головному завданню економіки — забезпеченню зростання рівня добробуту людства.

Карл Маркс вважав, що безробіття виникає через те, що:

· виробництво розвивається повільніше, ніж росте чисельність здібних до праці громадян, і частина населення країни виявляється як би зайвою;

· нові машини замінюють людей у виробництві і ті виявляються непотрібними;

· міняється структура попиту і виробництва і тому останнє скорочується в традиційних, найбільш трудомістких галузях.

Взагалі, проблема безробіття властива ринковій економіці.

Якщо у середині XIX століття західні ідеологи пояснювали наявність безробітних “поганою поведінкою” самих робочих, то в нових умовах вони заговорили про “недосконалість” і цим пояснювали виникнення і існування “надмірного” населення.

Одним з найскладніших явищ соціально-трудової сфери, органічно пов'язаним з ринком праці і зайнятістю населення, є, як наголошувалося вище, безробіття - соціально-економічне явище, виступаюче як відсутність зайнятості у визначеної, більшої або меншої частини економічно активного населення, здатної і охочої трудитися

Відповідно до положення МАРНОТРАТНИК безробітним визнається людина, що не має заняття, що приносить дохід, готовий працювати і що шукає роботу.

У Росії статус безробітного визначений жорсткіше: згідно Закону «Про зайнятість населення в Російській Федерації» «безробітними визнаються працездатні громадяни, які не мали роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості в цілях пошуку відповідної роботи, шукають роботу і готові приступити до неї»; крім того, законом визначено, що безробітними не можуть бути визнані громадяни, 16 років, що не досягли, і пенсіонери по віку.

Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс в "Капіталі" (друга половина 19 століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте кількість і вартість засобів виробництва, що доводяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів накопичення капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, оскільки якщо попит на робочу силу росте, то безробіття зникає, або хоч би розсмоктується, не дивлячись на те, що зростання капіталу відбувається ще вищими темпами. Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового господарства, що робить її постійним супутником розвитку ринкового господарства. Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після Маркса стійкою традицією в економічній теорії.

У сучасній економіці безробіття розглядається як природна і невід'ємна частина ринкового господарства. Вона сприяє:

• поліпшенню якісної структури робочої сили, її конкурентоспроможності як товару;

• формуванню нового мотиваційного механізму і відповідного відношення до праці;

• підвищенню самоцінності робочого місця і зміцненню зв'язку людини насилу;

• наявності трудового резерву на випадок необхідності швидкого розгортання нового виробництва.

В зв'язку з цим великий інтерес представляє класифікація форм безробіття по різних критеріях.

Форми безробіття і їх характеристика

Логічним продовженням запропонованої класифікації форм безробіття є її структуризація за наступними статево віковими, професійно-кваліфікаційними і соціальними ознаками:

• по статі, з виділенням найменше захищених в соціальному відношенні безробітних — жінок;

• по віку, з виділенням молодіжного безробіття і безробіття осіб перед пенсійного віку;

• по соціальних групах (робочі, інтелігенція, службовці, технічні виконавці);

• по рівню освіти;

• по професійних і стажевим групам;

• по рівню доходів і забезпеченості;

• з причин звільнення;

• по ментальних групах.

При рішенні проблем безробіття вважається за доцільне досягнення природної норми (природного рівня) безробіття - оптимального для економіки резерву робочої сили здатного достатньо швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення залежно від коливань попиту і обумовлених ними потреб виробництва.

Абсолютна відсутність безробіття вважається за неможливе в ринковій економіці. Фрикційне і структурне безробіття, по суті, неминуче. Вони і утворюють природний рівень безробіття. Природний рівень безробіття в економічно розвинених країнах з 1980-х рр. оцінюють в 7%.

Безробіття спричиняє за собою серйозні економічні і соціальні витрати. Серед економічних наслідків безробіття можна назвати наступні:

• недовипуск продукції, недовикористання виробничих можливостей суспільства. Залежність між рівнем безробіття і відставанням об'єму ВНП знайшла вираз в законі Оукена (Okun's law): перевищення на 1% фактичного рівня безробіття над природним веде до відставання фактичного об'єму ВНП на 2,5% від потенційного;

• значне зниження рівня життя людей, що виявилися безробітними, оскільки робота є для них основним джерелом засобів існування;

• зниження рівня заробітної платні зайнятих в результаті виникаючої конкуренції на ринку праці;

• збільшення податкового навантаження на зайнятих із-за необхідності соціальної підтримки безробітних, виплат допомоги і компенсацій і т.д.

Крім чисто економічних витрат безробіття має і значні соціальні і психологічні наслідки, часто менш очевидні, але серйозніші, ніж економічні. Основні серед них наступні:

• посилення політичної нестабільності і соціальної напруженості в суспільстві;

• загострення криміногенної ситуації, зростання злочинності, оскільки значне число правопорушень і злочині здійснюється непрацюючими особами;

• підвищення числа самогубств, психічних і серцево-судинних захворювань, смертності від алкоголізму, в цілому об'єму девіантної поведінки;

• деформація особи безробітного і його соціальних зв'язків, що виражається в появі життєвої депресії у вимушено незайнятих громадян, втраті ними кваліфікації і практичних навиків; загостренні сімейних відносин і розпадах сімей скороченні зовнішніх соціальних зв'язків безробітного. Наслідки безробіття носять довготривалий характер. Колишній безробітний і після працевлаштування характеризується зниженою трудовою активністю, комфортністю поведінки, що вимагає значних зусиль по реабілітації безробітних.

Економічні і соціально-психологічні наслідки безробіття свідчать про те, що це достатньо небезпечне для суспільства і для особи явище, що вимагає проведення активної політики зайнятості, націленої не тільки на ліквідацію наслідків безробіття, але і на профілактику і попередження її неконтрольованого зростання понад мінімально допустимий рівень.

Розділ 2. РИНОК ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ РОСІЇ

2.1 Сучасний стан ринку праці в Росії, проблеми безробіття

За оцінками МВС, в 2006 р. чисельність професійної тіньової активності складала приблизно 9 млн. чоловік, або близько 13% всіх зайнятих в економіці Росії. Російський ринок праці характеризується низьким рівнем ціни робочої сили і її великим відривом від вартості.

Ринки праці в Росії вельми істотно розрізняються в різних регіонах.

Російський ринок праці не збалансований: з одного боку, він надмірний за об'ємом, а з іншого боку, є трудодефіцитним по своїй структурі, тобто відбувається перенакопичення робочої сили на підприємствах, акумуляція надмірної чисельності робітників, при цьому підвищення попиту на робочу силу приводить до трудодефіциту.

Ринок праці в Росії слабо пов'язаний з ринком капіталу. Все це викликає необхідність виробляти відповідну російську політику зайнятості, а також стратегії і тактики механізму регулювання російського ринку праці.

Цього року на російському ринку праці продовжилась тенденція значного зростання попиту на персонал. Такий «бум», на думку експертів, продовжиться ще чотири - п’ять років. Особливо добре йдуть справи в Москві і Санкт-Петербурзі. Експерти у один голос стверджують, що поки економіка росте, ринок праці також «роздуватиметься». Більш того, за прогнозами кадровиків, через п’ять - шість років на ринку може виникнути гострий дефіцит молодих фахівців.

За оцінками різних фахівців, ринок праці в Росії цього року виріс на 25-40%. «Бум на ринку праці продовжився і цього року, особливо це стосується Москви і Санкт-Петербурга, — говорить RBC daily регіональний директор по Центральній Росії Kelly Services CIS Тетяна Мойса, — також ми відзначили, що дуже високий був попит в регіонах на «топовиє» посаді, причому компанії вважають за краще не ростити таких фахівців у себе, а імпортувати із столиці». За даними рекрутінгової компанії АНКОР, в першому півріччі цього року зростання запитів на персонал в порівнянні з аналогічним періодом попереднього склав 47%. Найбільше зростання було відмічене в секторі професійних послуг (74%), промислового виробництва (63%), продажу товарів підвищеного попиту (54%) і фармацевтичної галузі (33%). Зате знизилася потреба в ІТ-фахівцях на 13% в порівнянні з минулим роком, а найбільший спад спостерігався на ринку страхування — падіння на 29%. Цікаво, що ще в 2005 р. те ж страхування, навпаки, показало 50-ти процентне зростання, зате попит на фармацевтів і медиків впав тоді аж на 37%. Словом, ринок розвивається хвилеподібно, відзначають рекрутери, і дати які-небудь прогнози і рекомендації студентам вузів украй скрутно. Версії найрізноманітніші. На думку представників столичного департаменту зайнятості, через чотири-п’ять років будуть в ціні фахівці сфери послуг, соціальні психологи і кадровики. Представники Центру дослідження населення Інституту економіки РАН відзначають тенденцію збільшення попиту на «технарів», причому високої кваліфікації.

Що стосується прогнозів на найблище майбутнє, то практично всі експерти сходяться в одному: поки економіка країни на підйомі, недоліку в робочих місцях не буде. «До тих пір, поки в країні відбувається економічне зростання, «бум» на ринку праці продовжиться практично у всіх галузях», — упевнена Тетяна Мойса. «Структура попиту по типу позицій наступного року збережеться приблизно такий же, як і в цьому, — додає директор департаменту маркетингу АНКОР Олена Клековкина. — Практично рівна кількість запитів припаде на технічних фахівців і фахівців продажів, в сумі ці категорії складуть близько 55% всього об'єму запитів, близько 15% припаде на фінансових фахівців, ще 10% — на маркетологів і піарників і близько 20% ринку — це адміністратори, фахівці у області логістики, IT і юристи». Проте, не дивлячись на таку веселкову картину, в середньостроковій перспективі російський ринок праці зіткнеться з серйозними складнощами. Вже зараз менеджери по персоналу відзначають той факт, що працедавці починають звертати менша увага на наявність у претендента досвіду роботи (виключаючи «топовиє» посади) і все більше орієнтуються на студентів-старшокурсників і випускників вузів.

В кінці березня 2006г 5,6 млн. чоловік, або 7,6% економічно активного населення, класифікувалися як безробітні (відповідно до методології Міжнародної Організації Праці), в органах державної служби зайнятості як безробітні було зареєстроване 1,9 млн. чоловік, зокрема 317,6 тис. чоловік в Чеченській Республіці.

2.2. Статистика ринку праці в Росії

При всій значущості матеріальних ресурсів основною продуктивною силою суспільства, вирішальним чинником економічної діяльності виступає праця. Праця – джерело всякого багатство і головна умова самого людського життя. І чим краще праця оснащена технічно і забезпечений ресурсами, тим ефективніше він виконує цю роль.

Статистика ринку праці належить до найбільш розвинених в міжнародній статистиці, де в основному зосереджена в Міжнародній організації праці (МАРНОТРАТНИК). Під егідою МАРНОТРАТНИК з 1923 р. регулярно проводяться міжнародні конференції статистиків праці. В даний час вітчизняна статистика ринку праці в основному перейшла на міжнародні стандарти, і почала з того, що визнала саме це поняття. Під ринком праці розуміється система економічних, соціальних, організаційних і правових заходів і інститутів, що координують і регулюючих розподіл і використання робочої сили. Товаром на цьому ринку виступає робоча сила, проти чого так різко виступала радянська політична економія.

Статистика ринку праці включає три аспекти: статистику трудових ресурсів і економічно активного населення, статистику продуктивності праці і статистику оплати праці, послідовно розглядаючи показники кількості, якості і оплати праці по його кількості і якості.

Статистика використовує наступні показники для вивчення трудових ресурсів і структури всього населення на макрорівні: загальна численність трудових ресурсів, їх склад і галузева структура; динаміка (абсолютний приріст, темпи зростання і приросту з виділенням природного і механічного руху ресурсів), інтенсивність їх відтворення (співвідношення абсолютного приросту трудових ресурсів за рік до середньої річної їх чисельності); коефіцієнти загального (демографічної) і пенсійного навантаження населення в працездатному віці; коефіцієнти працездатності всього населення і населення в працездатному віці; коефіцієнти зайнятості всього населення і працездатного населення. Можна визначити і прогнозну чисельність трудових ресурсів на недовгий термін, використовуючи наступну статистичну модель:

де Н0 – чисельність населення на початок початкового року;

Ке – коефіцієнт природної зміни населення;

t – число років в прогнозованому періоді;

dтв – частка працездатного населення в загальній чисельності всього населення;

Кттв – коефіцієнт працездатності населення в працездатному віці.

У економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає ефективність зайнятості. Звичайно застосовуються чотири групи показників:

• перша група – це пропорції розподілу трудових ресурсів суспільства по характеру їх участі в суспільно корисній діяльності;

• друга група – рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві. Економічно цей показник показує, з одного боку, потреба суспільного господарства в робітниках, а з іншою – потреба населення в робочих місцях;

• третя група – структура розподілу тих, що працюють у галузі народного господарства;

• четверта група – це професійно-кваліфікаційна структура тих, що працюють. Вона показує розподіл працюючого населення по професійно-кваліфікаційних групах і відображає ступінь збалансованості системи підготовки кадрів з потребою економіки в кваліфікованих працівниках.

2.3 Статистика зайнятості і безробіття населення Росії

Зайнятість - одна з найважливіших соціально-економічних проблем ринкової економіки. Її статистичне віддзеркалення неодноразово обговорювалося на міжнародних конференціях статистиків праці (1949, 1957, 1982, 1993 рр.), що проводяться Міжнародним бюро праці (м. Женева) - основним робочим органом Міжнародної організації праці (МАРНОТРАТНИК).

Перед статистикою зайнятості і безробіття стоять наступні завдання:

· збір даних про чисельність зайнятих і безробітних як складових частинах робочої сили;

· вимірювання рівня зайнятості і безробіття з метою вивчення стану, тенденцій на ринку праці;

· вивчення працевлаштування населення для оцінки ситуації на ринку праці і її прогнозування;

· вивчення складу зайнятих і безробітних з тим, щоб розробити програму зайнятості;

· вимірювання взаємозв'язку між зайнятістю, доходом, змістом і іншими мотиваціями праці з метою розробки програми зайнятості.

Виконання цих завдань створює умови для вимірювання пропозиції робочої сили і її фактичного використання. Їх рішення ґрунтується на зчитані ряду джерел інформації.

Ситуація на ринку праці оцінюється не тільки через абсолютну чисельність зайнятих і безробітних, але і через рівень безробіття і рівень зайнятості, які визначаються як питома вага відповідної категорії робочої сили в чисельності економічно активного населення на початок (кінець) період.

Кількісно зайнятість характеризується показником рівня занятості. Він може розраховуватися двома способами:

1. Частка зайнятих в загальній чисельності населення.Частка зайнятих в загальній чисельності населення.

2. Частка зайнятих в економічно активному населенні.

У міжнародній статистиці початковим показником для аналізу зайнятості є рівень економічної активності населення, тобто частка чисельності економічно активного населення в загальній чисельності населення:

де Чз – чисельність зайнятих; Чн – загальна чисельність населення; Чб – чисельність безробітних.

Безробіття характеризується показниками її рівня, частоти і тривалості.

Рівень безробіття визначається у відсотках як відношення числа безробітних до зайнятих і безробітних — по формулі:

де Чз — число зайнятих; Чб — число безробітних.

Розрахуємо рівень зайнятості по Росії (двома способами), рівень економічної активності населення і рівень безробіття за 2006 рік:

У методиці зарубіжних країн середньомісячний рівень безробіття протягом даного року розраховується по формулі[1]:

.

Чисельність економічно спроможного населення, зайнятих і безробітних (тисяч чоловік)

Чисельність економічно активного населення до кінця березня 2006г. склала, за оцінкою, 73,3 млн. чоловік, або близько 51% від загальної численності населення країни, що свідчить про тенденцію, що продовжується, до зростання економічної активності населення.

Припустимо лінійну залежність динаміки чисельності безробітного населення від часу. Для припущення прогнозної чисельності безробітних слід знайти рівняння прямої, що описує цю залежність. Пряма має вигляд: yt= b+at, при цьому параметри а і b знаходяться за допомогою наступної системи:

де ti – порядковий номер періоду часу;

yi – чисельність безробітних за даний період;

n – кількість періодів.